Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Моделі потопу і біблійний реалізм

Моделі потопу і біблійний реалізм

Біблійні креаціоністи за визначенням вірять в потоп, який колись покрив усю земну кулю. Але яким чином це відбувалося – предмет напруженої дискусії всередині креаційного геологічного співтовариства. У зв'язку з цим можна зробити ряд загальних зауважень – з богословської, філософської та наукової точки зору.

Довіряй Біблії, перевіряй моделі

Біблія – Слово Боже, і вона не повинна піддаватися сумнівам. Її вчення – безперечна істина і має бути основою для всіх наших настанов, у тому числі про потоп. Це стосується не тільки явних тверджень, але і логічних висновків з цих суджень1. Якщо Сам Ісус підтверджував, що потоп – реальна подія, ковчег – реальний корабель, а Ной – реальна людина (Лук. 17:26-27), то як можуть заперечувати це ті, хто проголошує себе Його послідовниками?

Коли ж Біблія дійсно зберігає мовчання, ми вільні звертатися до науки і будувати моделі, що дозволяють пролити світло на ясне вчення Святого Письма. Однак ці моделі – всього лише плід людського розуму, їх ніяк не можна наділяти таким же авторитетом, як Писання. У будь-якому випадку, наука постійно змінюється, так що дати сьогодні клятву вірності тій чи іншій моделі – з великою ймовірністю означає завтра овдовіти. Ще гірше, якщо модель, яка згодом виявляється спростованою, занадто тісно пов'язана з Біблією: багато хто думає, що і сама Біблія спростована (пор. визнання церквою космології Аристотеля на противагу космології Галілея2,3).

ПОБУДОВА МОДЕЛЕЙ МАЄ БУТИ

ПРИКЛАДОМ ЗАСТОСУВАННЯ НАУКИ

ЗАРАДИ СЛУЖІННЯ ГОСПОДУ

Побудова моделей має бути прикладом застосування науки заради служіння – а не служіння науці, що практикується усіма, хто поділяє компромісні погляди на книгу Буття, відкидає ясне вчення Біблії і приходить до висновків, які не узгоджуються зі здоровою герменевтикою. Замість принципу Реформації Sola Scriptura (тільки Писання), це – принцип Scriptura sub scientia (Писання нижче науки)4.

Виходячи з цих принципів, можна розглянути деякі популярні ідеї.

Допотопний рай?

Кілька десятиліть тому в багатьох роботах креаціоністів допотопний світ зображувався як рай, який був жахливим чином зіпсований при потопі. Але Писання цьому не вчить. Більш того, ця ідея наводить тінь на ясне вчення про те, що рай був зіпсований при гріхопадінні5. Коли Адам і Єва були вигнані з Едемського саду, і всі творіння почали стогнати від болю, – саме тоді в світ і увійшли смерть, народження дітей в муках, будяки та терни.6

Єдине справді біблійне свідчення, що приводиться в якості доказу допотопного раю, – це те, що люди до потопу жили по 900 і більше років, в той час як після нього тривалість життя зменшувалася в геометричній прогресії. Тим часом тривалість життя Ноя не зменшилася, незважаючи на те, що останню третину свого життя він провів у нібито розрушеному світі. Однак у 1990 роки було висунуто припущення, що зниження тривалості життя мало генетичні причини7. Сучасні передові комп'ютерні програми підтверджують це припущення, показуючи, що зниження тривалості життя в геометричній прогресії добре узгоджується з накопиченням мутацій після катастрофічного скорочення населення при потопі8-11.

Єдиний, що зостався, аргумент на користь зменшення тривалості життя під впливом навколишнього середовища – це вік Сіма. Сім народився до скорочення населення при потопі, але прожив усього близько 2/3 від тривалості життя більшості своїх предків. Але і тут є правдоподібне пояснення з позиції генетики: він з'явився на світ, коли його батькові було 502 роки,12 тобто Ной вже прожив більше половини свого життя. Його предки були набагато молодші, коли народжували своїх синів.

