Андерс Берінг Брейвік (Anders Behring Breivik) був молодим норвежцем, захопленим дарвінізмом та його сучасними послідовниками, такими як біолог Принстонського університету та еволюціоніст Лі Сілвер (Lee Silver). 

Наскільки нам відомо, Андерс власноручно створив потужну саморобну бомбу в Осло, Норвегія, а згодом вбив 69 молодих людей на засіданні Молодіжної ліги (Youth League). Його метою було довести до відома суспільства переконання, що сучасна дарвінівська євгеніка може створити утопічний кращий світ та ліквідувати багато основних проблем у ньому. 

В його маніфесті на 78 000 слів детально висвітлюються мотиви та цілі теракту проти власного народу. В цій статті ми спробуємо узагальнити їх.

Малюнок 1. Центр міста Осло незадовго після вибуху автомобіля Бревіка, який пошкодив урядові будівлі та вбив вісім людей.

В п'ятницю, 22 липня 2011 року, норвежець Андерс Берінг Брейвік [він назвав себе Ендрю Бервіком (Andrew Berwick) у своєму маніфесті, про який піде мова нижче] підірвав бомбу. Внаслідок вибуху в Осло загинуло 77 людей та ще більше постраждало. Це був найстрашніший теракт у сучасній історії Норвегії та один з найстрашніших у сучасній європейській історії.¹ 

Вибух біля урядових будівель в Осло (мал. 1) призвів до восьми смертей та масової стрілянини в Робітничій молодіжній лізі партії лейбористів (Workers’ Youth League of the Labor Party) на острові Утея (Utøya). Загинуло 69 людей, переважно підлітків, та отримали поранення щонайменше 96 осіб.

Брейвік народився 13 лютого 1979 року у родині медсестри Венче Берінг та економіста Єнса Девіда Брейвіка. Він відвідував гімназію Сместад (Smestad Grammar School), гімназію Ріс (Ris Junior High), гімназію Хартвіга Ніссена (Hartvig Nissen High School) та комерційну школу в Осло (Oslo Commerce School). 

Андерс був розумним, чуйним, фізично сильним юнаком, який виступав проти знущань над іншими. З підліткового віку Брейвік багато часу проводив за тренуваннями в атлетичному залі й почав вживати анаболічні стероїди для поліпшення своєї статури. Він дуже піклувався про свій зовнішній вигляд й з двадцяти років переніс косметичну операцію, щоб виглядати більш схожим на, як він вважав, арійця. 

Брейвік працював представником служби з обслуговування клієнтів, маючи справу з людьми з усіх країн, і, як повідомляється, мав добрі стосунки зі своїми клієнтами, за винятком тих, хто мав близькосхідне або південноазійське походження.²

Чорний день Норвегії

Щоб пояснити свій вчинок, він підготував документ на 1518 сторінок із 77 724 слів під назвою «Європейська декларація незалежності 2083 року» (European Declaration of Independence) (мал. 2). Одна з причин масового вбивства, яку він назвав, полягала в тому, що:

«Шлюб – це не “пригнічення жінок”, це причина чому ми тут. І це також не релігія. Відповідно до атеїстичного дарвінізму, метою життя є розмноження».³

Незабаром після події, ЗМІ, в тому числі Австралійська та Канадська телерадіомовні корпорації, заявили, що вплив християнського фундаменталізму та різних правих груп пояснюють ідеологію та дії Брейвіка.⁴ Один з типових заголовків заявляв:

«Норвезький вбивця є консервативним християнським фундаменталістом».⁵

Хоча, як це і є у випадку багатьох людей, він мав як певні праві, так і певні ліві погляди, його документ дуже чітко свідчить – його погляди не мали нічого спільного з християнським фундаменталізмом.

ЗМІ майже повністю проігнорували страшний вплив соціального дарвінізму, включаючи далекосяжну ціль відродити дарвінівську євгеніку, натхненну працями біолога-еволюціоніста Принстонського університету доктора Лі Сілвера. Вони також проігнорували його агностицизм, який проявився в словах «якщо є Бог» в роздумах про свою долю після смерті.⁶

У своєму документі Брейвік докладно розповів, що він був беззаперечним лідером у вивченні сучасної біології та наукового еволюційного світогляду. Брейвік бачив «досконалу Європу» під егідою соціального дарвінізму. Цю концепцію він ототожнював з «логікою» та «раціоналістичною думкою», вважаючи, що принципи «національного дарвінізму» мають бути в основі нашого суспільства.⁷ Він був проти того, щоб наука підтримувалася приватними організаціями, навпаки – вона вимагає щедрої та постійної підтримки уряду.

