Юпітер: цар планет і свідоцтво на користь Творця
Юпітер — найбільша планета Сонячної системи. Цей гігантський об'єкт затьмарює Землю — дійсно, наша планета могла б поміститись всередині Юпітера 1300 разів! Його маса у 2,5 рази більша за масу всіх інших планет разом узятих.
Звідки взялася ця прекрасна планета? Біблія каже, що Юпітер, поряд з іншими небесними об'єктами, був створений на 4-й день Тижня створення (Буття 1:14-19).
Однак астрономи-еволюціоністи заперечують біблійну розповідь. Вони стверджують, що Юпітер утворився в результаті природних процесів близько 4,6 мільярда років тому. На жаль для них, Юпітер створює величезні проблеми для тих, хто хоче заперечити створення нашої Сонячної системи.
Юпітер та Земля в масштабі
Газовий гігант
На відміну від Землі, яка в основному складається з породи, більша частина Юпітера — газ. Можливо, глибоко всередині є невелике кам'яне ядро — ми точно не знаємо.
Юпітер приблизно в п'ять разів далі від Сонця, ніж Земля. Через цю велику відстань Юпітер з'являється в нашому нічному небі як яскрава біла зірка. Однак завдяки величезному розміру цього об’єкта, навіть скромний телескоп покаже, що це не зірка, а планета: вона схожа на диск, в той час як зірки — на точки світла.
Найбільш відома особливість Юпітера — це його Велика червона пляма (ВЧП). Це величезна, сильна штормова система — вона навіть більша за Землю! Цей шторм вирував безперервно протягом, принаймні, 350 років. Наскільки нам відомо, він міг існувати з моменту створення планети.
Чому Юпітер існує?
Юпітер — це більше, ніж просто гарне небесне тіло. Саме його існування також представляє величезну проблему для тих, хто хоче вірити в еволюційне походження нашого Всесвіту.
Згідно зі стандартним еволюційним поясненням нашої Сонячної системи, остання утворилася з хмари газу і пилу. Близько 4,6 мільярда років тому ця хмара перетворилася в диск. Пил конденсувався в зерна, зерна нібито склеювалися, утворювалось маленьке каміння, а дрібні камінчики склеювалися, стаючи великими брилами. Але головна проблема цього погляду в тому, що каміння, що швидко рухається, частіше відскакує одне від одного, ніж прилипає.1
Фото Юпітера зблизька. Ліворуч помітна Велика червона пляма. Її діаметр приблизно такий самий, як діаметр Землі. Джерело: НАСА
Згідно зі словами еволюціоністів, планети з гірською породою, такі як Венера і Земля, утворилися, коли великі брили зібралися разом. Газові гіганти, такі як Юпітер і Сатурн, утворилися спочатку таким же чином. Але на відміну від найближчих сусідів, планети-гіганти знаходилися досить далеко від Сонця, тому на них утворився лід. Таким чином накопичилась додаткова маса — більш ніж у 10 разів більше матеріалу, ніж сьогодні містить вся Земля.
Завдяки льоду ці скупчення мали настільки велику гравітацію, що вони почали притягувати газ, утворюючи в кінцевому підсумку газові планети, які ми бачимо сьогодні. Оскільки скупчення кам'яних брил стали ядрами газових планет, цю ідею називають моделлю «акреції ядра».
Цю історію досі розповідають по телебаченню, в книгах та журналах, в наукових відео і так далі. Однак вчені вже давно знають, що ця модель не відповідає дійсності.
Проблеми моделі
Модель акреції має, принаймні, чотири фатальні проблеми.
