Палеонтологія
Креацентр > Статті > Палеонтологія > Скам'янілі "перехідні" ліси в Арктиці

Скам'янілі "перехідні" ліси в Арктиці

Коли стає відомо про знахідку стародавніх дерев у вигляді скам’янілих лісів – це вже новина, яка концентрує на собі увагу більшості вчених світу. Однак, коли ці «ліси» вважаються тропічними і їх знаходять у такому «теплому» місці, як Арктика – така новина спричиняє ще більший резонанс.

Згідно зі статтями у журналах Science Daily і Geology, Кріс Беррі зі школи Землі та океанічної науки в університеті Кардіфа та Джон Маршал із Національного океанографічного центру при університеті Саутгемптона, виявили численні «скам’янілі ліси» на острові Шпіцберген, Сварбардського архіпелагу, що у Північно-льодовитому океані на північ від Норвегії.1

Деревами, з яких складаються вищезгадані ліси, є лікопсиди (англ. lycopsids). Ці дерева не існують у наш час, але їхніми живим родичами із того самого класу є clubmosses. Двадцять шість стовбурів скам’янілих лікопсидів були знайдені у трьох місцях у вигляді вертикальних відбитків зовнішніх та внутрішніх частин дерев, які подекуди мали 55-95 мм у ширину і розташовувалися 15-20 см один від одного. В той час як ці вертикальні скам'янілі стебла були похованими в пісковику, їх основи простягались вниз до основного аргиліту, який містить, як згадувалось, те, що називають субгоризонтальним корінням.

Еволюційна інтерпритація

Вчені-еволюціоністи зробили декілька тверджень про вищезгадані скам’янілі дерева, базуючись на еволюційному поясненні геологічної колони (послідовності розміщення геологічних шарів, яка, як вони вірять, утворилась протягом мільйонів років послідовного накопичення). Базуючись на відносному положенні пісковика в послідовності страт та скам’янілих залишків пилку та спор, ці дерева були датовані як «пізній Середній Девон», або, іншими словами, їм дали вік у 380 млн. років.2

Це робить їх, звичайно, лише у вигляді припущення, перехідними ланками у процесі колонізації землі. Зрештою, ці вчені вірять, що так як страти формувались протягом мільйонів років шляхом повільного накопичення, то різні рослини та тварини жили, помирали, були засипані та перетворювалися у скам’янілості. Таким чином послідовність рослин у так званому записі скам’янілостей відображає порядок їх еволюційного розвитку. У стратах, які знаходяться нижче Девону, зустрічаються переважно скам’янілості організмів, що живуть на мілководді, в той час як в Девонському періоді та вище в геологічних шарах вже наявні наземні рослини, такі як лікопсиди (англ. lycopsids). В межах еволюційного мислення стверджується, що лікопсиди (англ. lycopsids) повинні бути серед тих рослин, які першими еволюціонували так, що отримали здатність рости у ґрунті, а, отже, саме вони є «завойовниками» землі та перехідною ланкою в еволюції рослин. І нарешті сам аргіліт розглядається як ґрунт, який щоправда зараз знаходиться у скам’янілому стані, в якому лікопсиди (англ. lycopsids) росли.

Полістратна скам'янілість - дерево, що пройшло через "мільйони" років

Однак, достатньо цікавим є те, що автори цього дослідження повідомляють, що цей осад складався із обломкової гірської породи, яка накопичувалася у вигляді «конуса винесення» і, можливо, не була ґрунтом. Осадження ж повинно було бути достатньо стрімким для того, щоб стовбури дерев були покриті повністю ще до того, як в них почався процес гниття.3 І це не шахрайство або нечесність з боку вчених, це лише результат їхнього упередженого мислення, через яке вони не беруть до уваги деталі, які здаються їм неважливими для пояснення того чи іншого питання. Більше того, стверджується, що лікопсиди (англ. lycopsids) – це тропічні рослини. Така думка базується на колишньому положенні острова Шпіцберген, коли континенти, очевидно, розташовувалися по-іншому. Згідно з традиційною «палеокліматологічною» реконструкцією та «палеокліматологічною» інтерпретацією (поясненням) Скотіза (Scotese), Боукота (Boucot) і Чена (Chen), Шпіцберген у Девонському періоді знаходився у палеоекваторіальній зоні, або іншими словами – в тропічній. Тому лікопсиди (англ. lycopsids) мали б бути тропічними рослинами.4 З тих пір Шпіцберген перемістився північніше (ймовірно, дуже повільно, що є невід’ємною складовою будь-якої теорії) до його сучасного арктичного положення.

