Великим умам минулого було неважко прийняти концепцію молодої, недавно створеної Землі, яка діями катастрофічних сил під час Всесвітнього потопу пізніше піддалась перетворенню. Сьогодні ми настільки глибоко просякнуті філософією «повільного й поступового розвитку», що коли дивимося на високі скелі, ландшафт і брили, то відразу ж пов'язуємо їх утворення з довгими періодами часу.

Острів Суртсей із висоти пташиного польоту. Можна чітко побачити декілька кратерів, а також початки рослинності. Цей приклад показує, як швидко природа може відновитись після катастрофиУ даній статті представлені фотографії Суртсей — острова, який утворився всього за кілька днів у 1963 році в результаті величезного підводного виверження недалеко від Ісландії в північній частині Атлантичного океану. Острів має особливості, які, на думку більшості людей, могли сформуватися лише протягом дуже тривалого часу.

Звичайно, ідея про те, що величезні сили можуть виконати неабияку кількість геологічної роботи за дуже короткий час, ніколи не мала логічного (на відміну від психологічного) бар'єру.¹

Нижче наводиться цитата з роботи ісландського геолога Сигурдура Торарінсона, який у 1964 році написав:

«Ісландець, який вивчав геологію в іноземних університетах, повернувся на батьківщину і на досвіді рідного краю зрозумів, що часова шкала, яка зв'язує геологічні події і про яку йому говорили викладачі, насправді оманлива. Як оманливі і оцінки сил (і тих, що творять, і тих, що руйнують), які сформували і продовжують формувати земну поверхню Ісландії. Те, для чого може знадобитися тисячі років, тут може статися протягом одного століття. Він дивується ще більше, коли дивиться на острів Суртсей, тому що той же самий процес може пройти тут усього за кілька тижнів або навіть днів.

На острові Суртсей вистачило всього декілька місяців, щоб утворився ландшафт, який був настільки різноманітним і сформованим, що в це важко було повірити. Протягом літа 1964 року і впродовж наступної зими ми спостерігали не тільки купол з лави з палаючим лавовим озером в середині кратера і розпеченими лавовими потоками, що стікають вниз зі схилів, які збільшували висоту купола і змінювали з кожним днем структуру острова. Тут ми могли так само бачили широкі піщані пляжі і обривисті скелі, які омиваються хвилями морського прибою. Там були береги і лагуни, посипані галькою, мальовничі в своїй виразності схили, западини, долини і м'які хвилясті ділянки землі. 

Поверхню покривали тріщини і скидні обриви, канали і осипи... Ми могли ходити по пляжу, укритому лавою, яка стікає в море з білими клубами диму, що здіймаються вгору. Якби ми повернулися на те ж саме місце через три тижні, то буквально прийшли б у повне замішання від побаченого. Тепер би перед нами відкрився вид на обривисті лавові скелі неймовірної висоти, а під ними ми б побачили брили, підточені прибоєм, деякі з яких були б просто круглими з пласкою основою, врізаною в скелю. А потім нашому погляду представився б піщаний пляж, де можна було б прогулятися під час відливу і при цьому не намокнути».²

У наукової статті, написаній пізніше в популярному журналі National Geographic, Торарінссон писав: 

«...за один тиждень ми стали свідками змін, які десь в іншому місці відбувалися б протягом десятків або навіть сотень років... Не зважаючи на неймовірну молодість зростаючого острова, сьогодні ми бачимо ландшафт настільки різноманітний, що в це просто важко повірити».³

Момент виверження вулкану: острів лише почав утворюватись. Якби ця подія не була зафіксована, цілком ймовірно, що Суртсей вважали б «старим».Зверніть увагу на повторний скептицизм у голосі автора в міру того, як спостереження з реального світу суперечать догматам, які нам вселяють.

Якби ми не бачили на власні очі всі ці зміни, то скільки часу знадобилося б для утворення округлих базальтових брил острова Суртсей, що описані вище? Сотні, а може тисячі років розгойдування в морському прибої?

«Реальність острова Суртсей» показує, що навіть більш тверді породи мали достатньо часу для того, щоб протягом тисяч років після Потопу проявити всі ерозійні особливості, які ми спостерігаємо сьогодні – особливо з огляду на те, що на ранніх етапах утворення гірська порода могла бути більш м'якою і менш консолідованою.