Він стверджував, що 20% усіх державних витрат мають бути спрямовані на наукові дослідження,⁸ й що фінансування науки є важливішою справою за допомогу бідним:

«Витрати на соціальне забезпечення не повинні переважати 20% фіксованої суми, що призначена для науки/техніки, розвитку досліджень та втілення їх в життя».⁹

Брейвік також наголошував, що наука стоїть над релігією:

«Що стосується Церкви та науки, то важливо, щоб наука мала безперечний пріоритет над біблійними вченнями».¹⁰

Брейвік вважав «Походження видів» Дарвіна однією з «найважливіших»» книг, які він читав.¹¹ Він жалкував, що:

«Соціал-дарвінізм був нормою до 1950-х років. Тоді нам було дозволено говорити, що ми відчуваємо. Однак зараз ми маємо маскувати свої уподобання, щоб уникнути наслідків, коли нас визначають як генетичних преференціалістів [преференціалізм – біологічне походження визначає наші потреби]».¹²

В широких дискусіях щодо соціальної політики соціал-дарвінізм завжди був на поверхні. Соціал-дарвінізм Брейвіка був навіть фундаментальнішим у вирішення глобальної екології та проблеми перенаселення. Він стверджував, що «доведеться проводити радикальну політику», щоб зменшити людську популяцію більш ніж наполовину або до 3,8 млрд чоловік.¹³ 

Окрім того, якщо «країни другого та третього світу» не зможуть зупинити зростання свого населення, «природа виправить їх суїцидальні тенденції», тому що вони будуть «не в змозі прогодувати своїх людей, як підкреслював Дарвін, процес, в який, на думку Брейвіка, західні країни не повинні втручатися, навіть якщо це призведе до масового голоду:

«Якщо голод загрожує країнам, які не дотримуються наших вказівок [контролю населення], ми не повинні їх підтримувати, надсилаючи [будь-яку] допомогу».¹³

Дійсно, «продовольча допомога країнам третього світу повинна негайно припинятися, оскільки це основна причина перенаселення».¹⁴

Малюнок 2. Обкладинка маніфесту Брейвіка, написана із використанням сотень посилань на дарвіністів та інших, для обґрунтування його висновків щодо створення нового уряду в Норвегії на основі євгеніки.

Репрогенетика та євгеніка

Найяскравішим прикладом радикального соціал-дарвінізму Брейвіка є його схвалення «репрогенетики», форми «позитивної» євгеніки, яка дозволяє людям контролювати свою еволюцію, виробляючи «кращих» людей за допомогою штучного добору [репрогенетика передбачає відбір людських ембріонів з певними властивостями з початкових «природних» варіантів – прим. перекл.]. 

Брейвік навіть стверджував, що «нескінченне колективне прагнення до наукової еволюції та вдосконалення повинні стати еталоном і суттю нашого існування [курсив додано]».¹⁵

Пропаганда Брейвіка «комерціалізації та заохочення державою/засобами масової інформації репрогенетики, що сприяє скандинавському генотипу», була подібна до програми Лебенсборн, яку нацисти використовували, намагаючись виростити вищих аріїв.¹⁶ 

Зокрема, він висловився за використання «великомасштабних засобів сурогатного материнства як вторинного способу відтворення для країн, де потребується компенсація нестійких показників народжуваності. Тоді донори яєць та сперми матимуть виключно північні генотипи».¹⁷ 

Він пояснив, що нацисти мали правильні соціал-дарвіністські цілі, але, на жаль, вони:

«...зруйнували репутацію “євгеніки”, поєднавши її з науковим расизмом та масовим знищенням. Але досягнення біологічної досконалості все ще є логічним... Нам просто потрібно переконатися, що ми пропонуємо це як добровільний варіант кожному або, принаймні, починаємо з легалізації (реклама добровільної чи приватної репрогенетики). Ми повинні узаконити репродуктивні технології, які дозволять батькам створювати потомство з біологічним вдосконаленням. Це має бути непримусова форма біологічного вдосконалення, яка буде переважно мотивована індивідуальною конкурентоспроможністю та прагненням створити найкращі можливості для дітей».¹⁸

