Зміст образу Божого

Поняття образу Божого бере початок в першій книзі Біблії. В книзі Буття показано, як Бог створює першу людську пару: «І Бог на Свій образ людину створив… як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:27).

Що означає ця фраза?

В стародавньому світі про правителів та імператорів іноді говорили, що вони «образ Божий», тобто претендують на роль представника Бога на землі. Таким чином, Буття говорить про те, що всі ми є представниками царської влади. Перші читачі Буття знали, що в тексті міститься вражаюче твердження про те, що всі люди, а не тільки правителі, мають гідність бути представниками Бога на землі.

Це робить Біблію глибоко відмінною від усіх інших стародавніх текстів. Як пише історик Том Голланд, «боги в давнину не мали звички наділяти людство вродженою гідністю. Зовсім навпаки». Наприклад, в давньовавилонській історії створення світу йдеться про те, що боги створили людей, щоб ті були їхніми рабами.

Дві заповіді

Що мається на увазі під ідеєю образу Божого? В наступному вірші Буття пояснює, що на людину покладено відповідальність за управління рештою творіння. Для цього їм дано два завдання: «плодіться і наповнюйте землю» і «володійте нею» (Бут. 1:28). Оскільки Буття написано вельми обтічною, символічною мовою, ми можемо розкрити багаті смислові пласти цих фраз.

Перша заповідь говорить: «Плодіться і наповнюйте землю». Наповнення землі починається з сім'ї, але в міру зростання сім'ї перетворюються на клани, племена, села, міста й народи. Групи також формуються для задоволення конкретних потреб: селу потрібна школа, церква, уряд, ринок тощо. У велінні «плодіться» мається на увазі відповідальність за розвиток усього соціального світу, всіх соціальних інститутів. Також маються на увазі правила й принципи, які структурують ці інститути – закони і політика, договори й конституції. Як Бог створив життя, так і ті, хто створений за Його образом і подобою, повинні створювати життя й допомагати йому процвітати й розквітати.

Друга заповідь – «володіти землею» – означає обробіток природних ресурсів землі – використання сил природи. Людина покликана досліджувати світ природи, створений Богом, й навчитися творчо використовувати його властивості. Це починається з сільського господарства, але також охоплює видобуток металів, будівництво мостів та будівель, винахід нових технологій, творення музики – словом, всі мистецтва й науки. Оскільки Бог – Творець, люди покликані бути співтворцями.

Культурний мандат

Цей уривок Буття часто називають «культурним мандатом», оскільки він говорить нам про те, що ідеальне існування людини полягає не в нескінченному відпочинку, а в творчій праці. Реалізувати свої обдарування в значущих професіях. Будувати цивілізації. Творити історію.

Важливий контекст цього вірша. Як театральний режисер, Бог встановив сцену: Він створив небо й землю, рослини й дерева, птахів й тварин. Потім розповідь призупиняється. Це єдиний раз в творчому процесі, коли Бог оголошує про те, що збирається зробити: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою... що буде представляти нас і продовжувати нашу справу на землі» (див. Бут. 1:26). Потім Бог створює першу людську пару.

І що перше, що Він їм говорить? Він дає їм культурний мандат – розповідає, навіщо Він їх створив, яке їхнє призначення, що він має намір для них робити. Ми можемо назвати культурний мандат первісною посадовою інструкцією для людської раси. Бог займається творчістю і ми повинні займатися нею. Образ Божий означає, що людині було дано завдання бути управителем та працівником на ниві Божого творіння, відкривати й радіти Його творінню.

Права людини та образ Божий

Образ Божий – основа універсальних прав людини. Західні люди схильні сприймати концепцію рівності як щось само собою зрозуміле – ідею про те, що всі люди, незалежно від їхньої статі, класу чи місця походження, мають рівну цінність. Вона стала ніби шпалерами, на тлі яких будується наше мислення, і ми вже навіть не розуміємо, звідки вона взялася. Британець Том Голланд пише: «Те, що всі ми володіємо певними фундаментальними правами просто внаслідок того, що ми люди, й гідністю, яка охоплює весь наш рід, – це доктрини, настільки широко прийняті в сучасній Великій Британії [та й в усьому світі], що багато хто з нас навряд чи визнає їх доктринами взагалі».

