Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > «За шість днів...»: ідеї Докінза

«За шість днів...»: ідеї Докінза

Просуваючись у своїх дослідженнях, я поступово зрозумів, що еволюція виживає як парадигма тільки до того часу, поки докази зібрані й вибрані, а величезний запас даних, які накопичуються про життя, ігнорується.


Доктор Стендіш є ад'юнкт-професором біології в університеті сент-Ендрюс у Беррі-Спрінгс, штат Мічиган. Він має ступінь бакалавра в галузі зоології від університету Ендрюса, ступінь магістра в галузі біології від університету Ендрюса й ступінь доктора філософії в галузі біології і державної політики від університету Джорджа Мейсона (університет Вірджинії), Шарлотсвилл, Вірджинія. Він викладає генетику в університеті сент-Ендрюс, і в даний час досліджує генетику поведінки цвіркуна домашнього (Achitadomesticus).


Читання «Сліпого годинникаря» Річарда Докінза стало для мене ключовим досвідом. Я нещодавно почав свою докторську дисертацію в університеті Джорджа Мейсона й охоче записався на заняття під назвою «Проблеми еволюційної теорії». Потрібно читати «Сліпого годинникаря», і зі зростаючим ентузіазмом я зазначив блискучі рекомендації, надруковані на обкладинці. За словами економіста, ця книга була «настільки ж читаємим та енергійним захистом дарвінізму, як і опублікована в 1859 році». Чи Дембарт, писав для «Лос-Анджелес Таймс», був ще більш експансивний: «Кожна сторінка дзвенить правдою. Це одна з кращих наукових книг — з найкращих книг, які я коли-небудь читав». Книга, яка була «лауреатом премії Хайнемана Королівського літературного товариства й книжкової премії theLosAngelesTimesBookAward», не повинна містити нічого, крім незнищенної геніальності. Я почував себе задоволеним і впевненим, коли заплатив за книгу та вийшов з магазину, переповнений ентузіазмом, щоб почати читати.

Продершись через всю цю гіперболу, я був приголомшений ідеями, висунутими Докінзом у «Сліпого годинникаря». Риторика відполірувала аргументи мерехтливим блиском, на мить створивши враження, що галька — це дорогоцінні камені. Але як тільки кожна метафора була відкинута в сторону, основні ідеї не підтримали ідею про те, що природний відбір може пояснити походження життя й значну складність організмів. Найбільш вражаючим для мене було усвідомлення того, що один з основних тез книги, по суті, порушував принцип природного відбору.

Докінз об'єднав дві ідеї в підтримку дарвінізму. Перша ідея полягала в тому, що при наявності достатньої кількості шансів неймовірне стає ймовірним. Наприклад, підкидання монети десять разів поспіль і випадання орла кожен раз дуже малоймовірно; можна було б очікувати, що це відбудеться приблизно 1 з 1024 спроб. Більшість з нас не сиділо б склавши руки, перевертаючи монети тільки для того, щоб побачити, як це відбувається, але якщо б у нас був мільйон людей, перевертаючих монети, ми б бачили це багато разів. Це явище висвітлюється в газетах, коли оголошуються переможці лотереї. Виграти джек-пот в мільйон доларів малоймовірно, але серед мільйонів людей, які купують квитки, в решті решт хтось виграє.

Докінз визнає, що шанси на життя, які витікають з випадкового набору хімічних речовин, дуже малі, але враховуючи величезний Всесвіт і мільярди років його існування, неймовірне стає ймовірним. У цьому перегукується логіка Ернста Геккеля, який написав у своїй книзі «Загадка Всесвіту», виданому в 1900 році:

«Багато зірок, світло яких досягає нас тисячі років, безсумнівно, є сонцями, подібними до нашого матері-сонця, і оперезані планетами й супутниками, як і в нашій Сонячній системі. Ми маємо право припустити, що тисячі цих планет знаходяться на тій самій стадії розвитку, що й наша Земля ... і що з її азотистих сполук утворилася протоплазма — та дивовижна субстанція, яка одна, наскільки нам відомо, має органічне життя».

