У вересні 1957 року на симпозіумі в Оксфордському університеті лауреат Нобелівської премії біофізик Френсіс Крік (1916-2004) проголосив «Центральну догму» біології. Нині в Біологічному словнику цю догму сформульовано так: «генетична інформація надходить головним чином від нуклеїнових кислот у вигляді ДНК і РНК до функціональних білків в процесі експресії генів». Ця точка зору, згідно з якою гени керують процесом, лежить в основі загальноприйнятих уявлень про те, як успадковуються ознаки, а з неї випливають загальноприйняті уявлення про еволюцію. Таким чином, основа, на якій стоять сучасні захисники Дарвіна, які стверджують єдино вірну історію життя, вузька, але міцна.

Сер Френсіс Крік, мабуть, більше відомий обивателям за книгою 1994 року «Дивовижна гіпотеза: Наукові пошуки душі» (The Astonishing Hypothesis: The Scientific Search for Soul), яку він відкрив такими словами:

«Дивовижна гіпотеза полягає в тому, що "ви", ваші радощі й печалі, ваші спогади й амбіції, ваше почуття ідентичності та свобода волі насправді є нічим іншим, як поведінкою величезної кількості нервових клітин й пов'язаних із ними молекул. Як могла б висловитися Аліса Льюїса Керролла: "Ти – всього лише набір нейронів"».

І зграйка бездумних нейронів, яку ви вважаєте собою, була створена цими генами.

Нова цікава робота

А як же докази того, що нейрони самоорганізуються? Нова цікава робота, опублікована в журналі Progress in Biophysics and Molecular Biology,¹ закликає до іншої центральної догми, яка визнає наявність інших сил, окрім генів:

«Наукові відкриття, що накопичуються, підтверджують необхідність перегляду центральної догми, яка повинна підкріпити перехід еволюційної біології, який ще тільки починається, від неодарвіністського канону. Пропонується нове формулювання центральної догми, що відповідає вимогам сучасної біології: вся біологія – це когнітивне опрацювання інформації».

Слово «когнітивний» заслуговує на увагу. Згідно зі словником Merriam-Webster, воно означає

«...із, що належить до, є або пов'язаний зі свідомою інтелектуальною діяльністю (такою як мислення, міркування або запам'ятовування)...»

або

«заснований на емпіричному фактичному знанні або здатний бути зведеним до нього».

Яке визначення мають на увазі автори статті Вільям Б. Міллер-молодший (Каліфорнійський університет), Франтішек Балушка (Боннський університет) і Артур С. Ребер (Університет Британської Колумбії), коли кажуть: «Оскільки внутрішній вимір інформації клітинами є самореферентним за визначенням, самореферентність – це біологічна самоорганізація, яка лежить в основі біології ХХІ століття, що базується на пізнанні». Чи мають вони на увазі, що клітини в якомусь сенсі мислять?

Клітини, що думають

Не зовсім зрозуміло, але натяки інтригують. На їхню думку, дарвінівська біологія відстає від часу, так як накопичуються протилежні докази про те, що «невипадкові генетичні мутації трапляються часто, пов'язані, зокрема, зі структурними факторами, епігенетичними впливами та зміщеними механізмами репарації ДНК».

Більш безпосередньо вони пишуть таке: «Суть відмінності, що відокремлює "Центральну догму" Кріка від сучасної ідіоми, полягає в сучасному визнанні того, що клітинне пізнання управляє потоком біологічної інформації».

Отже, клітини розумніші, ніж ми думали...? Вони пропонують короткий огляд безлічі складних контурів зворотного зв'язку в типових клітинах, що викликають подив. Як, на їхню думку, має змінитися біологія? Ось кілька фрагментів з їхнього Висновку:

«Якщо розглядати біологію як інформаційний інтерактом [вся сукупність молекулярних взаємодій, що відбуваються в конкретній клітині – прим. перекл.], то всі форми біологічної експресії продуктивно взаємодіють в безперервному, безшовному циклі зворотного зв'язку. У цьому реципрокному [взаємний обмін – прим. перекл.] живому циклі немає привілейованого рівня причинності, оскільки всі аспекти клітини як організованого цілого беруть участь у вирішенні клітинних проблем...»