Чи вплинуло вивітрювання?

Збираючи разом фрагменти великого пазлу, Беррі (Berry) і Маршал (Marshall) стверджують, що висока щільність тропічної рослинності могла сприяти швидкому вивітрюванню ґрунтів, а, отже, збільшувався рівень вуглекислого газу. У прес-релізі ці автори заявили, що лікопсиди (англ. lycopsids) мали високорозвинену здатність поглинати вуглекислий газ, тому що «відкриття цих дивних лісів могло нарешті пояснити різке падіння рівня диоксиду вуглецю в атмосфері в Девонський період» аж у 15 разів.5

То що ж нам робити із усіма цими заявами, та який урок ми можемо винести із цього? Ми повинні бути розважливим, коли читаємо такі нові історії, та вміти розрізняти справжні факти та речі, які відкривають дослідники, від еволюційних пояснень, які вчені їм дають (еволюційна інтерпретація).

Правда в тому, що вчені насправді не досліджували палеокліматичні зміни, бо їхньою метою згідно наукового звіту було описати та пояснити скам’янілості, які були знайдені. Тому більшу частину їхнього письмового звіту займають описи методів, які були використані, результатів, які вони отримали, та обговорення більш широкого значення цих результатів. З огляду на давню еволюційну заяву про п’ятнадцятиразове скорочення вмісту вуглекислого газу в атмосфері протягом Девонського періоду, а також, що це, ймовірно, сталося через ріст рослин, які мали розміри дерев і, відповідно, могли поглинати набагато більші кількості вуглекислого газу, ніж це б робила трава, що мала практично голі стебла, автори стверджують, що вони знайшли докази рослин, які могли це спричинити. Однак, де ж дані, з яких можна було б побачити, що ці лікопсиди дійсно володіли такими сильними поглинаючим властивостями, що могли спричинити раптове стрімке зниження рівня діоксину вуглецю аж у 15 разів? Вони ж лише подають минулі цитати авторів, які надали докази самого зниження рівня СО2 в атмосфері Землі. Вищезгадані лікопсиди вимерли. Їх не існує сьогодні, а тому рівень їхньої поглинальної здатності не може бути виміряний.

Тоді як ми можемо робити висновок про стан атмосфери у минулому чи процеси вивітрювання, виходячи лише із наявності скам’янілостей? Так, деякі варіації лікопсидів існують і сьогодні, однак, значно менші за розміром, ніж ті скам’янілі дерева, які були відзначені за свою незвичайну метаболічну стратегію накопичувати та зберігати вуглець.6 Тим не менш, зовсім не обов’язково, що якщо сучасні мініатюрні лікопсиди володіють високою здатністю поглинати вуглекислий газ, то їх значно більші скам’янілі родичі володіли такою ж здатністю у такій самій мірі. Теперішнє не є ключем, до минулого. Навпаки: те, що сталося у минулому, внаслідок чого ці лікопсиди були поховані, може пояснити наявність скам’янілостей сьогодні.

ТЕПЕРІШНЄ НЕ Є КЛЮЧЕМ ДО

МИНУЛОГО. НАВПАКИ: ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ

У МИНУЛОМУ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ЦІ

ЛІКОПСИДИ БУЛИ ПОХОВАНІ, МОЖЕ

ПОЯСНИТИ НАЯВНІСТЬ

СКАМ'ЯНІЛОСТЕЙ СЬОГОДНІ

Таким чином ця викопна послідовність осадових гірських порід із острова Шпіцберген стає краще зрозумілою із свідоцтва очевидця, наведеного у біблійній книзі Буття. Згідно із ним, ця послідовність є частиною геологічної колони Всесвітнього потопу – «мільярди мертвих решток поховані у гірських шарах, які утворились внаслідок повені, по всій землі» (Буття 6-9). Тому вищезгаданим лікопсидам зовсім не 380 млн. років, а лише близько 4,35 тис. – приблизна дата Всесвітнього потопу. Вони були допотопними рослинами, зметеними водами Потопу і похованими в шарах осадових порід.

