Корисні мутації, які випадково виникають, лежать в основі дарвінівської еволюції. Без них не було б механізму, за допомогою якого одна вихідна клітина могла б диверсифікуватися в міріади видів, які ми бачимо на Землі й у скам'янілостях сьогодні. Але згідно з останніми повідомленнями про геном людини, мутації класифікуються лише на дві категорії — «шкідливі» та «функціональні». 

Корисні мутації не каталогізуються. Цей дивовижний результат, виявляється, узгоджується з історією концепції корисної мутації. 

Теорія була спочатку розроблена Р. А. Фішером у його книзі «Генетична теорія природного відбору» (1930 рік) у спробі врятувати дарвінізм, тому що були факти лише шкідливих мутацій. До недавнього часу генетики-теоретики увічнювали його практику. 

Просто припаскається, що корисні мутації існуюють, тому що дарвінівська теорія вимагає їхнього існування. Перші експерименти, що характеризують властивості корисних мутацій, були опубліковані в 2011 році, і результат суперечив теорії Фішера. Цей результат аналізується в частині 2 даної статті.

---

Займаючись біологією протягом більше ніж 50 років, у мене ніколи не було проблем з поняттям корисних мутацій. Тому я був вражений, виявивши в недавніх повідомленнях про геном людини, що «корисні» мутації не були знайдені. Були задокументовані тільки «шкідливі» та «функціональні» мутації. Провівши деякі дослідження способів, якими генетичні теоретики вивчали корисні мутації, і даних, з якими вони працювали, я був ще більше вражений, виявивши, що у них не було даних, з якими можна працювати.

Теорія корисних мутацій була спочатку розроблена англійським статистиком Р. А. Фішером, батьком-засновником неодарвінізму, в його книзі 1930 року «Генетична теорія природного відбору».¹ Але у нього були тільки шкідливі мутації, і тому він придумав свою теорію корисних мутацій з переконанням, що вони повинні існувати. З того часу генетичні теоретики його наслідують. Таким чином, панування, якого неодарвінівська еволюція досягла сьогодні в академічних колах і засобах масової інформації, було збудовано не більше ніж на уяві та еволюційній необхідності.

Дарвінівське «Походження видів» почало набирати обертів, але, незважаючи на загальну похвалу, воно зустріло запеклу протидію з боку професійних вчених.² До початку ХХ-го століття відкриття менделевських генів і той факт, що вони могли мутувати, значною мірою відсунули ідеї Дарвіна в бік. 

До кінця 1920-х років наука про генетику й відкриття того факту, що відомі мутації були шкідливими, являли собою, здавалося б, фатальний виклик дарвінізму. Але в 1930 році почалася нова революція. Фішер опублікував свою книгу, і потім він і його колега, англійський математик Д. Б. С. Холдейн, разом з американським генетиком Сьюеллом Райтом в 1930-х і 1940-х роках склали збірник математичних матеріалів, який став відомий як «Сучасний синтез», або неодарвінівська теорія.

Ця теорія залишалася значною мірою академічною до того часу, поки в 1953 році не відбулися ще три події. Уотсон і Крік опублікували структуру подвійної спіралі ДНК, давши за всю історію біології першу тверду основу в фізичних науках. 

Бернард Кеттлуелл, науковий співробітник Оксфордського університету, почав експерименти по промисловому меланізму в п'ядуна (вид молі). Вони зробили перший в історії приклад природного відбору в дикій природі,³ і це стало хрестоматійною ортодоксією «еволюції в дії». А американський геохімік Клер Паттерсон оголосив на конференції те, що повинно було стати «універсальною константою» в еволюційному світогляді — «вік» Землі 4,55-мільяри років.

Мутації стали синонімом нуклеотидних змін у ДНК. Природний відбір відродився як всеперемагаючий герой, сприяючи корисним мутаціям і видаляючи шкідливі. А офіційна величезна шкала часу давала шанс чарівним чином перетворити будь-що одне в що завгодно інше. 

