Серед тих, хто відкидає біблійні свідчення про дії Бога зі створення всього сущого, включно з усіма живими істотами, процес хімічної еволюції від атомів до першої клітини зазвичай пояснюється приблизно так: елементи реагували один з одним спонтанно, утворюючи прості молекули.

Ці прості молекули продовжували реагувати, утворюючи більші й складніші молекули, такі як нуклеотидні будівельні блоки нуклеїнових кислот.

Молекули будівельних блоків продовжували реагувати, утворюючи білки, нуклеїнові кислоти тощо, деякі з яких випадково почали з'єднуватися одна з одною через хімічне притягання в такий спосіб, що почали відтворювати себе, й це була іскра життя, від якої походять усі живі істоти.

Й хоча це звучить заманливо, насправді цю матеріалістичну міфологію багато разів розбирали, вказуючи на наукові проблеми на кожному гіпотетичному етапі цього шляху.

Інша природна реакція – це вимагати якихось доказів, можливо, викопних молекул, проміжних між живими клітинами й неживими хімічними речовинами. Якщо таких доказів немає, християни можуть вказати на історичні свідчення Самого Творця, який спустився на Землю й продемонстрував свою владу над природою, особливо над смертю.

Матеріалістам залишається тільки віра, не замутнена в своїй чистоті відповідними доказами. Щось на кшталт хімічної еволюції повинно було статися згідно з матеріалістичним мисленням, тому що будь-який Бог-Творець виключається як можливість, а життя вже є, тож воно мало б виникнути «природним» шляхом.

Для стислості ми розглянемо лише дві характеристики життя, обидві з яких є проблематичними для матеріалістичного пояснення й добре пояснюються чиєюсь геніальністю, до якої ми, люди, ще не наблизилися. Перша з них – це універсальний зв'язок води з живими істотами, друга – інтегрована природа життя.

Основну частину більшості клітин становить вода, хоча деякі клітини зберігають велику кількість інших матеріалів, таких як жир або крохмаль. Проте клітини, які вільно живуть, як правило, складаються в основному з води, яка виступає як необхідний розчинник для мінералів, білків та інших клітинних компонентів, а також може служити для інших цілей.

Вода настільки універсально асоціюється з життям, що її вважають необхідним його компонентом. Добре, що води так багато на Землі, але її присутність становить серйозну проблему для гіпотези про те, що біологічні макромолекули утворилися спонтанно до появи життя.

Проблема полягає в тому, що основні біологічні макромолекули – білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди та тригліцериди – утворюються внаслідок реакцій конденсації, під час яких молекула води видаляється в процесі утворення зв'язків, що утримують їх разом.

Наприклад, коли амінокислота додається до кінця зростаючого білка, молекула води видаляється при утворенні сполучного пептидного зв'язку. Це означає, що макромолекули будуть знову зруйновані, якщо реакцію повернути назад і знову ввести молекулу води в зв'язки, що з'єднують їхні субодиниці.

В присутності великої кількості води біологічні макромолекули, утворені в результаті реакцій конденсації – білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди, тригліцериди – самовільно руйнуються; вони самовільно не утворюються.

Навіть якщо додаються каталізатори, які прискорюють швидкість утворення зв'язків, вони також збільшують швидкість зворотної реакції.

Єдиний спосіб отримати макромолекули необхідні для життя, – це використати енергію та за її допомогою спрямувати хімічні реакції в напрямку, протилежному до того, в якому вони протікають спонтанно. Людині вдалося зробити це за допомогою складних лабораторних процедур та обладнання, тож ми знаємо, принаймні в принципі, що розумні істоти можуть синтезувати макромолекули життя.

Вивчаючи молекулярні машини всередині клітин, ми також знаємо, що клітини містять складні механізми, які це роблять. Ми не бачимо прикладів таких реакцій, що відбуваються поза цими двома сценаріями. Найближчим прикладом можуть бути деякі хімічні речовини добуті з метеоритів, але навіть якщо метеорити послугували сировиною для життя на Землі, присутність води згодом зруйнує їх, а не послужить середовищем для формування дедалі складніших та інтегрованих систем.

Оскільки вода універсальна для життя, а молекули, з яких складається життя, не утворюються спонтанно за присутності води, а фактично руйнуються, матеріалістичні сценарії, які передбачають поступове накопичення складності, схоже, не мають в своєму арсеналі меча, щоб розрубати цей біохімічний гордіїв вузол.

Другою проблемою матеріалістичних сценаріїв походження життя є припущення, що в принципі можливе існування однієї простої форми життя наодинці. В природі не спостерігалося жодного подібного прикладу.

