Чи починали щелепні хребетні з кісток чи ні? Еволюціоністи хочуть знати.

Рентгенівський аналіз кісткового черепу крихітної скам'янілої риби показує, що хрящові риби (наприклад, акули) не такі примітивні, як колись стверджувалося, і, навпаки, що ми, люди, зберегли багато «примітивних» рис у нашій голові. Принаймні, такі висновки групи палеонтологів, які нещодавно застосували сучасну технологію КТ-рентгеноскопії високої роздільної здатності до 1-сантиметрового черепу, який було виявлено в 1972 році в Сибіру. Він був знайдений недалеко від річки Сіда в девонській скелі, яку умовно датують 415 мільйонами років. Мозаїка рис черепа, на думку дослідників, відкриває нові факти про еволюційну історію акул, костистих риб і взагалі всіх хребетних із щелепами, включаючи людей.

Хрящові риби традиційно вважалися еволюціоністами більш примітивними, ніж кісткові, але великий вік, призначена цій мозаїці, перевертає дану частину еволюційного дерева життя з ніг на голову і змінює розуміння того, що є примітивним, а що більше високорозвиненим. Тому палеонтолог Оксфордського університету Метт Фрідман, співавтор доповіді, яку було опубліковано в Nature, каже: 

«Таке поєднання особливостей, деякі з яких нагадують костистих риб, а інші — хрящових риб, передбачає, що у людей може бути стільки ж ознак, які можна назвати "примітивними", як і в акул».

Зазираючи в майбутнє?

Названа на честь Януса-дволикого — римського бога мостів, перехресть, входів і виходів — Janusiscus schultzei здавна класифікувалася як костиста риба за своїм зовнішнім виглядом. Янус був зображений на монетах з двома обличчями, відображаючи погляд у минуле й у майбутнє. Але два «обличчя» янусискуса — це не справжні обличчя. Швидше вони є метафорою для поєднання в одному й тому ж черепі рис, які зазвичай асоціюються або з кістковою, або із хрящовою рибою.

На цій римської монеті з одного боку зображений дволикий міфологічний бог Янус. Вважаючись богом мостів, під'їздів, перехресть і нових починань, Янус дає «своє» ім'я нашому місяцю січню, оскільки в ньому ми схильні дивитися в минуле, а також в майбутнє. Дослідники, виявивши деякі характеристики хрящової риби в черепі костистої риби з глибини палеонтологічного літопису, назвали викопне на честь цієї лукавої міфологічної істоти.

 Зовні Янусискус здавався просто ще однією вимерлою костистою рибою. У нього великі кісткові пластини на черепі й малюнок емалі на лусці, типовий для вимерлих костистих риб. Але тепер дослідники заглянули всередину черепа за допомогою сучасної технології — комп'ютерного сканера — і отримали віртуальні зображення внутрішньої анатомії черепа. 

Зображення зсередини показує деякі особливості, пов'язані з хрящовою рибою, а також певні нормальні риси кісткової риби. Наприклад, у черепі деякі зі скам'янілих отворів для нервів і кровоносних судин сконфігуровані більше як у хрящової риби, а інші — як у кісткової. У риби також відсутня особливість, яка вважається типовою для еволюційного предка обох типів.¹

Оскільки деякі особливості, що зазвичай характерні хрящовим рибам, знайдені в цій костистій рибі з глибини палеонтологічного літопису, дослідники роблять висновок, що останній загальний предок всіх щелепних хребетних мав кістковий череп, а не хрящовий.² Це зробило б хрящових риб - наприклад, акул - більш високорозвиненими, ніж було прийнято вважати, і припустити, що еволюція в цій лінії позбавилася від кісток.

Метт Фрідман каже:

«Втрата кісткового скелета звучить як досить екстремальна адаптація, але з чудовими відкриттями з Китаю янусискус рішуче припускає, що стародавні предки сучасних акул і їхніх родичів починали так само "кістляво", як і наші власні предки».

Що було першим?

Хрящові риби — як акули й скати — традиційно вважалися більш примітивними, ніж костисті риби. Як в ембріональному розвитку, так і пізніше, під час росту й дозрівання, більша частина кісток у хребетних формується з використанням шаблону хряща. Відтак «ембріологічна рекапитуляція» — це припущення еволюціоністів.

Відкривши таким чином палеонтологам тонкощі будови скелету, ця крихітна сибірська рибка була перекласифікована зі збереженням оригінальної назви та отримала більш важливе місце на еволюційному дереві життя. Оскільки вона має мозаїку ознак, виявлених у кісткових і хрящових черепах риб, дослідники вважають, що хрящові риби не тільки не еволюціонували у костистих риб — ідея, яка вже була оскаржена і залишена багатьма в останні роки — але що вони не є особливо примітивними і, можливо, навіть еволюціонували від кісткового предка риби. 

З еволюційного погляду цей переворот у порядку елементів еволюційної історії переписує ранню еволюцію хребетних,⁴ і це відбувається задовго до тієї частини, де риба ймовірно еволюціонувала в наземних тварин.

Entelognathu sprimordialis, риба-плакодерма, яка, на думку еволюціоністів, є предком як кісткової, так і хрящової риби, як повідомляли в 2013 році ці ж дослідники, має особливості, які раніше вважалися унікальними для кісткових риб. А в 2014 році інше дослідження⁵ показало, що акула, вік якої становить 325 мільйонів років, має декілька рис, характерних для костистих риб. Таким чином, це останнє відкриття додає вагу ідеї про те, що категорії, у які були поміщені риби, можуть бути не такими чіткими, як передбачалося раніше.