Сьогоднішні освічені атеїсти зросли, вірячи в еволюцію як факт, засоби масової інформації зробили з неї індустрію, і (майже) всі в неї повірили. Але на конгресі IUPS (The International Union of Philosophy of Science/Міжнародний союз філософії науки — прим. ред.) в Бірмінгемі в липні 2013 року президент, почесний професор Оксфордського університету Деніс Нобл, оголосив, що: 

«всі центральні припущення сучасного синтезу... були спростовані».⁴

Корисні мутації

Незважаючи на критику Ноубла (і інших, наприклад ReMine,⁵ Сэнфорд⁶), концепція корисної мутації залишається центральним елементом еволюційного мислення. Основна ідея існує з часів Дарвіна. На стор 63 останнього видання 1876 року «Походження видів» Дарвін сказав наступне:

«Природний відбір... має на увазі тільки збереження таких варіацій/змін, які виникають і є корисними для істоти в умовах її життя».

Ніхто не міг заперечити проти цього. Дарвін визначив те, що він мав на увазі під «варіацією» у 2-му розділі «Походження видів», як речі, які можна спостерігати при ретельному вивченні багатьох особин, різновидів, які цікавлять нас, видів та родів. Іншими словами, природний відбір працював над тими «варіаціями», які вже були присутні, якщо уважно та систематично придивлятися. 

Але коли часткова теорія наслідування Менделя випередила змішану теорію спадкування Дарвіна, відбулася драматична зміна в значенні слова «варіація». Було виявлено, що частинки (гени) Менделя здатні мутувати — спонтанно перетворюватися в щось, чого раніше не існувало. 

В нову еру генетики «варіація» вже не обов'язково була чимось, що вже існувало й не могло бути помічено уважним вченим. Мутації дали еволюціоністам перші переконливі докази того, що може виникнути щось нове, чого раніше не існувало. Дарвінівське визначення «варіації» більше не було головним!

Коли в 1953 році генетика досягла «повноліття» в подвійній спіралі ДНК з її взаємозамінними базами, що несуть інформацію, сталася ще одна зміна у значенні слова «варіації». Відомо, що природні варіації типу дарвінівських були зроблені під час кроссинговерної стадії мейозу. Але коли було виявлено, що при копіюванні ДНК окремих нуклеотидів можуть виникати «випадкові помилки», вони стали фабриками для «чогось нового, чого раніше не існувало». 

Неодарвінівська мантра «мутації і природний відбір» тепер повинна була повністю залежати від випадкових помилок копіювання для утворення нової інформації, яка є обов’язковою для еволюції від мікробів-до-людини. «Корисна мутація» ранніх генетиків перетворилася на «корисну» випадкову помилку копіювання ДНК.

Щось з нічого — дарвінівська мрія

У першому виданні «Походження видів» Дарвіна в 1859 році його першими словами була цитата із «Бриджуотерського трактату» Вільяма Уевелла 1833 року:

«Але що стосується матеріального світу, то ми можемо, принаймні, зайти так далеко — ми можемо зрозуміти, що події відбуваються не через ізольоване втручання Божественної сили, що надається в кожному конкретному випадку, а через встановлення загальних законів».

У своєму останньому розділі Дарвін виклав своє бачення життя у всіх її «нескінченних формах, найбільш прекрасних і чудових», як результат цих «загальних законів».

Це звучить похвально для вченого, але читаючи між рядків, ми знаходимо людину, яка бажає мати привілеї і задоволення життя, не маючи особливого боргу честі чи подяки своєму Творцю (Римлянам 1:21). Творець згадується, але тільки як віддалена першопричина; як Той, Хто зобразив закони матерії і вдихнув життя «в декілька форм або в одну» на початку. Всі наступні форми життя виникли як «прямі нащадки» творця (ів) шляхом еволюції.⁷ 

Дарвін хотів отримати все розмаїття життя — включаючи людину — «з нічого». Він хотів бачити себе продуктом природного закону, як дерева й квіти англійської сільської місцевості. Він не хотів бачити себе особливим творінням за образом і подобою особистого Творця (Буття 1:26-28), який став персональним Спасителем і одного разу повернеться як персональний Суддя.