Проблема 1. Вона робить певні передбачення про хімічний склад Юпітера. Однак ще в 1995 році космічний апарат «Галілей» скинув зонд в атмосферу планети. Еволюціоністи були вражені, виявивши, що атмосфера Юпітера містить велику кількість певних газів (аргон, ксенон і криптон). Згідно з їхніми моделями, ці елементи не можуть бути там у таких високих концентраціях.2
Шторм на Юпітері триває вже як мінімум 300 років. Джерело: EarthSkyЯк пояснив однин астроном-еволюціоніст у своїй доповіді:
«Юпітер — найбільша з планет. Але результати... тепер показують збентежуючий факт, що ми майже нічого не знаємо про те, як або де він сформувався».3
Проблема 2. Ця модель вимагає, щоб Юпітер мав велике скелясте ядро з масою від 10 до 30 разів більшою, ніж вся Земля. Але космічний апарат «Галілей» виявив, що ядро Юпітера не може бути таким великим. Щонайбільше, воно могло б бути в шість разів більшим за Земелю. Є ймовірність, що ядра взагалі не існує.4
Проблема 3. Модель вимагає, принаймні, 10 мільйонів років для накопичення достатньої кількості гірських порід і газу, щоб сформувати Юпітер. Деякі дослідники кажуть, що це зайняло ще більше часу — щонайменше, кілька сотень мільйонів років.
Але вчені також визнають, що диск з пилу та газу не протримався б навколо нашого Сонця так довго. Багато науковців вважають, що такий диск розсіявся б менш ніж за 5 мільйонів років, не залишивши часу для утворення Юпітера.
Проблема 4. Навіть якби газопиловий диск проіснував достатньо довго, ми все одно не змогли б отримати з нього Юпітера. Недавнє комп'ютерне моделювання виявило руйнівну проблему моделлі акреції ядра. Коли всередині диска утворилися газові гіганти, вони гравітаційно взаємодіяли з пилом, що залишився в диску. Виявляється, ці взаємодії притягують планети, які розвиваються, всередину, до Сонця.
Таким чином, і Юпітер, і Сатурн обертались би у вихрі, поки не врізалися б у Сонце. І це вілбулося б «швидко» з еволюційної точки зору: тільки через 300 000 років після того, як планети почали формуватися.
Очевидно, в еволюційній версії Юпітера взагалі не повинно бути.5 Не дивно, що еволюціоністи так скаржаться:
«Утворення Юпітера довгий час становило проблему для теоретиків».6
Або так:
«Не думаю, що існування Юпітера було б передбачено, якби ми не бачили його там».7
Юпітер — прекрасна ілюстрація важливого принципу в науці. Коли ви відкидаєте істину, ви повинні прийняти брехню.
Еволюціоністи вже відкинули біблійне оповідання про створення світу. Тому вони повинні прийняти «кращу» еволюційну альтернативу. Незважаючи на те, що їхня модель була спростована декількома лініями доказів, вона «повинна» бути істинною.
Знову і знову еволюційна модель викривалась як брехня. Як недавно скаржився один еволюціоніст:
«...більшість прогнозів теоретиків про планетарну формацію були невірними».8
Інший нарікає:
«За останні декілька років ми зрозуміли, що стандартна модель не працює».9
Проте еволюціоністи все ще чіпляються за цю модель, незважаючи на гнітючі докази проти неї. Вони не хочуть прийняти істину, яку Юпітер ілюструє про свого Творця.
Поспівчувайте бідному еволюціоністу, який настільки прихильний до неспроможної теорії, що не може побачити творіння свого Творця на цій величній планеті.
Воістину, розміри, краса і велич Юпітера — чудове свідчення на користь нашого Бога, Який створив не тільки зірки і планети (для нашого блага — Буття 1:14-19), а й нас!
