Один еволюційний геолог бачить свідчення масивного й тривалого водного потоку на американському Заході. Він зазначає, що існуючі пояснення не виявили жодного джерела води, й закликає до досить різкої зміни світської геологічної історії для пояснення своїх спостережень, включно з пропозицією про більш ранній льодовиковий період.

Ерік Клаузен провів багато часу, аналізуючи топографічні карти Заходу. В його останній публікації розглядається схема дренажу через Королівську ущелину, Колорадо, та довкола неї.¹ Його попередні публікації присвячені аналогічним дренажним системам через хребет Ларамі, Вайомінг,² регіон прерій Дакоти та Канади,³ річку Єллоустон, Монтана,⁴ та ін.

У кожному з цих досліджень він визначив легко спостережувані «долини, що розходяться й сходяться, притоки, що впадають в річку проти течії, й різкі зміни напрямку дренажних шляхів, які видно на топографічних картах USGS».¹ Він прийшов до висновку, що «великі та тривалі паводки південного напрямку, які протікали через високо розміщений регіон Королівської ущелини, мабуть, пояснюють більшість, якщо не всі» ці особливості.¹

Проблема в тому, що узвишшя в Королівській ущелині, як і більшість Скелястих гір, сформувалося на початку й в середині кайнозою, задовго до настання пізньокайнозойського льодовикового періоду (плейстоцену), внаслідок чого не було б джерела води для тривалих повеней.

В своїй попередній роботі Клаузен зазначив, що це проблема. Він писав,

«Представлені тут дані топографічних карт переконливо доводять, що величезні об'єми води, спрямовані на схід з басейну Ларамі у Великі рівнини, інтенсивно еродували райони хребта Ларамі, якими зараз протікає річка Ларамі та її притоки, а також еродували оточений уступом басейн Гошен Хоул «вниз за течією». Однак, виходячи із загальноприйнятої геологічної історії, ніякого видимого джерела води не існує».²

Окрім того, Клаузен виявив аналогічні свідоцтва повеней, що відбувалися в середині кайнозою на Великих рівнинах та в інших регіонах Заходу.^{3 4} Він продовжував виявляти, що ці так звані «аномальні» дренажні системи й ерозійні поверхні існували набагато раніше, ніж прийнято вважати. Льодовиковий період мав настати тільки після утворення Скелястих гір. Якщо не талі води льоду, то що ж могло викликати появу цих дренажних систем?

Клаузену довелося розробити нову парадигму, щоб пояснити те, що він побачив. Але замість того, щоб прийняти реальність Всесвітнього потопу, він припустив, що в середині кайнозою мав місце більш ранній льодовиковий період, який збігався з підйомом Скелястих гір.⁵ Він стверджував, що танення цього більш раннього льодовикового щита забезпечило воду для ерозії аномальних дренажних моделей і навіть для відкладення олігоценових, міоценових й пліоценових відкладень на всій території Заходу.⁵

Клаузен пояснив:

«З цієї причини роботи, що включають нову парадигму (такі як ця стаття), не використовують геологічну шкалу часу прийнятої парадигми [традиційної геології] або абсолютні вікові дати. Геологічна й льодовикова історії нової парадигми [його інтерпретація] визначаються за допомогою методів відносного датування, в яких дренажні системи на топографічній карті використовуються як свідчення для визначення послідовності формування долин».¹

Іншими словами, Клаузену доводиться відкинути традиційний геологічний час й навіть абсолютні дати, щоб пояснити те, що він бачить! Він зробив висновок:

«Багато дат абсолютного датування, особливо радіометричні, як і інтерпретації скам'янілостей, можуть бути схильні до впливу парадигми й можуть бути або не бути інтерпретовані таким самим чином з точки зору іншої парадигми».⁵

Геологи-креаціоністи, які приймають модель Потопу, згодні з цим. Абсолютні дати ненадійні й ґрунтуються на неперевірених припущеннях. Однак ми також згодні з тим, що існують переконливі геологічні докази існування тільки одного льодовикового періоду відразу ж після Потопу (пізній кайнозой, або плейстоцен).

Цей льодовиковий період не міг вирізати дренажні системи, про які говорить Клаузен, за рахунок талої води, тому що дренажні моделі вже існували до розвитку льодовикового покриву. Ба більше, ми не бачимо жодних геологічних доказів більш раннього льодовикового періоду в середині кайнозою, як припускає Клаузен.

То звідки ж узялася вода для створення цих так званих «аномальних» схем дренажу на Заході й через великі підняття, такі як Королівська ущелина? Найкраще рішення, яке пояснює більшість даних, – це Всесвітній потоп. Немає необхідності припускати більш ранній льодовиковий період як джерело води. Досить фази відступаючого Потопу.

Згідно з інтерпретацією Інституту креаційних досліджень, породи мегасеквенції Техас (яка охоплює більшу частину кайнозою) було відкладено під час фази відступання.⁶ Саме під час утворення цієї мегасеквенції виникло близько 80% гір світу. Окрім того, фаза відступання спричинила масову ерозію, оскільки потопні води продовжували стікати з континентів. Лише після того, як вода повністю пішла в океани, розпочався так званий «плейстоценовий льодовиковий період» через унікальні умови, створені Всесвітнім потопом.⁷

Ця інтерпретація краще пояснює аномальні закономірності дренажу в середньому кайнозої, які спостерігав Клаузен. Немає необхідності в більш ранньому льодовиковому періоді в середньому кайнозої для великих об'ємів талої води. Абсолютні дати, безсумнівно, помилкові, але відносний час цих подій не помилковий, як припустив Клаузен. Час деформації гірських порід й відкладення осадових порід дійсно підтверджує ранньо-середньокайнозойське підняття Скелястих гір та єдиний пізньокайнозойський льодовиковий період в плейстоцені.

Свідоцтва фази Потопу, що відступає, добре видно на прикладі дренажних каналів, прокладених по американському Заходу. Деякі світські геологи бачать це свідчення, але не розуміють його причини. Але для тих, хто приймає істину про Всесвітній потоп, воно ясно видно. Докази Потопу дійсно «висічені в камені».