Один із найвідоміших вчених Австралії написав, що наша ДНК може містити приховані «інопланетні» повідомлення з космосу. Професор Пол Девіс із Австралійського центру астробіології університету Маккуорі в Сіднеї вважає, що космічний слід міг бути залишений в так званій «сміттєвій ДНК», що міститься в кожній клітині людини.¹

Дехто думає, що ми марсіани

Девіс, як і багато інших вчених і не дуже еволюціоністів, впевнений, що життя повинно було розвинутися в іншому місці у Всесвіті. Це природний висновок, якщо вірити, що життя могло так легко розвинутися тут, на Землі. Вважається, що якщо Всесвіту мільярди років, то інопланетяни можуть бути старші за нас і, отже, більш розвинені, ніж людський вид. В даний час «космічні фантазії» і полювання за інопланетянами надзвичайно популярні; вони підживлюються SETI [Search for Extraterrestrial Intelligence — загальна назва проектів і заходів із пошуку позаземних цивілізацій і можливого вступу з ними в контакт — прим. ред.] і дослідженнями Марсу, які проводить НАСА. Ніколи не ухиляючись від публічності, Пол Девіс навіть припустив, що життя на Землі справді прийшло з Марсу в першу чергу.²

Його нова ідея ДНК допоможе вирішити проблеми для тих, хто вірить у космічну й біологічну еволюцію. Він припускає, що одна з причин, з якої такі групи, як SETI, ніколи не виявляли інтелектуальне закодоване повідомлення з космосу, полягає в тому, що люди в даний час надто примітивні, щоб розуміти повідомлення від інопланетян, які могли б використовувати технології, що набагато випереджають наші власні розробки. Він пояснив: 

«Залишити артефакти для людей, коли вони стануть більш еволюційно розвиненими — як обеліск у фільмі «2001: Космічна одіссея» — може бути більш привабливою стратегією. Але забезпечити виживання такого артефакту протягом, можливо, мільйонів років було б важко».¹

Вчений припускає, що включення таких повідомлень в геном людини дозволить їм копіюватися й зберігатися протягом величезних проміжків часу, поки ми не зможемо, врешті-решт, розробити достатню технологію для їхнього розуміння. Він додає: 

«Одним із способів зробити — доставити інопланетний вірус, який зможе заразити клітини, що містять завантажене повідомлення в ДНК».¹

На жаль, оскільки Девіс починає з невірних припущень, його ідеї більше нагадують наукову фантастику, ніж науковий факт. Протягом багатьох років креаціоністи вказували, що такі організації, як SETI, витрачають мільйони доларів грошей платників податків на пошук закодованих повідомлень в космосі, в той час як вони не помічають життя на нашій власній планеті, яка містить багату складну закодовану інформацію в ДНК.³

Визнаючи значення цього коду, багато відомих учених, такі як сер Френсіс Крік, один із першовідкривачів молекулярної структури ДНК, на жаль, припустили, що надзвичайно складна інформація була поміщена туди інопланетянами мільярди років тому.⁴ Ця пропозиція, по суті, не є відповіддю взагалі, тому що вона не вирішує проблему «першого життя». Зрештою, хто створив цих ймовірних інопланетян і так далі?

У цій сцені з науково-фантастичного фільму «2001: Космічна одіссея» група астронавтів дивиться на розкопки на Місяці, де був знайдений інопланетний артефакт. Сюжет фільму розповідає, що об'єкт був залишений у далекому минулому інопланетними «творцями», щоб люди знайшли його тоді, коли «еволюціонують» до достатньо просунутого рівня, щоб без «релігійних забобонів» знайти й зрозуміти нашу справжню спадщину.

Не така вже й «сміттєва ДНК»

Багато еволюціоністів стверджують, що так звана «сміттєва ДНК» — це залишок нашого еволюційного минулого.⁵ Це схоже на помилкове твердження про «рудиментарні органи», такі як апендикс.⁶ 

Помилково вважалося, що апендикс та більше 100 інших різних органів не мають практичного застосування в організмі людини. 

Термін «сміттєва ДНК» з'явився тому, що, на відміну від «нормальної» ДНК, вона не кодує білок. Простіше кажучи, вчені не знають, що вона робить. Але тільки тому, що жодна функція не була відома, не означає, що ця річ непотрібна. Недавні відкриття показали багато застосувань, і все більше функцій відкривають весь час. 

Одним з прикладів є здатність так званої «сміттєвої ДНК» переходити до хромосом із розірваними нитками ДНК, прослизати в розрив і відновлювати пошкодження — важлива функція в підтримці життєздатності всієї клітини.

Ідея Девіса надасть потужний, але химерний спосіб пояснити поширеність «сміттєвої ДНК», яка була каменем спотикання для ідеї еволюції людини. Оскільки ця некодуюча ДНК, мабуть, займає до 98% геному, процес природного відбору буде сприяти істотам, яким не потрібно витрачати ресурси на обробку геному, в якому 98% сміття. Простіше кажучи, згідно зі схемами «виживання найбільш пристосованих», «сміття» там бути не повинно. 

Однак, у завуальованому визнанні того, що науковці не розуміють всього, пропозиція Девіса, можливо, допоможе еволюційним біологам «перестраховуватися». 

Еволюціоністи все частіше стикаються з величезною складністю ДНК і таємницею походження самого життя. Вигадане використання Девісом терміна «сміттєва ДНК» насправді підкреслює нинішнє незнання цих деталей; але за іронією долі він і його колеги впевнені, що еволюція вірна.

Крім того, ідея Девіса лише породжує інші питання. Навіщо інопланетянам взагалі поміщати приховані повідомлення в нашу ДНК? Знову ж таки, ми бачимо, як передумови грають роль в інтерпретації доказів, навіть у тому, як вони приписують невидимим і недоведеним інопланетянам неймовірну «силу творіння», яка належить Богу. Біблія каже нам, що через творіння ми бачимо чудесного Бога як Творця (Римлян 1:20).

Вона також розповідає нам, чому люди вигадують всілякі історії для заперечення Бога. «Але як вони, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось бездумне їх серце...» (Римлянам 1:21)