Це – Stenopterygius quadricissus з нижньоюрського сланцю Posidonia в Хольцмадені на півдні Німеччини, вік якого становить близько 190 млн років. Окрім динозаврів і птерозаврів, іхтіозаври є однією зі знакових груп мезозойських рептилій. Незважаючи на те, що

вони мають вигляд гібрида дельфіна й акули, це були морські рептилії, які, як вважається, походять від наземних предків, схожих на ящірок.

Дарвінізм перебачає довгий і поступовий перехід від одного плану тіла до іншого, але насправді іхтіозаври з'явилися дуже раптово, приблизно за 4 млн років після великого пермського масового вимирання, яке сталося 252 млн років тому, внаслідок якого було знищено 81% морського й 70% наземного біорізноманіття. На загальну думку, іхтіозаври ще не існували до цього катаклізму, а найдавніші скам'янілості дійсно з'явилися тільки в нижньому тріасі Китаю близько 248 млн років тому. Цзян та ін. (2016) дійшли висновку, що «іхтіозавриди швидко еволюціонували протягом першого мільйона років своєї еволюції».¹ Таким був рівень знань до кількох днів тому, коли абсолютно нове дослідження (Kear et al. 2023) змінило картину й зробило походження іхтіозаврів ще більш різким. Група вчених з Норвегії та Швеції описала рештки іхтіозаврів з арктичного острова Шпіцберген, вік яких становить близько 250 млн років, але які вже демонструють явні свідоцтва повністю морського способу життя.²

Викриваючі зізнання

В прес-релізі Уппсальського університету (2023) наводяться деякі дуже відверті відомості про це несподіване відкриття:

«Як свідчить історія, сухопутні рептилії з ногами вторглися в мілководні прибережні середовища, щоб скористатися нішами морських хижаків, що звільнилися після цієї катастрофічної події. Згодом ці ранні земноводні рептилії стали більш ефективно плавати й врешті-решт перетворили свої кінцівки на ласти, набули форми тіла, схожої на риб'ячу, та почали народжувати живе потомство; таким чином вони остаточно порвали зв'язок із сушею, оскільки їм не потрібно було виходити на берег, щоб відкласти яйця».

Нові скам'янілості, виявлені на Шпіцбергені, переглядають цю давно прийняту теорію.

«...Несподівано ці хребці опинилися в породах, які, ймовірно, були занадто старими для іхтіозаврів. Та, замість того, щоб бути хрестоматійним прикладом земноводного предка іхтіозавра, хребці ідентичні хребцям геологічно набагато більш молодих великих іхтіозаврів, та навіть зберегли внутрішню мікроструктуру кістки, демонструючи адаптивні ознаки швидкого росту, підвищеного метаболізму й повністю океанічного способу життя».³

Це означає не що інше, як те, що перехід від наземної рептилії до рибоподібної морської рептилії був завершений менш ніж за 2 млн років, що відповідає приблизно половині середньої тривалості розвитку більших видів хребетних тварин. Це неймовірно короткий термін з геологічної та біологічної точки зору, і він не дає змоги допустити, щоб необхідні генетичні зміни виникли внаслідок некерованого процесу. Ця проблема часу очікування неодарвінізму підтверджується генетичними розрахунками популяцій, які є предметом поточного дослідницького проєкту вчених Інституту Discovery.

Навіть часовий проміжок у 4 млн років, який передбачався раніше відомими викопними іхтіозаврами раннього тріасу, шокуюче малий, настільки, що мій друг і колега, відомий експерт з іхтіозаврів, не теїст і не прихильник Розумного задуму, довірливо повідомив мені, що він сумнівається в неодарвіністському поясненні саме з цієї причини. Він сказав:

«Те, що цей перехід відбувся за допомогою дарвінівського механізму за такий короткий час, просто НЕМОЖЛИВО!».

Тепер, коли цей проміжок часу скоротився вдвічі, перехід стає ще більш неймовірним.

Часовий парадокс

Але є й інша проблема: нове відкриття робить повністю морських іхтіозаврів старшими за їхніх ймовірних земноводних родичів, таких як Cartorhynchus (Motani et al. 2015, Jiang et al. 2016),⁴ і, ймовірно, старшими за їхніх невідомих наземних родичів. Це створює часовий парадокс, коли передбачувані нащадки з'являються раніше, ніж їхня передбачувана стовбурова група. Таким чином, іхтіозаври приєдналися до інших численних прикладів подібних парадоксів, таких як ранні тетраподи або ранні птахи. Не зовсім вдалий приклад для дарвінізму.

В міру розширення знань про скам'янілості, основна теорія стає дедалі більш неспроможною та несумісною з емпіричними даними. Настав час рухатися далі й розглянути більш адекватні пояснення, такі як теорія Розумного задуму.