Давно відомо, що у дітей, народжених літніми матерями, підвищений ризик розвитку неспадкових генетичних розладів, таких як синдром Дауна, і цілком ймовірно, що дружина Ноя була приблизно в тому ж віці, що й він сам. Але навіть якщо вона була набагато молодшою, то недавні дослідження вказують на те, що батьки похилого віку –  основне джерело передачі генетичних розладів. Це не повинно дивувати, оскільки чоловіки виробляють сперму протягом всього свого життя, і у старіших чоловіків більше мутацій13.

То ж не дивно, що Сім, будучи дуже здоровим за сьогоднішніми мірками, був значно менш здоровий, ніж його батьки, і ніс мутації, що передаються у спадок.

До потопу не було дощів?

Раніше деякі креаційні моделі припускали, спираючись на Буття 2:5, що до потопу не було дощу і веселки: «...бо Господь Бог не посилав дощу на землю» і на завіт з Ноєм (Буття 9:13). Передбачається, що наслідком цього в допотопному світі був більш теплий і рівний клімат.

Тим часом перша із зазначених цитат описує стан речей до створення людини, в ній не сказано, чи були дощі в наступні 1656 років до потопу (Буття 5). У Писанні є безліч прикладів того, як Бог надавав нове – новозавітне – значення вже існуючим предметам і явищам. Наприклад, очевидно, що хліб і вино існували і до Господньої Вечері.

Крім того, в Біблії немає вказівок на те, що закони природи (тобто звичайні способи підтримки Богом Його творіння14) до потопу якось відрізнялися від тих, що існують в наші дні. А вони повинні були відрізнятися, якщо до потопу не було випаровування, опадів і диференціальної рефракції.

Більш високий атмосферний тиск або вміст кисню

Відповідно до одного з уявлень про допотопний світ, що частково бере початок з помилкового припущення про рай до потопу, вміст кислороду15 і атмосферний тиск у ті дні були вищі, ніж сьогодні. Це, імовірно, надавало сприятливі ефекти, які в наші дні моделюють в барокамерах. При цих умовах підвищується парціальний кисневий тиск,16 відповідно до закону Дальтона.17

Однак чи були вони такими сприятливими, як стверджується, якщо відомо, що антиоксиданти корисні для здоров'я? Якщо чесно, то еволюціоністи теж висували припущення про більш високий вміст кисню або більш високий атмосферний тиск в минулому, спираючись на основи, викладені нижче.18

Більш високий рівень кисню в бульбашках повітря у бурштині підтверджується деякими науковими даними, однак не є постійним:19 ці бульбашки не являють собою закриту систему – гази в них дифундують. До того ж, при стисненні під час затвердіння вони зменшуються, і тиск при цьому підвищується – відповідно до закону, який отримав ім'я креаціоніста, «батька сучасної хімії», сера Роберта Бойля (1627-1691), котрий свідчить, що тиск газу обернено пропорційний обсягу. І навіть утворення пухирів саме по собі повинно збільшувати тиск, щоб нейтралізувати опір поверхневого натягу виробництва нових ділянок всередині міхура. Цей надлишковий тиск Лапласа виражається рівнянням:

?P = 2? /r

де ?P – надлишковий тиск або різниця тисків всередині міхура і поза ним, ? поверхневий натяг, а r – радіус міхура. Цей надлишковий тиск є істотним у крихітних бульбашках, так що парціальний тиск також буде збільшуватися відповідно до закону Дальтона.

Птерозаврам потрібен високий тиск, щоб мати достатню підйомну силу для польоту: але в попередніх моделях польоту птерозавра не враховувалася функція крихітної птероїдної кістки, яка забезпечувала регульований рух крил. Це повинно було сильно підвищувати підйомну силу при злеті та посадці20,21.