Однак більшість культур протягом всієї історії людства не вчили рівності людей. Історично ця ідея була запозичена з Біблії. Вона вчить, що все людство створене за образом й подобою Божою, що є дивовижним для такого давнього документа.

Декларація незалежності

Це біблійне бачення закріплене в американській Декларації незалежності: «Ми вважаємо ці істини самоочевидними, що всі люди створені рівними, що вони наділені своїм Творцем певними невід'ємними правами».

Звідки автори Декларації взяли фразу «невід'ємні права»? Вони запозичили його з дисидентських церков в Англії – таких, як пуритани, які відокремилися від державної (англіканської) церкви. Пуритани прямо стверджували, що, оскільки Бог створив людей за своїм образом й подобою, держава не має права примушувати людей до будь-якої релігії. В «Сповіданні віри» 1612 р. пуритани, які жили в Амстердамі, писали: «Оскільки Бог створив усіх людей за своїм образом й подобою... магістрат не повинен примушувати людей до тієї чи іншої форми релігії або вчення, але повинен залишити християнську релігію вільною, на розсуд сумління кожної людини».

В XIX столітті Америку відвідав французький політичний мислитель Алексіс де Токвіль. В своїй книзі «Демократія в Америці» він стверджував, що «великі генії Риму й Греції» не вигадали ідею рівних прав, а християнство дало нам ідею про те, що «всі представники людського роду від природи однакові й рівні».

Навіть багато атеїстів визнають біблійне походження прав людини. Мабуть, найвідомішим атеїстом XIX століття був німецький філософ Фрідріх Ніцше. В книзі «Воля до влади» він сказав: «Християнська концепція "рівності душ перед Богом" є прототипом усіх теорій рівних прав».

Боротьба за існування

Американський філософ Річард Рорті, який також є атеїстом, вважає, що в дарвінівській боротьбі за існування сильні перемагають, а слабкі залишаються осторонь, тому дарвінізм не може бути джерелом універсальних прав людини. Натомість, на думку Рорті, ця концепція виникла з «релігійних тверджень про те, що людина створена за образом й подобою Божою».

Рорті навіть сказав, що йому самому довелося запозичити концепцію рівних прав у «юдейського й християнського елемента нашої традиції». Він називав себе атеїстом, який «вільно завантажує» – тобто він «вільно завантажує» концепцію прав людини з Біблії.

Нарешті, філософ-атеїст Люк Феррі стверджує, що «християнство – це перший універсалістський етос». За його словами, «згідно з християнством, ми всі "брати", на одному рівні, як творіння Бога». Навіть атеїсти визнають, що демократію можна захистити тільки на основі біблійної концепції, згідно з якою всі люди створені за образом й подобою Божою, а отже, мають спільну людську природу.

Рабство та образ Божий

Розмова про права людини закономірно призводить до питання про рабство. Багато хто не розуміє, що раби були практично в кожному суспільстві – і в китайців, і в арабів, і в корінних американців.

Насправді існує тільки один світогляд, який породив моральне неприйняття рабства, – це християнство. Першим, хто запропонував моральні та логічні аргументи проти рабства, був отець церкви, який писав у IV столітті: Григорій Ніський прямо стверджував, що всі люди подібні до Бога, й тому, за його словами, ніхто не має права купувати або продавати іншу людину.

Обмежити або оголосити поза законом

В Середні віки християни робили різні спроби обмежити або заборонити рабство. Вже в VII столітті свята Батильда (дружина короля Хлодвіга II) прославилася своєю кампанією з припинення работоргівлі. Святий Анскар намагався зупинити работоргівлю вікінгів. Нарешті, в XIII столітті великий богослов Фома Аквінський заявив, що рабство – це гріх. Але на той час це вже не було предметом суперечок. Християни були одностайні в тому, що рабство – це погано.

В зв'язку з цим ще більш дивним є те, що згодом рабство стало відроджуватися у США. Американські рабовласники йшли наперекір багатовіковій усталеній думці про те, що рабство неправильне.

Хто повстав?

І навіть тоді хто повстав проти рабовласників? Хто очолив рух за скасування рабства? Здебільшого християни. Багато аболіціоністів були натхненні другим Великим пробудженням – серією релігійних відроджень в XIX столітті, під час яких наголошувалося, що всі люди створені рівними в очах Бога.