Брейвік скаржився, що нацистські зловживання ускладнили впровадження євгеніки сьогодні:

«Ми всі пам’ятаємо жахи часів Другої світової війни, коли Японська імперія творила криваві безчинства проти китайців – масштабні різанини й використовувала людей як матеріал для досліджень... Нацистська Німеччина та інші країни робили те саме в меншій мірі... На жаль, жахи Другої світової створили стигму, пов'язану з усіма майбутніми дослідженнями та досягненнями в галузі репрогенетики та біологічного вдосконалення людини шляхом усунення негативних спадкових факторів. Проте сьогодні люди на заході часто переривають вагітність, якщо доведено, що плід має синдром Дауна, серйозні спотворення (відсутність або додаткові кінцівки) або інші важкі фізичні вади, такі як карликовість».¹⁹

Однак, він відчував себе змушеним

«…підняти цю тему, незважаючи на те, що обговорення вважається політично суїцидальним за сучасних культурних марксистських режимів. Більшість з тих, хто поширює ці питання, часто зв'язані з расистською та нацистською ідеологіями. Тому дуже важливо з точки зору антирасизму та антинацизму брати участь у цих дебатах».¹⁸

Відзначаючи соціальну стигму євгеніки, Брейвік писав, що, на жаль, євгеніку та репрогенетику зараз «вкрай політично некоректно обговорювати» через “негативні програми євгеніки” нацистської Німеччини», а саме:

«...стерилізація та ...експерименти на людях – це фактори, що використовувались у той час... Багато європейських країн застосовували примусову стерилізацію циган/ромів приблизно до 1972 р., щоб запобігти їх розмноженню, оскільки їх раніше вважали «недолюдьми», тощо. Ці програми сьогодні називають «негативною євгенікою» через ці та інші фактори».²⁰

Брейвік дійшов до наступного висновку:

«…нам потрібно якомога швидше подолати це табу, оскільки, за підрахунками, північні генотипи повністю зникнуть протягом наступних 200 років. Це в основному пов’язано зі змішаними шлюбами між скандинавами та нескандинавами. Мультикультуралістичні доктрини пришвидшили цей «процес непрямого знищення» у багатьох західноєвропейських країнах, тому вимирання могло відбутися раніше. Наприклад, норвезький культурний марксистський уряд створив величезну мережу таборів притулку по всій країні (і в історично відокремлених невеликих містах та селах), що сприятиме суттєвому прискоренню цього процесу. Північні генотипи можуть бути знищені протягом 200 років, та все ж не застосовано жодного контрзаходу, щоб цього не сталося тільки через те, що це вважається політично некоректним».¹⁶

Він додав, що найефективнішим способом запобігти цьому є

«…запровадження негативних програм євгеніки в поєднанні з етнічною сегрегацією, що є дещо подібним до деяких політик Третього Рейху. Виділення нордичних та ненордичних генотипів у цей момент було б майже неможливим, навіть якби у вас був військовий та політичний карт-бланш. Навіть в Норвегії та Швеції кількість осіб зі скандинавським генотипом щорічно скорочується завдяки програмі відкритих кордонів ЄС, масовій азійсько-африканській імміграції та значно вищій азійсько-африканській (особливо мусульманській) народжуваності».¹⁶

Його власним рішенням, яке, на його думку, було «єдиним варіантом, що міг би спрацювати в сучасному світі»:

«…комерціалізувати позитивні програми репрогенетики на державному рівні. Очевидно, це буде неможливо, оскільки... Кожен, хто запропонує подібну програму, негайно буде затаврований нацистом й расистом, що згодом знищить чиюсь кар'єру (вбивство). Жоден західний політик, який є частиною нинішньої гегемонії EUSSR [радянський (СРСР) вектор радянсько-європейської інтеграції – прим. перекл.] / USASSR [радянський (СРСР) вектор американсько-радянської інтеграції – прим. перекл.], не скористається цим шансом».²¹

