Пол Нельсон розповідає про повсюдне використання методу виявлення задуму в тому, як ми робимо висновок про наявність розумної організації в різних галузях досліджень, від археології до підпалів:

«Те, що перевернуло моє уявлення про ID – в хорошому сенсі цього слова – 1991 року, задовго до того, як я познайомився з Біллом Дембскі, – це один абзац в одній із його ранніх робіт. Він вказав на те, що виявлення задуму, аж ніяк не будучи езотеричним та незбагненним умовиводом, насправді лежить в центрі багатьох звичайних людських запитів і видів діяльності».¹

Тонке налаштування, за якого подія з низькою ймовірністю відповідає незалежно виведеній закономірності або умові, може слугувати непрямою ознакою розумного задуму.² Висновок про наявність розумного задуму випливає з нашого досвіду створення спроєктованих систем, й це стосується багатьох галузей досліджень.

Майкл Егнор пише,

«Як ми можемо відрізнити дизайн від недизайну? Це запитання є центральним для археології й, очевидно, буде центральним для космічної археології. Було б великою наукою виробити критерії для виявлення розумного задуму в об'єкті природи, особливо в ситуації, коли ми не маємо уявлення про природу задуму.

Однак в живих організмах ми знаходимо дизайн всюди й у величезних масштабах. В науковому співтоваристві спостерігається вражаюча відсутність самоаналізу щодо розумного задуму».³

Дослідники використовують непрямі показники (proxies) для того, щоб простежити існування та динаміку зміни цільового параметра в тих випадках, коли історичні значення цього параметра вже недоступні.

Звичайна процедура в науці

Використання непрямих ознак для виведення інформації про минуле є поширеною процедурою в науці. Як це працює: для визначення тенденції певного параметра в геологічній історії Землі науковці визначають вимірюваний артефакт, що має сильну позитивну кореляцію з цим параметром. Якщо відповідний артефакт зафіксовано в хронологічному порядку й до нього можна отримати доступ нині (наприклад, взявши зразок керна), то можна визначити історичну тенденцію зміни потрібного параметра (наприклад, температури атмосфери).

Кореляція між непрямими показниками та цільовим параметром має бути правильно відкалібрована, щоб уникнути систематичних помилок. Окрім того, дослідникам необхідно встановити сильну негативну кореляцію між непрямими та іншими можливими ефектами, які можуть заплутати його зв'язок із цільовим параметром. Наприклад,

«Палеомагнітні записи з декількох джерел (вулканічні породи, археологічні артефакти, сталагміти та осадові матеріали), що слугують як проксі-магнітометри, дають змогу отримати доступ до еволюції геомагнітного поля до епохи систематичних наземних та супутникових вимірювань або історичних спостережень за магнітним полем Землі».⁴

Вимірювання трьох ізотопів кисню в сланцях використовували як непрямий показник великої кількості континентальних масивів.⁵

«Палеокліматологія – це вивчення кліматів минулого. Оскільки неможливо повернутися в минуле й побачити, яким був клімат, вчені використовують для інтерпретації палеоклімату відбитки, що утворилися в минулому, звані проксі. Такі організми, як діатомові водорості, форамініфери та корали, слугують корисними кліматичними проксі. До числа інших непрямих ознак належать крижані керни, кільця дерев й осадові керни.

Крижані керни – це глибокі керни, наприклад, з озера Восток (Антарктида), з проєктів «Гренландський крижаний щит» та «Північногренландський крижаний щит», можуть бути проаналізовані щодо вмісту вловленого газу, співвідношення стабільних ізотопів й пилку в шарах, що дає змогу зробити висновок про минулий клімат».⁶

Розумний задум (ID) як причинне пояснення може бути виведений на основі непрямих показників (proxies), що складаються з артефактів, які містять певний рівень складності або складну функціональність, які, як відомо, асоціюються з інтелектом. Негативна кореляція зумовлена повною відсутністю прикладів виникнення таких артефактів із неінтелектуальних джерел. Негативна кореляція між артефактами дизайну та природними процесами також зумовлена тим, що природні процеси з плином часу систематично руйнують інформаційно насичені системи.⁷

