Сьогодні ми бачимо наслідки вивітрювання та ерозії навколо нас. Але де є свідчення про мільйони років між породами? Їх немає.

Якщо страшний глобальний Потоп, описаний в дивовижній розповіді книги Буття 7-8, дійсно був, то які докази ми могли б знайти? Хіба ми не сподіваємось знайти шари гірських породі по всій Землі, що наповнені рештками мільярдів загиблих тварин і рослин, які швидко були поховані та закам'яніли в пісках, бруді та вапні? Так, це саме те, що ми спостерігаємо.

Ця стаття охоплює п'ятий із шести основних геологічних доказів, що свідчать про Потоп із книги Буття. Ми будемо уважніше розглядати аспект, який часто забувають — межі між шарами гірських порід. Який вигляд вони б мали, якби були закладені під час однієї глобальної повені?

Сьогодні домінуючий погляд полягає в тому, що повільні та поступові (одноманітні) процеси, подібні до тих, які ми спостерігаємо в теперішній час, пояснюють усі скам’янілості, що містяться в осадових шарах по всій землі. Цим повільним геологічним процесам необхідні сотні мільйонів років, щоб зберегти усі послідовні осадові шари. Крім того, ця популярна думка стверджує, що повільне вивітрювання та ерозія поступово знімають земну поверхню, утворюючи різні рельєфні особливості, такі як пагорби та долини.

Проте цей погляд має певну проблему. Якщо закам'янілі шари накопичувались протягом сотень мільйонів років, то ми могли б розраховувати на численні приклади вивітрювання та ерозії після того, як вони були відкладені. 

Межі між багатьма осадовими пластами повинні були бути порушені різним топографічним рельєфоф з вивітреними поверхнями. Врешті-решт, хіба вивітрювання та ерозія протягом мільйонів років не повинні були б вплинути на усі ці шари?

З іншого боку, катастрофічний глобальний Потоп, описаний в Буття 7-8, приведе нас до очікування чогось іншого. 

Більшість викопних шарів нагромадилися б десь за один рік чи трішки більше. У таких катастрофічних умовах, навіть якби поверхня землі була короткочасно піддана ерозії, то така ерозія (т. зв. ерозія листів) була б швидкою і широко поширеною, залишаючи за собою пласку і гладку поверхню. Ерозія не могла б створити локалізований топографічний рельєф (пагорби та долини), формування якого повільними темпами ми спостерігаємо сьогодні. 

Отже, якщо Ноїв потоп був причиною усього геологічного літопису, який містить скам’янілості, тоді б ми очікували знайти докази лише невеликої ерозії або її відсутності на межі осадових пластів.

Тож що говорять факти? На межі деяких осадових шарів ми знаходимо докази лише швидкої ерозії. У інших випадках їхні межі пласкі та непомітні з повністю відсутніми ерозійними ознаками, що відповідає відсутності тривалих проміжків часу, як це можна було б очікувати під час глобального та руйнівного Потопу.

Приклади у Великому каньйоні

Великий каньйон у південно-західній частині Сполучених Штатів Америки надає численні приклади розмежованих пластів, які були відкладені протягом Всесвітнього потопу.¹ Однак тут ми зосередимося лише на чотирьох із них, які є типовими прикладами. Межі з'являються на основі пісковиків Tapeats Sandstone, Redwall Limestone, Hermit Formation і Coconino Sandstone (див. мал.). 

Під пісковиком Tapeats Sandstone

Пласт Tapeats Sandstone швидко зруйнувався, а потім швидко вирівнявся. Ми знаємо, що ця ерозія була великомасштабною, оскільки бачимо її результат від одного кінця Великого каньйону до іншого. Величезна ерозія торкнулася багатьох різних гірських порід – гранітів, метаморфічних порід та інших осадових пластів.

Є два докази того, що ця масштабна ерозія була швидкою. По-перше, ми не бачимо ніяких доказів вивітрювання межі.² При вивітрюванні ми б очікували побачити грунти, але їх немає. По-друге, ми зустрічаємо валуни та деякі риси, відомі як «штормові ліжка» над межею цього пісковика.³ 

Штормові шари – це листи піску з унікальними внутрішніми рисами, що створюються лише штормами, такими як урагани. Валуни та штормові пласти повільно не накладаються.

