Існування позаземних цивілізацій не є загадкою, якщо ви готові перевірити дані досліджень за останні 60 років і довести їх до логічного кінця.

Невже ми одні у Всесвіті? Чи існують інші істоти, схожі на нас?

Мало хто не розмірковув над цим питанням. Це стосується й багатьох серйозних вчених. Але витративши мільярди доларів і присвятивши всю свою кар'єру пошукам, вчені відмовляються визнати відсутність доказів.

Проблема не в нестачі даних — ми просто купаємося в них. І проблема не в тому, що у нас немає хороших способів перевірки. Кілька великих наукових розумів вже запропонували декілька надійних способів перевірити існування позаземного життя.

Давайте розглянемо три найвідоміших тести, і ми виявимо, що дещо більше, ніж чиста наука заважає науковцям прийняти логічну відповідь.

Енріко Фермі (1901-1954)

Чому їх тут немає? (парадокс Фермі)

Одним з найвідоміших учених, хто роздумував над даним питанням, є фізик Енріко Фермі. Приблизно в 1950 році він обідав з двома колегами, і вони підняли тему позаземного життя. У той час більшість людей розуміли, що наша цивілізація скоро буде достатньо розвиненою, щоб відправитися в космос. Але Фермі зазначив, що якщо б розумне життя було поширене у Всесвіті, то навряд чи ми були б найбільш розвиненою цивілізацією.

Він розсудив, що якщо б існували інопланетні цивілізації, багато з них вже завоювали б космос. Якщо так, то, врешті-решт, ці цивілізації ризикнули б вирушити в космос, колонізуючи планети, які попадаються їм на шляху. Але жодна з цих інопланетних цивілізацій ще не з'явилася на Землі. Так де ж інопланетяни?

Після 70-х років парадокс Фермі (як це спостереження стало називатися) залишається загадкою для тих, хто вірить, що життя поширене у Всесвіті.

Де їх радіосигнали? (SETI)

Через десять років після Фермі астроном Френк Дрейк пішов іншим шляхом, щоб перевірити, чи існує розумне життя в інших частинах Всесвіту. До цього часу люди вже кілька десятиліть передавали радіохвилі. Багато радіохвиль проходять через атмосферу Землі й потрапляють у космос, тому інопланетні цивілізації повинні мати можливість вловити їх і дізнатися про наше існування. Дрейк повернув цей процес назад — він розсудив, що якщо інші цивілізації можуть виявити наші радіопередачі, то ми повинні бути в змозі зловити їхні сигнали теж.

У 1960 році Дрейк провів проект «Озма». Він стежив за радіосигналами з двох найближчих сонцеподібних зірок — Тау Кита й Епсилона Ерідана. Сто п'ятдесят годин моніторингу протягом чотирьох місяців не виявили ніяких сигналів. У 1970-х роках астрономи Бен Цукерман і Патрік Палмер розширили роботу Дрейка в проекті «Озмі II». Протягом чотирирічного періоду «Озма II» періодично контролював 670 прилеглих сонцеподібних зірок. Знову ж таки, жодних виявлених радіосигналів.

Радіотелескоп Грін-Бенк, який вперше був використаний для дослідження SETI в 1960 р. д-ром Френком Дрейком, який керував проектом «Озма».

У 1980-х роках темп розвитку SETI (Search for Extra-Terrestrial Intelligence/пошук позаземного розуму), як стала називатися ця ініціатива, значно розширився. Досягнення в галузі технологій зробили пошук більш простим і ефективним. Збільшувалося державне і приватне фінансування. Однією з довгострокових програм є SERENDIP (Search for Extraterrestrial Radio Emissions from Nearby Developed Intelligent Populations/пошук позаземних радіовипромінювань від сусідніх розвинених розумних популяцій). Оскільки великі дослідницькі телескопи коштують дорого, SERENDIP працює за рахунок існуючих астрономічних дослідницьких програм, просіваючи їхні дані в пошуках можливих розумних сигналів. Щоб знизити витрати, їхній проект SETI@home заручився допомогою сотень тисяч добровольців, які з допомогою своїх персональних комп'ютерів допомагають у процесі просіювання.

Ще один помітний проект SETI — це телескопічний масив Аллена (Allen Telescope Array /ATA) в радіообсерваторії Хат-Крік (Hat Creek) у Північній Каліфорнії. Фінансований співзасновником Microsoft Полом Алленом, ATA почав функціонувати в 2007 році й складається з 42-х радіотелескопів висотою 6,1 метра кожний. Незважаючи на деякі бюджетні проблеми, в даний час він працює 12 годин на день.

Я перерахував лише декілька основних ініціатив SETI, і весь час пропонуються нові. Протягом багатьох років різні програми SETI генерували терабайти даних без якого-небудь натяку на інопланетний сигнал.

Де ж інші планети земного типу? (Екзопланети)

Захоплення можливістю існування життя в інших частинах Всесвіту призвело до третьої теорії. Ймовірно, інопланетяни, якщо вони взагалі існують, повинні жити на планетах, що обертаються навколо зірок. З того, що ми дізналися про планети, які обертаються навколо Сонця, ясно, що ми одні в нашій Сонячній системі. Але як щодо планет, що обертаються навколо інших зірок?