Проте він передбачив, що ті, хто підтримує репрогенетику, будуть

“...тими, хто захопить владу протягом 30–70 років. І коли ми це зробимо, нам слід утриматися від помилок минулого. Ми повинні відкинути негативну євгеніку й замість цього зосередитись на позитивній євгеніці або так званій репрогенетиці. Політкоректні особи скажуть: ««Неважливо чому зникли блондини з блакитними очима. Ми в майбутньому все одно будемо темношкірими». Ні. ...ми не маємо наміру дозволити ... щоб зникли корінні народи Європи. Лицемірство полягає в тому, що ті самі особи, які заявляють таке, швидше за все, підтримуватимуть ...збереження рідкісних видів у царстві тварин, тощо».¹⁷

Брейвік був одержимий збереженням «скандинавської раси», яка, на його думку, мала «рідкісні характеристики, що були отримані в процесі еволюційного процесу, який тривав більше 1 мільйона років».²² 

Основна проблема Брейвіка полягає в тому, що сучасне ліберальне ставлення до «змішування рас» змушує людей скандинавського походження діяти «неприродно» й втратити те, що вони набули за мільйон років еволюції. У цьому висновку він повторив ідеї провідних дарвінівських євгеністів початку ХХ століття, зокрема Медісона Гранта (Madison Grant), якого Брейвік люб'язно процитував у своєму маніфесті (малюнок 2).²³

У своєму «Кінці великої раси» (Passing of the Great Race,1918) Медісон Грант (див. нижче) засудив ідеал американського «плавильного котла», оскільки його неминучим результатом стали міжрасові шлюби, які, як вважав він, а пізніше – нацисти, спричинили дегенерацію «вищої» раси. Грант писав:

«Результат змішування двох рас в довгостроковій перспективі дає нам расу, яка повертається до більш древнього, узагальненого та нижчого типу».²⁴

Гранта особливо турбувала деградація «скандинавських рас», оскільки він вважав, що скандинави були, природно, «правителями, організаторами та аристократами». Він вказав важливість еволюції для своєї теорії на сторінках 11, 27, 33, 88, 95, 105, 121, 135, 152, 228 і 234 своєї книги.

Учень учнів Дарвіна

Заклик Брейвіка до революції євгеніки не був натхненний його власними приватними ідеями, але, натомість, ці ідеї здебільшого походили від провідних дарвіністів: минулих і сучасних. Його соціал-дарвінізм був мішаниною різних ідей, який і спричинив це масове вбивство.

Хоча сучасні вчені зараз дистанціюються від расизму Медісона Гранта, він колись був дуже шанований американською науковою спільнотою. Серед його численних відзнак – член правління престижного Американського музею природничої історії в Нью-Йорку, голова Нью-Йоркського зоологічного товариства та радник Американського географічного товариства. 

Деякі його статті були опубліковані в журналі National Geographic. Книга Гранта «Кінець великої раси» витримала кілька видань, кожне з яких відкривалося вітальним вступним словом еволюціоніста Колумбійського університету, зоолога Генрі Фейрфілда Осборна (Henry Fairfield Osborn), який був президентом Американського музею природничої історії з 1908 по 1933 рік.²⁵

Багато занепокоєнь Гранта щодо негативних наслідків змішування раси перегукувались із провідними еволюційними біологами тієї епохи, такими як професор Гарварда Едвард Іст (Edward East) та керівник дослідницької лабораторії Колд-Спрінг-Гарбор (Cold Spring Harbor research lab) Чарльз Девенпорт (Charles Davenport). Доктори Іст та Девенпорт були членами елітарної Національної академії наук, а Давенпорт був батьком-засновником евгеніки. 

Грант, Іст та Девенпорт – приклади того, як минулі ідеї все ще можуть чинити згубний вплив сьогодні.

Репрогенетика та професор Лі Сілвер

«Репрогенетика» Брейвіка опирається на мислення сучасного поважного еволюційного біолога Лі Сілвера, професора з Принстону та співробітника Американської асоціації з розвитку науки (American Association for the Advancement of Science). Саме Сілвер ввів термін «репрогенетика», а його книга 1997 року «Переробка Едему: клонування і не тільки в прекрасному новому світі» (Remaking Eden: Cloning and Beyond in a Brave New World) помітно представлена в маніфесті Брейвіка.²⁶

Репрогенетика об’єднує існуючі репродуктивні та генетичні технології, й усе це, за прогнозами Сілвера, стане дешевшим, доступнішим та більш авторитетним. Репрогенетика включає застосування генетичних досягнень, що вдосконалюються в даний час, включаючи технологічні вдосконалення в інтерпретації впливу специфічної ДНК на морфологію, здатність збирати велику кількість ембріонів у дорослих жінок та прогрес у динамічному збільшенні поточного рівня успішного введення ембріонів в сурогатних матерів. 

