Ікони еволюції

Статті / Еволюціонізм / Ікони еволюції / Чи є людське око доказом проти розумного задуму? /

Чи є людське око доказом проти розумного задуму?

Деякі люди стверджують, що людське око недосконале, що доводить, що воно не було створено розумом, а розвивалося внаслідок некерованих процесів.

І хребетні (тварини з хребтом, наприклад, людина), і головоногі (молюски зі щупальцями, які ростуть із голови, наприклад, кальмари та восьминоги) мають очі-камери, які являють собою приблизно сферичні органи з лінзами, що фокусують зображення на світлочутливій сітківці. В очах хребетних світлочутливі клітини (c і f на малюнку) спрямовані до задньої частини сітківки, а нервові клітини, що передають сигнали в мозок (b на малюнку), розташовані між світлочутливими клітинами та світлом, яке входить. На відміну від цього, в очах головоногих молюсків світлочутливі клітини спрямовані в бік вхідного світла, а нервові клітини знаходяться позаду.

1986 року Річард Докінз опублікував книгу «Сліпий годинникар: Чому докази еволюції показують, що у Всесвіті немає задуму». В ній Докінз використовував око хребетних як доказ проти задуму:

«Будь-який інженер, природно, припустив би, що фотоелементи спрямовані на світло, а їхні дроти ведуть назад, до мозку. Він би посміявся над будь-яким припущенням, що фотоелементи можуть бути спрямовані в бік від світла, а їхні дроти відходять від найближчого до світла боку. Однак саме це і відбувається у всіх сітківках хребетних. Кожен фотоелемент, по суті, під'єднаний в зворотному напрямку, його дріт стирчить на стороні, найближчій до світла. Провід має пройти поверхнею сітківки до точки, де він пірнає через отвір у сітківці (так звана "сліпа пляма"), щоб з'єднатися із зоровим нервом».

Неакуратно?

Очі хребетних працюють досить добре, визнав Докінз, але «саме принцип роботи цієї штуки образив би будь-якого акуратного інженера!»1

Шість років потому еволюційний біолог Джордж Вільямс написав: «Не було б жодної сліпої плями, якби око хребетних було справді розумно спроєктоване. Насправді воно спроектоване нерозумно», тоді як «сітківка ока кальмара розташована правильною стороною».2

В 1994 році професор біології Кеннет Р. Міллер аналогічним чином стверджував, що людське око – «цей передбачуваний зразок розумного задуму» – погано спроектоване. «Цілком природно, - писав він, - що ви (та будь-який інший дизайнер) вибрали б орієнтацію, що забезпечує найвищий ступінь якості зору. Ніхто, наприклад, не запропонує, щоб нейронні провідні зв'язки були розташовані на стороні, зверненій до світла, а не на стороні, віддаленій від нього. Неймовірно, але саме так влаштована сітківка ока людини». На відміну від неї, сітківка головоногих молюсків «підключена правильно».3

В 2005 році Дуглас Футуйма опублікував підручник з еволюції, в якому стверджувалося, що «жоден розумний інженер не зміг би спроєктувати» «функціонально безглузде розташування» клітин в сітківці ока людини.4 Того самого року генетик Джеррі Койн написав, що людське око «безумовно не те око, яке інженер міг би створити з нуля». Натомість «вся система схожа на автомобіль, в якому всі дроти до приладової панелі висять всередині місця водія, замість того, щоб бути надійно захованими геть з очей». Як і Докінз, Вільямс, Міллер та Футуйма, Койн пояснює це некерованою еволюцією, яка «продукує пристосовані типи, які часто мають недоліки. Ці недоліки порушують розумні принципи розумного задуму».5

В підручнику з біології 2014 року Кеннет Мейсон, Джонатан Лосос та Сьюзен Сінгер повідомляють студентам: «Чудовим прикладом недосконалого дизайну є око хребетних тварин, в якому фоторецептори спрямовані назад, до стінки ока». На відміну від них, очі головоногих молюсків «влаштовані більш оптимально».6

Молекулярний біолог Натан Ленц 2015 року писав: «Фоторецепторні клітини сітківки, мабуть, розташовані задом наперед: проводка звернена до світла, а фоторецептор – всередину... Це не оптимальна конструкція з очевидних причин. Фотони світла повинні обігнути основну частину фоторецепторної клітини, щоб потрапити до приймача, розташованого позаду. Це ніби ви говорите не в той кінець мікрофона». За словами Ленца, «не існує робочих гіпотез про те, чому сітківка хребетних під'єднана в зворотному напрямку. Схоже, що це випадковий розвиток, який потім "застряг", тому що корекцію такого масштабу було б дуже важко здійснити за допомогою випадкових мутацій... Під час еволюції ока головоногих молюсків сітківка набула більш логічної форми: фоторецептори були спрямовані назовні, до світла. Хребетним не так пощастило».7

Докази розумного задуму

Отже, з точки зору еволюційної теорії, людське око є доказом на користь некерованої еволюції та проти розумного задуму. Але чи справді людське око є доказом проти задуму?

