Визначивши раніше те, що я назвав наукою про мету, я стверджував, що найкращий спосіб повалити матеріалістичну парадигму – це змінити фундаментальні поняття структури та функції. В основі матеріалізму лежить випадковість, з якої, в поєднанні з природним добором, теоретично може виникнути будь-яка структура. Згідно з цим способом мислення, за мільярди років структури, що випадково виникли, почали виконувати свої функції, внаслідок чого на Землі з'явилося життя, яким ми його знаємо. Тобто всі, здавалося б, спроектовані функції в біосфері – це просто результат структур, що виникли випадково. Видимість дизайну – це ілюзія.

Що не є ілюзією, навіть для матеріалістів, то це майже незбагненна складність функцій, які виконує наносекунда за наносекундою кожна жива істота з моменту виникнення життя. З того моменту, як ви почали читати цю статтю, можливо, 60 секунд тому, у вашому тілі відбувалися трильйони й трильйони дискретних, вишукано налаштованих хімічних реакцій. І це відбувається з того моменту, як сперматозоїд вашого батька зустрівся з яйцеклітиною вашої матері.

І, звичайно ж, ніхто не заперечує той факт, що функція існує.

Але чи призначена вона?

Найцікавіше у функції те, що вона повністю залежить від контексту. Ви можете мати клітини з інсуліновими рецепторами, щоб глюкоза надходила в цитоплазму з позаклітинного простору. Ця хімічна реакція, навіть сама по собі, надзвичайно складна. Але що далі? Без усіх необхідних ферментів для перетворення глюкози та кисню на АТФ, а це ще 20 чи близько того надзвичайно вишуканих метаболічних етапів, потрапляння глюкози до клітини саме по собі безглузде. Мета досягається тільки тоді, коли вся серія молекулярних подій досягає мети, telos, для якої вона була створена: приносити користь організму.

Цей прямий аналіз ставить в глухий кут матеріаліста, який хоче стверджувати, що функція виникає з випадково згенерованих структур. Припустімо, в первісному супі випадково утворилися ліпідні везикули, що пропускають глюкозу всередину й назовні. Ви можете назвати це механічною операцією, але це не функція. Функція має сенс тільки тоді, коли вона служить меті, а мета матеріалізується тільки тоді, коли вона служить собі.

Все дуже просто

Функція й мета – безглузді терміни без «я», яке отримує вигоду від їх реалізації. Ви можете скільки завгодно бити молотком по дошці. Але поки ви не вставите цвях між молотком і дошкою, щоб дошка прикріпилася до якогось іншого предмета, який створить конструкцію, що досягає мети, задуманої теслею, ви нічого не досягнете. Жодної функції не було виконано. Не досягнуто мети.

Професор Терренс Дікон, видатний антрополог, а також широко публікований автор й матеріаліст, описав це заплутане становище й навіть вигадав слово «ентенціональний», щоб допомогти охарактеризувати його (неологізм, прикметник, вигаданий для опису явищ, які по своїй суті неповні в тому сенсі, що перебувають у відносинах із чимось невластивим, утворені цим або організовані для досягнення чогось невластивого. Наприклад, функція, інформація, сенс, мета, почуття, цінність утворилися випадково природним добором – прим. перекл.). В своїй книзі «Неповна природа: Як розум виник із матерії» він задається питанням, як «можна пояснити телеологічні прояви живих процесів... Дослідники не могли ні прийняти ентенціональні властивості як засадничі, ні заперечувати їхню реальність, незважаючи на цю вдавану несумісність». (стор. 147)

За багато століть вчені засвоїли, що, коли виникає фундаментальний теоретичний глухий кут, ми не повинні звинувачувати природу. Ми повинні звинувачувати теорію, яка не може пояснити спостережуване природне явище.

В теоретичній базі природознавства чогось не вистачає, якщо вона не може пояснити функції та цілі, які повсюдно присутні в житті. І так, відповідь знаходиться на видноті, в словах самого професора Дікона. Правда в тому, що «ентенціональні» властивості є основоположними. Вони є початком усіх цілей в житті.