Іншим прикладом створення, який можна побачити в світі мікробів, є утворення криваво-червоного пігменту, який виробляє Serratia marcescens — «диво» бацила. 

Serratia marcescens ― паличкоподібна факультативно-анаеробна бактерія. Це граммнегативна паличка сімейства ентеробактерій (Enterobacteraciaе). Цей поширений мікроб зустрічається на рослинах і в грунті, у воді та тваринах. Більшість мікробіологів занадто добре знайомі з S. marcescens, одним з найбільш частих забруднювачів чашок Петрі в лабораторії. Ця яскраво забарвлена бактерія також добре росте на їжі, яка зберігається у вологому місці.

Виробництво пігменту мікробами може надати колір забрудненій їжі. S. marcescens має довгу історію в церкві, а також в мікробіології. S. marcescens має схильність до зростання на крохмалистих продуктах харчування (наприклад, хліб і облатки для причастя), де пігментовані колонії були помилково прийняті за краплі крові. Дійсно, у багатьох історичних випадках червоний пігмент, вироблений Serratia marcesens, які зростали в хлібі, інтерпретувався як ознака крові.

Історичний фокус

«Кров Христа» і історія Червоної таємниці

Червоні кров'яні та білі мутанти Serratia marcescens.Історія Serratia сходить до 6 століття до нашої ери, коли Піфагор повідомив про кров, яка іноді з'являлася на їжі. Потім, в 332 році до нашої ери, солдати армії Александра Македонського виявили, що час від часу на їхньому хлібі з'являлася кров. Македонські воїни витлумачили ці дивні явища як свідчення того, що в місті Тирі скоро проллється кров і Александр переможе. 

Пізніше в християнській традиції, починаючи з часів Середньовіччя та аж до епохи Відродження, регулярно спостерігалося, що на облатках для причастя з'являється кров. Це змусило багатьох людей думати, що це була кров Христа, а отже - диво. 

Наприклад, в темних, сирих церквах середньовіччя сакраментальні облатки, які використовувалися в святому причасті, часто заражалися S. marcescens. Більш ніж на одній речовині «кров» вважалася дивом. Одна з таких подій надихнула художника Рафаеля написати свій шедевр, який викликає благоговійний трепет – «Меса в Больсені». 

У 1263 році, за чотири сотні років до того, як Антоні ван Левенгук почав спостерігати бактерії під мікроскопом, на хлібі для причастя з'явилася речовина, схожа на кров.

Німецький священик Петро Празький показаний під час приломлення хліба для причастя в церкві святої Христини в Больсене, Італія. Коли знаменитий священик переломив облатку для причастя, він подумав, що на ній була кров і що хліб дійсно став плоттю Ісуса! 

У 1264 році на честь дива Больсени Папа Урбан заснував свято Corpus Christi (Свято Тіла й Крові Христа). Ні Папа Римський, ні священик Петро ніколи не могли знати, що червона бактерія Serratia marcesens була вірогідною причиною появи цієї кровоподібної речовини на хлібі для причастя.

Важливим стимулом до раннього розвитку мікробіології стали спроби дискредитувати сумнозвісне ймовірне диво Бартоломео Бізіо, італійським фармацевтом з Падуї, Італія, який відкрив і назвав S. marcescens, коли він визначив бактерію як причину дивного кривавого забарвлення в кукурудзяній каші, яку називали полентою. 

Він подивився на червоні плями під мікроскопом і побачив те, що описав як грибок. (Такі терміни, як гриб і вірус, часто використовувалися в ранній мікробіологічній літературі для опису того, що ми тепер класифікуємо як бактерії.) 

У 1817 році він змочив трохи хліба й поленти та залишив їх в теплій, вологій атмосфері. Двадцять чотири години потому й хліб, і полента були покриті червоним нальотом. У 1819 році Бізіо назвав Serratia в честь італійського фізика на ім'я Серраті, який винайшов пароплав. Бізіо вибрав marcescens від латинського слова для гниття, тому що кривавий пігмент швидко руйнувався. До 1823 року він назвав організм Serratia marcescens.

Прусський мікроскопіст Крістіан Готфрід Еренберг (1795-1876) також проявив цікавість до червоних плям, виявлених на «кривавому хлібі», і в 1848 році він прищепив їх на картоплю, хліб і швейцарський сир, що зберігалися в металевих посудинах, атмосфера яких булла вологою з мокрим папером. При цьому він, можливо, був першою людиною, яка культивувала бактерії. 

Еренберг також, імовірно, був першим, хто використав термін «бактерії» (що означає «маленькі палички»). У 1836 році він описав «інфузорії» і назвав ряд бактерій, в тому числі Bacterium/Бактерії та Spirillum/Спірили.

Незменшувана складність виробництва продігіозіна

Serratia найбільш відома своїм яскраво-червоним пігментом, який називається продігіозін. Протягом багатьох років вона, безумовно, привернула увагу парафіян і вчених. Це також одна з небагатьох бактерій, яка виробляє яскраві пігменти, і вона буває в різних кольорах, включаючи червоний, білий, рожевий і фіолетовий. Її колірна варіація булла відзначена ще в 1888 році. 

Першою людиною, яка описала біосинтез цього пігменту наприкінці 1940-х років, був доктор Роберт П. Вільямс, мікробіолог-християнин. Його цікавило багато речей стосовно Serratia, в тому числі розуміння, що ж саме контролювало експресію червоного фенотипу в S. marcescens. Виробництво пігментів залежить від декількох змінних, включаючи температуру, поживні середовища та вплив ультрафіолетового (УФ) світла.