Світлочутливі клітини сітківки хребетних потребують багато поживних речовин та величезної кількості енергії. У ссавців вони мають найвищу швидкість метаболізму серед всіх тканин організму.8 Близько трьох чвертей кровопостачання ока проходить через густу мережу капілярів, званих «хоріокапілярами», які розташовані позаду сітківки (е на малюнку).9 10 Кисень і поживні речовини транспортуються від хоріокапілярів до світлочутливих клітин через проміжний шар клітин, які називаються «пігментний епітелій сітківки» (RPE, d на малюнку).11

Окрім транспортування кисню й поживних речовин до світлочутливих клітин, RPE виконує ще дві важливі функції. По-перше, темний пігмент, що міститься в ній, поглинає розсіяне світло, покращуючи оптичну якість ока. По-друге, він видаляє токсичні хімічні речовини, які утворюються в процесі розпізнавання світла. Світлочутливі клітини містять стовпці фоторецепторних дисків, і 1967 року Річард Янг експериментально показав, що фоторецепторна клітина постійно оновлюється, скидаючи диски з найближчого до RPE кінця та замінюючи їх новосинтезованими дисками з іншого кінця.12 Потім RPE поглинає скинуті диски та нейтралізує токсини.13

Кров майже непрозора, а RPE поглинає світло. Якби світлочутливі клітини були звернені до вхідного світла, то наповнені кров'ю хоріокапіляри й RPE мали б перебувати перед сітківкою, де вони блокували б більшу частину або все світло. На відміну від них, нервові клітини (b на малюнку) порівняно прозорі, й вони блокують дуже мало світла, що надходить. Через високі метаболічні потреби світлочутливих клітин та необхідність їхнього самовідновлення перевернута сітківка насправді набагато краща, ніж «акуратна» конструкція, яку уявляють еволюційні біологи.

Ненаукове вирішення проблеми

Сліпа пляма (а на малюнку) не є серйозною проблемою, тому що сліпа пляма, яку створює ліве око, розташована не в тому самому місці, що й сліпа пляма, яку створює праве око. Це означає, що в людей з двома хорошими очима поле зору одного ока покриває сліпу пляму іншого ока, й навпаки.

А як щодо твердження, що очі головоногих молюсків кращі, ніж очі хребетних? В 1984 році група італійських біологів вказала на те, що очі головоногих молюсків фізіологічно поступаються очам хребетних. В очах хребетних первісне опрацювання зорових образів відбувається в сітківці, в нервових клітинах, розташованих поруч із фоторецепторними клітинами. В очах головоногих молюсків нервові імпульси від фоторецепторних клітин повинні пройти весь шлях до мозку, щоб бути обробленими. Таким чином, око головоногого «є просто "пасивною" сітківкою, яка здатна передавати тільки інформацію, точка за точкою, закодовану набагато менш складним способом, ніж у хребетних». Результат – повільніша обробка та нечіткі сигнали.14

Всі наведені вище дослідження про хоріокапіляри й RPE, а також про перевагу очей хребетних над очима головоногих молюсків були опубліковані до того, як Докінз опублікував книгу «Сліпий годинникар». Але Докінз та інші критики розумного задуму не потрудилися перевірити наукову літературу. Вони просто припустили, що еволюція правильна й що вони знають, як має бути влаштоване око. Потім вони дійшли висновку, що людське око погано влаштоване, заявили про це як про доказ еволюції й проігнорували протилежні докази.

Хороша емпірична наука шукає пояснення, які відповідають доказам. Але інший вид «науки» прагне розповідати матеріалістичні історії про некеровану еволюцію, навіть якщо ці історії не відповідають доказам. Ці історії емпірично мертві, але вони все одно продовжують з'являтися, як зомбі. Це – «Зомбі-наука».15

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Подібні матеріали

15.01.2021

Скільки років існує Земля і життя на ній?

Скільки років існує Земля й життя на ній? Будь-який школяр відповість нині майже не замислюючись: чотири з половиною мільярди. Але хто перший дав таку цифру? Хто виміряв ці роки і яким фізичним приладом? Виявляється, єдиний метод, який дійсно зводиться до якихось вимірів і розрахунків і дає подібні цифри, – це радіометричний. Але цікаво, що розмови про мільйони років почалися задовго до радіометрії й лише «підтвердилися» нею згодом. Теорія еволюції, прийнята буквально «на ура» й без будь-якої перевірки, «дала» геологам і палеонтологам завдання: час вважати тепер мільйонами років, щоб усім живим істотам вистачило часу перетворюватися в більш складні форми спокійно й неспішно. Саме цим і пояснюється існування одного з методів датування: послідовність організмів визначається віком порід, в яких виявлені скам'янілі рештки, а відносний вік порід визначається послідовністю знайдених в них решток організмів. Виходить своєрідне порочне коло.

arrow-up