До недавнього часу у нас не було ніяких доказів існування планет за межами Сонячної системи. Більшість людей вважали, що планети повинні бути всюди, але ми просто не могли їх знайти. Це змінилося 25 років тому. З того часу число відомих екзопланет збільшилося майже до 4000. Рушійною силою пошуку екзопланет було бажання показати, що планетні системи є загальними. І не будь-яка планети підходить: вона, очевидно, повинна бути схожою на Землю, щоб підтримувати життя.

Що ж виявила ця скарбниця з екзопланетами? Дані показали, що планети, які обертаються навколо інших зірок, і навіть планетні системи справді поширені. Більше того, у звітах стверджується, що деякі з екзопланет (хоча і не багато) схожі на Землю.

Але коли ви ознайомитеся з даними ближче, то побачите, що у кожної з планет є проблеми. Які основні критерії планети, яка дійсно схожа на Землю? По-перше, вона повинна мати подібний розмір. Якщо планета дуже велика, сильна гравітація буде підтримувати неправильний газовий склад для підтримки життя. Але якщо планета дуже маленька, слабка гравітація навряд чи взагалі зможе утримати будь-яку атмосферу. Тому тільки дуже малий діапазон мас може претендувати на звання «земної».

По-друге, схожа на Землю планета повинна мати подібний склад. Земля має багато заліза й нікелю в своєму складі, більша частина яких знаходиться в ядрі. Це створює магнітне поле, яке є ключовим для захисту життя від смертоносних частинок, що випускаються із зірок, навколо яких планети обертаються, та інших джерел у космосі. Але необхідні й інші елементи, такі як кремній (силіцій). Без кремнію будь-яка планета, ймовірно, була б газовим гігантом, таким як Юпітер, або водним світом без суші.

По-третє, траекторія обертання планети земного типу повинна знаходитись у вузькому діапазоні, який називається «жила зона». Якщо екзопланета обертається навколо своєї зірки занадто близько, то жар буде випаровувати всю рідку воду, необхідну для життя. Але якщо екзопланета знаходиться занадто далеко, вся вода на ній замерзне, що ускладнить виживання істот.

Але це піднімає четверту проблему: обертання навколо зірки правильного типу. Навіть якщо планета обертається в межах жилої зони, що хорошого в тому, що нестабільна зірка випускає смертельне випромінювання? Більшість «земних» планет, які з'являються в новинах, обертаються навколо дуже тьмяних червоних карликів. Ці зірки сумно відомі своїми магнітними бурями, які вивільняють величезну кількість заряджених частинок. Будь-яка екзопланета, що обертається дуже близько, буде купатися у випромінюванні, яке в сотні, якщо не тисячі разів більше, ніж на Землі.

Оскільки червоні карлики надзвичайно малі, жила зона знаходиться дуже близько до зірки. Це створює ще одну проблему: виключає можливість захисного магнітного поля. Як? Оскільки такі планети обертаються навколо своїх батьківських зірок так близько, то приливні сили, ймовірно, сповільнюють обертання цих планет, що запобігає утворенню магнітного поля. Без магнітного поля заряджені частинки знищать будь-яку атмосферу екзопланети.

По-п'яте, така сильна приливна сила, ймовірно, зафіксувала б ці екзопланети в синхронному обертанні, причому одна сторона планет постійно обернена до зірки, а інша сторона — в бік. Половина планети була б занадто гарячою для життя, в той час як інша половина — постійно заморожена. Тільки вузький діапазон уздовж кордону міг підтримувати життя, припускаючи, що інших проблем немає. У всякому разі, жодна з ймовірних планет земного типу не схожа на Землю взагалі.

Якби ви запитали більшість вчених 30 років тому, скільки планет земного типу вони очікували б знайти серед 4000 екзопланет, мало хто сказав би: «Жодної». Замість цього більшість вважало б, що ми знайдемо багато планет, подібних на Землю.

Чому немає негативних висновків?

Три лінії доказів переконливі: всі три вказують на те, що ми одні у Всесвіті. Так чому ж ви не чули, щоб вчені (до мене) визнали це?

Багато науковців будуть скаржитися, що ще замало даних. Але хіба колись ми матимемо всі дані? Ми завжди можемо зібрати більше. Крім того, вчені часто роблять висновки, засновані на набагато меншій кількості даних. Так чому ж існує небажання прийти до висновку в даному випадку? Висновок, який підтверджується даними, не підтримує еволюційний світогляд більшості вчених. Для цього є термін: «упередженість». При тому крайня її форма.

Тому проблема не в доказах та не в науці. Якщо ви вірите в еволюцію, то вона повинна бути поширена у Всесвіті. Крапка. І про негативну відповідь не може бути й мови не через те, що вчені знайшли, а через непохитну прихильность еволюційній вірі.

Однак якщо ви вірите в Творця Біблії, у вас немає ніяких сумнівів у тому, що дані будуть доведені до логічного завершення. Біблійні креаціоністи розуміють, що життя не просто звідкись взялось (і експериментальна наука погоджується з цим висновком). Бог створив життя всього 6000 років тому.

Три лінії доказів, представлені тут — парадокс Фермі, нульові результати SETI і відсутність планет, схожих на Землю — відповідають науковим даним. І всі три згодні з прогнозом біблійного створення: ми одні у Всесвіті. Щоб прийти до правильного висновку, вченим-еволюціоністам потрібно не більше даних про життя в інших частинах Всесвіту, а правильне вихідне переконання про життя тут, на Землі.