Так, наприклад, відомий діяч відродження Чарльз Фінні, пресвітеріанський священик, засуджував рабство з кафедри, називаючи його «великим національним гріхом». Він відмовлявся причащати рабовласників. Фінні був президентом Оберлінського коледжу – важливої зупинки на «Підпільній залізниці» – мережі таємних притулків для рабів-втікачів, які рятувалися втечею на північ.¹

Нарешті, була Громадянська війна. Америка – єдина країна на Землі, яка пожертвувала сотнями тисяч своїх громадян у війні за знищення рабства.

Соціолог Родні Старк у книзі «На славу Божу» зазначає, що не філософи епохи Просвітництва склали моральний обвинувачувальний акт проти рабства. Здебільшого це були євангельські християни й ними рухала тверда переконаність у тому, що всі люди створені за образом й подобою Божою.

Жінки та образ Божий

В багатьох язичницьких культурах вважалося, що жінка складається з нижчої субстанції. Але в Бутті вони займають рівне з чоловіками становище, відображаючи характер самого Бога.

Це переконання сформувало ранньохристиянську церкву. В римському суспільстві того часу для чоловіків було соціально прийнятно вступати в статеві стосунки практично з ким завгодно – повіями, коханками, куртизанками, іншими чоловіками. Однак найчастіше перелюб відбувався з рабами – чоловіками й жінками, дорослими й дітьми.

Шок для стародавнього світу

В цьому історичному контексті християнський погляд на шлюб був не чим іншим, як революційним. В його основі лежала нова форма сексуальної рівності. На подив стародавнього світу, обидві статі стали відповідати одним і тим самим моральним стандартам. Християнство засуджувало безладні статеві зв'язки як серед чоловіків, так і серед жінок. Таке неупереджене ставлення було воістину новим.

Християнство помістило сексуального джина в пляшку шлюбу, що призвело до підвищення статусу жінки. В результаті жінки стали приходити в ранню церкву. За словами Родні Старка, «християнство було надзвичайно привабливим, тому що всередині християнської субкультури жінки мали набагато вищий статус, ніж жінки в греко-римському світі загалом».

«Годувати та гріти»

Але це ще не все: язичницьке суспільство не передбачало емоційної близькості між чоловіком й дружиною. Більшість шлюбів укладали не з любові, а для досягнення фінансових й політичних інтересів сім'ї. Новий Заповіт, навпаки, наказує чоловікам любити своїх дружин – «годувати та гріти», як сказано в Ефесянам 5:29.

Релігієзнавець Керрі Майлз пише: «В першому столітті "годувати та гріти" не було типовою "чоловічою" поведінкою. Римський чоловік мав бути мужнім, домінуючим і "мачо". Навпаки, від християнських чоловіків очікувалося, що вони ставитимуться до своїх дружин як до людей, створених за образом й подобою Божою, та як до спадкоємиць спасіння, "співспадкоємиць благодатного життя" (1-ше Петра 3:7)».

Ці загадкові пуритани та образ Божий

Пуритани принесли в американські колонії біблійний погляд на шлюб. Небагато історичних постатей так погано розуміються, як пуритани. Багато хто уявляє їх холодними, суворими, беземоційними, фанатичними й авторитарними. Однак історія говорить про інше. Дивно, але пуритани насправді вчили, що жінки духовно рівні чоловікам.

Наприклад, пуританський священик Вільям Секер вказував, що Єва була створена з плоті самого Адама, а не з неповноцінної субстанції, що, за його словами, має на увазі її «рівність». За його словами, Єва «є паралельною лінією, проведеною нарівні з Адамом». Секер порівнював чоловіка й дружину з двома інструментами, що виконують музику, з двома потоками, що зливаються в одну течію, з двома веслами, що веслують до неба, й з двома кам'яними скрижалями, на яких написаний закон.

В духовній сфері

Інший пуританський проповідник, Бенджамін Водсворт, стверджував, що, хоча існують відмінності, нав'язані людськими звичаями, в духовній сфері «немає жодної різниці між чоловіком та жінкою». Вони володіють однаковими духовними «достоїнствами й привілеями». Водсворт нагадував своїм парафіянам, що Новий Заповіт вчить взаємності, а не домінування: «Обов'язок любові взаємний, його повинен виконувати кожен по відношенню до кожного з них». Чоловік «повинен ставитися до неї [дружини] не як до слуги, а як до своєї плоті, він повинен любити її як самого себе». А як можливо любити її «як самого себе»? Тому що вони обидва створені за образом й подобою Божою.