Про що «забули» згадати

Чому ж вони були поховані вертикально, якщо вони не росли у місцях, де їх знайшли? Коріння, яке було знайдене у аргіліті, доводить, що лікопсиди дійсно росли у місцях знахідок. Насправді ні! Немає жодної згадки у всіх технічних паперах Бері (Berry) і Маршала (Marshall), що вони знайшли коріння, яке було б з’єднане зі стовбурами. Справді, вони не заявили, не описали і не надали жодних фотографій того, що коріння було з’єднане зі стовбурами дерев. Воно було лише у аргіліті та інтерпретувалось як палеозоль під стволами лікопсидів. Як би то не було, автори не надали жодних доказів, які могли б підтвердити, що це коріння. Навіть якщо інші експерти і могли б перевірити це, читачі цих наукових матеріалів точно не можуть бути впевненими, що це дійсно коріння.

Автори заявляють, що «розслоювання нищележачих горизонтів демонструє обмежені вертикальне проникнення коренів і біотурбацію».7 Але чи могли ці «корені» бути просто біотурбацією? Ми не можемо знати точно, не маючи точно визначеного критерію оцінки, бо автори не надали адекватного опису даного питання. Навіть експерти можуть не погодись із використанням такої кількості суб’єктивної інформації. В будь-якому випадку, для такої великої кількості вертикальних стовбурів, знайдених вченими, коренів, м’яко кажучи, замало. Це виглядає дуже дивним, особливо, якщо дані «ліси» були захоронені дуже швидко. Чому ж стовбури збереглися, а коріння ні? У сучасних лісах, коріння завжди більш міцне, ніж стовбури, але ми не можемо перевірити цей принцип по відношенню до лікопсидів, бо вони вимерли. Можливо, як їх сучасні родичі, коріння цих рослин було більше схоже на трубчате листя, яке не було дерев’янистим і тому не могло довго зберігатись. Вчені просто припустили, що ці «корені» належали лікопсидам та ідентифікували аргіліт як «викопний ґрунт» (або палеозоль), посилаючись на Грега Рітоллека (Greg Retallack) експерта у сфері палеозолів. Але навіть він ідентифікує палеозолі, базуючись на переконанні повільно-послідовного захоронення. Саме це переконання еволюціоністи використовують для пояснення більшості всього, що вони бачать у геологічній шкалі.

Автори дослідження не надають жодного критерію ідентифікації палеозоля, окрім того, що це аргіліт, і що у ньому було знайдено коріння. А далі вони знову цитують пана Рітоллека. Однак, автори в загальному зазначають, що стовбури лікопсидів були поховані в шарах осадових порід. Їх опублікована стратиграфічна колонка вказує на те, що ця порода є крупнозернистою, і вони зазначають, що частинки породи є галько подібними і часто містять базальні об’єднання. Далі дещо пізніше вони допускають, що стовбури лікопсидів були насправді похованими в обломковій гірській породі. Це важливо, бо крупнозернисті піщаники із галькою та обломкова гірська порода потребують швидкого перенесення води для їх утворення. Більше того, той факт, що основи лікопсидних стовбурів входили в основний глинястий камінь ніяк не суперечить раптовому захороненню, бо можливість раптового відкладення осадових порід була підтверджена експериментально.8 Таким чином ці «ліси» незвичні тим, що вони поховані в обломковій гірській породі, що робить їх схожими до «скам’янілих лісів» хребта Спесімен (Specimen Ridge) у національному парку Єлоустоун. Дійсно, у випадку хребта Спесімен схожа відсутність наданої інформації із місця дослідження також призвела до неправильних висновків.