Із печер Кумрана

Сувої Мертвого моря є прикладом артефакту, джерелом якого є розум.⁸ Ці фрагменти сувоїв, знайдені в печерах поблизу Кумрана в 1947-1956 роках, є артефактами того типу, який, як відомо, був створений розумною людиною, що забезпечує сильну позитивну кореляцію між артефактами та розумним людським початком. Окрім того, наш великий досвід дає негативну кореляцію між сувоями такого типу й будь-яким іншим джерелом, окрім інтелекту. Отже, артефакти сувоїв слугують прикладом надійного проксі для людського інтелекту, що діяв у ту історичну епоху, до якої належать сувої.

При розгляді біологічних систем з'ясовується, що рівень заданої складності та комплексної функціональності, виявлений в молекулярній біохімії клітини та в нескорочувано складних системах живих організмів, набагато перевершує все, що коли-небудь було спроєктоване й побудоване людським інтелектом. В результаті основний науковий консенсус полягає в тому, що ця повсюдна й глибока складність виникла з часом під впливом неінтелектуальних сил природи, які діють на фундаментальні частинки.

Одна з причин, з якої походження заданої складності та складної функціональності, виявленої в молекулярній біохімії клітини, приписують фундаментальним силам природи, що діють на елементарні частинки, полягає в тому, що існує сильна позитивна кореляція між випадковими сумішами частинок й подальшим формуванням функціональної біохімії. (Сарказм)

Відомо, що елементарні частинки, насамперед ферміони, які взаємодіють між собою відповідно до силових та електричних сил, утворюють атоми, що можуть об'єднуватися в прості молекули, такі як вода (H₂0) й вуглекислий газ (CO₂). В природі трапляються й дещо складніші молекули, зокрема цукри та амінокислоти. Однак природне утворення складних біополімерів стає проблематичним.

«Спроби змусити амінокислоти з'єднатися в будь-які складні молекули було одним тривалим дослідженням з невдачами».⁹

Відповідні агенти для створення живих систем?

Чи є підстави для позитивної кореляції між випадковими, природними процесами й артефактами живих систем, що мають глибоку функціональну складність? Чи можна з повною підставою стверджувати, що живі системи слугують достовірним аналогом дії некерованих сил природи? Чи проявили некеровані сили природи себе як відповідні агенти для створення живих систем? Тільки якщо ці сили природи діють всередині живої системи.

«Один з "універсальних законів" біології (авторство якого належить Рудольфу Вірхову) говорить: "Кожна клітина походить від клітини, що існувала раніше"». Canceled Science, p. 212

Окрім біологічного розмноження, природні процеси, як відомо, ніколи не породжували життя. Таким чином, живі організми та їхні скам'янілі рештки не мають жодного позитивного зв'язку з силами природи. З цієї причини існування життя в історії Землі не може слугувати достовірним підтвердженням дії природних сил як агента, що породив це життя. За повної відсутності позитивної кореляції між живими системами й природними процесами немає необхідності встановлювати негативну кореляцію між непрямим проявом життя й передбачуваною силою природи.

Незважаючи на ці аргументи, наукова спільнота може відкинути артефакти живих систем як свідчення наявності розумної дії. Можливо, більш переконливим було б використання інших непрямих ознак розумної дії. В зв'язку з цим я пропоную вважати, що найвищим підтвердженням розумної організації є інтелект. «Артефакти» розуму доступні для дослідження на Землі вже сьогодні. Якщо дослідники не переконані в тому, що артефакти біохімії, які належать живим організмам, є достатніми непрямими ознаками інтелекту, то, можливо, ретельне вивчення їхнього власного розуму підкаже їм зворотне. А, можливо, й ні.¹⁰