Дивно, але саме пуритани ухвалили перший в світі закон проти насильства в сім'ї. В 1641 р. в колонії Массачусетської затоки (Massachusetts Bay Colony) ухвалили закон, який проголошував: «Кожна заміжня жінка має бути вільна від тілесних виправлень або ударів з боку чоловіка». Незабаром до закону внесли поправки, що включали побиття дружинами своїх чоловіків, а також «!неприродну жорстокість» щодо дітей і слуг.

Можна сказати, що пуритани усвідомили необхідність системи стримувань й противаг у шлюбі задовго до того, як Американська революція встановила таку систему в уряді.

Образ Божий – глобальний підхід

Соціологічні дослідження показують, що й сьогодні євангелізм сприяє підвищенню статусу жінок в різних країнах світу.

Антрополог Елізабет Бруско провела дослідження в Колумбії. Будучи феміністкою, вихованою на марксистській ідеології, вона очікувала, що християнство виявиться «потужним інструментом патріархату». Натомість вона виявила, що коли чоловік переходить у євангелічний протестантизм, він перестає пити, палити, грати в азартні ігри та відвідувати повій. Замість цього він спрямовує свої гроші в сім'ю. В результаті доходи сім'ї зростають, та рівень життя сім'ї підвищується.

В Латинській Америці, пояснює Бруско, «роль мачо» передбачає «агресію, насильство, гордість, самовдоволення та індивідуалістичну орієнтацію в суспільній сфері». Але коли чоловік стає євангельським християнином, ці токсичні якості «змінюються прагненням до миру, смиренністю, самообмеженням й колективною орієнтацією в церкві та вдома». Бруско робить висновок, що «колумбійський євангелізм можна розглядати як "стратегічний" жіночий рух, оскільки він слугує для реформування ґендерних ролей в такий спосіб, щоб підвищити статус жінки».

Потреби домогосподарства

Масштабніше дослідження, що охоплює Азію та Африку, було проведене соціологом Берніс Мартін з Лондонського університету. Вона пише, що євангельські церкви допомагають чоловікам ставити потреби сім'ї вище за власне задоволення, тож вони зробили набагато більше для поліпшення життя бідних жінок по всьому світу, ніж західні товариства допомоги. Мартін також називає євангелізм жіночим рухом серед бідних верств населення країн, що розвиваються. За її словами, християнство являє собою «гендерний парадокс», оскільки його вплив настільки суперечить очікуванням світських людей.

Оглядач New York Times Ніколас Крістоф разом зі своєю дружиною написав книгу-бестселер «Половина неба». Дослідивши становище жінок у різних країнах світу, автори дійшли висновку, що християнські церкви справляють «позитивний вплив на роль жінок» в країнах, що розвиваються. Чому? Тому що вони борються з найпоширенішими чоловічими вадами, що руйнують шлюб і сім'ю, – алкоголізмом й перелюбом, – які, на їхню думку, завдають жінкам величезних страждань.

Як і за часів ранньої церкви, християнство вчить чоловіків ставитися до своїх дружин з гідністю, як до особистостей, які однаковою мірою відображають Божественний образ.

Образ Божий: чи є діти особистостями?

Історично склалося так, що християнство підвищило статус дітей. Сьогодні ми вважаємо само собою зрозумілим, що діти – це особливі істоти, які потребують особливої турботи й уваги. Але так було не завжди.

Рання церква народилася в греко-римській культурі, де діти не мали особливої цінності. Їх вважали нелюдами. Вважалося нормальним бити їх. Батьки навіть мали законне право вбивати своїх дітей з будь-якого приводу.

Аборти були широко поширені. Так само як і дітовбивство. Небажаних дітей кидали, залишали на вулиці, щоб вони померли від холоду чи спеки, або були з'їдені дикими тваринами. По суті, провідні мислителі стародавнього світу – Платон, Аристотель, Цицерон – рекомендували дітовбивство як законну державну політику. Немовлят жіночої статі вбивали так часто, що в римській сім'ї рідко народжувалося більше однієї дочки.