Гігантські комахи не змогли б отримувати достатньо кисню при нормальному тиску. У літописі скам'янілостей присутні величезні комахи, такі як Meganeura – метелик з розмахом крил 71 см. Протягом довгого часу вчені вважали, що комахи не дихають, а кисень пасивно дифундує через отвори (дихальця) по крихітним трубочкам в черевці (трахеї). Оскільки цього могло вистачати тільки на дуже короткі відстані, як могла така істота вижити без додаткового кисню?22 Проте недавні дослідження із застосуванням синхротронної рентгенівської мікроскопії показують, що комахи насправді «дихають», стискаючи трахею, так що половина газу обмінюється кожну секунду.23,24

Це не спростовує припущення про більш високий вміст кисню і атмосферний тиск, але показує, що вони не були необхідні з наукової точки зору. І вони безумовно не необхідні на підставі Біблії.

Зіткнення з метеоритом

За біблійними переказами, першою причиною потопу стало те, що «відкрилися всі джерела великої безодні», а другою – те, що «вікна небесні відчинилися» (Бут. 7:11). Кайл і Деліш коментують: «У цей день відкрилися всі джерела великої безодні (te h?m – бездонній океан), і шлюзи (вікна, решітки) небесні відчинилися, і лився (трапився, йшов) проливний дощ (geshem, на відміну від m?t?r) на землю 40 днів і 40 ночей. Таким чином, потоп був проведений за допомогою того, що відкрилися приховані під землею джерела, які вивели з берегів моря і річки, і за допомогою дощу, який тривав безперервно 40 днів і 40 ночей».25

Отже, потоп почався з джерел в океані і в глибині Землі, і лише після цього пішов дощ. Однак деякі моделі потопу засновані на тому, що потоп почався з метеорита. Це твердження жодним чином не можна вивести з біблійного тексту, його висуває «наука». Але чи може цей сценарій виявитися прийнятним?

Зрозуміло, на Землі і на інших планетах Сонячної системи є явні свідчення великої кількості зіткнень з метеоритами. Крім того, дані про місячні кратери (розташовані переважно в одному квадраті) і «кратери-примари»26,27 дозволяють припустити, що головним джерелом бомбардування метеоритами був короткочасний метеоритний дощ, який пройшов до того, як Місяць зрушив далеко за своєю орбітою28. Вірогідним часом цього дощу був рік потопу. Дійсно, численні удари могли забезпечувати енергію, достатню для підтримання потопу, в тому числі викидаючи в небо велику кількість води (рідини і пару), яка поверталася на Землю у вигляді дощу. В Біблії про це достеменно нічого не сказано, так що така модель є прийнятною з біблійної точки зору, та чи може вона вирішити всі геологічні проблеми – це питання, яке потребує подальшого розгляду.29

Але метеорит, як причина потопу, – така ідея є неприйнятною. Вона суперечить ясному біблійному вченню про те, що потоп почався глибоко в океані і під землею, а не з неба. Крім того, це не аргумент від нестачі інформації, а аргумент від явної відсутності. Якби метеорит справді був причиною, то чому в Бутті немає згадки про таку виняткову подію? В Писанні зустрічаються описи «зірок, що падають з неба»30 – і на давньоєврейській, і на грецькій мові будь-який яскравий небесний об'єкт називався «зіркою», в тому числі «падаюча зірка». Так що варто було б очікувати, що Буття 7:11 наголошувало б: «зірка впала з неба, і відкрилися всі джерела великої безодні...», або навіть «Бог кинув зірку з неба...».

З точки зору формальної логіки, аргумент від явної відсутності має силу і називається запереченням слідства (або modus tollens): якщо потоп викликало щось настільки ж яскраве, як метеорит, то ця подія має згадуватися в Біблії. Однак вона в Біблії не згадується і, отже, метеорит не був чинником потопу. Навпаки, аргумент від нестачі інформації є логічною помилкою, званою запереченням антецедента: якби в Біблії згадувалося про те, що Ной користувався цвяхами для побудови ковчега, то Ной користувався ними, в Біблії ж не згадуються цвяхи, отже, він ними31 не користувався.

