Висока ціна еволюції. Невірні еволюційні припущення щодо вилочкової залози та синдрому раптової дитячої смерті призвели до непотрібної загибелі великої кількості дітей.

Що спричиняє смерть немовлят в колисці? Ми досі цього не знаємо. Протягом століть висувалося багато гіпотез. Ще з біблійних часів підозрювали «випадкове задушення» (див. 1 Царів 3:16–20). Йшлося про те, що дитина спить в ліжку разом із матір’ю. Під час сну вона може перевернутися й задушити дитину.

Хоча це могло бути нещасним випадком, у XVIII столітті це часто було способом дітовбивства.

На початку XX століття була висунута інша версія: тимо-лімфатичний статус. Дозвольте пояснити суть цієї версії.

Під час розтинів часто помічали, що у немовлят, які раптово померли, була дуже збільшена вилочкова залоза. Іноді також були збільшені лімфатичні вузли. Вилочкова залоза – це м’ясистий орган, розташований у верхній частині грудної клітки над трахеєю та великими кровоносними судинами, що виходять із серця. У деяких дітей із збільшеною вилочковою залозою протягом життя розвивається круп (стридор) [круп – поширене вірусне захворювання дихальних шляхів у дітей (від 6 місяців до 3 років), яке спричиняє набряк гортані та трахеї: «гавкаючий» кашель, хрипкий голос і гучний високий звук під час вдиху (стридор) – прим. перекл.], при якому дихання очевидно ускладнене. Раніше вважалося, що збільшена вилочкова залоза може тиснути на трахею й блокувати її, спричиняючи круп і навіть раптову смерть.

Окрім розтину, розмір тимуса можна побачити на рентгенівському знімку грудної клітки. Іноді у здорової дитини тимус може бути настільки великим, що майже заповнює верхню частину грудної клітки.

Лише нещодавно фізіологи зрозуміли функцію тимуса. Тепер ми знаємо, що він відіграє провідну роль в розвитку імунної компетентності у плода та немовляти. Саме тимус у ранній період внутрішньоутробного розвитку надає організму здатність розрізняти «своє» і «чуже». Тимус відносно великий в маленьких дітей. Він продовжує рости до статевого дозрівання, але значно повільніше, ніж інші частини тіла, й тому здається, що він перестав рости. Насправді він зникає в дорослому віці.

Функція

До того, як фізіологічне значення вилочкової залози було визнано, її вважали, відповідно до еволюційної теорії, рудиментарним органом. Рудиментарний орган – це непотрібний орган, який у «споріднених» видів тварин є функціональним. Вважалося, що деякі органи, які мають значення у нижчих тварин, стали рудиментарними у їхніх нащадків. Іншими рудиментарними органами вважалися апендикс, куприк (який вважався рудиментарним хвостом), шишкоподібне тіло (епіфіз) тощо. Фактично, будь-який достатньо малий орган, для якого не було знайдено очевидного застосування, вважався рудиментарним. Чим вище тварина на еволюційному дереві, тим більша кількість таких рудиментарних органів очікувалася. Людина, як найвища форма тварини, мала б мати велику кількість таких органів.

Оскільки тимус був великим у немовлят, а потім зникав, і оскільки ніхто не знав, яку функцію він виконує, відповідно до еволюційної теорії його вважали рудиментарним й непотрібним. Тепер ми знаємо, що залоза швидко зменшується в розмірах, коли дитина страждає від тяжкої виснажливої хвороби, такої як гастроентерит, який пригнічує імунну систему. Таким чином, під час розтину дитини, яка померла від такої хвороби, тимус буде маленьким. Але якщо смерть настає дуже швидко (як у випадку синдрому раптової дитячої смерті), тимус не встигає зменшитися й залишається великим.

В минулому лікарі помилково вважали, що причиною смерті при синдромі раптової дитячої смерті є великий (неатрофований) тимус, який тисне на трахею. Тоді, як і зараз, раптова дитяча смерть викликала великий страх. Тому, якщо тимус був зайвим, непотрібним, просто рудиментарним органом, як навчала еволюційна теорія, здавалося несправедливим, що такий некорисний орган може призвести до смерті. Звісно, було б краще видалити збільшений тимус ще до того, як він міг би завдати шкоди. Насправді це легко зробити. Тимус швидко й незворотно зменшується під впливом глибокого рентгенівського випромінювання. Тому на початку 1930-х років у деяких центрах часто проводилося профілактичне опромінення немовлят.

Зверніть увагу на дві помилки в наведеному вище міркуванні: (1) тимус був рудиментарним органом і не потрібний, і (2) великий тимус був причиною раптової смерті немовлят.

Результати профілактичного лікування були вражаючими. Тимус швидко зменшувався, й діти, які піддавалися опроміненню, рідко помирали від синдрому раптової дитячої смерті. (Причина цього в тому, що раптова дитяча смерть й так трапляється дуже рідко). Але, на жаль, під час опромінення тимуса важко запобігти опроміненню щитоподібної залози. Ці дві залози розташовані дуже близько одна до одної, особливо у маленьких дітей. В результаті приблизно через 10–15 років діти, які зазнали опромінення, помирали від раку щитоподібної залози, спричиненого рентгенотерапією. Віра в еволюційні рудиментарні органи виявилася дуже дорогою помилкою. Хибні переконання призводять до хибних дій.