В недавньому прес-релізі Національного наукового фонду (ННФ) стверджувалося, що «великий вибух» еволюції птахів був занесений до реєстру, зобразивши історію та походження птахів, пір'я, польоту та співу. Але чи дійсно геноми «розповідають історію», як це стверджують прес-релізи новин ННФ? 

Дані можуть бути інтерпретовані в межах еволюційної парадигми, яка передбачає універсальне походження, тим не менше, багато історій виглядають вкрай неймовірними. Дійсно, якщо початкові припущення невірні, то й висновки, більш за все, також будуть хибними. 

Ті самі дані легко інтерпретуються в рамках біблійної перспективи, що вказує на чудового Творця, який попіклувався про птахів дивовижними способами.

Вступ

Нещодавно консорціум з 200 вчених із 80 установ у 20 країнах проводив дослідження геномів, намагаючись знайти відповіді про пташине генеалогічне дерево. Роботи вчених ґрунтуються на дослідженні доступних геномів 48 різновидів птахів, що охоплюють 32 із 35 рядів, доступних в даний час.

Отримані геномні дані стількох різних птахів викликають справжнє захоплення. Це дозволяє проводити порівняння, які можуть допомогти нам більше дізнатись про птахів та інших істот.

Хто розповідає історію?

Виходячи зі змісту цих статей, стає очевидною одна річ — в основі лежать припущення. Учені припустили, що все життя на Землі має спільне походження. Ґрунтуючись на цій вірі, вони використовують дані своїх досліджень, щоб розповідати історії про те, як саме птахи виникли та еволюціонували. А що, якщо усі вони не мають спільного родоводу? Тоді багато історій просто не відповідають дійсності.

Біблія чітко говорить нам, що Бог створив птахів та інших тварин за родом їх. Іншими словами, не всі пернаті мають спільне походження. Попереднє вивчення птахів з біблійної точки зору дозволяє припустити, що птахи одного роду іноді можуть належати більше ніж до одного ряду, але не завжди. 

Отже, більшість пернатих, які порівнюються в цих дослідженнях, фактично не пов'язані.

Що говорить нам порівняння?

Порівняння може виявити як схожість, так і відмінність між геномами. У еволюційній парадигмі, як прийнято вважати, чим більше схожості, тим більш тісно пов'язані дві тварини. Можуть бути випадки, коли цей висновок буде правильним (наприклад, якщо обидва птахи — зяблики), але важливо усвідомити, що це не працює автоматично.

Порівняння показують, що сапсани генетично більше схожі на папуг та співочих птахів, ніж на яструбів, орлів або сов. У минулому хижі птахи часто вважалися більш тісно пов'язаними один з одним. Насправді, за винятком яструбів та орлів, які належать до сімейства яструбових, всі інші птахи, ймовірно, належать до різних родів (kinds).

За останні десятиліття стало несподіванкою те, наскільки неоднаковим генеалогічне дерево птахів виглядає для еволюціоністів, залежно від того, які показники порівнюються. Зіставлення, засновані на даних геному, іноді дають «еволюційні дерева», подібні до тих, що базуються на фізичних особливостях, але в інших випадках вони показують абсолютно розбіжні результати. Навіть при порівнянні фізичних ознак, «дерева» можуть бути конфліктними, в залежності від того, які характеристики використовуються. 

Для креаціоністів це не є дійсно загадкою, оскільки універсальне загальне походження не передбачається.

Загальні припущення приймаються, незважаючи на дані

Еволюціоністи вважають, що птахи походять від предків рептилій. Дійсно, в останнє десятиліття стало популярним вважати птахів класом рептилій на основі еволюційних припущень. Однак пернаті мають свої особливі риси, включаючи крила та пір'я, здатність літати, міцний та легкий кістяк, високий метаболізм, внутрішню регульовану температуру тіла (ендотермія), а також унікальні системи дихання та виділення в порівнянні з існуючими рептиліями. 

Віра в те, що вони пов'язані, не ґрунтується на спостереженні за переходами чи навіть на результатах досліджень скам’янілостей, які демонструють явний перехід, а спирається суто на еволюційну філософію.

Одне з досліджень, пов’язане з геномами птахів, також показує важливі відмінності на молекулярному рівні. Було 274 білково-кодуючих генів, присутніх у людини та ящірок, але відсутніх у птахів. Більшість цих генів зустрічаються також у риб, жаб і крокодилів. Вони, як правило, згруповуються разом (на хромосомах 19 і X в людини, та хромосомі 2 в ящірках) і пов'язані з критичними функціями в різних органах та системах у ссавців. Розрив у деяких із цих генів пов'язаний зі смертю гризунів та серйозними генетичними розладами у людей.