Бажання Дарвіна отримати «щось із нічого» лежить в основі концепції корисної мутації, а також в основі світового охоплення еволюції. Це біологічно складно, тому я буду використовувати механічний приклад з фізики, щоб проілюструвати цей момент. 

У наступне десятиліття після 1859 року шотландський фізик Джеймс Клерк Максвелл запропонував провести уявний експеримент, щоб дослідити можливість порушення другого закону термодинаміки лорда Кельвіна. Якби таке було можливе, то ми могли б побудувати вічний двигун і отримати від нього «щось із нічого» у вигляді нескінченного запасу енергії! Такі машини могли б приводити світ в дію нескінченно.

Максвелл уявив собі прямокутну коробку, розділену на два відсіки з дверима в перегородці. Доброзичливий демон (який став відомий як демон Максвелла) охороняв одну сторону дверей, і коли більш гаряча, ніж середня, молекула газу наближалася до дверей, він пропускав її на іншу сторону. Через деякий час одна сторона буде містити всі найгарячіші молекули, тим самим порушуючи другий закон термодинаміки, який передбачав, що тепло буде прагнути переміщатися з більш гарячої області в більш холодну, а не навпаки.

Машина, що використовує принцип демона Максвелла, була створена для того, щоб отримати температури, настільки близькі до абсолютного нуля, що вони вимірюються в мільйонних долях градуса. Два лазерних промені займають місце демона, але результат той самий.⁸ Але замість того, щоб порушувати другий закон термодинаміки і дозволити фізикам отримати «щось із нічого», машина показує, що потрібно багато розумного задуму, маніпуляцій та витрат енергії. І результат повністю відповідає другому закону!

Випадкові корисні мутації є біологічним еквівалентом демона Максвелла. Вони нібито дозволяють життю збирати урожай нової біологічної інформації на основі ДНК, яка може створити велике розмаїття життя, не потребуючи Творця. Метафора Річарда Докінза про сходження на гору «Неймовірно» спритно ілюструє передбачувану силу цих випадково згенерованих «корисних» мутацій.⁹ 

Гора «Неймовірно» являє собою прямовисну скелю неймовірності, яку складні адаптації (наприклад, очі, розмноження, фотосинтез) представляють для будь-якої натуралістичної теорії еволюції. Цей майстер викручуватися провів нас навколо гори «Неймовірно», де (як сказав він) лежала легка ступінчаста градація випадкових «корисних» мутацій. Кожен міг бути обраний по одному, і неодарвіністське життя могло підкорити найвищі вершини еволюційної неймовірності в повільних і легких стадіях. 

Коли Докінз писав для «громадського розуміння науки»¹⁰, молекулярні докази були недоступні для перевірки його тверджень. Але епоха геноміки тепер дозволяє нам досліджувати такі твердження й оцінити це ключове припущення сучасної еволюційної теорії.

Дослідження геному людини 

В даний час у всьому світі проводяться дослідження геному людини, і основні висновки можна узагальнити всього в декількох словах: накопичення мутаційного навантаження й безліч асоціацій між мутаціями та захворюваннями. 

База даних мутацій генів людини¹¹ в даний час містить записи про більш ніж 141 000 мутацій. Нові виявляються зі швидкістю понад 11 000 на рік. У вересневому резюме 2012 року повідомлялося, що з них близько 6 000 утворюються такими, що «пов'язані з хворобою» та «функціональними» поліморфізмами (різні версії послідовності ДНК).¹² Зверніть увагу, що класифікація визнає тільки дві категорії — мутації або «пов'язані з хворобою», або вони «функціональні». Ніде немає згадок про «корисні» мутації.

В онлайн-базі даних «Менделівського успадкування у людини» (Mendelian Inheritance in Man, MIM — медична база даних, де збирається інформація про відомі захворювання з генетичним компонентом і генах, відповідальних за їхній розвиток — прим. ред.)¹³ перераховані всі відомі мутації, які успадковуються простим менделевським способом. Його підзаголовок «Онлайн-каталог генів людини й генетичних порушень/HGMD», вказує на його всеосяжне охоплення. Відомо, що таким чином успадковується близько 6 000 «пов'язаних з хворобою» і «функціональних» мутацій. Ніде немає посилання на «корисні» мутації.

