Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > Хвости у людей?

Хвости у людей?

Автор: | Джерело: Creation Ministries International

«Атавізм хвоста» та еволюція

Напрочуд живучим аргументом еволюції є ідея уявних атавістичних органів. Вважається, що це «пережиток» стану еволюційного предка. Така ознака нібито залежить від генетичної інформації в ДНК, яка відповідає за цю предкову ознаку, але якимось чином (наприклад, шляхом мутації) проявляється. Якщо раніше ген був «закритий» («вимкнений»), то зараз він «увімкнений».

Це пов’язано (але не стосується) з питанням так званих «рудиментарних» органів, які, як вважається, є непотрібними або дегенерованими органами, «нагадуванням» про наше еволюційне минуле. Яскравим прикладом цього у людей раніше був апендикс, який тепер, як відомо, має певну функцію.

Креаціоністи давно спростовували практику визначення людських органів та їхніх особливостей як рудиментарних – апендикс, мигдалини, куприк, чоловічі соски, волосся на тілі тощо. Навіть багато еволюціоністів відмовилися від цих слабких й затертих аргументів.

Дехто прагне перевизначити або, принаймні, уточнити термін, щоб спробувати уникнути серйозних спростувань¹, але ретельне вивчення продовжує демонструвати слабкість аргументу. Більш сучасні версії цих «рудиментарних» тверджень (наприклад, невдала ідея «сміттєвої ДНК») постійно виникають, коли старі аргументи втрачають силу.

Це невмируще бажання пов’язане з тим, що будь-які непотрібні чи «рудиментарні» органи будуть розглядатися як «свідоцтва» нашого довгого еволюційного переходу від більш ранніх організмів до сучасного стану. Чому, кажуть вони, ми повинні нести генетичну інформацію про органи та особливості, які сьогодні не служать ніякій цілі? Приблизно той самий аргумент використовується для атавізму або «пережитка» органу, якого мав предок, але який не з’являється у більшості «нормальних» людей.

Люди з хвостами?

Популярним прикладом «атавізму» в наші дні є твердження, що люди іноді народжуються з повністю функціонуючими хвостами. Саме таку заяву виголосив християнин (дуже сумнівно) Крістіан Карл Гіберсон (Christian Karl Giberson – співробітник теїстично-еволюційної організації Biologos та автор книги «Рятуючи Дарвіна: як бути християнином та вірити в еволюцію») під час дебатів з прихильником теорії Розумного Задуму Стівеном Мейером.

Пізніше писавши про цей момент дебатів, Гіберсон сказав:

«Чому геном людини містить інструкції для функцій, якими ми не користуємось? Наукове пояснення полягає в тому, що ми отримали ці інструкції у спадок від наших хвостатих предків, але інструкції щодо їх проявлення були відключені в наших геномах, саме тому Shallow Hal ² має хвіст. Іноді команда «ігнорувати ці гени» втрачається у внутрішньоутробному розвитку, тоді народжуються діти з ідеально сформованими, навіть функціональними хвостами».³

Під час дебатів Гіберсон показав фотографію людської дитини з прикріпленим хвостиком, щоб підтвердити свою заяву.⁴ Це обернулося проти нього, оскільки виявилось, що зображення створене з допомогою фотошопу. Очевидно, воно було взяте з сатиричного веб-сайту cracked.com (імітація «рудиментарного органу» в журналі Mad)⁵, це не справжній медичний приклад! Гіберсон вибачився, але це навряд чи показує його як авторитетного вченого та є хорошим попередженням для тих, хто сліпо приймає такі еволюційні «докази», ретельно їх не перевіривши.⁶

Відомий атеїст та еволюціоніст, біолог Джеррі Койн, висловлює подібні твердження у своїй книзі «Чому еволюція правдива». Він каже:

«Рідко ...дитина народжується з хвостом, що виступає з основи хребта. Хвости надзвичайно різняться... деякі ...містять хребці... На щастя, ці незграбні вирости легко видаляються хірургами».⁷

Тож твердження багатьох еволюціоністів полягає в тому, що іноді людські немовлята народжуються з «ідеально сформованими, навіть функціональними хвостами», які є очевидним «пережитком» хвоста еволюційних предків.

