Неймовірно! Вчені відновили ДНК декількох неандертальців та порівняли її з ДНК сучасної людини. Відмінності незначні, але інтригуючі. Так що ж може розповісти ДНК про наших прадавніх родичів?

Нові технології дозволили вченим зазирнути в минуле шляхом відтворення ДНК так званих печерних людей. В результаті було виявлено деякі помітні відмінності. Про що ж говорять нам ці відмінності? Чи справді прадавні люди були не такими людьми, як ми? Перш ніж відповісти на ці запитання, потрібно врахувати деякі схожі проблеми. Що ДНК може розповісти про відмінності серед людей? І як біблійна історія людського походження проливає світло на ці відмінності?

Як відрізняються між собою ДНК?

Можливість скласти генетичну карту ДНК - це неймовірний подвиг, враховуючи той факт, що ДНК існує вже тисячі років! Багато залишків давніх людей знайшли в екваторіальних регіонах, де тепло та вологість знищили ДНК. Проте в печері південного Сибіру було виявлено рештки неандертальців та інших груп людей, таких як денисівські люди. В таких холодних, сухих та захищених від зовнішнього впливу зонах ДНК збереглася краще.

В публікації першого проекту з аналізу неандертальської ДНК йдеться про те, що дослідники виявили 99,7 % подібності з ДНК сучасної людини. Вони також виявили, що приблизно 1-4 % ДНК, характерної для неандертальців, також знаходиться в ДНК деяких сучасних євразійців. Такі дані наштовхнули на думку про те, що незначна кількість неандертальців змішалась з прадавніми сучасними людьми і дала потомство. 

Карта поселення неандертальців в Євразії досить широка: від Іспанії до Південного Сибіру і від Німеччини до Близького Сходу. Не дивно, що більша частина неандертальської ДНК зустрічається набагато частіше у сучасних євразійців ніж, наприклад, в представників африканських народів.¹

На сьогодні приблизно вісімдесят генів в ДНК неандертальця та сучасної людини відрізняються між собою.² Ці гени виробляють білки, які регулюють широкий спектр таких функцій, як метаболізм, ріст черепа та відтінок шкіри. Подальше вивчення цих генів може допомогти нам зрозуміти, як неандертальці відрізнялись між собою і, можливо, чому вони вимерли.

Наприклад, один ген виробляє білок, який відповідає за колір шкіри та волосся. Рідкісні види такого гену серед сучасних людей є причиною блідої шкіри та рудого кольору волосся. Ген неандертальців був представлений у вигляді, який на сьогодні є невідомим для людини. Цілком імовірно, що такий варіант гена міг призвести до того, що неандертальці мали бліду шкіру та руде волосся.³ 

Якщо це було так, то тіло неандертальців могло б поглинути більше сонячного світла, ніж у випадку, якби вони мали більш темну шкіру. Така особливість допомагала б отримувати достатню кількість вітаміну D, необхідну для здорового життя у північних регіонах планети.

ДНК денисівської людини також схожа на ДНК сучасних людей. ДНК денисівської людини та сучасних меланезійців (населення островів на північному сході від Австралії) також подібні на 4-6%.⁴ Як і у випадку з неандертальцями, це свідчить про те, що невелика кількість представників денисівської людини змішались з цим народом та давніми сучасними людьми, принаймні тими, що жили у Південно-Східній Азії і дали потомство.⁵

Відмінності між неандертальцями, денисівськими людьми та сучасними людьми невеликі. Перед проведенням першого дослідження ДНК неандертальців їх іноді вважали іншим видом людини або її підвидом. Але це лише довільна та вигадана класифікація, оскільки навіть два сучасних шимпанзе одного виду матимуть більше відмінностей у ДНК, ніж неандертальці чи денисівські люди в порівнянні з сучасними людьми. 

З огляду на генетичні дані, неандертальці та денисівські люди є повноцінними людьми і повинні бути класифіковані як Homo sapiens.

Наскільки точним є секвенування ДНК?

При правильному секвенуванні стародавньої ДНК виникає багато труднощів. Секвенування ДНК передбачає визначення правильного порядку окремих компонентів (основ), які містить ДНК. Забруднення та деградація – дві найбільші перешкоди.⁶ 

Забруднення відбувається внаслідок діяльності бактерій, що знаходяться в скам'янілостях (такі бактерії іноді призводять до забруднення більш ніж 90% ДНК!), та від бактерій, які потрапляють в ДНК під час її обробки сучасною людиною. Деградація відбувається при поділі ДНК і коли її певні компоненти піддаються хімічним реакціям. 

На щастя, вчені розробили методи, які значно зменшують можливість забруднення та деградації, які змінюють реальну послідовність ДНК людини. Тому тепер їхній вплив, як правило, незначний.