У вибірці із 179 геномів з "Проекту 1 000 геномів" було виявлено, що одна пересічна здорова людина має близько 400 мутацій, «пов'язаних з хворобою», і дві мутації, що «викликають хворобу».¹⁴ Про якісь паралельні відкриття «корисних» мутацій не повідомлялося. 

В 1 092 геномах, про які повідомлялося в жовтні 2012 року, вони виявили 38 мільйонів одиничних базових змін, причому кожен індивідум несе в середньому 3,6 мільйона, 1,4 мільйона «інделей» (сукупність інсерції і делеції — вставки й випадання нуклеотидів у геномі при мутагенезі — прим. ред.) (де різниця в 1-50 в кількості підстав походить від інсерцій та/або делецій) і 14 000 великих делецій (>50 основ).¹⁵ 

Згідно HGMD, згаданого раніше, валові видалення (>20 пар основ) перевищують валові делеції за кількістю від 5 до 1. Вивчення генів людини, що впливають на розвиток інтелекту, показує, що вони особливо вразливі до мутацій, і що всі ми несемо, принаймні, дві або більше мутацій, шкідливих для наших інтелектуальних і емоційних здібностей.¹⁶

Якщо б ми дійсно розвивалися неодарвіністским чином, то серед цих мільйонів мутацій ми повинні були б нести, хоча б деякі «корисні пов'язані» мутації. Жодна не була знайдена. Це була справді велика новина! Наші геноми накопичують шкідливі мутації, а не «корисні», і вони втрачають ДНК швидше, ніж здобувають її. Ми прямуємо до вимирання, як і передбачав Сенфорд, а не до нових еволюційних висот!

Що кажуть теоретики?

Еволюційні теоретики використовують концепцію, яка називається «адаптивний ландшафт» (корисна метафора, що допомагає представити взаємодії між організмом і навколишнім середовищем — прим. ред.), щоб уявити можливі сценарії дії природного відбору. Цей ландшафт складається з вершин, западин і рівнин. 

Організми можуть «дрейфувати» по рівнинах в будь-якому напрямку до того часу, поки які-небудь мутаційні зміни не є досить вагомими для відбору, щоб впливати на них. Вони можуть спускатися під западини, накопичуючи шкідливі мутації, але вони можуть підніматися на вершини тільки завдяки позитивному відбору корисних мутацій. 

Однак щоб прийти до якихось корисних висновків, теоретики повинні знати «розподіл ефектів пристосованості» мутацій, що виникають. Їм необхідно знати, як часто відбуваються великі, руйнівні мутації порівняно з мутаціями з невеликим або відсутнім ефектом, і як часто відбуваються корисні мутації з великим ефектом у порівнянні з корисними мутаціями з малим ефектом. Знання цих розподілів дозволяє їм будувати математичні моделі й проводити еволюційні експерименти, які допомагають досліджувати адаптивний ландшафт.

У дослідженні, присвяченому розподілу шкідливих мутацій у генах, що кодують білки, які впливають на фізичну форму людини, не було проблем з отриманням відповідних даних. Їхні дані показали, що більше 50% нових мутацій, ймовірно, будуть мати «м'які» ефекти (зниження пристосованості на 0,1-10%) і менше 15% нових мутацій, ймовірно, будуть мати дуже шкідливі наслідки.¹⁷ 

Проте при дослідженні розподілу корисних мутацій по ефектах пристосованості автор не зміг знайти відповідних даних і був змушений оцінити розподіл, використовуючи «теорію екстремальних значень».¹⁸ Це статистичний метод для прогнозування частоти екстремальних подій, таких як повені та землетруси, коли у вас є тільки обмежений обсяг даних. 

У вас можуть бути дані за 100 років, але щоб побудувати щось на зразок ядерного реактора, вам потрібно оцінити, наскільки ймовірно, що 1 000-літня або 10 000-літня подія може відбутися протягом його терміну служби. 

