Чому відома послідовність коневих насправді є аргументом проти еволюції

Еволюційна послідовність коневих довгий час вважалася прикладом еволюції. Але насправді ця серія є найкращим аргументом проти еволюції, який можна уявити на основі літопису скам’янілостей.¹ Креаціоністи мають різні думки щодо того, чи складається серія коневих насправді з різних видів. У цій статті розглядаються деякі з існуючих проблем й робиться висновок, що серія коней, ймовірно, складається з трьох різних видів, не враховуючи всіх тварин, які були віднесені до роду Hyracotherium. Сам рід Hyracotherium, здається, містить кілька різних видів, таких як тварини, схожі на тапірів.Малюнок 1. Еволюційне дерево коня, складене Джорджем Гейлордом Сімпсоном у 1951 році. Пізніше це дерево було спрощене,⁵ однак останнім часом воно стало ще більш розгалуженим і заплутаним через додавання нових представників внаслідок нових знахідок викопних решток (див. посилання 2). Можливі еволюційні розриви тут позначені знаком запитання. Equus = сучасний кінь. Illustration by Jan Nord

Рештки коней були знайдені в осадових шарах на початку третинного періоду, в епосі, яка називається еоценом (приблизно 50 млн років тому, згідно з уніформітарним датуванням). Зазвичай їх позначають² як Eohippus або Hyracotherium (див. малюнок 1).

Згідно з теорією еволюції, можна простежити еволюцію коня протягом мільйонів років: як кінь поступово ставав більшим й сильнішим (малюнок 1), втрачав пальці на ногах (малюнок 2) і як змінювалася структура його зубів, коли він перейшов з раціону, що складався з широколистих рослин, кущів і дерев (пасовищне харчування), на харчування твердою сухою травою (випас) (малюнок 3).^{3 4} Вважається, що еволюція коня була спричинена похолоданням та посушливим кліматом. Передбачається, що ранні коні жили у вологих лісах, багатих на листя. Їхні пальці – чотири спереду й три ззаду – були розставлені під різними кутами, що допомагало їм не занурюватися в болотистий ґрунт. В міру того як клімат ставав більш сухим, листяні рослини зникли, й утворилися великі луки. Це змусило травоїдних тварин ставати кращими бігунами, щоб мати змогу тікати від хижаків.

Усі коні настільки подібні один до одного, що їх віднесли до однієї родини – Equidae. Через цю подібність часто буває складно побачити будь-які відмінності, вивчаючи лише викопні скелети. Ще одне застереження при ідентифікації викопних хребетних полягає в тому, що відмінності в будові навіть в межах одного роду живих тварин часто бувають настільки великими, що перетинаються з відмінностями в інших групах; наприклад, існує багато аналогій в будові зубів у різних хижих тварин, навіть якщо ці тварини не належать до одного роду (а іноді навіть не до однієї родини). Найважливіші діагностичні відмінності між різними групами тварин часто полягають в будові м’яких частин тіла. Окрім того, багато знахідок викопних коней складаються лише із зубів або частин щелеп.

Групи коней

В послідовності коневих можна розрізнити певних тварин, які можуть представляти собою створені види, навіть попри те, що ми маємо доступ лише до викопних скелетів. Наступні факти, ймовірно, підтверджують таку інтерпретацію.

У послідовності коневих є щонайменше два еволюційні розриви

а) Перший розрив виникає у Epihippus⁸
Було знайдено лише окремі фрагменти викопних решток цієї тварини, і вони нагадують викопні рештки більш ранніх видів Orohippus, Eohippus та інших раніше ідентифікованих видів гіракотерид.⁹

б) Другий розрив виникає в групі Parahippus¹⁰ або відразу після неї. Припускається, що ранні види Parahippus нагадують Miohippus і Mesohippus, а пізні – Merychippus; це лише частково підтверджується знахідками викопних решток.¹¹ Окрім того, викопні рештки Parahippus є неповними.¹² Ймовірно, різні частини Parahippus можна було б класифікувати як такі, що належать двом різним тваринам – Miohippus (малюнок 4) і Merychippus.¹³ Останній висновок також можна зробити на основі роботи Cavanaugh et al.,¹⁴ оскільки Parahippus продемонстрував подібність з 14 із 18 видів коней. Таким чином, етап «Parahippus» в послідовності коневих є змішаною групою непов’язаних між собою викопних решток.

