Палеонтолог Брайан Чу та його колеги з Академії наук Китаю розкопали щелепу з фрагментами зубів викопної риби з формації Куанті, Китай. Рибу назвали Megamastax amblyodus, що означає «великий рот, тупі зуби». Це був найбільший хребетний хижак свого часу.

Щелепа досягала 17 см в довжину й містила як гострі конічні, так і тупі зуби. Тупі ідеально підходили б для розчавлення твердих панцирів, в той час як гострими можна було б зненацька схопити жертву. Морський хижак, ймовірно, полював на повільних панцирних риб, які масово населяли не лише морські, а й прісні водойми. 

На основі розміру щелепи палеонтологи вважають, що Megamastax  досягав до 1 м в довжину, а жив він у морі пізнього силуру. Ці два фактори поставили під сумнів сформований погляд на еволюцію риб та кліматичну модель силурійського періоду.

Розквіт риб відносять до девону – четвертого періоду палеозойської ери. На думку вчених, він тривав від 416 до 358 млн років тому. Одним з найстрахітливіших морських хижаків була риба дунклеостей (Dunkleosteus), який досягав 10 м в довжину. Але більшість решток хребетних з раннього девону були відносно невеликими, близько 35 см. 

І ось знаходять істоту, яка жила на 7 млн років раніше, тобто у більш давньому періоді, і яка в рази перевищує за розмірами тіла своїх майбутніх нащадків. Як ця велика риба опинилася в силурі, замість того, щоб бути в девоні? Ця знахідка порушує правила еволюційної гри.

Тривалий час існують сформовані кліматичні моделі, згідно якими силур характеризувався низьким рівнем атмосферного кисню (гіпоксія). Як відомо, такі умови набагато сильніше впливають на морських риб, ніж на більшість безхребетних. Відтак нестача кисню в силурійському періоді впливала на обмеження максимального розміру тіла риб. 

Підсумувати вищесказане можна так: в силурі не могло й не повинно було би бути великих риб. Знахідка з Китаю спростовує хибні кліматичні моделі. Кисню в Силурі було предостатньо.  

За матеріалами Live Scienсe.