Практика дітовбивства була настільки поширена, що в II столітті один язичницький письменник дивувався тому, що одна з найдивніших речей у християн – це те, що «вони не знищують своє потомство».

Виникнення дитячих будинків

Секс-торгівля дітьми також була поширена. Борделі, що спеціалізувалися на продажі сексуальних рабинь, були легальним й процвітаючим бізнесом і більшість із них містили в собі дітей. Часто рятували покинутих немовлят, яких потім примушували до сексуального рабства.

Але християни стверджували, що діти мають більшу цінність, оскільки в них відбивається образ Божий. Поступово набуваючи політичного впливу в Римській імперії, християни домоглися ухвалення законів, що забороняють дітовбивство (в 374 р. н.е.).

Також було ухвалено закони про державну допомогу бідним сім'ям, які не мають коштів на виховання дітей, щоб у них не було спокуси кинути їх. Однак остаточно покінчити зі звичаєм дітовбивства вдалося тільки після того, як духовенство переконало батьків залишати немовлят біля дверей церкви, що й призвело до появи перших дитячих будинків.

Таким чином, християнство створило новий світогляд, в якому дітей розглядали як особистостей, створених за образом і подобою Божою, яких потрібно цінувати, берегти ій піклуватися про них.

Наука, Священне Писання та образ Божий

Навіть наука залежить від концепції образу Божого. Для того щоб наука була можлива, культура повинна прийняти два переконання:

1. що в природі існує розумний порядок

2. що людський розум здатний пізнати цей порядок.

Сьогодні ми настільки звикли вважати, що природа має раціональний порядок – існують «закони» природи, – що схильні думати, що ця ідея просто інтуїтивна. Однак історик А.Р. Голл в класичній книзі «Наукова революція 1500-1800 рр.» стверджує, що жодна культура, ані східна, ані західна, ані стародавня, ані сучасна, ніколи не використовувала слово «закон» стосовно природи. Воно виникло виключно на Заході в період, коли його культура була пронизана християнством.

Творець та законодавець

Як стверджує Голл, оскільки Бог Біблії був одночасно Творцем й Законодавцем, то цілком логічно, що цей Бог давав закони своєму творінню. За його словами, «використання слова "закон" в таких контекстах [тобто щодо природи] було б незрозумілим в давнину, тоді як гебраїстська й християнська віра в божество, що є одночасно Творцем й Законодавцем, робила його обґрунтованим».

Друга вимога до науки не менш важлива – це переконаність в тому, що люди володіють розумом, здатним виявити цей порядок. В своїй книзі «Століття Дарвіна» антрополог Лорен Айзлі пояснює, що наука виникла з «чистого акту віри в те, що Всесвіт має порядок і може бути інтерпретований раціональним розумом». Інакше кажучи, наука вимагає епістемології, або теорії пізнання, яка гарантує, що людський розум здатний знайти справжнє знання про світ.

Історично ця гарантія випливала з вчення про те, що людство створене за образом й подобою Божою, а отже, людський розум певною мірою відображає Божественний розум. Можливо, найвідоміша фраза перших вчених полягає в тому, що вони хотіли «мислити слідом за Богом». Ця фраза належить Йогану Кеплеру, одному з перших астрономів. Кеплер сказав, що Бог хотів, щоб ми сприймали закони природи, «коли Він створив нас за своїм образом й подобою, щоб ми могли брати участь в Його власних думках».

В книзі «Створення та історія науки» Крістофер Кайзер пише, що перші вчені були переконані в тому, що світ природи осяжний, тому що «той самий Логос, який відповідає за його впорядкування, відбивається й у людському розумі».

Найфундаментальніша теорія

В книзі «Як переміг Захід» соціолог Родні Старк так резюмує вплив християнства:

«Можливо, найбільш примітним аспектом розвитку науки є не те, що перші вчені шукали природні закони, будучи впевненими в їхньому існуванні, а те, що вони їх знайшли. Таким чином, можна сказати, що припущення про те, що у Всесвіті є Розумний конструктор, є найбільш фундаментальною з усіх наукових теорій і що воно знову й знову успішно піддається емпіричній перевірці».

Переконання в тому, що людина створена за образом й подобою Божою, є основою того, що означає бути людиною й чого ми можемо досягти.