З 1989 року монофілія Hyracotherium ставиться під сумнів⁹

Малюнок 2. Ноги коней, які розглядаються як доказ еволюції. Ліва нога в кожній парі на малюнку – передня, права – задня.⁶ Illustration by Jan NordУ 1992 році рід Hyracotherium був перекласифікований як п’ять тварин, що належать до різних родин, з яких лише одна група вважалася такою, що має якийсь зв’язок із кіньми.¹⁵ Більш пізні дослідження перекласифікували цих тварин у десять різних родів й щонайменше три родини, багато з яких, як передбачається, не мають жодного відношення до послідовності коневих, але зовні схожі, наприклад, на тапірів (родина Tapiromorpha).⁹ Один вид Hyracotherium angustidens був перейменований на Eohippus, а всі інші види Hyracotherium, за винятком одного, отримали нові родові назви. Єдина тварина, яка досі носить назву Hyracotherium (Hyracotherium leporinum), більше не належить до послідовності коневих, а вважається такою, що належить до родини Palaeotheriidae, яка нагадує тапірів й носорогів.

«Ранні» коні зберігаються в шарах того самого еволюційного віку, що й кілька «пізніх» коней.

Наприклад, Hyracotherium/Eohippus та Orohippus з’являються в палеонтологічному літописі одночасно з Epihippus. Mesohippus і Miohippus з’являються разом із Merychippus і Parahippus. Майже всі інші коні (за винятком, можливо, одного чи двох) – Parahippus, Merychippus, Pliohippus, Equus і, можливо, також Miohippus – представлені одночасно протягом більшої частини періоду, коли їх знаходили у вигляді викопних решток.¹⁶ (Але особливо в новіших еволюційних схемах дуже подібним тваринам давали різні назви, що створювало видимість еволюції, а також приносило славу їхнім першовідкривачам; див. приклади у Froehlich 2002⁹ та MacFadden 2005⁴). Викопні рештки Hyracotherium (sic) також були знайдені на дуже великій глибині в шарах (пліоцен), але ці знахідки були відхилені як переосаджені (тобто еродовані та відкладені в пізніших шарах), попри те, що геологічні спостереження не показують жодних ознак порушення.¹⁷ Таким чином, той факт, що більшість коней існували майже одночасно, підриває їхню передбачувану еволюцію.

«Перехідні» форми між кіньми з зубами, призначеними для обривання листя (Parahippus), та кіньми з зубами, призначеними для випасу (Merychippus), трапляються рідко.¹³

Зуби коней, що живляться листям, мають дуже вузькі корені з невеликими отворами для кровопостачання й нервів; тобто ці зуби зношуються в міру старіння тварини. Зуби коней, що живляться травою, маютьМалюнок 3. Будова зубів у коней, що живляться листям (два зліва), і в коней, що живляться травою (два справа).⁷ Illustration by Jan Nord широкий корінь з багатьма кровоносними судинами, які постачають зуби великою кількістю поживних речовин, щоб вони могли рости протягом усього життя тварини; це називається гіпсодонтією, тобто зубами з високою коронкою. Ця зміна структури зубів від бунодонтної (низькокоронкової із заокругленими горбиками) до гіпсодонтної (висококоронкової) є не просто передбачуваною «мікроеволюцією», а повною зміною конструкції, навіть якщо для тих, хто не знайомий з будовою зубів, це може не здаватися чимось майже однаковим.¹⁸ Не існує жодних доказів переходу однієї структури зубів в іншу, хоча деякі автори це припускають.¹⁹ Деякі тварини харчувалися як травою, так і листям,^{3 4} але це не допомагає пояснити трансформацію одного типу зубів в інший.

Три зовсім різні тварини

Таким чином, на підставі наведених вище фактів тварини, які інтерпретувалися як різні коні, легко ідентифікуються як такі, що належать до трьох зовсім різних видів тварин, а не до різних проміжних форм коней, які нібито походять від одного предка. Створені види, не враховуючи всіх представників роду Hyracotherium, які були перенесені до нових родин, повинні, отже, більш-менш відповідати таким трьом групам (зверніть увагу, що не всі новоназвані коні та не всі представники бічних груп згадані нижче):

1. Eohippus (й багато викопних решток, які раніше відносили до роду Hyracotherium, але тепер класифікуються в родині Equidae з новими назвами родів⁹), Orohippus і Epihippus.