Отже, яким чином еволюціоністи вважають, що основні білкові кодуючі гени можуть просто зникнути в процесі еволюції птахів? Звичайно, пернаті мають гени для виконання всіх основних функцій. 

Еволюціоністи припускають, що здійснився перехід, тому нові гени перейняли важливі функції, а старі, таким чином, були втрачені. Як таке могло здійснитись шляхом випадкової мутації та природного відбору? Це може бути непросто у свідомості людини з хорошою уявою, але немає наукової підстави вважати, що подібне сталося в реальній історії. Такі процеси вимагали б величезної кількості добре організованих змін, які неможливо здійснити за допомогою цих механізмів.

Структури зникають і знову з'являються як магія?

В еволюційних поясненнях є не тільки досить вражаючий масив речей, що вважаються втраченими, але, як припускають, існує безліч нових структур. Оскільки це не повинно бути результатом будь-якого розумного проектування, еволюціоністи вирішили, що як тільки якась конкретна структура буде втрачена, вона зникне назавжди. 

Мало того, так як статистично малоймовірно, щоб вона знову з'явилася, еволюційні зміни можуть взагалі виключити цю опцію. Такий процес називається законом Доло, який в основному постулює, що еволюція необоротна. Проте недавні дослідження з анатомії зап'ястя у птахів та інших хребетних стверджує, що структура, втрачена колись предками птахів, з'явилася знову.

Між різними видами тварин існує чимало анатомічних подібностей. Креаціоністи визнають це як спільний дизайн, який використав мудрий Конструктор. Еволюціоністи зв'язують такі подібності зі спільним родоводом, за винятком випадків, коли вони з’являються там, де не повинні бути. У разі, коли подібність недоречна, вважається, що вона, як правило, є результатом конвергентної еволюції (тобто коли одні і ті ж самі основні речі незалежно еволюціонували два або більше разів). 

Проте в цьому випадку вивчення ембріонів пташенят показує, що те, що палеонтологи часто називають ліктем у птахів, краще відповідає гороховидній кістці.

Гороховидна кістка знаходиться в зап'ясті багатьох істот, включаючи «ранніх» динозаврів та дорослих людей. Це сезамоподібна кістка, тобто невелика закруглена кісточка, вкладена в м'яз або сухожилля, подібно до колінної чашечки. Ця конструкція дозволяє їй працювати як шків, надаючи сухожиллю гладку поверхню, щоб ковзати. 

Проблема еволюційної історії полягає в тому, що ця кістка відсутня в скелетах тих типів динозаврів, котрі, як вважається, перетворились на птахів. Невже ця риса дійсно з’явилась у птахів після того, як вони втратили зв’язок зі своїми предками? Знову ж таки, ця образна історія спирається лише на еволюційні припущення.

Чи був колись великий вибух в історії птахів?

У великих еволюційних історіях змін, що передбачають основну анатомічну реструктуризацію, ми знаємо з біблійної точки зору, що птахи певним чином змінилися. Наприклад, біблійне дослідження, засноване на створенні, передбачає, що всі в'юрки (зяблики) та горобці виходять з єдиного створеного роду. 

Таким чином, коли пернаті створіння відтворювались і наповнювали землю згідно з велінням Бога (Буття 1:21-22), вони урізноманітнювались, що давало їм можливість заповнювати різноманітні середовища існування. Зміни охоплюють такі риси, як розмір і форма (тіло і дзьоб), колір і пісня.

Напевно, найвідомішим прикладом задокументованих змін у птахів є в’юрки з Галапагоських островів. Ці птахи були предметом наукових досліджень протягом десятиліть, в результаті чого були опрацьовані важливі уявлення. Детально був досліджений середньостатистичний зяблик (Geospiza fortis) на одному невеликому острові. 

У пташиних зграях існували особини з різними розмірами дзьоба: ті, у кого вони були більші, могли розколювати та їсти велике, тверде і важке насіння, у кого ж дзьоби мали менший розмір, залежали від дрібних і м'яких насінин. Середній розмір дзьобів цих птахів з часом змінювався. Одним із чинників був природний відбір. Коли починалась засуха, вона виснажувала мале та м'яке насіння, тоді тільки птахи з великими дзьобами мали їжу, щоб вижити. Але наставали роки, коли все змінювалось у протилежному напрямку — тоді найбільше і найважче насіння зникало в першу чергу.

Другим чинником, що впливав на розмір дзьоба, була гібридизація. Розмноження птахів з зябликами іншого виду призводило до зміни розміру дзьоба в популяції. Також були виявлені подальші зміни як у співах птахів, так і в їх видоутворенні. І креаціоністи, і еволюціоністи сходяться в тому, що зяблики прибули на ці острови з материка. За відносно короткий проміжок часу вони змінились, що дозволило їм заповнити безліч доступних ніш. Таке явище називається адаптивна радіація.

