Дарвін знав, що скам’янілості не підтверджують його теорію поступового ускладнення з часом, але він сподівався, що відкриття нових скам'янілостей заповнять цю прогалину. 170 років відкриттів не допомогли.

Кембрійський вибух – це, мабуть, найвідоміша невідповідність, але є й інші. Трудннощі посилюються тим, що різні методи датування часто суперечать один одному.

Підтасування даних

Еволюціоністам було б зручно, якби Африка та Південна Америка розділилися після еволюції мавп, але так не сталося. Це залишило їх з незграбними поясненнями того, як мавпи Старого Світу розвивалися в Африці після розколу, а потім потрапили до Південної Америки, ставши мавпами Нового Світу.

В даний час поширена історія про те, що примати перепливли на рослинних плотах через Атлантику – цікаве припущення з огляду на те, що в наші дні вчені ніколи не спостерігають подорожі родин мавп на плотах посередині Атлантики без прісної води та їжі.

В статті PNAS (Офіційний журнал Національної академії наук США) Кемпбелу та ін. вдалося зблизити дати, що сильно розрізняються, для двох ділянок в східному Перу. Однак їм довелося зіткнутися з суперечками між різними методами датування об'єктів поблизу. Так чи інакше, їхня робота не допомогла переправити мавп через океан.

Перу знаходиться дуже далеко від Бразилії, де пліт могло викинути на берег, тому необхідно враховувати час міграції. Спостерігати за тим, як еволюціоністи підтасовують дані й прикривають свої труднощі евфемізмами («трансатлантичне розселення»), смішно, якщо не прикро.

«Хоча антропоїди рідко зустрічаються в палеофауні Санта-Рози, вони мають величезне значення, оскільки потенційно є найдавнішими записами цієї клади в Південній Америці, та їх ймовірний вік може обмежити сценарії часових рамок трансатлантичного поширення стовбурових платирринів з Африки». (Підкреслено автором)

Відбитки ніг в пісках часу

Говорячи про Америку, еволюційним антропологам доведеться кардинально переглянути хронологію появи перших людей в Північній Америці після виявлення десятків тисяч відбитків людських ніг, переважно підлітків, в Національному парку Уайт-Сендс, штат Нью-Мексико. Проблема в тому, що їх вік датується 23 000 років – приблизно на 40% раніше, ніж попередня максимальна дата в 16 500 років для часу, коли сучасні люди з Азії, як вважається, перетнули сухопутний міст через протоку Беринга на Аляску. (Зауважимо також, що Нью-Мексико знаходиться ще за 4 000 миль від Берингової протоки).

Беннетт і Рейнольдс з Борнмутського університету Великої Британії описали цю невідповідність в журналі The Conversation – невідповідність в часі, а також в очікуваній поведінці продуктів еволюції.

«Ми схильні представляти наших предків втягнутими в боротьбу за життя – вимушеними боротися зі стихією, щоби просто вижити. Проте свідчення з Уайт-Сендс наводять на думку про грайливий, відносно спокійний час, коли підлітки й діти проводили час разом групами».

З філософської точки зору, досі було хрестоматійною істиною, що наш вид прибув до Америки не більше ніж 16 500 років тому. Якщо радіовуглецеві дати насіння, знайденого навколо слідів, вірні, то істина еволюціонувала. Коли істина еволюціонує, багато пов'язаних з нею концепцій також повинні еволюціонувати.

«Сліди в Уайт-Сендс є незаперечним доказом того, що люди з'явилися на території Америки в період останнього льодовикового максимуму, а не через деякий час після нього, як вважалося раніше. Це має велике значення для нашого розуміння заселення Америки та генетичного складу корінних американців».

Дослідження було опубліковано в журналі Science під назвою «Свідчення існування людей в Північній Америці під час останнього льодовикового максимуму» (Evidence of humans in North America during the Last Glacial Maximum, Bennett et al.). BBC News цитує інших дослідників, які спантеличені результатами дослідження.

Гері Хейнс з Університету Невади називає сліди «провокаційними», оскільки вони дуже знаходяться далеко на південь від Берингового мосту. Чи це означає, що інші люди прибули на континент ще раніше? Чи швидко вони перетнули протоку? Де їхні нащадки? Доктор Андреа Маніка з Кембриджського університету ще більш спантеличений.

«Я не можу коментувати, наскільки надійне датування (це поза моєю компетенцією), але тверді докази того, що люди з'явилися в Північній Америці 23 000 років тому, суперечать даним генетики, які ясно показують, що корінні американці відокремилися від азіатів приблизно 15-16 000 років тому», – сказав він ВВС News.

