Ось три не пов'язаних між собою, але дивовижних і вельми цікавих відкриття, які кидають виклик дарвінізму.

«Крихти» ДНК-коду, які залишаються навколо нас

Вчені з Університету Фліндерса в Австралії виявили, що наша ДНК поширюється на метр навколо нас, навіть не торкаючись самих предметів. Ми залишаємо «хлібні крихти» генетичного коду всюди, куди б ми не пішли!

«Людина може залишити ДНК на поверхні, не торкаючись її безпосередньо, показало дослідження Університету Фліндерса, причому чим довше людина перебуває в приміщенні, тим більша ймовірність того, що вона залишить після себе слід».

Дослідники розмістили пристрої для збору ДНК на відстані від півметра до п'яти метрів один від одного в офісах, що пройшли санітарну обробку.

«Без безпосереднього дотику до пасток, ДНК кількох людей було виявлено вже за день, причому профілі ДНК були тим сильнішими, чим ближче пастки були до людини й чим довше вона залишалася в офісі».

Дослідники опублікували свої висновки в журналі Forensic Science International Genetics.

Це відкриття стривожить злочинців, оскільки це означає, що поліція може йти по їхньому сліду навіть без відбитків пальців. Для решти ж воно ілюструє дві речі: (1) криміналістика - це приклад розумного задуму в дії, і (2) наша Земля - справді привілейована планета. Вона насичена складною і специфічною інформацією!

Який ще світ в нашій Сонячній системі може похвалитися такими відмінними рисами? Тільки подумайте: закодована інформація в нашому світі всюди: в хмарах, на стінах скель, в ґрунті й навіть на морському дні. Код не тільки утворює життя; він робить світ придатним для життя, подорожуючи глобальними транспортними системами.

Ми поширюємо свої особисті дані всюди, де б ми не були, немов персонаж із мультфільму «Pig-Pen» – хлопчика-бруднулі, що ходив із хмарою пилу навколо себе, – за винятком того, що наш пил є найщільніше упакованою інформацією у відомому нам всесвіті.

Ймовірно, весь наш геном може бути реконструйований із невидимих частинок, що розлітаються від нашої шкіри та дихання, нібито ми ділимося копіями своєї біографії, хоч куди ми підемо, – біографії, настільки насиченою інформацією, що, якби її надрукувати в 130 томах, то знадобиться 95 років для її прочитання (Університет Лестера).

Кембрійський велетень

Пам'ятаєте, як мисливці за скам'янілостями знайшли в Канаді Мармуровий каньйон, викопний пласт осадових порід, який за протяжністю й видовим багатством перевершив сланці Берджес? Вчені виявили там ще одну дивовижну скам'янілість: велетенського хижака, не схожого ні на що раніше бачене. Названий Королівським музеєм Онтаріо Titanokorys gainesi, він має довжину півметра, майже таку саму, як знаменитий Anomalocaris.

«Розміри цієї тварини просто вражають уяву, це одна з найбільших тварин кембрійського періоду, які були коли-небудь знайдені», – каже Жан-Бернар Карон, куратор палеонтології безхребетних в Королівському музеї Онтаріо ім. Річарда М. Айві.

Як і Anomalocaris, він має зубатий круглий рот, характерний для радіодонтів. Як і у всіх кембрійських тварин, немає жодних свідчень перехідних форм. Титанокоріс мав великий панцир над м'якими частинами тіла, включаючи величезну голову й набір складних органів.

«Як і всі радіодонти, Titanokorys мав фасеткові очі, рот у формі ананасової дольки з зубами, кілька гострих пазурів під головою для захоплення здобичі й тіло з плавниками».

Стаття Live Science починається з 3D-анімації будови тіла тварини. Це досить велика й складна істота, як для раптової появи в літописі скам'янілостей. Мармуровий каньйон, нагадаємо, вважається більш раннім, ніж сланці Берджес. Також варто пам'ятати, що там було виявлено хребетну рибу під назвою Metaspriggina.

Телефонний кабель, що складається з ДНК?

Протеїни спілкуються на великі відстані через ДНК, пише сайт Weizmann Wonder Wander. Це може дати нам нові теорії про те, як білки активують гени, всупереч старій «центральній догмі», яка вчила про односторонній зв'язок від ДНК до білка.

«Білки можуть спілкуватися через ДНК, ведучи діалог на відстані, який служить свого роду генетичним "перемикачем", стверджують дослідники Інституту науки Вейцмана. Вони виявили, що зв'язування білків з однією ділянкою молекули ДНК може фізично впливати на іншу ділянку, розташовану у віддаленому місці, і цей "ефект рівних" активує певні гени. Цей ефект раніше спостерігався в штучних системах, але дослідження Вейцмана вперше показало, що він має місце в ДНК живих організмів».

Дослідження також пов'язане з цікавим відкриттям горизонтального перенесення генів, що відбувається в бібліотеках ДНК в ґрунті. Команда з Наукового інституту Вейцмана вивчала, як деякі бактерії можуть «збагачувати свої геноми, запозичуючи сегменти бактеріальних генів, розкиданих у ґрунті, що їх оточує», коли вони приєдналися до «розмови» по ДНК.

Коли дві копії транскрипційного фактора під назвою ComK зв'язуються з ДНК, вони передають сигнал по «дроту», який полегшує зв'язування ComK на іншій віддаленій ділянці зв'язування. Активація всіх чотирьох копій перевищує порогове значення, «включаючи здатність бактерії до утилізації генів».

«Ми були здивовані, виявивши, що ДНК, окрім того, що містить генетичний код, діє як комунікаційний кабель, передаючи інформацію на відносно велику відстань від одного місця зв'язування білка до іншого», – каже Розенблюм.

Який фізичний механізм такої передачі інформації? Вчені припускають, що процес може бути пов'язаний з натягом подвійної спіралі. Можливо, однак, що це лише несучий сигнал, на якому передається інформація вищого рівня.

Дослідники виявили, що ділянки повинні знаходитися на певній відстані одна від одної й мати однакову орієнтацію, але при цьому проміжна послідовність букв ДНК практично не впливає. Можливо, це відкриття відкриє більше функцій у так званій «сміттєвій» ДНК.

«Зв'язок на великі відстані всередині молекули ДНК – це новий тип регуляторного механізму, який відкриває раніше недоступні методи проєктування генетичних ланцюгів майбутнього», - каже Хофманн.

Очікування теорії розумного задуму

Спільний код, ще один кембрійський велетень й комунікація в ДНК – все це очікується в рамках теорії розумного задуму, але й кидає виклик традиційному дарвінізму. Чим більше хороших пояснень прихильники дизайну зможуть представити для таких дивовижних відкриттів, як ці, то швидше деякі інші вчені звернуть увагу на революцію дизайну, яка дійсно йде повним ходом.