Основні факти про Юпітер*
Середня відстань від Сонця: 778,0 млн км (в 5,20 разів більше ніж у Землі)
Ексцентриситет орбіти: 0.049 (0,017 значення Землі)
Діаметр екватора: 142,800 км (в 11,2 разів більше Землі); полярний 133,400 км
Маса: 1.8986×1027 кг (в 317,8 разів більше Землі, 1/1,047 Сонця)
Об’єм: 1.43128×1015 км3 (в 1321,33 разів більше Землі, 1/990 Сонце)
Середня густина: 1,33 г/см3 (24% Землі, 94% Сонця)
Поверхнева сила тяжіння: 24.79 Н/кг (2,530 х Землі)
Друга космічна швидкість: 59,5 км/сек (5,32 х Землі)
Сидеричний орбітальний період (навколо Сонця, тобто рік): 11,86 земних років
Нахил орбіти: 1°19'(Земля = 0 за визначенням)
Період обертання (день): 9 год 55,5 хв (41.5% х Землі)
Нахил осі: 3° 4'(пор. Землі 23°27')
Склад атмосфери: ~ 90% H2, ~ 10% He (Земля 78% N2, 21% O2, 0.9% Ar)
Напруженість магнітного поля на екваторі: 4.3 Гауса (13.8 х поверхневого поля Землі)
Кількість супутників: 63 підтверджених
* ‘The Solar System, Jupiter’, The New Encyclopædia Britannica 27:561, 1992; Jupiter, Wikipedia, , 7 February 2008; Jupiter Fact Sheet, NASA, 7 February 2008.
-
назад
Див. також Sarfati, J., Earth is ‘too special’?Creation 28(3):42–44, 2006; .
-
назад
Відповідно до еволюційної моделі, ці елементи могли тільки бути присутніми в таких концентраціях, якщо Юпітер утворився набагато далі в Сонячній системі — більш ніж у 10 разів далі, ніж нинішнє положення Юпітера. Дехто припустив, що Юпітер міг утворитися на такій відстані, а потім переміститися всередину. Однак це не розв’язує проблему. На такій відстані не вистачило б матеріалу для утворення планети. Крім того, Юпітер не містить важких елементів, які він мав би, якби дійсно сформувався там.
-
назад
Ball. P., Giant mistake, Nature science update, 18 November 1999, .
-
назад
Дивитись коментарі Alan Boss and Hal Levison in Mullen, L., Birth of a giant: how did Jupiter get so big?, 17 May 2001, .
-
назад
Недавні спроби вирішити проблему міграції тільки погіршили ситуацію. Одна із запропонованих відповідей полягає в тому, що Юпітер є лише останнім із серії газових гігантів, кожен з яких мігрував всередину Сонця. Юпітер був просто останнім у цій серії і сформувався якраз в той момент, коли розсіювався газопиловий диск. Навіть багатьох еволюціоністів турбує ad hoc природа цієї небилиці — немає ніяких доказів, а є лише єдина мета — врятувати еволюцію від фактів. Крім того, Юпітер не міг утворитися з диска, який був виснажений попередніми поколіннями газових гігантів. Так що це пропоноване рішення нічого не пояснює. Іншим припущенням є нова модель «нестабільності диска», яка передбачає, що газопиловий диск швидко розпадається на планети, перш ніж може відбутися міграція. Ця модель має довгий список фатальних проблем: Уран і Нептун не відповідають її прогнозам, комети та інші транснептунові об'єкти не відповідають її припущеннями, і прихильникам моделі ще належить продемонструвати, що швидкий колапс диска можливий у будь-якому випадку.
-
назад
Wetherill, G.W., How special is Jupiter? Nature 373(6514):470, 9 February 1995.
-
назад
Wetherill, G.W., The Formation and Evolution of Planetary Systems, Cambridge University, p. 27, 1989, as quoted in Stuart Ross Taylor, Solar System Evolution: A New Perspective, Cambridge University Press, Cambridge, UK, p. 205, 2001.
-
назад
Scott Tremaine, as quoted by Kerr, R.A., Jupiters like our own await planet hunters, Science295(5555):605, 25 January 2002.
-
назад
Harold Levison of the Southwest Research Institute as quoted in Solar system makeover: wild new theory for building planets, , 9 November 2007.
