Зловісна жаба зосереджується на здобичі. Замість марних спроб утекти, жук спокійно залишається на місці — все вигядає так, ніби він здається. Перед тим, як язик жаби вилетить, як гарпун, щоб схопити жертву, ще нещодавня здобич стріляє зі своєї гармати. 

Бах! Бах! Бах! Назовні вийшло газове полум’я. Вогняний викид із пульсацією 500 разів за секунду. Оборонна атака займає менше секунди часу, проте цього часу достатньо. Замість того, щоб отримати смачну закуску, переможена жаба тікає із ковтком отруйних газів.

Кінець хвоста жука-бомбардира оснащений подвійною «розпилювальною насадкою» (залозо-відкриваючою), яка може стріляти газоподібними боєприпасами. Газ утворюється внаслідок реакції двох хімічних речовин — гідроген пероксиду та гідрохінону. Коли жук скорочує (зжимає) м’яз сфінктера, ці дві речовини змішуються з ферментами, які виконують роль каталізатора. Відповідна хімічна реакція піднімає температуру до рівня кипіння води. 

В момент, коли односторонній клапан закривається, захищаючи внутрішні органи жука, назовні виходить суміш газу та пару при температурі в 100°C. Деякі види жуків-бомбардирів можуть обертати отвори своїх залоз та стріляти майже у всіх напрямках за допомогою пластин, що відхиляються. Усі вони попадають у ціль з точністю стрілка.

Божественна конструкція

Креаціоністи часто використовували жука-бомбардира, як приклад ідеального Божественного дизайну. Бог спочатку проголосив, що усе Його творіння «добрим є» (Буття 1:13). Але гріх Адама приніс смерть у цей світ, тому Бог наділив жука-бомбардира такою складною оборонною системою.

Як могли «боєприпаси» та «гармата» еволюціонувати, коли усі унікальні компоненти та механізми повинні були бути присутніми одразу для того, щоб ця система працювала?

З еволюційної точки зору погано функціонуючі механізми повинні були б навпаки усуватись, так як вони не несуть жодної користі і не допомагають у виживанні, допоки уся система не працює належним чином.

Еволюціоністи контратакували із уявними аргументами про те, як такий складний і продуманий механізм захисту міг розвинутись сам по собі. 

Еволюція випадково прогресує від примітивних форм життя до більш складних. Так як еволюціоністи стверджують, що зміна із «в’язкої» першої молекули у людину відбулась через незначні, успішні поправки протягом мільйонів років, ця «теорія» не може бути перевірена жодним чином. Кожну конструкцію можна пояснити, поділивши її на умовні кроки. Ці кроки неможливо довести чи спростувати, бо ніхто не може повернутися назад у часі і задокументувати ймовірну еволюцію одного виду тварин в інший. 

Як еволюціоністи, так і креаціоністи використовують одні й ті ж самі факти, але пояснюють їх по-різному. Еволюціоністи засновують свою віру на людських міркуваннях про те, що дизайн у всьому світі міг утворитись через невеликі направлені вгору зміни, які відбувалися протягом мільярдів років. 

Біблійні креаціоністи ж засновують свою впевненість на відкритті від Бога — Біблії, в якій сказано, що Бог створив небо та землю з усіма створіннями, які були повністю та повноцінно сформовані відповідно до кожного роду. Як еволюція, так і теорія створення потребують віри у небачене. Однак, у таких випадках, як з жуком-бомбардиром, значно більше віри потрібно для того, щоб стверджувати, що таке складне живе створіння еволюціонувало.

Якщо ваш друг-еволюціоніст відмовляється бачити Божу руку в конструкції жука-бомбардира, пам’ятайте, що битва відбувається більше у серці, аніж в розумі. У першому розділі послання до Римлян сказано, що люди від створення світу знають та бачать Бога через творіння, але вони придушують цю істину. 

Еволюція — зручна димова завіса для людей, щоб жити так, ніби Творця, Законодавця та Судді не існує. Бо якщо все ж таки усе було створене Богом, то ми зобов’язані жити за Його стандартами для Його слави. Бо всі згрішили та усі позбавлені Божої слави, повставши проти Нього, щоб ходити власними шляхами у невір’ї та непослуху (Римлян 3:23).

Але через Свою незбагненну любов Бог послав власного Сина, щоб відкупити грішних людей. Своїм досконалим життям, жертовною смертю та переможним воскресінням Ісус заплатив за гріх усіх, хто «перед Богом кається і вірує в Господа Ісуса Христа» (Дії 20:21). Чи може Бог змінити серце закоренілого еволюціоніста? Творець, який сказав, і стало світло, також запалив рятівне світло Ісуса Христа у темних серцях: 

«Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій» (2 до Коринтян 4:6).

Як біблійський креаціоніст, ви повинні бути каналом, який Бог використовує, щоб розповсюдити істину «із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати…» (2 Тимофію 2:25).