ІСНУЄ ЧУДОВИЙ СУЧАСНИЙ

ПРИКЛАД, ЯКИЙ МОЖЕ ПОЯСНИТИ

ВЕРТИКАЛЬНЕ ЗАХОРОНЕННЯ

СТОВБУРІВ ЛІКОПСИДІВ

Насправді існує чудовий сучасний приклад, який може пояснити раптове вертикальне захоронення стовбурів лікопсидів із відсутністю прикріпленого коріння. Так як у сучасних аналогів цих скам’янілих лікопсидів набрякші луковичні основи з «корінням», що йде безпосередньо від них, то, можливо, ці лікопсиди були гарно структуровані, щоб бути зануреними прямо у воду. Навколо озера Спіріт (Spirit Lake ), що біля гори Св. Єлени, внаслідок виверження, що сталося 18 травня 1980 року, дерева були вирвані разом із корінням. Тисячі колод плавали на поверхні озера у напівзатопленому положенні і були поховані вертикально в осаді, що накопичувався на дні озера.9 Цей приклад був використаний для надання гарного пояснення «скам’янілим лісам» на хребті Спесімен, бо так як і у випадку гори Св. Єлени, дерева теж були вирвані із корінням і раптово поховані в осадових породах. Тому ці лікопсиди не є відображенням «закам’янілих лісів».

 Причина та наслідки

І так само, як і для порядку скам’янілостей у геологічній колоні, це лише порядок поховання різноманітних організмів протягом Потопу.10 Біблія говорить, що Потоп почався із вивільнення вод «великої безодні», тому це означає, що всесвітня повінь почалася в допотопних океанічних басейнах. Рухи земної кори, так як океанічне дно було буквально розірване, спричиняли цунамі, що пронеслися через океан до землі. Біля узбережжя ці цунамі прочистили океанічне дно і, піднявши різноманітних придонних та мілководних організмів, разом з осадовими породами винесло їх на землю. Якщо лікопсиди були частиною плавучих лісів, що росли вздовж лінії узбережжя, тоді ці «ліси» були наступними, коли хвилі підхопили їх та поховали в осадових відкладах.

Лише згодом земляні рослини почнуть покриватися осадженням осадових порід, в яких містяться мілководні морські істоти та лікопсиди. Отож, ці рослини не були перехідними колонізаторами землі, вони просто були похованими через декілька тижнів початкового осадження мілководних морських істот протягом перших стадій Потопу.

Тому можливим є те, що Шпіцберген знаходився в екваторіальних широтах, коли ці лікопсиди було поховані в часи Потопу. До водної катастрофи виглядало так, що був лише один суперконтинент, так як сказано в Бутті 1:9-10, що Бог зібрав води в одному місці і створив суху землю, яка також повинна була бути в одному місці. Далі тріскання океанічного дна призвело до того, що води «великої безодні» вийшли на поверхню, ймовірно, у вигляді фонтанів. Це також поділило суперконтинент на частини. Континентальні частини, скоріш за все, раптово розійшлися по поверхні Землі внаслідок процесу, що має назву катастрофічна тектоніка плит, і зайняли свої теперішні позиції.11 Таким чином Шпіцберген, що зберігає у собі вищезгадані скам’янілі лікопсиди, цілком міг просунутися через екваторіальні широти під час Великого потопу в катастрофічній подорожі від свого допотопного місця розташування, до нинішнього арктичного положення.

ЗВИЧАЙНО БУЛИ ВЕЛИЧЕЗНІ

ЗМІНИ У ЦИКЛІ ВУГЛЕКИСЛОГО

ГАЗУ ПІД ЧАС ПОТОПУ

Що стосується п’ятнадцятиразового скорочення рівня вуглекислого газу в атмосфері, то це всього-на-всього штучні наслідки еволюційної інтерпретації вченими вмісту діоксину вуглецю в девонських і кам’яновугільних осадових породах, порівняно з такими ж кембрійським та силурійським періодами, і результатом їх спостережень став той факт, що лікопсиди можуть бути «хорошими» кандидатами, які спричинили це зниження. Геологи-потопу в свою чергу сказали б, що різниця у рівні карбону в осадових породах виникла просто через вуглець, який було поховано в цих шарах лише протягом декількох тижнів протягом Потопу. Якщо вищезгадані лікопсиди не росли у місці, де вони були знайдені, то вони не поглинали вуглекислий газ з атмосфери в той час, коли вони були поховані. Це не означає, що рослини взагалі не поглинали діоксид вуглецю з допотопної атмосфери. Безумовно, вони це робили. Дійсно, в атмосфері до повені, можливо, був більший рівень вмісту діоксину вуглецю, що сприяло кращому росту рослин. Але вуглекислий газ міг бути доданий в атмосферу внаслідок катастрофічної вулканічної активності, що спричинила багато великих потоків лави під час Потопу. Звичайно це спричинило величезні зміни у вуглецевому циклі впродовж Потопу. Крім того величезні кількості рослин та тварин були поховані, масивні вулкани вибухали, і вапно осаджувалось зводами Потопу, внаслідок чого утворилися численні поклади вапняку. Впродовж десятиліть це викликало б значну нестабільність клімату, що в результаті спричинило Льодовиковий період.