Як вже зазначалося раніше, вони стверджують, що «атавістичні» гени цих хвостів залишаються закодованими в ДНК всіх людей і що хвости утворюються, коли ці зазвичай сплячі гени випадково активуються. Подальше підтвердження цієї ідеї є той факт, що, як стверджується, «хвостик» можна побачити у кожного ембріона людини (хоча цей «хвіст» зникає під час подальшого розвитку).

Вони також заявляють, що люди з хвостами при народженні часто цілком нормальні й здорові, а хвости (як каже Койн) «легко видаляються» (мабуть, маючи на меті підтвердити думку про те, що ці еволюційні атавізми не є патологічними «відхиленнями» і не спричиняють хворобу або інвалідність).

Чи є у людей хвости?

Люди іноді народжуються з різними типами округлих або трубчастих відростків з різних причин. Коли відростки утворюються в нижній частині спини, медики називають їх «хвостовими відростками», або частіше – «людськими хвостами».⁸ Пошук в інтернеті зображень за словами «людські хвости» показує багато (іноді тривожних) зображень людей в такому стані.

Мабуть, найпопулярнішим результатом пошуку є Аршід Алі Хан, підліток з Пенджабу в Індії. Пошук в інтернеті практично гарантовано видає новинні звіти, відео та зображення цього молодого чоловіка. Деякі називають його перевтіленням індуїстського бога-мавпи Ханумана завдяки хвосту довжиною 18 см. На жаль, як і більшість людей, народжених із «хвостами», у нього є медичні проблеми. Він не може ходити через частковий параліч та повинен користуватися інвалідним візком. Британська газета Daily Mail повідомляє, що лікарі розглядають можливість видалення виросту, хоча Аршиду офіційно не поставлений діагноз. Вони заявили:

«...вважаємо, що його хвіст та частковий параліч можуть бути ознакою того, що у нього є одна з форм розщепленого хребта (spina bifida), яка називається менінгоцеле. Вын розвивається тоді, коли спинномозкова оболонка «проштовхується» крізь отвір між хребцями».⁹

Чим є ці «хвости»?

Назагал, існує два типи таких розростань, які можуть варіюватись від декількох сантиметрів до понад 10 см. У медичній літературі деякі називають «справжніми хвостами» (які містять м'язи, можуть рухатися та є розростанням куприка), а інші називають «псевдохвостами» (як правило, вони пасивні й можуть локалізуватися в різних місцях) . Ця термінологія (побудована на еволюційних припущеннях) є одним із викликів для креаціоністів, які дискутують з еволюціоністами щодо цього твердження. Хто цим цікавиться, може знайти наукові статті, де лікарі та вчені використовують термін «людські хвости», тому багато людей не шукають далі й цитують їх як експертів, що підтверджують еволюційний аргумент.

Проблема полягає в тому, що термін «хвіст» використовується більше описово, ніж з наукової точки зору. Якщо хтось народився з трубчастим виростом, що росте з плеча або руки¹⁰, це зазвичай не називають хвостом, оскільки він не знаходиться в тій ділянці, в якій більшість людей очікують побачити хвіст. Але якщо вирост з’являється внизу спини або між сідницями, легко зрозуміти, чому використовується цей термін. Той факт, що деякі з цих «хвостів» можуть з'являтися не тільки там, де зазвичай бувають хвости, є вагомим аргументом проти того, що вони справді є атавізмами – скоріше це патологія, тобто аномалія розвитку людини, не пов'язана з «генами предків».

Як заявив один дослідник з Медичного центру університету Дьюка (Дарем, штат Північна Кароліна):

«Одним із найперших етіологічних [причинно-наслідкових] пояснень «людського хвоста» було те, що це був залишок хвоста ембріона, який можна бачити під час дозрівання плоду. З цією теорією існує кілька проблем, найбільш очевидна — відростки зустрічаються в інших місцях, крім крижово-куприкової ділянки ембріона».¹⁰

Навіть назви «справжній хвіст» чи «псевдохвіст» вводять в оману, оскільки як вважається, причини кожної з цих деформацій схожі.

«Каудальні придатки або людські хвости були класифіковані Дао і Нецьким як справжні хвости, які містять м’язи і є рухомими, та псевдохвости, які не рухаються. Однак зараз цей поділ вважається умовним та не має клінічного значення, оскільки обидва утворення походять від залишків хорди (notocord), й етіологія [= причини] обох, ймовірно, схожа».¹¹

Нешкідливі залишки?