Таким чином, клітина діє сама на себе (самоорганізація), а не тільки під впливом неодарвіністських генів. Але також, пишуть вони,

«Походження самореферентного [посилання на самого себе – прим. перекл.] пізнання невідоме. Дійсно, зараз його можна проголосити найглибшою загадкою біології. Проте, ця інстанція може бути з повною підставою прирівняна до походження життя».

«Самореферентне пізнання»

Коротше кажучи, ми не уявляємо, як клітини, що існують мільярди років, могли стати настільки складними, що їх можна порівняти з розумними істотами («самореферентне пізнання»), не маючи при цьому жодного задуму в природі. Ну, можливо, й не могли. Можливо, головне, що слід звідси винести, незалежно від того, хочуть цього автори чи ні, полягає в такому: Якщо біологи не хочуть розумного задуму, їм, звісно, доведеться придумати щось більш переконливе, ніж матеріалізм Кріка.

Слід зазначити ще два моменти: Догми в науці часто не витримують випробування, оскільки їх заперечують блискучі дослідники, а догму захищають посередності, які мають штатну посаду, та – у випадку дарвінізму будь-якого типу – наукові письменники й групи впливу в сфері освіти. Навіть якщо догма запліснявіла й прогнила, її важко скасувати, коли вона вкоренилася в інституційній культурі, від якої залежить їхня кар'єра.

По-друге, подібні головоломки допомагають нам зрозуміти, чому панпсихізм (всі форми життя/клітини мають свідомість – прим. перкл.) починає витісняти матеріалізм в науці.

Ось в чому проблема

У двох словах: Єдина справді задовільна форма матеріалізму – це елімінативний матеріалізм, який означає, що розум – це всього лише те, що робить мозок, а людська свідомість – це просто ілюзія, що розвинулася. Ви дійсно не що інше, як набір нейронів. Але якщо це так, то сама ця теорія – така ж ілюзія, як і все інше.

У світі складних форм життя, що вражають уяву, матеріалісту, ймовірно, розумніше прийняти панпсихізм. Таким чином, до клітин можна без побоювання застосовувати такі слова, як «когнітивний» і «самореферентний». Я, звісно, не стверджую, що автори є панпсихістами. Я хочу сказати, що їхній підхід має бути приємним для панпсихістів.

У всякому разі, певний поштовх в цьому напрямку є. Біохімік із Чиказького університету Джеймс Шапіро назвав свою статтю в журналі за 2021 рік «Усі живі клітини когнітивні». Того самого року відомий нейробіолог Антоніо Дамасіо в уривку з книжки, опублікованій на сайті The Scientist, заявив, що ми не можемо відмовити вірусам у «певній частці» інтелекту, ґрунтуючись на тому, що їхні стратегії нагадують стратегії комах. В журналі Scientific American за останні роки було опубліковано низку матеріалів, що симпатизують панпсихізму. Минулого року New Scientist також запропонував співчутливе обговорення в довгій формі.

З точки зору панпсихізму, людська свідомість – це не просто ілюзія, породжена сукупністю нейронів. Це найбільш високорозвинена з відомих форм свідомості серед форм життя, всі з яких тією чи іншою мірою володіють свідомістю. Тобто вона реальна тією ж мірою, якою реальними є клітинне пізнання й самоорганізація. Тому людина може вивчати клітини й висувати теорії про них, які не обов'язково є ілюзіями, а радше являють собою метарівень свідомості.

Звісно, панпсихізм мало що дає для розв'язання «глибокої загадки» – як такий світ життя міг виникнути без будь-якого розумного задуму чи проєкту. Але матеріалісту зараз найбільше потрібно не це. Йому найбільше потрібно повірити в те, що його власні відкриття – не просто користувацька ілюзія. Він може визнати наявність глибокої загадки й залишити це питання.