Існує версія, що Ной не бачив метеорит, а бачив лише викликані ним цунамі, тому в Біблії і сказано тільки про останні. Але, згідно з цією логікою, хіба Ной бачив те, що відбувалося в безодні світового океану? Більш того, це допущення ідентичне за своєю суттю основному аргументу прихильників ідеї локального потопу: світ був покритий водою скрізь, де Ной міг це бачити, але потоп був лише регіональним. У будь-якому випадку, опис потопу в Бутті явно даний очима Бога, а глобальний характер потопу розкривається шляхом багаторазового вживання слова «все» (давньоєврейське kol), в тому числі «подвійне kol» в Буття7: 19.32

Теорія куполу

Теорія куполу, як модель початку потопу, знаходиться в тісному взаємозв'язку з ідеєю «допотопного раю». Вона передбачає, що фраза «води згори» відносилася до завіси водяної пари, яка конденсувалась і обрушилась на землю дощем (малюнок 1). Ця теорія була дуже популярна кілька десятиліть назад з тієї причини, що вона, здавалося б, багато пояснювала щодо дощу, веселки і довголіття. Зараз більшість освічених креаціоністів відкидають її.

Однак реальна проблема полягала в тому, що деякі креаціоністи створили враження, ніби ця ідея міститься безпосередньо в Писанні. Місія Creation Ministries International застерігала проти такого догматизму ще в 1989 році, коли ця модель була все ще дуже популярна серед багатьох авторів-креаціоністов.33 Зрештою, ніхто протягом всієї історії церкви не бачив ніякого «куполу» в самому тексті Писання, але ж Бог створив Письмо спеціально для навчання, тобто щоб воно було зрозумілим (2 Тим. 3: 15-17). Крім того, ця ідея, скоріш за все, ще й суперечить Писанню, оскільки псалом 148:4 говорить: «Хваліте Його, небеса небес і води, що над небесами». Очевидно, що ці води не могли бути куполом, який обрушився під час потопу, оскільки вони існували через більш ніж тисячу років після потопу, коли був написаний цей псалом.

Багато доводів на користь куполу виявилися помилковими з наукової точки зору. Наприклад, аргумент про те, що завіса водяної пари захищала від згубного випромінювання і пояснювала вкрай довгу тривалість життя. Але водяна пара – аж ніяк не надійний щит від ультрафіолету, можна засмагнути і в хмарний день, і під час купання. Що стосується космічного випромінювання, то немає доказів того, що воно пов'язане з довголіттям, і, як вказувалося вище, причина скорочення тривалості життя полягала в генетиці, а не в зміні навколишнього середовища.

А ось інфрачервоне випромінювання вода поглинає дуже добре, це знає кожен, хто мав справу з коливальною спектроскопією34. Вона насправді є набагато більш важливим «парниковим газом», ніж вуглекислий газ, будучи відповідальною за приблизно 66% «парникового ефекту» в атмосфері Землі, а можливо навіть за всі 95%.35 В цьому і полягає головна проблема теорії куполу з наукової точки зору: завіса з водяної пари, досить щільна для того, щоб при потопі метровий шар води покрив земну кулю, занадто сильно розігріла б Землю.36

Катастрофічна тектоніка плит

На сьогоднішній день ця модель, мабуть, найбільш популярна серед освічених креаціоністов37. Вона вбирає в себе більшу частину свідчень на підтримку уніформістській теорії тектоніки плит, але при цьому вирішує численні проблеми. Модель КТП (катастрофічної тектоніки плит) спочатку передбачає існування допотопного надконтиненту (на який, можливо, вказує Буття 1: 9). У той час як уніформістські моделі припускають, що океанічні плити завжди мали ту ж температуру, що і в наші дні, в основі моделі КТП лежить та ідея, що в прибережних регіонах навколо надконтиненту залягала якась холодна порода. Оскільки вона була холоднішою, її щільність була більша за густину мантії, що лежить під нею. На початку року потопу ця порода стала занурюватися вниз (малюнок 2). Це створило нестабільність, яка була подібна до цокання бомби з годинниковим механізмом. З цією концепцією пов'язана одна проблема, яка, втім, не обов'язково є непереборною перешкодою, оскільки вона схожа на запитання «Чому деякі пристосування призначені для нанесення шкоди іншим живим істотам, якщо Бог створив світ без смерті і страждань?» і відповіді на це питання. Деякі з цих пристосувань, такі як зуби, можна пояснити адаптацією до поїдання рослин, інші – не можна. Хороший приклад – жалючі клітини медуз з механізмом катапульти. Твердження, що медузи колись жалили рослини, було б неадекватним. Швидше за все, Бог, передбачаючи гріхопадіння, запрограмував приховану генетичну інформацію, яка повинна була активуватися після гріхопадінняя.38

