Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Ніякої повільної та поступової ерозії не було. Черговий доказ Всесвітнього потопу

Ніякої повільної та поступової ерозії не було. Черговий доказ Всесвітнього потопу

Сьогодні ми бачимо наслідки вивітрювання та ерозії навколо нас. Але де є свідчення про мільйони років між породами? Їх немає.

Якщо лютий глобальний потоп, описаний в дивовижній розповіді Буття 7-8, дійсно був, то які докази ми могли б знайти? Хіба ми не сподіваємось знайти скельні шари гірської породи по всій землі, наповнені рештками мільярдів загиблих тварин і рослин, які швидко були поховані та закам'яніли в пісках, грязі та вапні? Так, це саме те, що ми спостерігаємо.

Ця стаття охоплює п'ятий із шести основних геологічних доказів, що свідчать про потоп із книги Буття. Ми будемо уважніше розглядати аспект, який часто забувають — межі між шарами гірської породи. Який вигляд вони б мали, якби були закладені під час однієї глобальної повені?

Сьогодні домінуючий погляд полягає в тому, що повільні та поступові (одноманітні) процеси, подібні до процесів, які ми спостерігаємо в теперішній час, пояснюють усі копалини, що містяться в осадових шарах по всій землі. Цим повільним геологічним процесам необхідні будуть  сотні мільйонів років аби зберегти усі послідовні шари осаду. Крім того, цією популярною думкою  стверджують, що повільне вивітрювання та ерозія поступово знімають земну поверхню, щоб виробити свої рельєфні особливості, такі як пагорби та долини.

Проте цей погляд має певну проблему. Якщо закам'янілі шари поглинули сотні мільйонів років, то ми могли б розраховувати на численні приклади вивітрювання та ерозії після того, як були відкладені ці послідовні шари. Межі між багатьма осадовими пластами повинні були бути порушені великою кількістю топографічного рельєфу з вивітреними поверхнями. Врешті-решт, чи повинні мільйони років вивітрювання та ерозії слідувати кожному нашаруванню?

З іншого боку, катастрофічний глобальний потоп, описаний в Буття 7-8 приведе нас до очікування чогось іншого. Більшість викопних шарів нагромадилися б десь за один рік, чи трішки більше. У таких катастрофічних умовах, навіть якби поверхня землі була короткочасно піддана ерозії, то така ерозія (т. зв. ерозія листів) була б швидкою і широко поширеною, залишаючи за собою плоску і гладку поверхню. Ерозія не могла б створити локалізований топографічний рельєф (пагорби та долини), формування якого повільними темпами ми спостерігаємо сьогодні. Отже, якщо повінь із Буття закарбувала геологічні дані, що містяться в копалинах, тоді б ми очікували лише швидку ерозію або її відсутність на межі осадових пластів.

Тож які докази ми знаходимо? На межі деяких осадових шарів ми знаходимо докази лише швидкої ерозії. У інших випадках їхні межі пласкі, непомітні з повністю відсутніми ерозійними ознаками, що відповідає відсутності тривалого пройденого часу, як це можна було б очікувати під час глобального та руйнівного потопу.

Приклади у Великому каньйоні

Великий каньйон у південно-західній частині Сполучених Штатів Америки надає численні приклади кордонів пластів, які відповідають покладам протягом Великого потопу1. Однак тут ми зосередимося лише на чотирьох із них, які відповідають усім іншим. Ці межі з'являються на основі пісковиків Tapeats Sandstone, Redwall Limestone, Hermit Formation, and Coconino Sandstone (див. малюнок). 

Під піряним пісковиком (Tapeats Sandstone)

Пласт Tapeats Sandstone швидко зруйнувався, а потім швидко вирівнявся.  Ми знаємо, що ця ерозія була великомасштабною, оскільки  бачимо її результат від одного кінця Великого каньйону до іншого. Ця величезна ерозія торкнулася багатьох різних гірських порід – гранітів,  метаморфічних порід та інших осадових пластів.

Є два докази того, що ця масштабна ерозія була швидкою. По-перше, ми не бачимо ніяких доказів вивітрювання границі2. При вивітрюванні ми б очікували побачити грунти, але їх немає. По-друге, ми зустрічаємо валуни та деякі риси, відомі як «штормові ліжка» у пір’яному пісковику над границею3. Штормові шари – це листи піску з унікальними внутрішніми рисами, що створюються лише штормами, такими як урагани. Валуни та штормові пласти повільно не накладаються.

Під червоним вапняком (Redwall Limestone)

Під Redwall Limestone був вапняк Muav, який швидко зруйнувався в кількох локалізованих місцях для формування каналів. Потім ці канали були наповнені піщаним вапном, щоб утворити вапняк Temple Butte. Окрім цих рідкісних винятків, межа між Redwall Limestone і вапняком Muav, а також межа між Redwall Limestone і вапняком Temple Butte, є пласкою і без помітних ознак безперервного осадження.

Дійсно, в деяких місцях межу  між вапняками Muav та Redwall Limestone знайти неможливо, тому що Redwall Limestone продовжував існувати  після Muav4. Ця особливість завдає великих проблем для унітарної геології. Вапняк Muav, імовірно, був покладений 500-520 мільйонів років тому5, а вапняк Temple Butte — близько 100 мільйонів по тому (350-400 мільйонів років тому)6, а Redwall Limestone утворився на декілька мільйонів років пізніше (330-340 мільйонів років тому)7. На підставі цих даних, набагато логічніше вважати, що ці вапняки накладалися безперервно, без «втручань» мільйонів років.

