[...] Збереження інформації – важливий результат роботи теорії Розумного задуму, хоча досі йому не приділяли належної уваги. Він визначає кількість інформації, необхідну для збільшення ймовірності знайти голку в копиці сіна, щоб голка дійсно була знайдена. Суть збереження інформації полягає в тому, що інформація, необхідна для пошуку голки в копиці сіна, своєю чергою, вимагає пошуку іншої голки в копиці сіна, а це означає, що не все так просто в процесі пошуку. [...]

Відкриття принципу збереження інформації почалося не з доведення математичної теореми. Скоріше, його відкриття відбулося завдяки тому, що ми неодноразово помічали, як спроби пояснити успіх пошуків, шанси на успіх яких здавалися безнадійними, завжди приводили до появи інформації, яка не була належним чином врахована. Одну дірку вдавалося закрити, але тільки за рахунок риття іншої, й тепер потрібно було пояснити нову дірку. Ця нездатність до пояснення стала особливо очевидною в еволюційній літературі. Дарвінські підходи до біологічної еволюції та еволюційних обчислень прагнули пояснити походження інформації за допомогою якогось процесу, який безпосередньо використовував би або імітував природний добір. Однак замість того, щоб визнати фундаментальну прогалину в поясненні, в цій літературі просто посилалися на добір як на запасний варіант пояснення походження інформації, причому сам цей запасний варіант був звільнений від подальших пояснень.

Прагнення пояснити походження інформації, посилаючись на якесь окреме непояснене джерело інформації, зазвичай через процес добору, було настільки поширеним в еволюційній літературі, що заслужило на власну назву: підміна.¹ Підміна стала інструментом еволюційних критиків Розумного задуму, коли вони намагалися спростувати логіку висновку про задум, який і передбачав задум для подій як певних, так і малоймовірних. Критики стверджували, що, щойно в гру вступив природний добір, він почав діяти як підсилювач ймовірності, що усунув будь-яку позірну неймовірність, яка інакше могла б стати підставою для обґрунтованого висновку про задум. Відповідно, критики стверджували, що удавані продукти задуму можуть бути пояснені еволюційними процесами, які не потребують задуму.²

Неймовірні речі

Але ця спроба спростувати висновок про дизайн виявилася занадто простою. Речі можуть бути спроєктовані, але також можуть бути спроєктовані процеси, які створюють речі (порівняйте автомобіль Tesla і завод Tesla, який виробляє автомобілі Tesla – обидва спроєктовані). Умовивід про дизайн надає сенсу неймовірним речам. Збереження інформації [...] надає сенсу неймовірним процесам, які виробляють ймовірні речі. Осмислення підміни стало вирішальним кроком в розробленні точного математичного трактування збереження інформації.

Тоді як збереження інформації було математично підтвердженим теоретичним висновком, підміна була індуктивно підтвердженим емпіричним висновком. Знову й знову інформацію, нібито створену з нуля, приховано вводили під приводом того, що вона вже була адекватно пояснена, тоді як насправді її просто припускали. По суті, підміна стала окремим випадком помилкової постановки питання, що завуальовує, а не висвітлює еволюційні процеси.

Один із найочевидніших прикладів підміни, з яким я зіткнувся особисто, стався 2001 року під час інтерв'ю з дарвіністкою Юджині Скотт в програмі Пітера Робінсона «Незвичайні знання». Ми зі Скотт обговорювали еволюцію й Розумний задум, коли Робінсон підняв метафору про те, що мавпа, отримавши достатньо часу, створила твори Шекспіра, випадково надрукувавши їх на друкарській машинці. У відповідь Скотт сказала, що на відміну від цього прикладу, де друкування мавпи просто продукує випадкові варіації, природний добір схожий на техніка, який стоїть позаду мавпи та викреслює кожну помилку, зроблену мавпою під час друкування Шекспіра.³ Але де саме ви знайдете техніка, який знає достатньо твори Шекспіра, щоб викреслювати помилки під час друкування Шекспіра? Яка кваліфікація цього фахівця? Як фахівець дізнається, що потрібно стерти? Скотт так і не сказала. Це підміна: успіх мавпи в наборі тексту Шекспіра пояснюється, але ціною того, що залишається нез'ясованим технік, який виправляє набраний мавпою текст.

[Приклади підміни]

[...] Підміна також очевидна у Докінза, коли він переходить [...] до біологічної еволюції. Справді, всю його книгу «Сходження на гору Неймовірності» можна розглядати як вправу в підміні стосовно біології.⁴ У цій книзі Докінз порівнює виникнення біологічної складності зі сходженням на гору. Він називає її горою Неймовірності, тому що якби вам потрібно було дістатися до вершини одним махом (тобто досягти величезного збільшення біологічної складності за один раз), це було б вкрай неймовірно. Але хіба гора Неймовірності має бути досягнута одним ривком? Дарвінізм прагне показати, що гору Неймовірності можна досягти невеликими поступовими кроками. Таким чином, на думку Докінза, гора Неймовірності завжди має поступовий звивистий шлях, що веде до вершини, який можна подолати маленькими кроками.