Але як ця порода могла занурюватися швидше, ніж рухаються океанічні плити в наш час? Відповідь дають лабораторні експерименти, які показують, що силікати, складові мантії, можуть надзвичайно сильно розм'якшуватися – в мільярд і більше разів – при температурах і тиску мантії. Якщо холодна кулька породи досить велика, то вона може увійти в стан, при якому тиск в навколишній її оболонці стає дуже великим для того, щоб розм'якшити породу в цій оболонці. Це дозволяє кульці занурюватися швидше, в результаті чого тиск ще трохи збільшується, а порода всередині навколишньої її оболонки внаслідок цього розм'якшується ще сильніше. Крім цього, у міру того, як кулька занурюється все швидше, обсяг оболонки розм'якшеної породи робиться все більшим. Швидкість занурення кульки щільної породи досить швидко може досягти позначки в кілька кілометрів на годину – приблизно в мільярд разів швидше, ніж це відбувається в наші дні. Це називають нестримною субдукцією.

Дно океану, що опускається,потягнуло за собою інші ділянки дна на зразок конвеєрної стрічки і стало витісняти речовини, що становлять мантію, починаючи великомасштабний рух породи по всій мантії. Однак у той час, як океанське дно занурювалось і швидко підсувало прилеглі кордони допотопного надконтиненту, в інших місцях земна кора перебувала під таким тиском натягу, що розходилася (тріскалася), розколюючи на частини як допотопний суперконтинент, так і океанське дно.

Таким чином, океанічні плити розійшлися на відстань приблизно 60 000 км там, де відбувалися розколи океанського дна. Гарячі речовини мантії в цих зонах розколу піднімалися на поверхню, заповнюючи порожнечі, утворені плитами, які швидко розходилися. Опинившись на дні, ці гарячі речовини мантії перетворювали в пар величезну кількість океанської води, виробляючи на всій ділянці зон розколів безперервний ланцюг струменів перегрітої пари. Це узгоджується з біблійним описом «джерел безодні» (Буття 7:11, 8:2). Ця пара розсіювалася, конденсуючись в атмосфері, і потім люди побачили її у вигляді сильних опадів по всій земній кулі («і вікна небесні відчинилися», Буття 7:11). Цим могло пояснюватися те, що дощ не припинявся 40 днів і 40 ночей (Буття 7:12).

Теорія КТП не тільки підтвердилася моделюванням на суперкомп'ютері, що вразило навіть прихильників теорії уніформізму39, але також надала креаціоністам поле діяльності для подальших плідних досліджень – зокрема, вивчення механізму швидкої зміни магнітного поля Землі на протилежне40 і гідротермального вирішення проблеми виникнення гігантських печер41. Проте, синоптики протягом десятків років моделюють погоду, однак в їхніх моделях досі багато неточностей, дехто стверджує, що нам так само не слід надто довіряти моделям тектоніки плит. Захисники цих моделей запевняють, що в обмеженій речовинами в твердому стані моделі КТП менше невідомих, ніж в моделях динаміки рідких середовищ (рідини і газу) і змінної сонячної активності, що використовуються для передбачення погоди.