Сучасні лікарі, які знайомі з подібним станом, одностайно описують людські хвости як результат вроджених вад. Як і Аршид Алі Хан, майже всі люди, що народились із хвостовими придатками, мають потенційно серйозні захворювання. Найпоширенішими є дисрафізм хребта (spinal dysraphism), менінгоцеле, розщеплення хребта (spina bifida) та прив’язаний спинний мозок (tethered spinal cord або аномалія Кіарі – прим. переклад.), повідомляється й про багато інших.¹²

Людські «хвости», хоча й надзвичайно рідкісні, відомі давно. І тільки з появою таких методів, як КТ (комп’ютерна томографія) та МРТ (магнітно-резонансна томографія), хвостові відростки можуть бути правильно діагностовані та визначені.

В описі клінічного випадку, опублікованому в 2010 р., сказано наступне;

«Хвіст людини – це рідкісна вроджена аномалія з помітним ураженням попереково-крижово-куприкової ділянки. Багато авторів вважали цей цікавий та рідкісний стан свідченням походження людини від інших тварин або їхнього відношення до них... Більш досконала технологія візуалізації в останні десятиліття дозволила ретельніше дослідити цих пацієнтів й краще визначити їх зв'язок зі спінальним дисрафізмом й прив'язаним спинним мозком».¹³

У звіті за 2008 рік у Journal of Perinatology зазначалося:

«Найважливішою особливістю хвостових придатків є можливість асоційованого спірального дисрафізму, який потрібно лікувати, щоб запобігти розвитку неврологічних симптомів. Тому каудальні придатки вимагають ретельної візуалізації та неврологічної оцінки, щоб забезпечити проведення відповідної хірургічної операції для запобігання неврологічним симптомам, що прогресують».¹⁴

Однак у роботах, написаних «до ери МРТ», так би мовити, висловлювались наступні твердження (не кажучи про ліпоми, див. «Жирова дрібничка»):

«”рудиментарний хвіст” можна легко видалити хірургічним шляхом, без залишкових наслідків».¹⁵

«Справжній людський хвіст – це доброякісний стан, який не пов’язаний з будь-якими вадами розвитку спинного мозку».¹⁶

Отож давніші коментарі щодо цього стану, можливо, серйозно недооцінювали захворювання пацієнтів із «хвостами» через брак обладнання та / або хибну дарвінівську концепцію «атавістичних органів», про яку вони дізналися зі своїх підручників.

Незалежно від того, має такий «хвіст» м'яз (що робить його рухомим) чи ні, через часте поєднання таких аномалій серйозні медичні дослідники зараз називають це «порушенням розвитку ембріона, але не регресією в еволюційному процесі».¹⁷

Жирова дрібничка (Fatty folly)

Іноді умовний «хвіст» виявляється простою жировою пухлиною, відомою як ліпома.

Ліпоми є поширеними й можуть виникати практично в будь-якому місці жирової тканини, зазвичай утворюючись безпосередньо під шкірою. Вони часто можуть розвиватися й рости у дорослої людини.

В багатьох випадках, коли така пухлина з'являється в будь-якій іншій частині тіла, ніхто б не припустив, що це хвіст, навіть якщо вона дещо витягнута. На відміну від «людських хвостів», щодо яких дискутують медичні дослідники, ліпому дійсно дуже легко видалити. Це могла б зробити навіть людина з дуже обмеженим хірургічним досвідом.

Після такого видалення діагноз буде очевидним: це не матиме нічого спільного з хвостами та атавізмами.

Розповідь про «хвіст» ембріона людини

Проте така потужна та легко візуалізована ідея, як «людський хвіст», важко вмирає й (особливо, коли її підкріплюють фальшивими та створеними в фотошопі зображеннями та відеозаписами) залишається популярною в Інтернеті. Підкріплює все це ідея про те, що на певному етапі всі людські ембріони мають «хвости». Багато хто вважає, що гени, які відповідальні за цей «ембріональний хвіст», стають причиною «людських хвостів» коли «не вимикаються».