Геккель був оптимістичний щодо наявності умов, які могли б підтримувати життя на планетах, крім Землі, і саме в цьому виникає одна з проблем з аргументом Докінза. У той час як величезний Всесвіт, ті місця, де життя, як ми знаємо, могло б вижити, не кажучи вже про те, щоб виникнути, здаються нечисленними та далекими. Досі було виявлено лише одне місце, де є умови для життя, і ми вже живемо на ньому. Таким чином, немає особливих підстав для оптимізму, що Всесвіт рясніє планетами, що купаються в первинному бульйоні, з якого могло б розвинутися життя. Докінз бойко писав про неосяжності Всесвіту та його віці, але не навів жодного прикладу, крім Землі, де могла б статися малоймовірна подія спонтанного зародження життя. Навіть якщо б Всесвіт ряснів прото-землями й були б доступні проміжки часу, запропоновані сучасною наукою, це все одно не є великим аргументом, як ніби щось неможливо — іншими словами, шанси на це дорівнюють нулю — тоді це ніколи не відбудеться, навіть у нескінченній кількості часу. Наприклад, навіть якщо б у нас був мільйон людей, які перевертають монети, кожен з десятьма переворотами поспіль, шанси на те, що кожен з них,хто перевертає, отримає 11 орлів за десять спроб, дорівнюють нулю, тому що шанси отримати 11 орлів за десять спроб з однією людиною дорівнюють нулю. Суть у тому, що шанси на розвиток життя з неживих попередників практично дорівнюють нулю. За іронією долі, це була найсильніша з двох ідей, або аргументів, представлених Докінзом.

Другий аргумент був представлений у вигляді аналогії: уявіть собі мавпу, яка друкує на друкарській машинці з 27 клавішами, усіма літерами англійського алфавіту та пропуском. Скільки часу буде потрібно мавпі, щоб надрукувати щось, що має хоч якийсь сенс? Докінз пропонує речення, сказане Гамлетом Вільямом Шекспіром, який, описуючи хмару, вимовляє: «Мені здається, що вона схожа на горностая». Це не довге речення й містить дуже мало сенсу, але воно працює для аргументації. Скільки спроб потрібно було б мавпі щоб набрати це речення, яка натискала б клавіші випадковим чином?

Як виявилося, шанси можна легко обчислити як імовірність того, що кожна буква або пробіл будуть правильними, зведеними в ступінь кількості позицій, на яких вони повинні бути правильними. У цьому випадку ймовірність того, що мавпа набере «м» у першій позиції, що дорівнює 1/27 (ми не будемо турбуватися про заголовні букви). Речення складається з 28 символів, так що ймовірність (1/27)28 або 1,2 x 10-40. Це приблизно один шанс із 12 000 мільйонів мільйонів мільйонів мільйонів мільйонів мільйонів мільйонів! Ви б хотіли, щоб багато мавп друкували дуже швидко протягом тривалого часу, щоб це сталося

Щоб подолати цю проблему з імовірністю, Докінз припустив, що природний відбір міг би допомогти, фіксуючи кожну букву на місці, як тільки вона була правильною, і таким чином значно знижуючи шанси. Іншими словами, коли мавпа друкує, дуже ймовірно, що хоча б один з символів, які вона набере, буде в правильному положенні з першої спроби. Якщо ця буква була потім збережена, і мавпі було дозволено вводити лише ті букви, поки вона, нарешті, не отримала правильну букву в кожній позиції, шанси падають до такої міри, що середня старанна мавпа, ймовірно, могла б закінчити завдання у другій половині дня і все ще мати час, щоб зібрати банани й арахіс від захоплених спостерігачів. Докінз змусив свій комп'ютер зробити це між 40 і 70 спробами.

На щастя, перш ніж читати «Сліпого годинникаря», я вивчив біохімію. Організми складаються з клітин, і ці клітини складаються з маленьких білкових машин, які виконують роботу клітини. Білки можна розглядати як речення типу «Мені здається, що воно схоже на горностая», різниця в тому, що білки складаються з 20 різних субодиниць, званих амінокислотами, замість 27 різних символів у нашому прикладі. Еволюція функціонального білка ймовірно починається як випадкова серія амінокислот, одна або дві з яких знаходяться в правильному положенні, щоб виконувати функцію, призначену для білка.Згідно теорії Докінза, ті амінокислоти, які знаходяться в правильному місці в білку, будуть зафіксовані природним відбором, в той час як ті, які потребують модифікації, будуть продовжувати змінюватися до того часу, поки вони не будуть правильними, і функціональний білок буде проведений у відносно короткі терміни. На жаль, це приписує природному відбору властивість, що навіть найзапекліші його прихильники поставили б під сумнів, здатність вибирати один нефункціональний білок з пулу мільйонів інших нефункціональних білків.