Таким чином, я вважаю, що це – все ж найперспективніша теорія, яка пояснює дані, що підтверджують уніформістську тектоніку плит, і вирішує її численні проблеми. Тому я підтримував її в двох своїх найбільших книгах: «Неспроможність компромісу» (2004) і «Найбільша містифікація» (2010). У числі її сильних сторін – пояснення властивостей мінералів під великим тиском і одночасного підняття всіх нинішніх високих гірських хребтів. Крім того, згідно з уніформістською теорією тектоніки плит, плити рухаються занадто повільно для того, щоб проникнути крізь верхні шари мантії. Скоріше, вони повинні злитися з мантією задовго до того, як досягнуть її нижніх шарів. Однак дослідження показують, що зрушені плити проникли набагато далі, але до сих пір відносно холодні.

Це узгоджується з тим, що рух плит був досить швидким для того, щоб вони проникли крізь мантію, і досить недавнім, так що вони не встигли нагрітися.

Але КТП не є безпосереднім вченням Писання, тому креаціоністи вправі сумніватися в ній або відкидати її, і багато відомих креаціоністів-геологів так і роблятьт42,43. Опоненти теорії КТП стверджують, що вона занадто багато в чому погоджується з уніформізмом, а також пояснює не весь потоп, а тільки його другу половину.

Ще одна проблема, яка залишається невирішеною, – це проблема позбавлення від надлишкового тепла. Навряд чи можна задовольнитися припущенням про те, що Бог чудесним чином прибрав це тепло. Якщо вдаватися до аргументації «Бог в проміжках»44 на окремій крихітній ділянці моделі, то чому б тоді просто не покінчити з пошуками механізму і не сказати: «Бог зробив потоп надприродним чином»? Зрештою, потоп був основною віхою в біблійній історії і, безумовно, являв собою пряме втручання Бога. Біблійним креаціоністам нема чого шукати чудесні причини таких особливих, єдиних в своєму роді подій, так само як і дбати про «наукові» строгості або «економію чудес». Адже ми не шукаємо псевдонатуралістичних пояснень Воскресіння або годування п'яти тисяч чоловік. Це відрізняється від звичайної, повторюваної «операційної» науки, де постулат «це зробив Бог» неприйнятний45. Оскільки такі моделі, як КТП, намагаються пояснити потоп причинами з області операційної науки, апелювання до одного конкретного чуда тут також є неприйнятним – дивом був увесь цей процес в цілому.

Модель гідроплит

У цій моделі доктора Уолтера Брауна46 багато гарячих прихильників. Браун пояснює:

«До Всесвітнього потопу значна кількість води знаходилася під земною корою. Внаслідок збільшення тиску цієї підземної води, земна кора розкололася на окремі плити. Вивільнена вода залила Землю. Оскільки «гідро» означає «вода», то ці плити земної кори отримали назву гідроплити».

Крім того, вода і порода викидалися зі швидкістю, що перевищує другу космічну, так що це пояснює походження комет, астероїдів і метеоритів (малюнок 3)47.

Та ідея, що потоп почався під океаном, є сильною стороною цієї моделі з біблійної точки зору. Більш того, твердження «потоп викликав метеори» з тієї ж біблійної точки зору не так вразливе, як твердження «потоп викликав мереорит». І все ж ця модель не отримала підтримки багатьох креаційних геологів і геофізиків, котрим зовсім немає причин відкидати вдалу модель потопу.

Крім того, лише деякі астрономи-креаціоністи поділяють ідею земного походження комет, метеорів і астероїдів. З біблійної точки зору ця ідея зовсім не обов'язкова, а з наукової – сумнівна: досягти другої космічної швидкості – 11,2 кілометра в секунду – досить складно, і такі об'єкти будуть згоряти ще в атмосфері Землі. Відзначимо, що наші космічні кораблі виводяться на орбіту в кілька стадій: спочатку їх виводять на нижню земну орбіту, де швидкість становить близько 8 км/с. Потім наступний щабель розганяє ракету до другої космічної швидкості, яка стає трохи меншою в зв'язку з віддаленням від Землі з її гравітацією – близько 10,9 км/с. Але щоб вивести комети на трансплутонові орбіти, потрібна швидкість лише ненабагато менша, ніж друга космічна, враховуючи сонячну гравітацію на орбіті Землі, або 42,1 км/с – і це після того, як подолано опір атмосфери. Відзначимо, що космічні зонди «Вояджер» змогли пройти повз Плутон тільки завдяки ефекту «гравітаційної рогатки» – вдало вишикуваних в лінію планет, що надали їм додаткове прискорення.