Гіберсон каже:

«…ми успадкували ці інструкції [для хвостів] від наших хвостатих предків, але інструкції щодо їх появи були закриті в наших геномах…»¹⁸

«Іноді команда “ігнорувати ці гени” втрачається у внутрішньоутробному розвитку й народжуються діти з ідеально сформованими, навіть функціональними хвостами».¹⁸

Ці ідеї він також висловлює у своїй книзі «Врятувати Дарвіна», де пише (курсив додано):

«Двомісячні ембріони курки, свиней, риби та людей схожі. Всі вони мають зябра з перетинками між пальцями на руках та ногах, а також хвости. За кілька тижнів ці утворення зникають».¹⁹

Зябра?

Думка про те, що ембріон людини має зябра, давно дискредитована. Навіть у стандартному підручнику з ембріології²⁰ ще в 1981 році було написано, що борозенки, які часто називають зябровими щілинами, тепер правильно називають глотковими, оскільки «в людського зародка справжні зябра ніколи не утворюються».²¹

Перетинчасті пальці?

Те саме стосується ідеї «перетинчастих пальців». Людські руки та ноги унікальні з самого початку, й, звичайно, ми не припускаємо, що походимо від будь-якого подібного до качки предка. Людські пальці утворюються з ембріональної пластинки, в якій апоптоз – запрограмована клітинна «смерть» – між ділянками, що призначені стати пальцями, згодом залишає їх. Рідко пальці не є повністю відокремленими при народженні, що могло б породити міф про «перетинчасті пальці».

Хвіст?

Думка про те, що всі людські ембріони мають «хвіст», є настільки ж хибною, як і попередні твердження, коли під цим мається на увазі щось спільне з хвостатим предком.

Протягом четвертого-п’ятого тижня нормального процесу розвитку ембріона людини в задній частині розвивається вип'ячування за межі заднього проходу, що дає можливість розвитку опірно-рухової системи та нервової системи людини. Однак це відбувається не через якусь остаточну «хвостову ДНК»; це важливий етап запрограмованого людського ембріонального розвитку, оскільки нотохорд й нервові трубки заповнюють більшу частину цієї хвостоподібної структури.

Ця структура, яка лише дуже поверхнево схожа на хвіст, виступає в ролі шаблону або риштування, яке індукує та направляє формування інших структур в певний термін під час подальшого розвитку (наприклад, нотохорд слугує як шаблон для клітин, які переростають у хребці).

Після завершення цього етапу генетична програма забезпечує видалення початкової структури, оскільки вона більше не потрібна. І це не є унікальним лише для заднього вип’ячування; багато таких структур утворюються й реабсорбуються під час нормального розвитку людини. «Анали анатомії» (на жаль, продовжуючи називати це «хвостом»), описують це так:

«Під час нормального розвитку людини утворюється ряд тимчасових структур, які згодом повністю регресують. Однією з найпомітніших структур, яка регресує під час розвитку, є людський хвіст... Спочатку людський хвіст складається з мезенхіми хвостової бруньки, яка диференціюється на каудальні сегменти, вторинну нервову трубку, нотохорд та хвостову струну».²²

Цей процес можна порівняти з процесом будівництва мулярем кам'яної арки. Оскільки камені арки не стоятимуть самі по собі, поки не буде розміщено наріжний камінь для її завершення, муляри будують під нею «buck» (дерев'яні риштування у формі арки), який підтримує камені, поки арка будується.

По завершенні риштування знімають, а завершена арка тримає сама себе. Якщо ви не бачили, як будується арка, ви, можливо, ніколи б не сказали, що спочатку під нею були риштування. Це символізує продуманість та дизайн, а не випадкове згромадження каміння.

Хвости, що повністю функціонують?

Аналізуючи заяву про те, що люди іноді народжуються з «повністю функціонуючими» хвостами, потрібно визначити що таке справжній хвіст, яка функція у хвоста та якою повинна бути його будова для виконання цієї функції, а вже потім порівнювати їх з так званими людськими хвостами.

Пам’ятайте, аргумент щодо «повноцінного функціонування» полягає не в тому, чи народжувались люди коли-небудь із відростками в місці, де повинен бути хвіст (ніби ми повинні мати хвости). Й навіть не важливо, чи має відростком які-небудь м’язи (що інервуються, скорочуються, й таким чином, рухають структуру). Важливо те, чи є у людей справжні хвости, в порівнянні з хвостами тварин, чи ні (в ембріональній формі чи при народженні).

Хвости тварин мають повністю розвинені хребці нижче куприка з відповідним чином прикріпленими м’язами, нервами, що активують ці м’язи, з відповідними нервовими шляхами для контролю хвоста (нервові центри головного мозку) та інші необхідні м’які тканини, які відповідно присутні анатомічно.