Сем Джайлс, провідний автор дослідження, припускає, що жодна група не передує інший. У Science Daily він каже: 

«Результати нашого аналізу допомагають перевернути цей погляд з ніг на голову: найбільш ранні щелепні хребетні виглядали б більш схожими на костистих риб, принаймні зовні, з великими шкірними пластинами, що покривають їхні черепи. Фактично, у них було б поєднання того, що тепер розглядається як хрящові й кісткові риси, підтримуючи ідею про те, що обидві групи стали незалежно спеціалізованими пізніше в їхніх окремих еволюційних історіях... обидві групи розвинули різні адаптації, і вони також зберегли різні примітивні риси від свого предка». 

Джайлс пояснює в Science News:

«Кожна група знайшла свій спосіб підійти до проблеми життя в морі».

Зв'язки чи просто категорії?

«Ця скам’янілість віком 415 мільйонів років дає нам інтригуюче уявлення про "епоху риб", коли сучасні групи хребетних дійсно почали еволюціонувати, — пояснює Фрідман. — Це говорить нам про те, що предки щелепних хребетних, ймовірно, не вписуються в існуючі категорії».

Анатомічні деталі, виявлені у Janisiscus, Entelognathus і стародавньої акули, дійсно привертають увагу до того факту, що специфічні й часто тонкі «особливості» (такі як розмір або орієнтація кісткового отвору для кровоносних судин чи нервів), за якими — за відсутності багатьох додаткових більш чітких анатомічних підказок, присутніх у живої тварини — класифікуються скам'янілості вимерлих тварин. Але анатомічні деталі, що спостерігаються, не дають відповіді на питання про те, хто еволюціонував першим чи на будь-який інший аспект нашої ймовірної еволюційної історії. 

Класифікація, заснована на анатомічних подібностях і відмінностях, не відображає — всупереч еволюційному погляду — мільйони років еволюційного розвитку. Думати, що Janisiscus або Entelognathus відповідають на питання про нашу хребетну еволюційну спадщину, значить просто припустити, що ми еволюціонували в першу чергу, а потім припустити, що анатомія скам'янілостей буде відображати порядок, в якому це відбулося. Проте ніщо в цьому відкритті не вказує на те, що така еволюція коли-небудь відбувалася.

Еволюційні дослідники розглядають добре розвинений кістковий скелет черепа цієї риби, як свідчення того, що предки всіх «гнатостом» — хребетних з щелепами — мали кістковий скелет і що хрящові риби, які походять від нього, втратили ці кістки. Оскільки інша стародавня риба, плакодерм Entelognathus, також мала сукупність кісткових і хрящових рис, дослідники вважають докази переконливими. 

Однак такі висновки являють собою світоглядну інтерпретацію палеонтологічного літопису. Самі скам'янілості лише доповнюють наші знання про біорізноманітність, виявлену серед вимерлих риб.

Примітивні конструкції чи звичайні?

Хрящові риби не примітивні, але не тому, що вони походять від стародавнього костистого предка! Хрящові риби не є примітивними, тому що вони й всі види тварин, як і перші дві людини, були створені близько 6000 років тому. Хрящові й костисті риби не еволюціонували ані від одного спільного предка, ані один від одного. Фактично, експериментальна біологія показує, що тварини змінюються й розмножуються в межах їхніх створених родів, але не показує жодного способу, як один рід може отримати генетичну інформацію, щоб розвинутися в новий і більш складний рід тварин, навіть крок за кроком. 

Загальні особливості будови, спільні для тварин, яких ми умовно поміщаємо в різні категорії для зручності класифікації, не є доказом їхньої загальної еволюційної спадщини, а лише слідами того факту, що вони мають спільного Конструктора, Бога-Творця, Який розповів нам про наше походження в Своєму Слові, в першій книзі Біблії, Буття.

Мойсеєві книги охоплювали набагато більше, ніж походження життя на Землі, відомості, отримані від надійного Очевидця - Бога. Ми також дізнаємося там про походження зла, страждання й смерті. У третьому розділі книги Буття розповідається про повстання людини проти Бога й про обіцянку Бога послати Спасителя, щоб викупити людство. І коли Ісус Христос, Син Божий і Спаситель світу, прийшов на Землю у тілі людини близько 2000 років тому, Він говорив про важливість записаного Мойсеєм у розумінні мети й достовірності місії Христа в цьому світі. 

«Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, бо він писав про Мене. Але якщо ви не вірите його писанням, як ви повірите Моїм словами» (Івана 5:46-47)

Наукові спостереження, як-от відкриття, що «сучасні» особливості, наприклад, кістки, були присутні у вимерлих тварин, що були поховані глобальним Потопом глибоко в палеонтологічному літопису нижче тих, які зазвичай розглядаються як «примітивні» — підтримують справжню історію нашого походження, записану в Буття. Знаючи це, ми повинні краще дивитись крізь неправдивий світогляд, який пропагандують еволюціоністи, і замість цього розуміти, що людство не є еволюційним продуктом випадковості, але було створене за образом Божим і є підзвітне Богу.