Під вапняком Redwall Limestone

Під Redwall Limestone був вапняк Muav, який швидко зруйнувався в кількох локалізованих місцях, утворивши канали. Потім ці канали були наповнені піщаним вапном, внаслідок чого утворився вапняк Temple Butte. Окрім цих рідкісних винятків, межа між Redwall Limestone і вапняком Muav, а також межа між Redwall Limestone і вапняком Temple Butte, є пласкою і без помітних ознак безперервного осадження.

Дійсно, в деяких місцях межу між вапняками знайти неможливо, тому що Redwall Limestone продовжував існувати після Muav.⁴ Ця особливість завдає великих проблем для уніформістської геології. Вапняк Muav, імовірно, був покладений 500-520 мільйонів років тому⁵, а вапняк Temple Butte — близько 100 мільйонів по тому (350-400 мільйонів років тому)⁶, а Redwall Limestone утворився на декілька мільйонів років пізніше (330-340 мільйонів років тому).⁷ На підставі цих даних, набагато логічніше вважати, що ці вапняки накладалися безперервно, без «втручань» мільйонів років.

Під нашаруванням Hermit

Інша межа Великого каньйону – це лінія між формуванням Hermit і пісковиком Esplanade. Вона часто наводиться як свідчення ерозії, яка відбувалась протягом мільйонів років після того, як відкладення перестали нашаровуватись.⁸

Проте є проблема. Докази вказують на те, що вода зберігає матеріал, навіть під час ерозії. Місцями нашарування Hermit поєднується з пісковиком Esplanade, що вказує на постійний потік води, який переносив як велику кількість бруду, так і кварцовий пісок з місця на місце. Таким чином, між осадовими шарами не було мільйонів років.⁹

Під пісковиком Coconino

Нарешті, межа між пісковиком Coconino і нашаруванням Hermit є плоскою і загостреною з одного кінця Великого каньйону до іншого. Не існує абсолютно ніяких доказів ерозії на утворенні Hermit, перш ніж пісковик Coconino був накладений. І це справді вражає.

І все-таки якимось чином цілий шар гірських порід був утворений на пластi Hermit перед пісковиком Coconino без часу для ерозії. У центральній та східній Арізоні майже 610 м пісковика, сланцю та вапняку (формування Schnebly Hill) знаходяться на верхівці шару Hermit, що нібито відповідає мільйонам років осадження перед тим, як пісковик Coconino був накладений на їхню вершину.¹⁰

Але де свідчення про мільйони років ерозії на цій межі? Немає! Таким чином, між пісковиками Coconino та формацією Hermit не було мільйонів років, а лише безперервне накладання.

Висновок

Викопна частина геологічного літопису складається з десятків тисяч метрів осадових шарів, з яких близько 1372 мф видно у стінах Великого каньйону. Якщо така величезна товщина відкладень була утворена близько 500 або більше мільйонів років тому, як прийнято вважати, то деякі межі між шарами повинні свідчити про мільйони років повільної ерозії, коли осадження не відбувалися (хоча в деяких місцях ерозія відбувається навіть і сьогодні).

З іншого боку, якщо ця величезна товщина відкладень була утворена протягом трохи більше року під час Всесвітнього потопу, то межі між шарами повинні бути свідченнями безперервного швидкого осадження лише з випадковою швидкою ерозією або її відсутністю взагалі. Саме це ми і знаходимо!

Біблійна історія Потопу описує води, що поширювалися над континентами і охопили всю землю. Вода, що протікала навколо землі, катастрофічно руйнувала осадові породи, переносила деякі ділянки на великі відстані, а потім швидко їх відкладала. Оскільки вода рухалась «безперервно» (слово, яке використане в Біблії), то ерозія, транспортування та осадження осадових порід були постійно стрімкими.

Таким чином, мільярди мертвих рослин і тварин швидко заглиблювались і ставали закам’янілими в шарах осаду, які швидко накопичувались без ерозії у своїх межах, оскільки вони осідали лише через кілька годин, днів або тижнів. Отже, докази свідчать, що Всесвітній потоп був насправді, і він став однією з найважливіших подій в історії землі, подібно до того, як Бог сказав нам у свідченнях очевидців.