Деталі методу неважливі, бо автор говорить нам, що в генетиці існує загальновизнана угода просто припускати те, що потрібно! Тому він припустив, що алель дикого типу (не мутована послідовність ДНК) може мутувати в «невелику кількість корисних» альтернативних станів. Ніяких даних не потрібно! «Корисні» мутації є необхідним компонентом неодарвіністської теорії, а тому просто передбачаються, що вони існують.

Малюнок 1. Очікуваний експоненційний розподіл корисних змін  від мутації в порівнянні з величиною мутаційної зміни (Фішер¹).

Цю угоду було створено Фішером у його книзі 1930 року. У нього не було ніяких доказів корисних мутацій, тому він повинен був їх уявити. Як тільки він уявляв їх собі, він повинен був уявити собі всі деталі їхньої природи й кожного способу їхньої дії. Єдині дані, які він представив, наведені в таблиці 1. 

Всі ці мутації були відомі як шкідливі за своїми ефектами; більшість з них були рецесивними, і жодна з них не була домінуючою. Тільки домінантні й корисні мутації корисні для еволюції, тому Фішеру довелося розробити стратегію перетворення шкідливих рецесивних мутацій в домінантні корисні. 

Будучи, можливо, найкращим статистиком усіх часів, він без зусиль проклав досить звивистий шлях до цієї мети, і цю історію слід розповісти. Проте у цій статті ми зосередимося лише на деяких орієнтирах цієї подорожі. По-перше, він припустив, що шкідливі й корисні мутації будуть відбуватися з однаковою ймовірністю. Це вражаюче заперечення правди, яка лежала перед ним в його таблиці даних! 

Потім він почав називати шкідливі мутації «менш вигідними» і корисні мутації — «більш вигідними» відповідно. Так що за допомогою всього лише кількох ретельно підібраних розпливчастих виразів він створив корисний адаптивний ландшафт, якого раніше не було! 

Потім він припустив, що розподіл ефектів пристосованості всіх мутацій в порівнянні з їхнім розміром буде відображатись експоненційною кривою, яка відтворена тут на мал. 1.

Малюнок 2. Поділ шкідливих і корисних мутацій від вихідного комбінованого розподілу Фішера на малюнку 1.

Він припустив, що невеликі мутації матимуть вищий шанс поліпшити пристосованість виду, ніж великі мутації, тому крива знаходиться високо зліва й зменшується до нуля справа в міру збільшення величини змін. Очікуваний експоненціальний розподіл Фішера використовувався протягом наступних 80 років.

Щоб викрити його фальсифікацію, нам потрібно відокремити шкідливі мутації від корисних, які він пов'язав разом на малюнку 1. 

Ми можемо зробити це, взявши копію малюнка 1, перевернувши її горизонтально і приєднавши її до оригіналу, як на малюнку 2. Це модель Фішера — як шкідливі мутації (зліва), так і корисні мутації (праворуч) мають в основному невеликий або нульовий ефект на пристосованість, а мутації з великим ефектом стають все більш рідкісними. Хибність його моделі можна побачити на малюнку 3, де корисні мутації були видалені, тому що у нього їх не було!

Вся основа неодарвінівської теорії була побудована на уявному поданні Фішера про те, що невеликі шкідливі мутації можуть перетворити будь-яку форму життя в будь-яку іншу.

Малюнок 3. У Фішера були тільки шкідливі мутації для роботи. Неодарвінівська теорія була повністю побудована на уявному поданні про те, що невеликі шкідливі мутації можуть перетворити мікроб в будь-яку іншу форму життя!

Навіщо такому вченому світового рівня, як Фішер, опускатися до такого самообману, щоб заперечувати реальність власних даних? Частина відповіді надана на стор. 53 його книги:

«...якщо ми не повинні повністю відмовитися від еволюційної концепції модифікації видів шляхом випадкової зміни одного гена попередником, з якого вона виникла... [теорія Дарвіна] вимагає, щоб успішний новий ген якимось чином став домінуючим для своїх конкурентів, а якщо відбуваються зворотні мутації, то і для його попередника».

