Коли креаціоністи кажуть, що еволюція не є науково обґрунтованою, досить часто вони чують у відповідь: «Як можуть усі ці вчені помилятися?»

І це зрозуміло. Більшість популярних книг, журналів, телевізійних програм, фільмів, та й звичайних розмов мають на увазі, що великий вибух, самовільне виникнення життя з первісної водойми та еволюція всіх живих істот від одного початкового організму – все це визнається абсолютно всіма вченими. І вважається, що єдині, хто піддають ці речі сумніву — релігійні фанатики і науково неписьменні люди. Отже, чи можуть «всі ці вчені» помилятися? Історія однозначно говорить, що можуь.

Зауважте, що у час відсутності підтверджуючих експериментальних даних або спроб фальсифікації наукової теорії спостереженнями і альтернативними теоріями, які суперечать їй, погляди вченого можуть бути сильно схильні до філософських упереджень.¹ В найбільшому ступені це відноситься не до прямих спостережень явищ, які відбуваються в даний час, а до інтерпретацій «фактів», особливо до теорій про історичні події, таким як концепція еволюції. 

Дійсно, як ми згодом побачимо, не тільки окремий вчений, але й усе наукове співтовариство може дивитися на світ крізь призму парадигми, що є в корені невірною. Тому що вчений, як і будь-який інша людина, може дуже твердо триматися за свої переконання навіть перед обличчям сильних контраргументів.²

Астрономія

Напевно, найвідомішими вченими, які пішли «проти течії», були Галілей і Коперник. «Більшість вчених» їхніх сучасників вірили, що Земля є центром Всесвіту, і що всі небесні тіла обертаються навколо неї. Так само, як у випадку сучасних вчених та еволюції, їхня віра грунтувалася на філософських поглядах, але не на спостереженнях. І вони виявилися не праві.

Знаменита «боротьба» Галілея з церквою була не проти Біблії, а проти церковних лідерів, які наслідували те, що наукові діячі того часу вважали наукової правдою, а значить, проти наукового співтовариства в цілому.³ Вчені трималися за це переконання не дивлячись на те, що спостереження й обчислення, які постійно вдосконалювалися, показували, що в загальновизнаній ідеї «епіциклів» (небесних тіл, що рухаються по кругових орбітах, вкладеними в інші кругові орбіти) є помилка. 

Минуло чимало часу й було опубліковано велику кількість емпіричних даних, отриманих за допомогою тільки-но відкритих телескопів, перш ніж наукове співтовариство почало визнавати, що вірило в помилкову систему — Земля не є абсолютним центром обертання небесних тіл.

Подальші спостереження з використанням вдосконалених телескопів зруйнували іншу загальновизнану точку зору того часу — що небесні тіла є ідеальними сферами й рухаються по ідеально колових орбітах. Нерівності були помічені на Місяці, що доводило, що він не є ідеальною сферою. Нічого собі! 

Орбіта обертання Землі навколо Сонця має форму еліпсу. Це ще гірше! «Усі ці вчені» помилялися. Сама основа їх поглядів на Всесвіт була невірною.

Сьогодні вчені говорять нам, що наш Всесвіт виник з нічого без будь-якої причини шляхом великого вибуху. Хіба неможливо, що усі ці вчені також мають неправильні погляди щодо нашого Всесвіту і його виникнення?

Хімія

«Флогістон» використовувався в кінці XVII і початку XVIII століть для пояснення процесів горіння матерії та корозії. Вважалося («більшістю вчених»), що горючі матеріали містять субстанцію, яка випаровується при їх згоранні. Лише завдяки наполегливій роботі декількох провідних вчених того часу, в тому числі Антуана Лорана Лавуазьє, вдалося показати, що горіння – це хімічна реакція, чка проходить зазвичай за участі кисню. 

Згорілі речовини зазвичай стають важчими через додавання кисню, а не легше через втрату флогістону. Більшість помилялася.⁴ Пізніше Лавуазьє був страчений під час фанатичного антихристиянського «панування терору» (буржуазної революції 1789-94 років) у Франції. Згідно одного зі свідчень, суддя, який виносив вирок, сказав: 

«Республіці не потрібні ні вчені, ні хіміки».

Сьогодні більшість вчених вірять, що основні хімічні речовини життя (такі як білки) самі собою зібралися з амінокислот, всупереч експериментально обгрунтованим розрахункам ймовірності та законам хімії. Чи можливо, що ці вчені також помиляються?

Алхімія⁵ — ідея про те, що неблагородні метали (наприклад, свинець) можна перетворити в золото. Ця концепція існувала сотні років, та хоча експерименти, спрямовані на досягнення цієї мети, привели до відкриття багатьох цікавих хімічних сполук, самі ж експерименти й довели, що це неможливо (хімічними методами). Багато грошей і часу (і навіть цілі кар'єри) були витрачені даремно на цю помилкову наукову ідею, через яку так багато вчених не побачили інші, більш корисні можливості.

Чи можливо, що вчені, які шукають природні явища, що здатні пояснити походження й різноманітність життя, також витрачають даремно свій час і енергію на переливання з пустого в порожнє?

Медицина 

Помилкові ідеї можуть наполегливо триматися на плаву протягом сотень років, як показує так звана «гуморальна теорія».⁶ Основні її принципи ведуть ледь не до Аристотеля (384-322 до Р.Х.), але були конкретизовані й популяризовані знаменитим лікарем Гіпократом, який ввів кодекс лікарської практики, що включає «клятву Гіпократа», яку цього дня традиційно приносять (в адаптованому вигляді) лікарі-початківці.