У Journal of Creation була опублікована стаття про різні моделі потопу, в тому числі модель гідроплит, яка була розглянута з нейтральних позицій48. Але щоб ця модель в подальшому була визнана співтовариством креаціоністів, доктор Браун повинен друкуватися в таких журналах, як цей, і відповідати на критику фахівців в області креаційної геології – наприклад, на те, що й до цього дня всередині мантії більше води, ніж в океанах49. Особливо корисний був би форум, подібний до того, який проводився раніше за моделлю КТП50.

Моделі «зникаючого потопу»

У Біблії безпосередньо нічого не говориться про межі до потопу і після потопу. У ній навіть безпосередньо не говориться про те, що геологічна колона і скам'янілості в ній є наслідком потопу. Однак у Другому посланні Петра містяться важливі рядки: «Насамперед, знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було на початку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув»(2 Петра 3:3-6).

Це наполегливо підштовхує нас до висновку, що повинні були залишитися яскраві свідчення потопу, в іншому випадку «глузіїв» неможливо було б звинуватити в тому, що вони ігнорують факт потопу. Аналогічним чином хорошим аргументом проти теорії теїстичної еволюції є Послання до Римлян 1:18-22. Вірш 20 говорить: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творінь видимі, так що нема їм виправдання».

У цьому вірші виразно і чітко сказано, що тим, хто не вірує, не буде ніякого прощення за їхнє невір'я, оскільки Божа сила і Божество «ясно видимі» в природі. Здавалося б, це – вагомий аргумент на користь створення. Однак, згідно з Гулду, Дарвіном мало не в першу чергу рухало прагнення спростувати доводи на користь розумного замислу51. Але якщо еволюція мала місце, або ж є «маса свідчень» на її користь, як недавно заявив один чоловік, що проголошує себе креаціоністом52, то де ж тоді явні свідчення Божої сили в Його творінні? Гулд стверджує, що еволюція аж ніяк не є свідченням на користь Божественної сили, а, навпаки, «свідчить» про те, що «крім неї нічого не відбувається – просто організми б'ються за те, щоб передати свої гени наступному поколінню. От і все». Так що повторюся: якщо еволюція була насправді, то в природі немає свідоцтв існування Бога, а є лише свідчення безжальної боротьби за існування. Якщо нічого, крім еволюції, не було і немає, так чому ж «глузіям» не буде прощення? Те ж стосується уніформізму вчених, що насміхаються над потопом, – таких, як наставник Дарвіна Чарльз Лайель, який намагався «звільнити науку [геологію] від Мойсея»53. Повсюдна поширеність скам'янілостей різноманітних молюсків і величезних тварин, а також широкі і пласкі пласти осадових порід явно не відповідають уніформістським поглядам.

Таким чином, цей вірш Писання виключає деякі крайні варіанти «англо-європейської» моделі потопу, або моделі «реколонізації» – тобто моделей «зникаючого потопу», згідно з якими геологічна будова Землі в основному сформувалося після потопу54,55. І, звичайно ж, він виключає точку зору деяких «прогресивних креаціоністів», таких як Хью Росс, котрі вважають, що потоп не був всесвітнім і не залишив слідів56.

Модель «біблійної геології» Таса Уокера

Отже, що можна передбачити, виходячи з того, що – згідно цього вірша – потоп залишив численні свідоцтва? Уокер запропонував геологічну модель (яка не є по суті поясненням потопу) для розуміння шарів порід і скам'янілостей, причому не тільки в рік потопу, але протягом всієї історії Землі – від тижня творіння, до наших днів (малюнок 4). За основу він узяв власне біблійний текст, а також далекосяжні висновки з того, що ми – як нам здається – знаємо про седиментологію і гідрологію.