Прихильність Фішера еволюції змусила його повірити, що корисні мутації повинні існувати, і оскільки у нього не було доказів їхнього існування, йому довелося їх винайти! І

нша частина відповіді надається в останніх п'яти розділах його книги. Вони були присвячені євгеніці, предмету, якому він був глибоко відданий. Його особистий світогляд був причиною його самообману, і через це він обдурив світ.

Давайте тепер докладемо трохи плоті до малюнку 3, щоб проілюструвати правду, яку Фішер так прагнув заперечити. Резюме середніх досліджень геному людини згодні з тим, що корисних мутацій не існує!

Малюнок 4. Придатність впливає на розподіл мутацій з досліджень генома людини. Пересічна здорова людина несе близько 4 мільйонів однонуклеотидних змін невідомого ефекту (сіра смуга при нулі), близько 400 пов'язаних із хворобою змін (темна смуга на -1) і близько 2 змін, що викликають хворобу (темна смуга на -2). Очікуваний експоненційний розподіл (пунктирна лінія) добре вписується, але зверніть увагу на логарифмічну шкалу. Немає відомих корисних мутацій (немає позитивних значень праворуч від нуля).

Протестую! Протестую!

У цей момент дарвіністи будуть багато шуміти про численні експерименти, які, безсумнівно, демонструють, що деякі мутації можуть призвести до підвищення пристосованості, як у людей, так і в експериментальних популяціях. Це, безумовно, вірно. 

Недавнім прикладом є відкриття того, що зміна одного нуклеотиду етнічних тибетців (порівняно з ханьскими китайцями) дозволило їм впоратися з хронічно низьким рівнем кисню, який спостерігається на високому тибетському плато.¹⁹ Інші приклади можна знайти тут.²⁰

Чому ж тоді генетики-теоретики не використовують ці дані й подібні експерименти для отримання своїх розподілів ефектів придатності для корисних мутацій? 

Відповідь на це питання дуже показова, тому що в житті є набагато більше, ніж просто «мутація й природний відбір»! Це визнання того, що неодарвіністська теорія насправді тільки вовтузиться з життям по краях, а не з її центральними компонентами. Ця тема більш докладно розглядається в другій частині цієї статті.

Однак перш ніж закінчити цю частину, розглянемо наступний приклад. Одне з найбільших досліджень, яке проводилося в пошуках корисних мутацій у геномі людини, дало наступні результати: 27-29% амінокислотно-змінюючих мутацій є нейтральними або майже нейтральними, 30-42% — помірно шкідливі, і майже всі інші (~36%) — дуже шкідливі або смертельні.²¹ Проте вони стверджували, що:

«Наші результати узгоджуються з тим, що 10-20% амінокислотних відмінностей між людьми й шимпанзе були зафіксовані позитивним відбором [тобто вони були корисними], а інші відмінності були нейтральними або майже нейтральними».

Іншими словами, дослідники не могли знайти корисних мутацій, коли вони переглядали дані для них, але якщо б вони припустили, що люди й шимпанзе еволюціонували від загального предка, то вони могли б знайти докази. Таким чином, тільки припущення про еволюцію дало якийсь доказ корисних мутацій, як ми виявили в роботі Фішера.

Висновки

Реальні корисні мутації? Вони не каталогізуються в систематичних дослідженнях геномів людини, хоча окремі приклади користі були задокументовані. 

Каталоги містять тільки «шкідливі» та «функціональні» категорії мутацій. 

Генетична теорія корисних мутацій була створена Р. А. Фішером у 1930 році з нічого (шкідливих мутацій і вимог еволюції). Його теорія керувала біологією більше 80 років, і вона є основною причиною сучасної мертвої хватки, в якій неодарвінівська еволюція тримає наукові кола, засоби масової інформації і навіть церкву. 

Нещодавні експерименти, нарешті, виявили давно шукані характеристики корисних мутацій, але вони зовсім не такі, як очікував Фішер. Про це йдеться в частині 2 цієї статті.