2. Mesohippus, Miohippus, деякі види Parahippus і, ймовірно, більшість коней, що відгалужуються від цих трьох груп. (Послідовність коневих була перебудована, і було додано багато нових родів; наприклад, Neohipparion, Nannippus і клади Hipparion були переміщені ближче до Parahippus і далі від Merychippus,⁴ на відміну від малюнка 1, тому ми не можемо бути впевнені, що класифікація/групування всіх викопних решток є правильною. Однак коні, що відгалужуються від Merychippus на малюнку 1, все ще класифікуються в підродині Equinae й тому об’єднані в групу 3 нижче. Але всі ці деталі не можуть бути розглянуті в цій статті).

Малюнок 4. Два «коні»: Neohipparion (справа) і Miohippus (зліва) з Музею природничої історії в Лос-Анджелесі.3. Merychippus і коні, що відгалужуються від цієї групи, включаючи Pliohippus і всі пізніші коні (включаючи клади Hipparion). (Зверніть увагу, що в останніх переглядах еволюції коней існують два різні роди з назвою Merychippus: I і II. Тому Merychippus вважається поліфілетичним, тобто таким, що, як передбачається, еволюціонував двічі. Ці два роди були розміщені на різних еволюційних лініях. Рід I знаходиться на початковій позиції, що веде до Equus, як показано на більшості діаграм еволюції коней. Рід II був вилучений з лінії, що веде до Equus – він є сучасником Parahippus протягом більшої частини свого існування – і вважається предком клади Hipparion, як описано в MacFadden 2005.⁴)

Усі тварини з групи 3 належать до однієї підродини – Equinae.²⁰ Хоча Cavanaugh et al.¹⁰ виявили, що викопних тварин можна розділити на підродини, вони проігнорували це відкриття й натомість побудували власне еволюційне дерево коней. Нескладно було б створити подібне дерево, просто розташувавши будь-яку кількість неспоріднених живих тварин в порядку від малих до великих (малюнок 5).

Відсутність еволюції коней

Гіпотеза Cavanaugh, Wood і Wise¹⁴ про те, що послідовність коней (включаючи рід Hyracotherium) демонструє реальну (післяпотопну) «мікроеволюцію» (або лінійну/прогресивну варіацію), на основі наведених вище результатів є неспроможною, оскільки в еволюції коней немає прогресії (за винятком, можливо, локальних випадків), а дані показують змішування різних конеподібних тварин. Більше того, стаття Cavanaugh et al.¹⁴ базувалася переважно на статистичних даних з одного джерела 1989 року (і деяких обговорень в пізніших креаційних журналах) та не класифікувала різні знахідки Hyracotherium. Окрім того, стаття Froehlich,⁹ в якій були перекласифіковані всі види Hyracotherium, була опублікована в лютому 2002 року, приблизно за рік до крайнього терміну подання статті Cavanaugh et al. 2003 ICC paper.¹⁴ Ця неясність щодо знахідок Hyracotherium також не була розглянута в статті Wood 2008,²¹ хоча Wood посилався на книгу MacFadden 1992 року,²² в якій стверджувалося, що Hyracotherium не був однією твариною, а представляв кілька родів, що належать до різних родин. Whitmore і Wise у 2008 році навіть використовують Hyracotherium для встановлення ранньої дати після Потопу, й ця неконева тварина згадується як перший представник в послідовності коневих.²³

Froehlich⁹, який повністю перейменував більшість видів Hyracotherium й відніс їх до різних родів і родин, використовував статистику, але також піддав критиці те, як статистика може бути неправильно застосована в даному випадку. Однак, в будь-якому разі, неМалюнок 5. Зліва направо: канна звичайна, гну, бушбок, газель та дік-дік. Навіть сучасних тварин можна розташувати в гіпотетичний еволюційний ряд, оскільки відмінності в скелеті в межах однієї групи тварин часто перекриваються з варіаціями в інших групах тієї самої родини. Однак це не доводить, що будь-яка окрема тварина еволюціонувала в іншу. Illustration by Jonathan Chong можна використовувати статистику, отриману на основі зовнішніх ознак або обмеженої кількості даних (які в цих випадках переважно складаються із зубів і щелеп), щоб з’ясувати, як нібито відбувалася еволюція, як це зробили згадані вище автори.^{9 14} Статистичний аналіз в цьому випадку не враховує функції або цілісні/«спроєктовані» живі організми, а може лише порівнювати незначні відмінності (див. також більш критичні зауваження в роботі Froehlich⁹). В цьому випадку значна частина статистичного аналізу була проведена на невеликих відмінностях в зубній емалі/структурі та щелепах, і дуже мало уваги приділялося іншим частинам тіла. Це справді спотворює інтерпретацію даних, подібно до того, якби, наприклад, ми провели статистику за 75 відмінностями в зовнішньому вигляді очей восьминогів і людей – аналіз, ймовірно, показав би, що ми походили від восьминогів.