«Це дозволяє припустити, що перші колоністи Америки були витіснені, коли утворився крижаний коридор й прийшла інша хвиля колоністів. Ми гадки не маємо, як це сталося».

Ще один кембрійський хижак, який миттєво з'явився.

Як вже зазначалося, в журналі Royal Society Open Science Карон і Мойсюк повідомили про великого радіодонта, родича кембрійського хижака Anomalocaris. Названий Titanokorys gainesi, він був знайдений в районі Мармурового каньйону, який старший за сланці Берджеса на 100 000 років. Його вік становить 508 млн років.

Титанокорис мав великий головний панцир, придатки для копання чи утримання здобичі та зуби, що оточували круглий рот. Більший, ніж деякі інші подібні види, цей організм міг досягати 50 см завдовжки. Live Science демонструє художню реконструкцію вражаючого «шоломоголового морського чудовиська», який, очевидно, був добре спорядженим плаваючим хижаком.

Легкість, з якою журналісти приписують еволюції магічні здібності, потребує серйозної корекції.

«Життя існувало на Землі задовго до кембрію, але на початку цього періоду – приблизно 541-530 млн років тому – тіла тварин стали виглядати дивно. Під час цього бурхливого періоду еволюції, відомого як кембрійський вибух, види розвивалися й диверсифікувалися безпрецедентними темпами, створюючи істот з кинджалоподібними хвостами, колючими руками, головами, схожими на швейцарські армійські ножі, ротами, повними голок й тілами, покритими такою густою щетиною, що вони нагадували кухонні щітки».

Реброплави (ктенофори) також посилюють дилему Дарвіна. Троє вчених-авторів для журналу The Conversation описують нові екземпляри з Юти, які складніші, ніж особини, що сьогодні живуть! Потім вони висувають гіпотезу про те, що ці складні тварини з нервами, рядами біолюмінесцентних війок й м'язами були першими тваринами, які жили до губок. Визнавши кембрійський вибух, вони говорять про докембрій.

«До цього тварини були дуже простими й в основному мікроскопічними, але в геологічну мить з'явилася більшість сучасних типів тварин (багатоклітинних), включаючи членистоногих, молюсків та хребетних.

Реброплави довгий час вважалися такими, що перебували біля основи тваринного дерева життя, нагадуючи інші примітивні форми, такі як кнідарії (корали та медузи). Губки виглядають примітивними, тому що у них немає нервової системи та організованих тканин, й вони мають лише кілька типів клітин.

Реброплави й кнідарії, незважаючи на відносну простоту, набагато складніше губок, тому традиційно вважалося, що губки знаходяться в абсолютній основі тваринного родинного дерева – гіпотеза «першої губки».

Проте деякі недавні геномні дослідження дозволили припустити, що реброплави насправді ще нижче на родинному дереві, ніж губки – гіпотеза «перших ктенофор». Ця радикальна ідея залишається дуже спірною, оскільки протягом понад 150 років вважалося, що губки примітивніші, ніж реброплави».

Упс, не та дата

Як останній приклад дурості, пов'язаної зі скам'янілостями, в дарвіністській літературі було зроблене ганебне спростування, яке є досить комічним за масштабами свого виправлення.

Нещодавно наукові видання повідомили про феноменальну знахідку нірок тварин віком 1,2 млрд років – на 400 млн років старше, ніж попередня відома багатоклітинна тварина, й майже вдвічі старша за едіакарські організми, що передували кембрійському вибуху. В журналі New Scientist репортер Джейсон Арунн Муругесу заявив, що «таємниця древніх нірок, старших за ранніх тварин, розкрита».

«Порівнявши зразки з іншими породами та скам'янілостями в цьому районі, а також провівши ураново-свинцеве датування мінералів, знайдених в норах, команда визначила, що нори були вириті 40-50 млн років тому. Команда виявила, що піщаник згодом затвердів через посушливі умови регіону, що створює враження, що нори були зроблені набагато раніше, ніж насправді».

Від 1,2 млрд до 50 млн років: оце помилка! Така велика поправка, що переходить від протерозою до еоцену (палеогеновий період) на іншому кінці геологічної колони, взагалі ставить під питання здатність вчених інтерпретувати сліди скам'янілостей.

Що ще більше має вразити читачів, так це легковірство багатьох вчених та журналістів, які прийняли більш ранню дату. Ентоні Шилліто з Оксфордського університету назвав це дарвінівською перемогою постфактум, зауваживши, що поправка «набагато краще узгоджується з нашим нинішнім розумінням ранньої еволюції тварин». Враховуючи здатність еволюціоністів підганяти будь-які дані під переважаючий дарвінівський наратив, можна лише поставити питання про ступінь цього «сучасного розуміння».