В’юрки — не єдині птахи, які пройшли на островах через адаптивну радіацію. Так, наприклад, за період колонізації островів, також зазнали швидкого вибуху птахи сімейства вангових з Мадагаскару та гавайські медоноси. Цікаво, що часто це не пов'язано з такою великою генетичною розбіжністю, яку можна було б очікувати. Фактично, нещодавнє дослідження визнає, що епігенетичні зміни дійсно були важливими при адаптації зябликів. 

Епігенетичні зміни включають у себе і такі речі, як метильні позначки (хімічні зміни, які можуть вимикати активність генів), що впливають на те, як ДНК зчитується, але фактично не змінює власної послідовності.

Адаптивні зміни

Хоча і креаціоністи, і еволюціоністи можуть погодитися з адаптивною радіацією, яка відбулося в минулому, є деякі моменти, коли вони розходяться в судженнях. Найбільш показовим прикладом такої неузгодженості є ставлення до часових рамок. Так для еволюціоніста слово «швидкий» може означати мільйони років, а для креаціоніста — лише тисячі, а, можливо, ще менше.

Друга відмінність стосується механізмів. Історично еволюціоністи впевнені, що для обліку цих типів адаптивних змін цілком достатньо випадкових мутацій та природного відбору. Той факт, що тут може бути залучена епігенетика, суперечить класичному неодарвіністському мисленню.

Епігенетика — це засіб, за допомогою якого наше тіло контролює експресію генів, тому належна кількість продукту виробляється в потрібному місці в потрібний час. Це необхідно для життя, тому що для вираження генів не існує рівня «єдиного розміру». А ще важливо для розвитку те, що різні тканини мають неоднакові епігенетичні мітки, тому вони й поводяться правильно. Це також відіграє певну роль, дозволяючи нам фізіологічно адаптуватися до змін у навколишньому середовищі. 

Така добре розроблена система є явним доказом роботи турботливого та мудрого Творця. З відкриттям того, що епігенетична інформація може бути успадкована нащадками, еволюціоністи втратили аргумент, що спадковість відбувається виключно за Менделем — теорія засновника сучасної генетики. Натомість зараз визнається, що на риси майбутніх поколінь також може впливати й навколишнє середовище.

Низка інших факторів вказуює на дизайн. Наприклад, деякі генетичні зміни насправді не є випадковими. Частіше всього вони зустрічаються в областях, відомих як «гарячі точки». Гарячі точки можуть бути пов'язані з визначальним процесом гомологічної рекомбінації, що виникає при мейозі, коли статеві клітини формуються для отримання наступного покоління. Існують специфічні ферменти, необхідні для процесів, які передбачають, що це може бути розроблений механізм, котрий відіграє певну роль у адаптаціях, які ми спостерігаємо у створених родах.

Крім того, чинники, відмінні від природного відбору, можуть впливати на те, на скільки часто варіант з’являється у популяції. Наприклад, міграція та гібридизація можуть впливати на аллелі (різні форми одного і того ж гена, розташовані в однакових ділянках) у популяції, і дуже легко закономірність може бути помилково прийнята за природний відбір. 

Генне перетворення — це подія, що відбувається під час гомологічної рекомбінації. Іноді така трансформація буває упередженою, тому один варіант може передаватись частіше, ніж інший. Вірогідно, що упереджена конверсія генів може відігравати роль у адаптивних аллелях, які в популяції стають все більш поширеними.

Висновок

Вибух геномних даних, безумовно, викликає захоплення. Це дозволяє проводити безліч різних порівнянь. Дослідження нових даних може допомогти відповісти на різні цікаві питання. До них у повній мірі відносяться питання про видоутворення та адаптацію. В деяких випадках порівняння геномів вже змінили наш спосіб мислення.

Важливо визнати, що відношення до того, про що нам кажуть отримані дані, залежить від нашого світогляду. Якщо прийняти за основу спільний загальний родовід, то й історія буде містити в собі загальне походження. Це відбувається не через отримані дані, а тому, що спільне походження є припущенням, яке не піддається сумніву, а дані просто вставляються в парадигму.

Навпаки, дані легко пояснюються біблійним світоглядом. Вигаданих змін, що передбачають велику реструктуризацію, ніколи не було. Ось чому немає ніяких викопних доказів таких драматичних переходів. У той же час існує очевидна адаптація, яка мала місце, коли створені роди розмножувались і наповнювали землю. Вроджена гнучкість, яка дозволяє істотам пристосовуватися до різних середовищ існування, є безсумнівним доказом дбайливого та мудрого Творця.