Однак, є певний іронічний поворот в цій вуглецевій «історії». Якщо раніше в атмосфері було в п’ятнадцять разів більше вуглекислого газу, то це б спричинило енергійний ріст рослин. Більше того, згідно з еволюційною точкою зору, це було ще до того, як людина з’явилася на сцені, щоб палити дерево та вугілля та кермувати автомобілями і вантажівками. Іншими словами, людина не мала жодного контролю над радикальними кліматичними змінами, які, як стверджують вчені, відбулися в минулому. З цього можна винести один урок: людина не могла контролювати все, що відбувалося протягом Потопу, а також зміни клімату після глобальної катастрофи. Однак, все що відбувалося знаходилось в руках Божих, і Він контролював усе. Він судив допотопних людей за їхні гріхи. Подібно до того людина не може контролювати клімат і сьогодні. Усе так як і колись знаходиться у Божій владі. І так як Бог судив минулий світ водою, Він попереджає нас, що наступного разу Він судитиме усе через вогонь (2 Петра 3:5-7).

 

Автор: д-р. Ендрю Снеллінг

Дата публікації: 17.03.2016

Джерело: Answers in Genesis

 

Переклад: Волинець О.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. Cardiff University, “Ancient Fossil Forest Unearthed in Arctic Norway,” Science Daily, November 19, 2015, http://www.sciencedaily.com/releases/2015/11/151119103544.htm, C. M. Berry and J. E. A. Marshall, “Lycopsid Forests in the Early Late Devonian Paleoequatorial Zone of Svalbard,” Geology 43, no. 12 (2015): 1043–1046, doi: 10.1130/G37000.1.
  2. C. M. Berry and J. E. A. Marshall, “Lycopsid Forests in the Early Late Devonian Paleoequatorial Zone of Svalbard,” 1043.
  3. Ibid., 1045.
  4. C. R. Scotese, A. J. Boucot, and X. Chen, http://www.scotese.com/mdevclim.htm.
  5. Alyssa Danigelis, “Ancient Forests Discovered in the Arctic,” Discovery News, November 19, 2015, http://news.discovery.com/earth/ancient-fossil-forests-discovered-in-the-arctic-151119.htm.
  6. W.A. Green, “The Function of the Aerenchyma in Aborescent Lycopsids: Evidence of an Unfamiliar Metabolic Strategy,” Proceedings of the Royal Society B 277 (2010): 2257–2267, doi: 10.1098/rspb.2010.0224.
  7. C. M. Berry and J. E. A. Marshall, “Lycopsid Forests in the Early Late Devonian Paleoequatorial Zone of Svalbard,” 1045.
  8. Joe H.S. Macquaker and Kevin M. Bohacs, “On the Accumulation of Mud,” Science, no. 318, December 14, 2007: 1734–1735, doi: 10.1126/science.1151980, Juergen Scheiber, John Southard, and Kevin Thaisen, “Accretion of Mudstone Beds from Migrating Floccule Ripples,” Science, no. 318, December 14, 2007: 1760–1763, doi: 10.1126/science.1147001.
  9. Andrew A. Snelling, Joe Francis, Tom Hennigan, “Lasting Lessons from Mount St. Helens,” Answers, April–June 2015, 56–66.
  10. Andrew A. Snellling, “Order in the Fossil Record,” Answers, January–March 2010, 64–68.
  11. Andrew A. Snelling, “A Catastrophic Breakup: A Scientific Look at Catastrophic Plate Tectonics,” Answers, January–March 2007: 44–48, https://answersingenesis.org/geology/plate-tectonics/a-catastrophic-breakup/, “Noah’s Lost World,” Answers, April–June 2014, 80–84, https://answersingenesis.org/geology/plate-tectonics/noahs-lost-world/.

Написати коментар