Наступна складність полягає в обмеженій кількості залишків давніх людей з життєздатною ДНК. Наприклад, існують скам'янілі залишки лише двох представників денисівської людини, які були знайдені в одній печері. Вони можуть представити ДНК щонайбільше двох осіб. А тепер порівняйте їх з секвенованою ДНК тисяч сучасних людей. Невелика кількість представників стародавнього населення не може реально відобразити весь спектр різноманітності цієї конкретної групи. 

Зразки неандертальців, навпаки, знаходились на територіях різних континентів, тому в цьому випадку вже можна говорити про те, що вони можуть представляти своє населення в цілому.

Важливо також мати підтвердження багатьох еволюційних припущень, які зроблені на основі результатів порівняння послідовності ДНК давніх та сучасних людей.⁷ Наприклад, припускалось, що шимпанзе та людина мали спільного предка. В одній публікації зазначається наступне: 

«Для оцінки розбіжностей між  секвенуванням ДНК. . . між геномами неандертальців і людини. . . [ми використовували] визначене секвенування геному спільного людино-мавпячого предка, уникаючи потенційних упереджень».⁸ 

Очевидно, що автори статті не розглядали людино-мавпячого предка як упередження, хоча так і є насправді! Вченні-креаціоністи активно вивчають методи, які дозволяють уникати таких упереджень для досягнення найбільш вірних результатів.

Біблійна точка зору

Генетика чітко встановила те, що неандертальці та денисівські люди були цілком нормальними людьми. Будь-які фізичні відмінності повинні розглядатися як не що інше, як варіації, які можуть виникати в межах людського роду, що походить від Адама і Єви. Колись предки жили разом навколо Вавилонської вежі. У зв’язку з міграцією після подій вавилонського розсіювання та льодовиковим періодом, який настав пізніше, почали з’являтись нові популяції людей, такі як, наприклад, неандертальці та денисівські люди.

Наступні питання, які постають перед креаціоністами, це те, як і чому з'явилися ці відмінності.⁹ Дати відповідь на питання «Як?» набагато легше ніж сказати «Чому?»! 

Один із можливих варіантів відповіді полягає в тому, що тиск навколишнього середовища, як-от льодовиковий період, «відібрав» найбільш пристосованих до складних умов представників людини (інакше кажучи, той, хто мав особливу комбінацію необхідних характеристик, вижив в цьому середовищі, а інші – ні). Це, можливо, призвело до специфічного набору функцій, виявлених у неандертальців. Організми тварин, що жили після Потопу та під час льодовикового періоду, почали різко змінюватись, що й дозволило їм вижити і добре пристосуватись до нових умов. Теж саме може стосуватись і людей.

Не можна нехтувати і генетичними впливами, які спостерігаються переважно у невеликих популяціях. Невеликі групи людей були б типовим явищем протягом певного періоду часу після розсіювання у Вавилоні, оскільки відбувся поділ людей за мовами. Групи, які покинули Вавилон, часто складались з декількох осіб і спочатку могли ніяк не взаємодіяти з іншими групами.

Явище, відоме як генетичний зсув, може призвести до того, що певні генетичні зміни стають «сталими». Якщо поселення невелике, то всі представники з певними генетичними змінами можуть померти, не передавши їх нащадкам, а ті, що вижили, можуть передати лише одну генетичну зміну наступним поколінням. Якщо люди розмножувались лише в межах свого поселення, то такі характеристики, як, наприклад, міцна будова тіла в неандертальців, можуть стати домінуючими.

Інший можливий вплив вавилонського розподілу – це роль засновника. Засновники кожної групи, що залишили Вавилон, могли просто відрізнятися один від одного. Деякі особливості однієї групи, можливо, були нехарактерні засновникам іншої. Відтак ці риси були б унікальними для кожної групи. 

Швидше за все, міцна будова тіла неандертальців була не закріпленою генетичним зсувом, а характерною ознакою лише однієї групи, яка покинула Вавилон. Ці люди могли навмисно мігрувати в ті місця, які були для них максимально комфортними (подібно до поведінки людини сьогодні).

З плином часу, як це завжди було характерним людині, різні групи мігрували. Ті, хто мав певні риси сучасних людей, можливо, іноді зближувались з іншими групами, такими як неандертальці та денисівські люди. Однак здається, що в якийсь момент відбулась раптова втрата або послаблення властивостей, якими володіли ці інші групи. Генетичний склад сучасних людей став домінуючим.

Інбридинг може мати катастрофічні наслідки для малих популяцій, оскільки він підсилює дефектні гени. Можливо, саме тому неандертальці та денисівські люди зрештою вимерли. Точно ми не знаємо, чому так сталося, це досі залишається таємницею.

Але більше не є таємницею те, що так звані печерні люди, в тому числі неандертальці та денисівські люди, були повністю нормальними людьми. Вони були нащадками народу, який було розділено за часів Вавилонської вежі. Ці люди були створені за образом і подобою Божою на славу Творцю.