Хвости у тварин використовуються для наступного: що хапатись за предмети чи гілки, відганяти комах, щоб відволікати увагу (наприклад, коли ящірки самовільно скидають хвости), для спілкування (як пес, що махає хвостом показує, що він щасливий або кішка, що опустила хвіст, показує, що засмучена), зберігання тепла (як хаскі, що звернувшись калачиком, закриває ніс), та, мабуть, найголовніше, для рівноваги при ходінні та бігу.

Незважаючи на враження, яке створює так званий «справжній хвіст» (пам'ятайте, у нього є м'язи), у людей ніколи не було виявлено кісток або хрящів.²³ ²⁴ І хоча «псевдохвости» можуть містити кістки , вони не містять хребців (твердження Койна про те, що деякі людські хвости мають хребці, видається найхибнішим з усіх подібних тверджень).

Отже, усі ці хвостові відростки за структурою зовсім не нагадують жодного реального хвоста тварини. Й жодна людина, яка народилася з такою аномалією, не може використовувати свій хвостовий відросток для будь-якої з перелічених вище функцій. Таким чином, твердження про те, що люди іноді народжуються з «повноцінними» хвостами, є оманливим та хибним.

Лікар та хірург, доктор Майкл Егнор, заступник завідуючого відділенням нейрохірургії та директор дитячої нейрохірургії Державного університету Нью-Йорка в Стоуні-Брук, який має великий хірургічний досвід із цим типом захворювань, заявив про «хвости людини» наступне:

«Жоден з них – й жоден з відомих у літературі клінічних випадків не є справжнім хвостом. Хвіст має хребці і є продовженням куприка, має розвинені м’язи, нерви та інші м’які тканини і т. д. Придатки, описані в літературі, та всі придатки, які я оперував — це дисморфічна мезенхімальна тканина, часто епітелізовані екзофітні дермальні синусні шляхи, які мають зовнішню схожість із «хвостом». Жоден не має будови хвоста, навіть у зачатковій формі, й жоден з тих, які я оперував, не був прикріплений до куприка так, як справжній хвіст».²⁵

Для тих, хто не знайомий з медичною термінологією, це означає, що так званий людський хвіст – це відхилення від норми. Воно складається з певної групи деформованих клітин (як правило, здатних переростати в сполучну тканину) із середнього зародкового шару ембріона, яка утворює порушення, що вип'ячується назовні — «хвостоподібний» виріст.

До речі, саме цей середній зародковий клітинний шар — мезодерма, яка зазвичай перетворюється на м'язеву тканину, тому наявність м’язів в окремих клінічних випадках не є несподіванкою.

Короткий зміст та висновок

1. Ембріон людини не має «хвоста» на жодній стадії розвитку.

2. Порушення розвитку рідко можуть спричинити хвостові відростки, які були вільно названі «хвостами».

3. Вони можуть бути різного типу, а іноді містять іннервовані м’язи, які спричиняють «рухливість».

4. Хоча це, на жаль, призвело до терміну «справжні хвости», жодна дитина не народжується ні з чим таким, що можна було хоча б віддалено назвати справжнім хвостом, структурно чи функціонально.

5. Медичні дослідники та клініцисти, які стикаються з цими рідкісними явищами, все частіше заявляють очевидне (незалежно від того, вірять вони в еволюцію чи ні): жоден з цих випадків не є хвостом. Швидше, вони підтверджують статус різних типів вроджених вад розвитку, не пов’язаних із будь-якими «тваринами».

6. Люди з цими дефектами найчастіше страждають від різних потенційно серйозних медичних захворювань (й більшість придатків не є такими, які «легко видаляються» , як стверджують еволюціоністи).

7. Ці дефекти явно не підтверджують уяву про те, що люди мають рудиментарні гени хвостів, закодованих у нашій ДНК.

В черговий раз виявилося, що дарвінівський міф, в даному випадку про «атавістичний» або «залишковий» орган, є науково хибним. Дарвіністи стараються з усіх сил, але все одно не можуть зробити з нас мавпу.




