Знаменитий аргумент Вільяма Пейлі про дизайн

Вільям Пейлі (1743-1805) – англійський архідиякон й богослов, відомий головним чином завдяки написаній ним книзі. Книга називається «Природна теологія: або Докази існування й атрибутів Божества, зібрані з явищ природи»¹ (він менш відомий завдяки своємуВільям Пейлі, портрет сера Вільяма Бічі, з «Творів Пейлі» (1819) палкому виступу проти работоргівлі та засудженню рабства в більш ранній книзі²). Ця книга була дуже впливовою в першій половині XIX століття. В цій книзі Пейлі доводить існування Творця на основі задуму, що виявляється в природних явищах, й в людському тілі зокрема.³

Тут ми коротко викладаємо аргументи Вільяма Пейлі на користь задуму, що містяться в перших двох розділах книги, намагаючись зберегти його думки незміненими. Лапки вказують на формулювання, взяті точно з Пейлі.⁴

Аргумент (з розділу 1)

Якщо людина, проходячи через пустку, знайде годинник, вона думатиме дещо інакше, ніж якби вона знайшла камінь. Годинник демонструє явні ознаки задуму, оскільки його компоненти зібрані разом для досягнення певної мети.

«Ми вважаємо неминучим висновок, – каже Пейлі, – що в годинника повинен був бути творець; що в якийсь час і в якомусь іншому місці повинен був існувати майстер або майстри, які створили його для тієї мети, якій, як ми бачимо, він відповідає; які зрозуміли його конструкцію й спроектували його використання».

Пейлі наводить такі переконливі аргументи (номери в дужках відповідають власній системі нумерації Пейлі):

«● Висновок людини правильний, навіть якщо вона ніколи не бачила, як роблять годинник. (1.1)

  ● Її висновок не слабшає й у тому разі, якщо годинник недосконалий. (1.2)

  ● Не внесе жодної невизначеності в аргументацію й той факт, що вона не розуміє функціональності всіх частин годинника. (1.3)

  ● Також "будь-яка людина при здоровому глузді" не стала б вважати годинник зрозумілим, просто зауваживши, що це "одна з можливих комбінацій матеріальних форм". (1.4)

  ● Її також не задовольнить твердження про існування "принципу порядку, який привів частини годинника в його нинішню форму й положення". (1.5)

  ● "Він був би здивований, дізнавшись, що механізм годинника не є доказом майстерності, а лише спонукає розум думати так". (1.6)

  ● І не менш здивувався б, якби йому сказали, що годинник – це не більше ніж "результат дії законів природи металів". (1.7)

  ● Він також не відмовиться від свого висновку, "якщо йому скажуть, що він взагалі нічого не знає про це питання" (1.8)»

Подальший розвиток аргументації (з розділу 2)

Припустимо, що людина, яка знайшла годинник на землі, також виявила, що він має властивість виробляти «інший такий самий годинник». «Який вплив має справити таке відкриття на її колишній висновок?»Механічні наручні годинники 1920-х років

«● Першим ефектом було б посилення його захоплення цим винаходом й переконаності в неперевершеній майстерності його виконавця». (2.1)

  ● Хоча в якомусь сенсі перший годинникар є "творцем годинника", він розуміє, що не є ні "причиною", ні "автором" його. (2.2)

  ● Можливо, ремісник не створював знайдений ним годинник, але він однаково дійде висновку, "що в його виробництві від початку брав участь ремісник". "Аргумент від дизайну залишається незмінним". "Не може бути задуму без конструктора; винаходу без винахідника; порядку без вибору", або "порядку без чого-небудь, здатного до порядку". (2.3)

  ● Він не вирішує проблему, припускаючи необмежену кількість поколінь. Якби "труднощі зменшувалися", чим далі він відходив назад, він міг би "вичерпати труднощі" – але жодної тенденції до зменшення труднощів не простежується. (2.4)

  ● Наш спостерігач міг би подумати, що творець годинника до нього насправді був творцем усіх годинників, вироблених на його основі. (2.5)

Хіба відкриття того, що годинник може виробляти ідентичний собі годинник, змусить спостерігача відмовитися від свого первісного висновку про те, що годинник повинен був мати майстра й дизайнера? Чи можна це стверджувати без абсурду? І все ж це атеїзм».

Спростування?

Чи був спростований аргумент Пейлі? Звичайно, він став непопулярним й сьогодні багатьма висміюється. Але він ніколи не був спростований. Сьогодні цей аргумент так само актуальний, як і 1802 року.

З нашим рівнем розвитку технологій усім має бути зрозуміло, що функціональні системи завжди є результатом дизайну. Згадайте деякі особливості автомобілів. Один із вузлів, двигун, містить окремі порожнини для охолоджувальної води, мастила та робочих газів. Він би точно не функціонував, якби ці рідини не були обмежені відповідними оболонками. Впускні та випускні клапани дозволяють газам проходити саме так, як потрібно для роботи двигуна. Окрім того, є механізм, що змушує їх відкриватися в потрібний час, а також система запалювання, що генерує іскру в потрібний момент.

Ми бачимо дизайн й у виборі матеріалів: мідь або алюміній, де потрібна хороша теплопровідність, чавун для жорсткості й, можливо, синтетичний каучук, де потрібна гнучкість. Гумові труби й шини – ще одне свідчення дизайну, покликаного забезпечити комфортну їзду.

Системи, що зустрічаються в живих істотах, не менш складні, ніж конструктивні особливості, з якими ми знайомі в людині. Таким чином, докази дизайну у живих істот ще сильніші.

Дизайн в природі

Пейлі присвятив 18 розділів свого трактату дизайну в природі – дві третини книги. Деякі з його прикладів можна було б поліпшити сьогодні, з нашими значно розширеними знаннями в галузі молекулярної біології. Інші приклади були чудові в його час й залишаються актуальними відтоді. Пейлі розглядав око хребетних в розділах 6 і 14. Пейлі також згадував про пір'я в розділі 12 й про язик дятла в розділі 13. Усі вони й сьогодні є прекрасними доказами задуму.

Зміст «Природної теології» Пейлі:

Розділи 1 і 2 Виклад аргументу від задуму

Розділи 3-20 Приклади задуму в живих істотах

Розділи 21 і 22 Докази задуму в неживих речах

Розділи 23-26 Докази атрибутів Божества

Розділ 27 Висновок

Висновок

На закінчення ми не можемо зробити нічого кращого, ніж процитувати Пейлі.

«Але про більшу частину тих, хто в цій або будь-якій іншій книзі читає аргументи, що доводять існування Бога, можна сказати, що вони закінчують там, де почали; що вони ніколи не були в невіданні щодо цієї великої істини, ніколи не сумнівалися в ній; тому не видно, яку користь приносять дослідження, з яких не дізнаєшся нової думки й щодо предмету яких не потрібні були докази».

«Існування й характер Божества – це, з будь-якого погляду, найцікавіше з усіх людських роздумів. Однак в жодному випадку це не є більш цікавим, ніж в тому, що полегшує віру в основоположні статті Одкровення. Це вже крок до доказу, що в світі має бути щось більше, ніж те, що ми бачимо. Ще важливішим кроком є усвідомлення того, що серед невидимих речей природи має існувати розум, який бере участь в їхньому створенні, впорядкуванні та підтримці».