Під нашаруванням Hermit

Інша межа Великого каньйону – це кордон між формуванням Hermit і пісковиком Esplanade. Він часто наводиться як свідчення ерозії, яка відбувалась протягом мільйонів років після того, як відкладення перестали нашаровуватись8.

Проте є проблема. Докази вказують на те, що вода зберігає матеріал, навіть під час ерозії. Місцями нашарування Hermit поєднується з пісковиком Esplanade, що вказує на постійний потік води, який переносив як велику кількість грязі, так і кварцовий пісок з місця на місце. Таким чином, між осадовими шарами не було мільйонів років9.

Під пісковиком Coconino

Нарешті, межа між пісковиком Coconino і нашаруванням Hermit є плоскою і загостреною з одного кінця Великого каньйону до іншого. Не існує абсолютно ніяких доказів ерозії на утворенні Hermit, перш ніж пісковик Coconino був накладений. І це справді вражає.

І все-таки якимось чином цілий шар гірських порід був утворений на пластi Hermit перед пісковиком Coconino, без часу для ерозії. У центральній та східній Арізоні майже 2 000 футів (610 м) пісковика, сланцю та вапняку (формування Schnebly Hill) знаходяться на верхівці шару Hermit, що нібито представляє мільйони років осадження перед тим, як пісковик Coconino був накладений на їхню  вершину10.

Але де свідчення про мільйони років ерозії на цьому кордоні у районі Великого каньйону?  Немає нічого! Таким чином, між пісковиками Coconino та формуванням Hermit не було мільйонів років, а лише безперервне накладання.

Висновок

Викопна частина геологічного запису складається з десятків тисяч метрів осадових шарів, з яких близько 4 500 футів (1372 м) видно у стінах Великого каньйону. Якщо така величезна товщина відкладень була накладена близько  500 або більше мільйонів років тому, як прийнято вважати, то деякі кордони між шарами повинні свідчити про мільйони років повільної ерозії, коли осадження не відбувалися (хоча в деяких місцях ерозія відбувається навіть і сьогодні).

З іншого боку, якщо ця величезна товщина відкладень була утворена протягом трохи більше року під час Великого потопу, то межі між шарами повинні бути свідченнями безперервного швидкого осадження лише з  випадково швидкою ерозією або її відсутністю взагалі. Саме це ми і знаходимо!

Біблійний опис потопу описує води, що поширювалися над континентами і охоплювали всю землю. Вода, що протікала навколо землі, катастрофічно руйнувала осадові породи, перевозила деякі ділянки на великі відстані, а потім швидко їх відкладала. Оскільки вода рухалась «безперервно» (слово, яке використане в Біблії), то ерозія, транспортування та осадження осадових порід були стрімкими постійно.

Таким чином, мільярди мертвих рослин і тварин швидко заглиблювались і ставали закам’янілими в шарах осаду, які швидко накопичувались без ерозії на своїх кордонах, оскільки вони осідали лише через кілька годин, днів або тижнів. Отже, докази свідчать, що Великий потоп був насправді, і він став однією з найважливіших подій в історії землі, подібно до того, як Бог сказав нам у свідченнях очевидців.

 

Автор: д-р Ендрю Снелінг

Дата публікації: 01.01.2009

Джерело: Answers in Genesis

 

Переклад: Мірчук Т.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. S. A. Austin, ed., Grand Canyon: Monument to Catastrophe (Santee, California: Institute for Creation Research, 1994), pp. 42–52.
  2. N. E. A. Hinds, “Ep-Archean and Ep-Algonkian Intervals in Western North America,” Pre-Cambrian Geology 463, vol. 1, 1935.
  3. A. V. Chadwick, “Megabreccias: Evidence for Catastrophism,” Origins 5:39–46, 1978.
  4. In more technical terms, these two formations appear to intertongue, so the boundary is gradational. A. A Snelling, “The Case of the ‘Missing’ Geologic Time,” Creation Ex Nihilo 14.3:30–35, 1992.
  5. L. T. Middleton and D. K. Elliott, “Tonto Group,” in S. S. Beus and M. Morales, eds., Grand Canyon Geology, 2nd ed. (New York: Oxford University Press, 2003), pp. 90–106.
  6. S. S. Beus, “Temple Butte Formation,” in S. S. Beus and M. Morales, eds., Grand Canyon Geology, 2nd ed. (New York: Oxford University Press, 2003), pp. 107–114.
  7. S. S. Beus, “Redwall Limestone and Surprise Canyon Formation,” in S. S. Beus and M. Morales, eds., Grand Canyon Geology, 2nd ed. (New York: Oxford University Press, 2003), pp. 115–135.
  8. L. F. Noble, “A Section of Paleozoic Formations of the Grand Canyon at the Bass Trail,” U.S. Geological Survey Professional Paper 131-B:63–64, 1923.
  9. E. D. McKee, “The Supai Group of Grand Canyon,” U. S. Geological Survey Professional Paper 1173 (1982): 169–202, R. C. Blakey, “Stratigraphy and Geologic History of Pennsylvanian and Permian Rocks, Mogollon Rim Region, Central Arizona and Vicinity,” Geological Society of America Bulletin 102 (1990):1189–1217, R. C. Blakey, “Supai Group and Hermit Formation,” in S. S. Beus and M. Morales, eds., Grand Canyon Geology, 2nd ed. (New York: Oxford University Press, 2003), pp. 136–162.
  10. Пункт 9.

Написати коментар