[...] Протягом останніх 70 років багато хто очікував, що всі три «основні проблеми біології» Жана Ростана будуть вирішені без залучення концепції задуму. Однак у питанні про походження життя не було досягнуто жодного прогресу, набагато менше вчених тепер вірять, що Дарвін пояснив еволюцію життя, а тепер Річард Штернберг, Брайан Міллер та інші показують нам, що навіть для пояснення третьої проблеми потрібна концепція задуму.

Як запитав французький біолог Жан Ростан у своїй книзі «Чи можна змінити людину?» (Can Man be Modified?) (1956):

«Хіба біологи не мають права на невелику самовпевненість, коли підбивають підсумки того, чого вони досягли всього за півстоліття? Хіба вони не мають підстав вважати, що для них стане можливим все, якщо вони просто будуть поглиблювати вже виконану роботу й продовжувати дослідження за вже наміченими напрямками?

Але тут ми повинні нагадати собі, що наші успіхи, якими б дивовижними вони не були, залишають майже недоторканими архіскладні загадки самого життя. Три основні проблеми біології – проблема росту живої істоти, проблема еволюції видів, проблема походження життя – вчені ледь торкнулися їх. Ми маємо лише дуже туманне уявлення про те, як складний організм може міститися в зародку; ми майже не маємо уявлення про те, як органічні метаморфози, які, мабуть, привели до появи людського виду з якогось первісного вірусу, могли відбуватися протягом століть, й ми не маємо найменшого уявлення про те, як зародилося перше життя».

Ростан, «один з провідних європейських біологів», згідно з обкладинкою його книги «Погляд біолога» (A Biologist’s View), написав там, що «якими б неясними не здавалися мені причини еволюції, я ні на хвилину не сумніваюся, що вони є повністю природними».

Чи залишаються через шістдесят три роки те, що він назвав трьома «основними проблемами» біології, практично невирішеними?

Походження життя

Ми все ще далекі від створення машини, здатної до самовідтворення. Це, як і раніше, чиста наукова фантастика. Коли ви додаєте більше технологій в таку машину, щоб наблизитися до мети відтворення, ви тільки пересуваєте мету, оскільки тепер у вас є більш складна машина для відтворення. Отже, якщо ми, з усіма нашими передовими технологіями, не маємо найменшого уявлення про те, як сконструювати здатну до самовідтворення машину, як ми можемо вірити, що близькі до розуміння того, як така машина могла виникнути чисто випадково?

Еволюція життя

Уявіть, що ми змогли побудувати здатні до самовідтворення машини, скажімо, парк автомобілів, всередині яких знаходилися б повністю автоматизовані заводи з виробництва автомобілів, здатних створювати нові автомобілі – й не просто звичайні нові автомобілі, а нові автомобілі, що містять всередині себе автоматизовані заводи з виробництва автомобілів. Якби ми залишили ці автомобілі в спокої й дозволили їм відтворювати себе протягом багатьох поколінь, чи є ймовірність, що в кінцевому підсумку ми побачили б значні досягнення завдяки природному добору в результаті помилок дуплікації? Звичайно, ні, весь процес зупинився б через кілька поколінь без розумних людей, які могли б виправити неминучі механічні проблеми, задовго до того, як ми побачили б помилки дуплікації, які могли б привести до прогресу. Ми навіть не можемо спроєктувати машини, що не самовідтворюються, які могли б функціонувати нескінченно без технічного обслуговування.

Проблема незменшуваної складності наводиться як основний аргумент проти дарвінського пояснення еволюції, але що, якщо ми обійдемо цю проблему, залишивши завдання добору розумним людям, які володіють даром передбачення й здатні розпізнати майбутній потенціал невеликих, випадкових мутацій, які можуть накопичитися й перетворитися на корисні нові особливості? Навіть при такому штучному доборі шкідливі помилки відтворення, очевидно, як і раніше, будуть переважати над рідкісними корисними помилками, і ми як і раніше будемо спостерігати, як наше стадо автомобілів швидко перетворюється на купи металобрухту.

Ми настільки звикли бачити, як всі живі істоти розмножуються без значної деградації, що приймаємо цю незрозумілу здатність як належне; але якби ми бачили, як розмножуються створені людиною машини, такі як автомобілі, ми б очікували й спостерігали деволюцію, а не еволюцію, й це могло б допомогти нам побачити, наскільки неприродною насправді є здатність живих видів зберігати свої складні структури з покоління в покоління. Саме завдяки цій неприродній здатності у живих видів природний добір може здаватися багатьом поверхнево правдоподібним, а штучний добір може дійсно приводити до незначних поліпшень. Але навіть у живих видів природний добір випадкових помилок дуплікації, як і раніше, схожий на будь-який інший відомий природний процес і, як і раніше, призводить тільки до деволюції. [...]

Таким чином, ми навіть не розуміємо, як види передають свої нинішні складні структури з покоління в покоління, не кажучи вже про те, як вони розвивають більш складні структури.

Ріст

Це може здатися проблемою, у вирішенні якої з 1956 року було досягнуто найбільшого прогресу. Ми не можемо спостерігати за походженням або еволюцією життя в лабораторії, але ми можемо спостерігати за ростом живих організмів і знаємо, що принаймні частина інформації, необхідної для цього, зберігається в геномі. Але спостерігати за чимось – не те саме, що розуміти, як це відбувається. [Джонатан Бард з Оксфордського університету в журналі Cell Communication and Signaling пише: «Еволюційний синтез, стандартна концепція XX століття про те, як відбуваються еволюційні зміни, заснована на доборі, спадковій фенотипічній варіації й дуже спрощеному уявленні про гени. Тому вона не може врахувати два ключові аспекти сучасних молекулярних знань: по-перше, багатство геномної варіації, яке набагато складніше за просту мутацію, і, по-друге, непрозорий зв'язок між генотипом та його результатом – фенотипом»]. Іншими словами, «ми маємо лише дуже туманне уявлення про те, як складний організм може міститися в зародку». Або, інакше кажучи, про те, як генетика контролює розвиток, відомо так мало, що генетики досі не можуть відповісти на запитання італійського біолога Джузеппе Сермонті: «Чому муха не кінь?».

Але щоб повною мірою оцінити, як далеко ми ще знаходимося від вирішення всіх трьох основних проблем біології, вам потрібно подивитися на Youtube чудове відео Єльського математика Олександра Ціараса (Alexander Tsiaras) «Від зачаття до народження – візуалізація» (Conception to birth -- visualized), в якому досліджується таємничий, чудовий процес зачаття, розвитку й народження. «Як ці набори інструкцій не допускають помилок, створюючи те, що складає нас?» – запитує Ціарас. Як же насправді?