Життя характеризується взаємозалежністю від інших форм життя. Можна стверджувати, що бактерії можна вирощувати аксенічно, тобто за відсутності інших організмів, але це не зовсім так.

Коли чисті культури бактерій вирощують на агарових (продукт з морських водоростей) пластинах або в рідкій культурі, їм потрібні джерела вуглецю й азоту, а також інші поживні речовини. Вони виділяються з інших організмів й постачаються в середовище росту вченими, які культивують бактерії або інші клітини.

Взаємозалежність добре ілюструється взаємодією між людьми та організмами, що населяють наш кишківник. Коли ми думаємо про себе, нам зазвичай спадають на думку лише про клітини, з яких ми складаємося, але насправді людське тіло містить більше чужих клітин, ніж власних.¹

Це може здатися дивним, але багато чужих клітин – це бактерії, а бактеріальні клітини в середньому значно менші за людські. Флора, що живе в кишківнику здорової людини, містить безліч бактерій, які, мабуть, допомагають травленню.

Мікробіом людини, вочевидь, необхідний для доброго здоров'я, а можливо, й для самого життя. Він також є основою цілої індустрії з продажу «макробіотики», призначеної для оптимального здоров'я кишківника.

Дивно те, що людям зазвичай не потрібно купувати промислово вироблені культури бактерій для управління флорою свого кишківника. Здебільшого все відбувається автоматично, хоча кожен, хто стикався з порушенням мікрофлори кишківника, ймовірно, відчував незабутні відчуття.

Як ці бактерії оселяються в нашому кишківнику? Нещодавно було виявлено витончену співпрацю між немовлятами й бактеріями, яка дозволяє це зробити.²

Раніше вважалося, що немовлята народжуються з незрілою імунною системою й тому схильні до різних інфекцій. Це може здатися недоліком конструкції, але насправді відбувається щось набагато цікавіше.

Виявляється, діти народжуються з імунною системою, яка цілком здатна боротися з інфекціями, але вона стримується, щоб дозволити корисним бактеріям колонізувати їхній кишківник, не викликаючи масивної імунної реакції, що поставить під загрозу здоров'я дитини та, можливо, завадить розвитку здорової мікрофлори кишківника.

Насправді запалення кишківника, яке зазвичай спостерігається в недоношених дітей, може бути результатом того, що імунна система не готова до колонізації кишківника й тому надто гостро реагує на бактерії, які прибули в кишківник.

Незріла імунна система новонароджених дітей – це не недолік конструкції, а елегантна співпраця між дитиною й бактеріями, які необхідні їй для нормального здоров'я.

Подібна кооперативна взаємозалежність є відмінною рисою життя.

Квіти потребують механізму запилення; бджолам потрібен нектар для виробництва меду. Лишайники передбачають співпрацю між водоростями й грибами, що дає їм змогу жити в суворих умовах. Риби-чистильники піклуються про гігієну інших риб, поїдаючи сміття та ектопаразитів, яких їхні «клієнти» не можуть видалити самостійно. Гриби працюють над збільшенням площі поверхні коренів, покращують поглинання поживних речовин, а також слугують засобом комунікації між рослинами, в той час як рослини постачають їх цукром.³

Хоча в природі існує безліч прикладів хижацтва й страждань, життя в своїй основі є результатом співпраці між безліччю різних організмів. Наука екологія виявила мало причин очікувати, що який-небудь організм може вижити за відсутності інших організмів.

Життя на Землі в даний час існує у вигляді міцних й кооперативних стосунків між організмами. Ці стосунки видаються важливими, елегантно збалансованими й взаємовигідними, і немає причин очікувати, що одна-єдина перша клітина могла б вижити та розмножитися, створивши ту міцну взаємозалежність, яку ми спостерігаємо.

Якщо перефразувати, життя виглядає як система, яка має бути спочатку створена, перш ніж вона зможе поширитися, як те, що міг би спроєктувати геній, а не те, що ми очікуємо побачити в результаті некерованої самозбірки.

Нормальна наука, не обтяжена довільними матеріалістичними припущеннями про природу реальності, дає мало підстав очікувати, що навіть найпростіші клітини виникли незалежно від розумного скерування.

Походження розумного життя, що має самосвідомість та усвідомлює своє місце у світі, – це ще одне питання, що лежить поверх питання про живі клітини або навіть складні багатоклітинні організми, такі як рослини.

Як підсумок, незалежно від того, яке визначення життя використовується, це явище добре зрозуміле як результат роботи блискучого інтелекту, який заздалегідь все продумав і зібрав все разом як функціонуючу взаємозалежну систему.