Зміна навіть однієї амінокислоти в білку може різко змінити його функцію. Відомим прикладом цього є мутація, яка викликає серповидно-клітинну анемію у людини. Це захворювання викликає безліч симптомів, починаючи від печінкової недостатності до акроцефалії. Це викликано заміною амінокислоти під назвою глутамат, зазвичай у позиції номер шість, з іншою амінокислотою під назвою валін. Це єдина зміна викликає величезну різницю в тому, як працює альфа-глобіннова субодиниця гемоглобіну. Кінцевий сумний наслідок цієї, здавалося б, незначної мутації в білку викликає передчасну смерть у тисячи людей щороку. В інших білках мутації у деяких, але не в усіх областях можуть призвести до повної втрати функції. Це особливо вірно, якщо білок є ферментом, і мутація знаходиться в його активному сайті.

Докінз припускає, що дуже велика група білків, жоден з яких не є функціональним, може бути підданий природному відбору, щоб вибрати кілька, які, хоча вони ще не зовсім виконують свою роботу, з деякою модифікацією через мутацію, можуть виконувати цю роботу в майбутньому. Це говорить про те, що природний відбір має на увазі певний напрям або мету, велика єресь для тих, хто вірить еволюційній теорії.

Ця ідея природного відбору, що фіксує амінокислоти при побудові функціональних білків, також не підтверджується даними. Клітини не виробляють великі пулі випадкових білків, на які може впливати природний відбір. Напевно, вірно якраз протилежне. Клітини продукують тільки ті білки, які вони повинні зробити в той час. Створення інших білків, навіть зайвих функціональних, було б марнотратною справою для клітин, і в багатьох випадках могло б зруйнувати здатність клітини функціонувати. Більшість клітин виробляють лише близько 10% білків, які вони здатні виробляти. Саме це відрізняє клітини печінки від клітин шкіри або мозку. Якщо б всі білки експрессувались постійно, всі клітини були б ідентичні.

Насправді проблема еволюції життя набагато складніше, ніж генерація одного функціонального білка. Насправді, один білок — це тільки верхівка айсберга. Живий організм повинен мати багато функціональних білків, всі з яких працюють разом скоординованим чином. У ході своїх досліджень я часто фізично руйную клітини, розмелюючи їх у рідкому азоті. Іноді я роблю це для одержання функціональних білків, але найчастіше для отримання нуклеїнових кислот РНК або ДНК. У всякому разі, я досі не виявив, що білок або нуклеїнова кислота, над якими я працював, не функціонували після видалення з клітини, і все ж, хоча всі компоненти клітини були присутні та функціонували після руйнування, я ніколи не спостерігав, щоб одна клітина знову почала функціонувати як живий організм або навіть частина живого організму. Для здійснення природного відбору всі білки, на які він повинен впливати, повинні бути частиною живого організму, що складається з безлічі інших функціональних білкових машин. Іншими словами, вся система повинна існувати до початку відбору, а не тільки один білок.

«Проблеми в еволюційній теорії» — це був курс, який змусив мене усвідомити труднощі, з якими стикаються ті, хто відкидає можливість Творця в своїх теоріях. Проблеми з еволюційною теорією були реальними, і не було простих переконливих рішень.Просуваючись у своїх дослідженнях, я поступово зрозумів, що еволюція виживає як парадигма тільки до того часу, поки докази обрані й обрані, а величезний запас даних, які накопичуються про життя, ігнорується. У міру того, як глибина й широта людського знання збільшуються, воно омиває нас потоком доказів, глибоких і широких, які вказують на висновок про те, що життя є результатом задуму. Тільки невелика частина доказів, ретельно відібраних, може бути використана для побудови історії життя, що розвивається з неживих попередників. Наука не працює на основі підбору й вибору даних відповідно до заповітної теорії. Я вибрав шлях науки, який також є шляхом віри в Творця.

 Я вірю, що Бог надає докази Своєї творчої сили для всіх, яку кожна людина може випробувати особисто в своєму житті. Щоб пізнати Творця, не потрібно вчена ступінь в області науки або теології. Кожен з нас має можливість випробувати Його творчу силу у відтворенні Його характеру всередині нас, крок за кроком, день за днем.


 Автор: Тімоті Стендіш

 Дата публікації 1 січня 2001 року

 Джерело: Answers In Genesis


 Переклад: Горячкіна Г.

 Редактор: Недоступ А.

Написати коментар