Метою Сілвера є дати можливість батькам вибрати генетичні характеристики свого потомства, що, як він прогнозує, спричинить серйозні соціальні зміни, включаючи зменшення генетичних захворювань та виведення вищих людей.

Євгеніка, «наука» про вдосконалення генофонду, є сумно відомою жорстокою політикою, яку її прихильники практикували у ХХ столітті. Основна різниця між репрогенетикою та євгенікою полягає в тому, що програми євгеніки є обов'язковими, нав'язуваними тоталітарними урядами, які намагаються досягти певної ідеалістичної, утопічної мети, як-от суспільство з високим рівнем інтелекту.

На відміну від Брейвіка, Сілвер не виступає за використання генетичних засобів для збереження «скандинавської раси», але стверджує, що репрогенетика дозволить людству стати «надлюдьми», шляхом контролю їх еволюції. Хоча Сілвер, стурбований тим, що оптова генна інженерія може призвести до прірви між тими, хто зможе собі дозволити генетичні вдосконалення, й тими, хто не зможе, Сілвер значну частину своєї книги присвячує спробі відкинути те, що, на його думку, є основним запереченням його нової євгеніки. У своєму пролозі Сілвер досліджує

«…етичні аргументи, які повстали проти використання цієї технології. У більшості випадків я буду приписувати опозицію свідомому чи підсвідомому страху вступити у “володіння Бога”. Справді, я буду стверджувати, що майже всі заперечення, висловлені біоетиками та іншими, є пустими».²⁷

У розділі «Дитина дизайну» Сілвер дуже схожий на євгеністів минулого століття, стверджуючи, що технологія тепер дала нам силу керувати власною еволюцією, і ми мусимо скористатися цією силою, вважаючи:

«Хоча, насправді, егоїстичні гени керують усіма іншими формами життя, господар та раб змінили позиції для людей, які тепер мають силу не тільки контролювати, але й створювати нові гени для себе».²⁸

Він додає:

«Чому б не контролювати те, що було залишено на волю випадку в минулому? Ми контролюємо усі інші аспекти життя та особистості наших дітей за допомогою потужних соціальних та екологічних впливів, а також за допомогою потужних наркотиків, таких як Ріталін чи Прозак: “На якій підставі ми можемо відкинути позитивні генетичні впливи на сутність людини, коли ми приймаємо права батьків приносити користь своїм дітям у будь-який інший спосіб?”»²⁷

В епілозі своєї книги Сілвер пропонує утопічне бачення майбутнього, спрямоване інтелектом, якому позаздрили б євгеністи минулого. Написавши гіпотетичну історію репрогенетики з майбутнього, Сілвер розповідає про те, як люди використовували генну інженерію, щоб перетворитися на богоподібних істот, ввійшовши в «критичний поворотний момент еволюції життя у Всесвіті»:

«...коли перше покоління когнітивно покращених GenRich досягли зрілості, вони вибрали між собою вчених, які значно перевершили геніїв усіх попередніх епох. І ці вчені досягли величезних успіхів у подальшому розумінні людського розуму й створили більш досконалі репрогенетичні технології, які потім використали для подальшого когнітивного покращення, більшого ніж у GenRich наступного покоління».²⁹

Таким чином, підсумовує Сілвер, кожне покоління досягне квантових стрибків еволюції. Висновок Сілвера, й інші погоджуються, що

«...існували обмеження розумової працездатності та технологічного прогресу. Але ці ймовірні межі були відкинуті одна за одною, коли інтелект, знання та сила технологій продовжували зростати. Зараз у далекому майбутньому було досягнуто особливої точки. І в цю епоху існує особлива група розумних істот. Хоча ці істоти можуть простежити своє походження назад безпосередньо до homo sapiens, вони настільки ж відрізняються від людей, як і від первісних хробаків з крихітними мізками, які спочатку повзали по земній поверхні».²⁶