Деякі штами S. marcescens здатні виробляти продігіозін, колір якого варіюється від темно-червоного до блідо-рожевого в залежності від температури, субстрату та віку колоній. Більшість штамів S. marcescens стають червоними за температури нижче 27ºC і білими вище 28ºC. (Виробництво пігментів і джгутиків припиняється приблизно при 28ºC.) Синтез продігіозіна ― це незменшуваний складний процес. 

Незменшувана складна система ― це система, яка вимагає одночасної присутності кількох частин, що чергуються, коли видалення однієї або декількох з них призводить до збою всієї системи. Необхідно знищити одну частину, і вся система розвалиться. В процесі еволюції нова риса повинна розвинутись повністю, ніякі проміжні заходи не підходять. З огляду на цю вимогу, нові риси настільки складні, що дарвінівська поступовість дуже малоймовірна, тому що риса, яка не розвинулась в поному обсязі, не дасть ніякої виборчої переваги.

Продігіозін, лінійний трипіррол, синтезується біфуркаційним шляхом, в якому моно- і біпірольні попередники синтезуються окремо, а потім з'єднуються з утворенням червонного пігменту (див. вище). (Існують паралелі в тому, як утворюються згустки крові ― уявіть собі доміно в Y-утворенні ― одне падає на інше і т.д.) Продігіозін ― це вторинний метаболіт, який утворюється з декількох амінокислот, які можуть накопичуватися в клітині в результаті первинного метаболізму. 

Кінцева зупинка в біосинтезі продігіозіна відбувається шляхом конденсації моно- і біпіррольних компонентів і є чутливою до температури. Пролін включений інтактно в молекулу продігіозіна, гістидин використовується побічно, метіонін вносить вклад в метильну групу, а аланін повністю включений, за винятком карбоксильної групи.

Продігіозін-пігмент забезпечує захист

Функції пігменту давно обдумувались дослідниками, але були визначені лише нещодавно. Багато текстів стверджують, що не існує відомої функції для продігіозіна. У минулому, ідеї варіюються від впливу продігіозіна на утворенням джгутиків, до підвищення аерозолізації S. marcescens і того факту, що утворення продігіозіна дозволяє клітині видаляти токсичне накопичення метаболітів, як-от амінокислоти. 

Схоже, що продігіозін захищає Serratia в природному середовищі. Червоний пігмент забезпечує захист від надмірного ультрафіолетового випромінювання в сонячному світлі, служить в якості антибіотика та володіє цитотоксичними властивостями. Мабуть, варто витратити енергію на синтез продігіозіна, коли він служить захистом від ультрафіолетового світла, і коли йому доводиться конкурувати з грибами в грунті й використовувати свій червоний пігмент в якості антибіотика протии сусідньої цвілі.

Бактерії Serratia є патогенною інфекцією

Тільки з 1960-х років мікробіологи визнали S. marcescens патогеном людини. У лікарні Serratia має тенденцію колонізувати дихальні й сечові шляхи дорослих, а не шлунково-кишковий тракт. Serratia викликає близько двох відсотків внутрішньолікарняних інфекцій кровотоку, нижніх дихальних шляхів, сечовивідних шляхів, хірургічних ран, а також шкіри та м'яких тканин дорослих пацієнтів. Спалахи менінгіту S. marcescens, ранових інфекцій і артриту відбувалися в педіатричних відділеннях. У більшості випадків, інфекції Serratia мали місце у людей з порушенною імунною системою або у людей похилого віку.

Підпис Творця: бактерії «червоних-літер»

Тому, можливо, S. marcescens не був тим дивом, якого очікував Папа Римський, але цей крихітний організм дійсно нагадує нам про дивовижне невидиме життя, яке є навколо нас. Пігмент з Serratia може й не бути кров'ю Христа, але він дійсно має яскравий, криваво-червоний колір, який привертає увагу, і таке природне виробництво різних яскравих кольорів свідчить про художні здібності Творця. Зблизька цей мікроб виглядає надзвичайно цікаво. Нарешті, здатність бактерії продукувати пігмент і адаптуватися до мінливих умов навколишнього середовища показує, що Творець передбачив необхідність виживання S. marcescens.

Творець сформулював не тільки план S. marcescens, але й створив перші робочі організми. Він не тільки головний Архітектор червонного пігменту, але також є Виробником компонентів продігіозіна. Він підтримує все, тому що Він ― Хранитель. Ймовірний колір продігіозіна за більш низьких температур існує тому, що порядок точного плану був створений Творцем. Ці тонко налаштовані й взаємозалежні взаємодії є прикладами того, що біохімік Біхі називає незменшованою складністю. Дарвінівська еволюція не може пояснити це. 

Більшість біологів-креаціоністів пішли б ще далі й сказали б, що це явний речовий доказ" відбитків пальців" з руки Майстра. Хоча ймовірне диво причастя, кров Христа, можливо, не з'явилося, як колись оголосила церква, проте Serratia все ще є чудесною бацилою. «Диво» полягає в тому, що дивовижний Художник дбає про те, щоб підтримувати та захищати навіть найбільш крихітні створіння. Він залишив на ньому Свій підпис ― дуже важливий, написаний червоними літерами.