Але де підтвердження цьому твердженню? Може виявитися, що гора Неймовірності обривається з усіх боків й дістатися вершини за допомогою маленьких кроків фактично неможливо. Отже, недостатньо просто припустити, що послідовність маленьких кроків, які збільшують пристосованість, завжди пов'язує біологічні системи. Такий зв'язок необхідно продемонструвати, а на сьогоднішній день цього не зроблено, як показує робота Майкла Біхі про незменшувану складність.⁵ Але навіть якщо б такий зв'язок можна було продемонструвати, що б це говорило про умови формування гори Неймовірності в першу чергу?

Гори, зрештою, не виникають чарівним чином – вони мають бути сформовані внаслідок якогось процесу горотворення. Скільки з усіх можливих шляхів, що виникли на горі Неймовірності, обривисті так, що не існує поступового шляху до вершини? І скільки з них допускають поступовий шлях до вершини? Гора Неймовірності з поступовими стежками до вершини сама по собі може бути неймовірною. Докінз просто припускає, що гора Неймовірності має бути такою, щоб сприяти дарвінській еволюції. Але при цьому він допускає помилку підміни, припускаючи те, що має бути пояснене й обґрунтоване, й тим самим незаконно перетворюючи проблему на її власне вирішення.⁶

[Ще приклади]

В літературі з еволюційних обчислень можна легко знайти приклади підміни, більш витончені, ніж [книга] Докінза. Але в основі всіх цих прикладів лежить одна й та сама помилка, пов'язана з підміною. Найбільш широко розрекламований приклад підміни в літературі з еволюційних обчислень з'явився в журналі Nature ще 2003 року. Річард Ленскі, Чарльз Офріа, Роберт Пеннок та Крістоф Адамі розробили комп'ютерну симуляцію під назвою Avida.⁷ Вони стверджували, що ця симуляція здатна створювати складні булеві оператори [слова в мові програмування Ada – прим. перекл.] без будь-яких спеціальних даних або знань. Один зі співавторів, Пеннок, пішов далі й заявив, що Avida рішуче спростовує роботу Майкла Біхі про незменшувану складність.⁸ А з огляду на те, що незменшувана складність є основою Розумного задуму, Пеннок фактично заявив, що Avida також спростувала Розумний задум.

Але насправді, як показали Вінстон Юерт і Джордж Монтаньєс, відстеживши потік інформації через Avida, кількість інформації, що виводилася через сформовані складні булеві оператори, ніколи не перевищувала кількість інформації, що вводилася. Насправді Avida була влаштована так, щоб виробляти ту саму складність, яку вона, як стверджувалося, виробляла: Avida постійно виробляла зростаючу складність просто заради складності, а не з незалежних функціональних причин. Інші приклади, такі як [комп'ютерні симуляції] «ev» Томаса Шнайдера, «Tierra» Томаса Рея [...] слідували за тією самою схемою.⁹ Юерт і Монтаньєс змогли точно показати, де інформацію, нібито створену з нуля в цих алгоритмах, насправді було вбудовано від самого початку.¹⁰ Підміна, як показало їхнє дослідження, повсюдно зустрічається в цій літературі.

Емпірична робота з демонстрації підміни для цих комп'ютерних симуляцій заклала основу для теоретичної роботи зі збереження інформації. Ці симуляції та їхня послідовна нездатність пояснити походження інформації спонукали дослідити точне числове співвідношення між інформацією, що вводиться й виводиться. Доказ підміни інформації почався з окремих випадків, коли ми прагнули виявити, де саме інформація була прихована в комп'ютерній симуляції. Однак після того, як було розроблено математику збереження інформації, необхідність знайти точне місце, куди було введено інформацію, перестала бути настільки важливою. [...]

Принцип Діріхле́

Теорія гарантує, що інформація буде прихована, навіть якщо еволюційні симуляції стануть настільки заплутаними, що буде важко простежити за їхнім точним інформаційним потоком. За аналогією, якщо у вас є сто один лист, які повинні бути розміщені в сто поштових скриньках, принцип Діріхле в математиці гарантує, що в одній з поштових скриньок має бути більше одного листа.¹¹ Перевірити це емпірично було б важко, якщо не практично неможливо через безліч можливих способів, якими ці листи могли б заповнити поштові скриньки. У цьому випадку на допомогу приходить теорія, яка гарантує те, чого не може дати тільки спостереження.

Підміна – це гра в наперстки. У грі в наперстки оператор поміщає невеликий предмет, наприклад горошину, під одну з трьох чашок, а потім швидко переставляє чашки, щоб збити спостерігачів з пантелику щодо місцезнаходження предмета. Учасникам пропонується вгадати, в якій чашці захована горошина, але в грі часто використовується спритність рук та хибний напрямок, щоб збільшити ймовірність того, що учасники вгадають неправильно. Поки гра йде чесно, горошина знаходиться під однією чашкою й залишається під нею. Вона не може чарівним чином матеріалізуватися або дематеріалізуватися. Гра може стати складнішою, якщо збільшити кількість чашок, а оператор буде переміщати чашки з більшою швидкістю й спритністю. Але, уважно стежачи за оператором, завжди можна визначити, звідки горошина взялася і куди потрапила. Горошина тут – це інформація. Підміна говорить про те, що вона з'явилася під чашкою. Збереження інформації надає математику, яка доводить, що вона насправді завжди існувала.

[Скорочений переклад]