Він обгрунтовує досягнення своїх євгенічних еволюційних цілей аргументацією того, що для цього потрібні

«...600 мільйонів років, щоб ці хробаки переросли в людей. Людям знадобилося набагато менше часу, щоб самоеволюціонувати в розумних істот, які існують зараз. Важко знайти слова для опису покращених властивостей цих особливих людей. «Інтелект» не відповідає їхнім когнітивним здібностям. «Знання» не пояснює глибини їхнього розуміння як Всесвіту, так і власної свідомості. «Влада» недостатньо сильна, щоб описати контроль, який вони мають над технологіями, які можна використовувати для формування Всесвіту, в якому вони живуть».²⁶

Професор Сілвер став не лише головним інтелектуальним наставником лякаючих вимог Брейвіка щодо нової євгеніки, але й сам Брейвік повністю перейнявся як програмою репрогенетики Сілвера, так і його науковим утопізмом, знову підтверджуючи той факт, що ідеї завжди мають наслідки.

Закон проти Дарвіна

Брейвік відверто засуджував політику Норвегії, яка заохочувала змішування рас, що сприяло міжрасовим шлюбам, написавши:

«...Омбудсмен з питань гендерної рівності нещодавно став Омбудсменом з питань рівності та боротьби з дискримінацією. Його обов'язки включають боротьбу з «дискримінаційними висловлюваннями» та негативними висловлюваннями щодо інших культур та релігій. Якщо висувають звинувачення у такій дискримінації, потрібно надати доказ невинності. По суті, ця установа є світською або полікультурною інквізицією: відмова від істини на користь ідеологічної брехні. Галілео Галілей стикався з тим самим вибором під час інквізиції чотири сотні років тому. Мультикультурна інквізиція може не загрожувати вбивством, але загрожує знищенням вашої кар’єри, й це сприяє досягненню того самого результату».³⁰

Виступаючи за позитивну євгеніку, щоб виправдати свої ідеї, Брейвік зазначив, що шведський уряд також «застосовував німецькі закони про раси з 1937 року», й «будь-який швед, який хотів одружитися з арійкою німецької національності, був змушений підписати підтвердження, що ніхто з бабусь і дідусів німця не були євреями».³¹ 

Окрім того, незважаючи на докази того, що Швеція з 1937 року

«…застосовувала нацистські закони про раси, політиків усе ще засуджують за їхню імміграційну політику як неонацистів, расистів чи фашистів... Професор-соціаліст Гуннар Мюрдаль (Gunnar Myrdal) та його дружина Алва, обидва впливові ідеологи соціального розвитку шведської держави, мали близькі стосунки з німецьким нацистським академічним світом. ... За словами Хантфорда (Huntford):

«Професор тоді був симпатиком нацистів, публічно описуючи нацизм як рух... майбутнього. Виправдовуючи Мюрдаля... окрім інших його схильностей, Гітлер мав прогресивні ідеї щодо соціального забезпечення, а соціальна ідеологія німецьких нацистів та шведських соціал-демократів мала багато спільного. До середини 30-х років нацизм був привабливим для тих, хто підтримував щедру та авторитарну державу».²⁸

Він дійшов висновку, що Мюрдаль та його дружина

«...пропагували ідею позитивної євгеніки та програми примусової стерилізації щодо тих, хто мав “слабкі гени”. Це розпочалось у Швеції ще до нацистської Німеччини, й тривало довше. Нацисти називали себе націонал-соціалістами, й повністю серйозно сприймали соціалістичну складову своєї ідеології... Таким чином, нацисти були лівими в економічному відношенні порівняно з багатьма робочими партіями в Західній Європі сьогодні. Як заявив Адольф Гітлер у 1927 році: “Ми – соціалісти, вороги, смертні вороги нинішньої капіталістичної економічної системи з її експлуатацією економічно слабких, з її несправедливістю у зарплаті, з її аморальною оцінкою людей відповідно до багатства та грошей, а не відповідальності та досягнення”».²⁸

Расистське підґрунтя

Основним занепокоєнням Брейвіка, як і Гітлера, було ймовірне «швидке вимирання скандинавських генотипів».³² Він навів дані, які показували поширеність блакитних очей серед європейців-американців, які проживають у США:

«... 57,4 % тих, хто народився з 1899 по 1905 рік, у порівнянні з 33,8 % тих, хто народився з 1936 по 1951 рік. Блакитні очі стають все більш рідкісними серед американських дітей, лише один із кожних шести – 16,6 %, що становить 49,8 мільйони з 300 мільйонів (22,4 % європейських американців) від усього населення Сполучених Штатів мають блакитні очі».²⁹

Занепокоєння Брейвіка з приводу змішаних шлюбів було зумовлено його євгенічними наслідками:

«Століття тому 80 % людей одружилися в межах своєї етнічної групи. Блакитні очі регулярно передавались, особливо серед людей західно- та північноєвропейського походження. Близько половини американців, народжених на зламі ХХ століття, мали блакитні очі, згідно з дослідженням Університету Лойоли в Чикаго 2002 року. До середини століття ця кількість зменшилася до третини. На сьогоднішній день лише 1 з кожних 6 американців мають блакитні очі».²⁹

Дослідження Університету Лойоли було вмотивоване спостереженням, що блакитні очі були набагато більш поширеними серед пацієнтів будинків престарілих, ніж в населенні взагалі. Спочатку вчені припустили, що блакитні очі можуть бути пов’язані зі збільшенням тривалості життя, але виявилося, що

«...це більше було пов’язано з моделями шлюбу. Століття тому 80 % людей одружилися в межах своєї етнічної групи... Блакитні очі, генетично рецесивна риса, регулярно передавалися, особливо серед людей англійського, ірландського та північноєвропейського походження. До середини століття рівень освіти людини, а не етнічна приналежність, став головним фактором вибору чоловіка/дружини. Коли шлюбні відносини між етнічними групами перестали бути нормою, блакитні очі почали зникати, замінюючись карими».²⁹

Проблема, стверджував Брейвік, була спричинена імміграцією різних

«…небілих в США, особливо з Латинської Америки та Азії, що пришвидшило зникнення [блакитних очей]. Між 1900 і 1950 роками лише близько 1 з 10 американців були не білими. Сьогодні це співвідношення 1 до 3. За винятком підвищеного ризику дегенерації жовтої плями (блакитні очі піддаються більшому ризику), колір очей біологічно ні про що не свідчить. Хлопчики на 3–5 % більше хотіли б мати блакитні очі, ніж дівчата, але, окрім того, це не проблема, фізіологічно кажучи. Культурні наслідки – це інша історія. Вподобання щодо світлої шкіри та блакитних очей сягають в Європі принаймні до Середньовіччя... Особливо для жінок, особливо жінок європейського походження, світла шкіра та світлі очі здавна розглядались як показники родючості та краси. Америка рано прийняла ці упередження, а Голлівуд підкріпив їх, створивши довгий ряд блакитнооких блондинок, таких як Мерилін Монро, в якості секс-символів нації».³³

Він додав, що в минулому

«...євгеністи використовували зникнення блакитних очей як заклик проти імміграції. Вони зайшли так далеко, що склали карту країни з найбільшим й найменшим відсотком блакитнооких людей. “Американці настільки були захоплені цим ідеалом, що в 70-х і 80-х моделі, що презентували загальноамериканську моду, були типово скандинавськими”, – каже Кеті Форд (Katie Ford), генеральний директор компанії Ford Models у Нью-Йорку, яка займається бізнесом вже 60 років. Сьогодні на 53 % блакитна контактна лінза є найпопулярнішою лінзою, що продається в 1-800-CONTACTS, найбільшій компанії з продажу контактних лінз у США».³⁰

Брейвік дійшов висновку, що для порятунку людства потрібно застосовувати євгеніку, а його вчинок оприлюднить його занепокоєння, як це викладено в його маніфесті. На жаль, останню ціль він успішно виконав… Він також успішно продемонстрував, що дарвінівська євгеніка усе ще жива й процвітає у світі.

Підсумок

Ця подія ілюструє той факт, що ідеї євгеніки все ще процвітають й впливають на деякі сфери суспільства, а також досі є дуже руйнівними. Вона також ілюструє, що неприйняття біблійних писань, особливо вчення про те, що всі люди походять від перших чоловіка та жінки, Адама та Єви, веде до дарвінізму, а еволюція – до расизму та євгеніки.