Оскільки в Біблії ясно сказано, що води потопу піднімалися, поки не покрили всю землю, а потім відступили, Уокер пропонує, що «рік» (насправді 370 днів) потопу складався з двох основних етапів: «затоплення» і «відступу води». Можливі деякі незначні відхилення, оскільки відмінності в топографічних і хімічних особливостях місцевості і рівні вод потопу означають, що результати процесів, які відбувалися при потопі, могли й не бути повністю синхронними, навіть якщо при цьому виходили одні і ті ж породи.

Перший етап сам по собі підрозділяється на три стадії: найбільш рання– «стадія виверження», виведена на підставі того, що «джерела великої безодні відкрилися», подібно до вибуху, друга – «стадія підняття», коли вода «множилася на Землі» (Буття 7:17-18), третя – «стадія зеніту» – випливає з біблійного тексту про те, що води потопу довго «посилювалися» і покрили всі гори, а також з міркувань здорового глузду: води повинні були деякий час перебувати на максимальному рівні.

ТАМ, ДЕ БІБЛІЯ МОВЧИТЬ, МИ ВІЛЬНІ

ЗВЕРТАТИСЯ ДО ВІДОМИХ ЯВИЩ, АЛЕ

ДО ВІДПОВІДНИХ МОДЕЛЕЙ СЛІД

СТАВИТИСЯ З ОБЕРЕЖНІСТЮ

Другий етап – «відступ води» – підрозділяється на дві стадії на підставі не Писання, як такого, а гідрологічних спостережень (тому ми і називаємо це моделлю).57 Спочатку великі маси води, рухаючись з повністю затопленої поверхні, почали стікати гігантськими потоками. Це була «стадія зменшення». Потім, коли рівень води знизився і з’явилась суша, потоки почали розділятися – тобто розпочалася «стадія розсіювання». Це добре пояснює багато деяких геологічних особливостей, які важко пояснити за допомогою уніформістських моделей.58Нагадаю дві з них. Перша – рівнинні поверхні, які виглядають так, як ніби хтось вирівняв поверхню гігантським бульдозером, зробивши її пласкою, незалежно від орієнтації або твердості. Це – саме те, що робили гігантські потоки води в «фазі зменшення».59 Друга – глибокі річкові долини: багато річок, замість того щоб слідувати по шляху найменшого опору навколо гір, течуть прямо через ущелини в них. Це пояснюється тим, що спрямовані потоки, стрімко несучи величезну кількість води, долали вертикальні бар'єри і прорізали канали через них. Оскільки долини утворилися після того, як сталася сильна ерозія, час їх утворення відповідає пізній стадії відступу води.60

Підтверджені прогнози є сильною стороною будь-якої моделі, але з точки зору логіки їх не можна вважати доказом – це було б логічною помилкою, яка називається «підтвердження слідством»1.

Висновок

Біблійна історія Всесвітнього потопу являє собою невід'ємну частину Писання і істотна для розуміння історії Землі. Однак ми не жили в той час, і тому спроби зрозуміти, що ж відбувалося при потопі, тягнуть за собою численні труднощі. Тому не дивно, що креаціоністами висунуто багато різних припущень з цього приводу, і деякі з них містять помилки.

Відправним пунктом будь-яких теорій повинні служити ясні слова Писання і логічні висновки з них. Оскільки потоп був історичною подією, то і наші описи подробиць цієї події по суті своїй – історичні. Наука корисна для осягнення цих подробиць як спосіб експертизи, але не як головна рушійна сила. Вона може показати, яким чином відомі процеси, що вивчаються гідрологією і седіментологією, відбувалися в рамках припущень, що випливають із Біблії. Там же, де Біблія мовчить, ми вільні звертатися до відомих явищ, але до відповідних моделей слід ставитися з обережністю.

При стількох невідомих немає нічого дивного в тому, що існує безліч різних моделей. Але численні моделі в науці – це добре, особливо коли мова йде про спроби осягнути те, що відбувалося в непіддатливому спостереженні минулого. В кінцевому рахунку, важлива істина, а не відповідність тієї чи іншої наукової моделі.

 

Автор: Джонатан Сарфаті

Написати коментар