Якщо ваш пес позізає після вас, це доводить еволюцію?

Від 45 до 60% людей схильні до заразного позіхання.¹ Вчені не знають причини, але багато дослідників припускають, що заразливі позіхання пов'язане з емпатією — здатністю відчувати і свідомо розуміти емоції, почуття і стан інших людей.

Як щодо собак? Чи дійсно наші менші друзі позіхають, коли ми позіхаємо? І якщо так, то чому? Еволюційні біологи вважають це питання важливим для розуміння еволюції емпатії ссавців.

Будь обережним, це заразне

Господар пуделя тільки що позіхнув. Собаки, як і Кікумару, позіхають після людей, але не після інших собак. Багато з нас персоніфікують своїх вихованців, бачачи в них власні емоції. Хіба собаки якимось чином пов'язані з нами емоційно, позіхаючи, коли ми позіхаємо? Біологи-еволюціоністи хочуть знати. Фото: Тосікадзу Хасегаві.²Хоча співчуття, звичайно — людська риса, проте вона спостерігається у деяких тварин. Для еволюціоністів той факт, що примати іноді виявляють емпатію, є свідченням їх спільних еволюційних зв'язків з людьми. Шимпанзе, бонобо і павіани демонструють заразливе позіхання всередині свого виду і з більшою ймовірністю роблять це, якщо вони мають тісні соціальні зв'язки. 

Оскільки заразне позіхання, мабуть, не пов'язане з питаннями безпеки і виживання, еволюціоністи задаються питанням: «Що ж привело до розвитку цієї, мабуть, емпатичної поведінки?»

Заразне позіхання спостерігалося тільки у двох тварин неприматів — хвилястих папуг і собак. Цікаво, що псові проявляють заразливе позіхання тільки у відповідь на позіхання людей, а не на інших собак. Дослідження з документування цього феномену і визначення його причини дали суперечливі результати. Дехто припускає, що собаки позіхають, бо вони напружені, як макаки. 

Дослідники з Токіо провели ретельне контрольоване дослідження, яке підтвердило реальність заразного собачого позіхання і виключило будь-який зв'язок зі стресом. 

Вони пишуть:

«Якщо заразне позіхання дійсно пов'язане зі здатністю до емпатії, воно може стати потужним інструментом для вивчення походження емпатії в еволюції тварин шляхом вивчення міжвидового заразного позіхання. Тому є необхідність в подальших експериментах з цього питання, особливо у неприматів».³ 

Вчені сподіваються, що їх стандартизована методологія допоможе майбутнім дослідникам «зрозуміти реакцію собак на дії людини й інших собак, що, в свою чергу, допоможе нам зрозуміти еволюційне походження заразного позіхання».⁴

Позіхати чи не позіхати?

Дослідницька група протестувала 25 різних порід собак з їхніми господарями. Тринадцять з двадцяти п'яти позіхнули. Більшість позіхів асоціювалася з позіханням власників. Телеметрія серця показала, що ніякого збільшення частоти серцевих скорочень не відбулося, виключивши версію занепокоєння. 

Позіхи незнайомців і відповідні рухи з відкритим ротом викликали значно менше позіхів собак. Оскільки заразливе позіхання були тісно пов'язані з емоційними соціальними симпатіями, дослідники кажуть, що це «може вказувати, що рудиментарні форми емпатії можуть бути присутніми у домашніх собак».⁵

Той факт, що псові можуть ловити позіхи тільки у людей, є еволюційною загадкою. Розмірковуючи про еволюційні основи цієї відмінності, дослідники пишуть: 

«Під час одомашнення собаки стали відбиратися для підтримки уваги до людей, що, мабуть, має вирішальне значення для спілкування собак з людиною і соціального навчання. Таким чином, можливо, що пси схильні реагувати більш інтенсивно або виключно на людські соціальні сигнали».⁶ 

Однак собаки також вміють спілкуватися з іншими собаками за допомогою візуальних сигналів (мова тіла, міміка). Тому дослідники пишуть: 

«Можливо також, що здатність до заразного позіхання розвинулася як адаптація до спілкування з конспецифіками (іншими собаками), і що ця здатність пізніше була перенесена на взаємодію собаки і людини».⁷ 

Вчені сподіваються, що майбутні дослідження підтвердять реальність собачої емпатії і розкриють її еволюційну основу.

Еволюціоністи звичайно вважають, що емпатія ссавців «розвивалася в контексті батьківського піклування, яка характеризує всіх ссавців»,⁸ а також що вона «відіграє певну роль у співпраці».⁹ Хоча заразне позіхання не приносить прямої користі для виживання, якщо воно пов'язане з оптимізацією спілкування і прихильністю, то, принаймні, пов'язане з рисами, які безпосередньо впливають на виживання. 

Проте крім тенденції еволюціоністів вимагати еволюційного походження для всього, слід зазначити, що тут не розглядається еволюція від молекул до людини.

Звичайно, собака — це собака

Собаки залишаються собаками. Більше того, одомашнення собак не має нічого спільного з еволюцією, але є прикладом як природного, так і штучного відбору собак з бажаними рисами. Ні природний, ні штучний відбір не передбачають придбання генетичної інформації для утворення якогось нового виду тварини. Тільки люди створені за образом і подобою Божою. 

Наша сильна здатність співпереживати не піднімає співпереживаючих мавп (або наших улюблених домашніх тварин) до майже людського статусу і не демонструє, що люди — це тварини або що вони походять від тварин. Різноманітність і складність поведінки живих істот вражаючі. Ми також досить часто персоніфікуємо тварин, інтерпретуючи їх поведінку й іноді приписуючи їм більшу соціальну витонченість, ніж вони заслуговують. 

Але ніщо в так званій емпатичній поведінці тварин не підтримує еволюційний процес, що веде до розвитку людської емпатії.