Ця концепція полягала в тому, що наше тіло складається з чотирьох основних рідин: жовчі (грец. Χολή, холі), лімфи (грец. Φλέγμα, флегма, «мокрота»), чорної жовчі (грец. Μέλαινα χολή, мелена холе, «чорна жовч») і крові (лат. sanguis, сангуіс). Передбачалося, що вони відповідають чотирьом традиційним типам темпераменту: холерик, флегматик, меланхолік й сангвінік. Відповідно до цієї теорії, всі чотири рідини потрібно зберігати в балансі, щоб мати гарне здоров'я.

Зазвичай рекомендоване лікування дисбалансу полягало в правильній дієті й фізичних вправах, але іноді призначалися проносні й клізми для виведення небажаних «гуморальних рідин» з організму. Так само, коли в людини була лихоманка, причина зводилася до надлишку крові, тому «лікуванням» було «кровопускання» пацієнту (зазвичай з допомогою п'явок). Звичайно, таке «лікування» часто шкодило сильніше, ніж сама хвороба. 

Проте лікарі дотримувалися такого підходу протягом усього періоду Середніх віків і навіть після, тому що ніхто не був готовий поставити під сумнів Галена – лікаря, письменника і філософа ІІ століття, який популяризував цю ідею в своїх широко відомих і авторитетних роботах. Незважаючи на приклад самого Галена, викладання принципу спостереження й експерименту і все більш численним підтвердженням того, що щось не так, кровопускання було типовою медичною практикою аж до кінця XIX століття.

Знову ж, вони були неправі. Сам їхній погляд на причини недуги був помилковим, і все тому, що вони вірили теоріям інших вчених, не піддаючи їх сумніву. Це дуже схоже на те, як багато сучасних вчених вірять в еволюцію лише тому, що інші авторитетні вчені в неї вірять.

Біологія

Звідки беруться паразити? Невже таргани, щури й личинки мух просто «з'являються» з гниючих рослинних відходів і гною, або навіть з каменю? 

Довгий час вірили, що так воно і є, навіть такі відомі мислителі, як Аристотель (IV століття до н.е.). Ця ідея мала назву «спонтанне виникнення» і визнавалася фактом до середини XIX століття,⁷ поки вчений-креаціоніст Луї Пастер (1822-1895) не довів, що живе походить тільки від живого, і цей процес називається «біогенезис». Ті, хто вірив в спонтанне виникнення, помилялися.

Сьогодні, незважаючи на доказ Пастера, а також триваючі досі спостереження й досліди, більшість вчених до цих пір вірять в абіогенезис (що все життя почалося з неживих хімічних речовин). Як це могло статися, називається (самими еволюціоністами) «загадкою», оскільки порушує закони хімії, але вони все одно вірять в це. Чому?

Наука — це не те, що вирішується більшістю шляхом голосування

Насправді, головна причина, по якій більшість вчених вірять в еволюцію в тому, що більшість вчених вірять в еволюцію! Це деякого роду «упередженість підтвердження» (тенденція людини підтверджувати ту інформацію, яка відповідає його переконанням, незалежно від їх істинності): затверджений науковий консенсус був досягнутий шляхом підрахунку думок, які самі собою були сформовані шляхом підрахунку думок. Якщо запитати у них про фактичні докази, більшість з них приведуть досить слабкі аргументи поза своєї експертної галузі.

Наприклад, один з провідних світових експертів по викопним птахам і стійкий критик загальноприйнятої гіпотези про еволюцію птахів від динозаврів, доктор Алан Федуччіа, заслужений професор у відставці Університету Північної Кароліни в Чапел-Хілл. Він залишається еволюціоністом, але, коли його запитали про докази еволюції, його головним «доказом» була кукурудза, що перетворюється в кукурудзу.⁸

Відомий письменник Майкл Крайтон (Michael Crichton), (1942-2008), який раніше працював в галузі науки й медицини, сказав:

«Давайте внесемо ясність: наукова робота не має абсолютно нічого спільного з консенсусом. Знаходити консенсус – це робота політиків. Наука ж, навпаки, вимагає лише одного дослідника, який мав рацію, що означає, що він або вона отримав результати, які можна перевірити відносно реального світу. У світі науки консенсус непридатний. Мають значення тільки результати, які можна відтворити. Найбільші вчені в історії стали великими саме тому, що вони порвали з консенсусом. Не буває консенсусної науки. Якщо це консенсус, то це – не наука. Якщо це наука, то це – не консенсус. Крапка».⁹

Проте, так само як колись вірили в епіцикли, флогістон, гуморальну теорію й спонтанне виникнення життя, багато вчених сьогодні вірять в еволюцію. Чи може так багато вчених помилятися? Історія відповідає: «так». 

Численні підтвердження в галузі генетики, молекулярної біології, теорії інформації, космології та в інших галузях говорять «так». Ці вчені впевнені в панівній парадигмі, натуралізмі, незважаючи на всі факти, які її спростовують. Вони не хочуть зустрічатися з ідеєю Творця, хоча, як і раніше, чесний аналіз фактів, отриманих практичною наукою, доведе їх неправоту. Існування Творця стане очевидним (Римлян 1:18-22).