Хоча легко обговорювати й критикувати окремі знахідки або одне місце, де були знайдені викопні рештки, згідно з усіма наявними даними існує три групи тварин, які близько відповідають Equidae, й лише підродина Equinae, здається, представляє коней. Таким чином, обговорення критеріїв післяпотопного та потопного періоду, засноване на еволюції коней, наприклад у Cavanaugh et al. 2003¹⁴ та Wood 2008,²¹ повинно базуватися на інших критеріях, а не на передбачуваній післяпотопній «мікроеволюції» коней внаслідок змін довкілля, як це пропонується в загальноприйнятій еволюційній теорії (див. інші критерії для визначення меж Потопу в Oard 2007²⁴). Окрім того, не існувало реальних середовищ існування, де ці тварини могли б жити, лише великі пустелі – більшість викопних решток знайдено в осадових відкладах, які, ймовірно, є результатом Потопу, але немає жодних свідчень наявності рослинного покриву, який міг би прогодувати великі стада тварин, і немає відповідного ґрунту.²⁵ Також немає жодних доказів змін навколишнього середовища, як це стверджують еволюціоністи, Cavanaugh et al.¹⁴ і Wood,²¹ спираючись на спекулятивні інтерпретації.

У випадку з кіньми, можливо, саме розмір тіла визначав, як швидко тварини тонули, переносилися та були поховані, а потім, іноді під час розмивання осадів, повторно були поховані під час або одразу після Потопу. Це відбувалося до того, як континентальне середовище знову стало придатним для життя й було заселене живими тваринами. Дрібні тварини зі схожою будовою зазвичай розкладаються й тонуть швидше, ніж великі тварини, а дрібні кістки також легше переносяться течіями після того, як досягають дна. Окрім того, під час катастроф, що сталися після Потопу, живі тварини могли бути поховані разом із переосадженими, мертвими, не скам’янілими або частково скам’янілими рештками тварин, похованими під час Потопу.

Висновок

Дослідження викопних коней показує, що в родині коневих (Equidae) існує щонайменше три групи тварин, окрім деяких неспоріднених тварин, таких як тапіри. Ці три групи коневих значною мірою відповідають різним підродинам Equidae й можуть розглядатися як три окремі види. Більшість цих різних видів жили (або, точніше, були поховані!) майже в один і той самий час і не демонструють значних прогресивних змін з точки зору еволюції коней, за винятком загального збільшення розмірів.

Ніхто не пояснив, як нібито могли еволюціонувати нові, спеціалізовані типи зубів, і це більше схоже на випадок розумного задуму, а не на «мікроеволюцію» (варіації всередині виду, як припускають різні креаціоністи) або «макроеволюцію» (нові види організмів, як припускають еволюціоністи).

Гіпотеза Cavanaugh et al. 2003¹⁴ про внутрішньобарамінну варіацію всіх тварин, що належать до родини Equidae (або тварин, яких вони віднесли до родини Equidae, навіть якщо еволюціоністи віднесли деяких із них до інших родин), не підтверджується наявними доказами й тому має бути відхилена.

Додаток

На думку Джуліана Гакслі (ймовірно, одного з найвидатніших еволюціоністів минулого століття), для еволюції сучасного коня потрібно було щонайменше мільйон позитивних мутацій. Він вважав, що з 1000 мутацій максимум одна може бути позитивною. Використовуючи ці значення, Гакслі розрахував, що ймовірність еволюції коня з одного єдиного одноклітинного організму становить 1 до 10³ ⁰⁰⁰ ⁰⁰⁰. Однак він вважав, що природний добір зможе вирішити цю проблему.²⁶ Але ця віра зрештою не допомогла йому й не допоможе жодному іншому еволюціоністу, оскільки цей розрахунок базується на виникненні позитивних мутацій ще до того, як почав діяти природний добір. Якби всі атоми у Всесвіті (приблизно 10⁸⁰) брали участь у 10¹² реакціях щосекунди протягом 30 мільярдів років, які еволюціоністи вважають верхньою межею віку Всесвіту, то все одно було б не більше 10¹¹⁰ можливих взаємодій – що все ще далеко від розрахунку Гакслі.