Посилання:

  1. Це стосується твердження про те, що орган не повинен бути абсолютно непотрібним, щоб вважати його шкідливим. Тобто можливо, він втратив свою первісну функцію, а згодом розвинув іншу, тобто був «кооптованим». Наприклад, крила нелітаючих птахів (які креаціоністи також часто вважають результатом втрати функції через мутації) можуть використовуватися для балансування під час бігу.
  2. Невибагливий фільм 2001 року, в якому знявся відомий персонаж із нібито «рудиментарним хвостом».
  3. Giberson, K., Science Wars, My Debate With an ‘Intelligent Design’ Theorist, The Daily Beast, April 21 2014, thedailybeast.com.
  4. Це зображення можна побачити за адресою www.sciencephoto.com/media/89784/view.
  5. Klinghoffer, D., Karl Giberson Apologizes for Photoshopped Image of Tailed Baby, evolutionnews.org, 6 June 2014.
  6. Інтернет містить багато фейкових зображень та відео, що претендують на реальність, серед яких є «функціонуючі хвости». На жаль, деякі шахраї також дурять багатьох християн фальшивими «археологічними» та подібними твердженнями, які нібито підтримують Біблію, напр. горезвісні фотографії «гігантських скелетів допотопних людей». Див. Arguments we think creationists should not use.
  7. Coyne, J. A., Why Evolution Is True, OUP Oxford, 2009, p.70.
  8. Gaskill, S.J. and Marlin, A.E., Neuroectodermal appendages: the human tail explained, Pediatr Neurosci15(2):95–99, 1989; US National Library of Medicine, National Institutes of Health, Pub Med.gov, Page 97,ncbi.nlm.nih.gov.
  9. Індійському підлітку поклоняються тому, що він має 18 см. ХВІСТ – але йому, можливо, знадобитися його видалити, оскільки він не може ходити, The Daily Mail, 17 June 2014, dailymail.co.uk.
  10. Gaskill & Marlin, op. cit., p. 97.
  11. Herman, T.E. and Siegel M.J., Human tail-caudal appendage: tethered cord, Journal of Perinatology28: 518–519, 2008.
  12. Lu, F.L., Wang, P.J., Teng R.J., Tsou Yau, K.I., Frank L. Lu, Pen-Jung Wang, Ru-Jeng Teng, and Kuo-Inn Tsou Yau, The Human Tail, Pediatric Neurology19(3), 1998.
  13. Chunquan C., Surgical treatment of a patient with human tail and multiple abnormalities of the spinal cord and column, Department of Pediatric Neurosurgery, General Hospital of Tianjin Medical University, no. 154, China, Research Gate,researchgate.net.
  14. Herman, T.E. and Siegel, M.J., Human tail–caudal appendage: tethered cord, Journal of Perinatology28:518–519, 2008 | doi:10.1038/jp.2008.39.
  15. Dao, A.H. and Netsky M.G., Human Tails and Pseudotails, Human Pathology15(5):449–453, 1984.
  16. Spiegelmann, R., Schinder, E., Mintz, M, and Blakstein, A., The human tail: a benign stigma, Journal of Neurosurgery63(3):461–462, 1985.
  17. Lu, F.L. et al., op cit.
  18. Giberson, K., Science Wars, My Debate With an ‘Intelligent Design’ Theorist, The Daily Beast, 21 April 2014, thedailybeast.com
  19. Giberson, K., Saving Darwin: How to be a Christian and Believe in Evolution, HarperOne, New York, 2008, p. 200.
  20. Langman, J., Medical Embryology, 4th edition, Williams & Wilkins, Baltimore, 1981.
  21. В людських ембріонах також відсутні зяброві щілини – той самий підручник, про який йдеться вище, говорить (на с. 268), що пов'язані з ними вип'ячування «не мають зв'язку із зовнішніми щілинами».
  22. Morphological diversity of dying cells during regression of the human tail, Annals of Anatomy183:217–222, 2001, sciencedirect.com.
  23. Dao, A.H, Netsky, M.G., Human tails and pseudotails, Human Pathology15(5):449–53, 1984; US National Library of Medicine, National Institutes of Health, PubMed.gov, ncbi.nlm.nih.gov.
  24. Spiegelmann, R., et al, op.cit.
  25. Egnor, M., The Myth of Human ‘Tails’: A Physician and Surgeon’s Perspective, Evolution News and Views, May 23, 2014, evolutionnews.org.

Вас також може зацікавити:

Підпишись на розсилку