Як я вже стверджував раніше, описуючи науку про мету, складність життя осягається людським розумом тільки в ретроспективі. Завдяки зворотному інжинірингу сучасна наука виконала елегантну роботу з розкриття механізмів життя. Але це, звичайно, набагато менше досягнення, ніж розробка дизайну з нуля. З філософської точки зору, ми можемо зрозуміти механіку життя тільки a posteriori. Але в нас немає можливості осягнути інтенціональність  розуму Творця, що було б необхідно для розуміння життя a priori.

З цих причин життя зрештою непереборно складне, й найкраще, що ми можемо зробити для його розуміння, – це спостерігати за готовим продуктом. Непередбачувано складні властивості життя виникають внаслідок того, що ми називаємо «емерджентністю». 

Ці спостереження описують кінцеві межі нашого розуміння, причому не тільки на даний момент, але й у принципі. Щоб зрозуміти, чому це так, корисно розібратися в аналітичному процесі наукового методу, в якому й криються обмеження.

Наука пізнання

У кожної системи знань є методологічний підхід. В Стародавній Греції всі науки називалися фізикою. Але перш ніж займатися наукою, має існувати наука про пізнання. Її називали метафізикою. Але важливо пам'ятати, що метафізика необхідна для всіх видів «знання», а не тільки для аналітичної науки. Тому цей термін використовується в усіх галузях знання, особливо в теологічному та філософському.

Аналітичний метод сучасної науки простий. Він являє собою щось більше, ніж вимірювання суб'єктом об'єкта. Ньютон виміряв швидкість падіння яблука з дерева. Лікарі вимірюють життєві показники та лабораторні значення. Інженери вимірюють властивості матеріалів, щоб створити машину. Історія людської цивілізації була перетворена цими зусиллями, так що ми опинилися в механістичному світі сучасної науки.

Лише п'ятдесят років тому біологи, використовуючи цей метод для пояснення хімічної основи життя, припускали, що найхитромудріші деталі нашого існування піддаються повному поясненню. Але вони помилилися. Мрія Е. О. Вілсона – «Суперечливість: Єдність знання» (1998) – випарувалася. Чому?

Суб'єкт versus об'єкт

Причина невдачі проєкту Вілсона та інших матеріалістичних спроб усунути Творця з того, що ми знаємо Й розуміємо, криється саме тут. Емпірична наука може знати й розуміти тільки те, що може спостерігати свідомий суб'єкт. Це відомо як суб'єктно-об'єктна метафізика, або SOM. Хоча це може звучати досить просто, деякі з найвидатніших умів в історії західної науки докладно писали про фундаментальну обмеженість такого підходу. Рене Декарт, один із засновників сучасної науки, висунув цей дуалізм, який і донині залишається внутрішнім ядром науки. Дуалізм Декарта вимагає поділу суб'єкта й спостерігача для того, щоб працювала логічна схема.

Фундаментальне обмеження SOM полягає в такому: виявляється, що вся логічна схема суб'єктно-об'єктної метафізики руйнується, коли суб'єкт = об'єкт, бо немає можливості розділення. Звучить езотерично, так?

Зовсім ні. Цей великий глухий кут в емпіричній науці був досягнутий на початку XX століття, коли тільки розроблялася квантова механіка. Як ми спостерігаємо об'єкт? Відбиваючи від нього світло (або інший сигнал) й реєструючи отриману інформацію вимірювальним приладом або спостерігачем. Але почекайте. Що відбувається, коли сигнал, який ми посилаємо для вимірювання об'єкта, скажімо, фотона, має виміряти інший фотон? Результат, якщо говорити відверто, – хаос. Це кінцеве обмеження, яке ніколи не буде подолано, відоме як принцип невизначеності Гейзенберга, названий так на честь батька квантової механіки Вернера Гейзенберга.

Весь шлях до бачення й свідомості

Більшості людей немає особливого діла до квантової механіки. Але всіх нас хвилює наша свідомість і здатність бачити та розуміти світ. Що відбувається, коли ми намагаємося застосувати SOM до зору або свідомості? Ми отримуємо точно такий самий результат, як і квантові фізики. Свідомість – це питання самості та суб'єкта. І коли суб'єкт застосовує SOM до себе й свідомості, раціонального результату бути не може. Тому що суб'єкт – це об'єкт, і поділ суб'єкта й об'єкта, на якому має працювати логічна схема, непоправно порушено.

Для того щоб завуалювати цю загадку, використовували різні звороти мови. Наприклад, квантові фізики говорять про «колапс хвильової функції», ніби це реальна річ – буквальний «колапс», – хоча, звісно, це не так. Коли ми говоримо про те, що ми бачимо й думаємо, ми говоримо про «образи» в нашому мозку, але, звісно, жодних образів у нашому мозку немає. Насправді у нас немає навіть найпростішого розуміння того, як пам'ять, думки, емоції, відчуття кольору й звуку виникають з нашого матеріального мозку й переходять у свідомість. Усі спроби застосувати SOM для розв'язання цих проблем в принципі мають зазнати невдачі.

Усвідомивши цю обмеженість сайєнтизму, нам залишається тільки відкинути його як остаточне пояснення нашого місця на цій планеті. Тоді ми повинні визнати необхідність повернутися до єдиного й остаточного джерела знань – розуму Творця.