Мутації
Категорії / Еволюціонізм / Мутації / Час — не союзник еволюції

Час — не союзник еволюції

Наша генетична деградація підтверджує істинність біблійного літочислення.

Багато біологів-еволюціоністів кажуть, що не можуть зрозуміти, як це креаціоністи, «навіть розумні, які мають наукові ступені в біології»,1 можуть заперечувати еволюцію, коли «ми бачимо, що еволюція відбувається на наших очах». 

Для них легко спостережувані генетичні зміни в сьогоднішніх популяціях живих організмів представляються «очевидним» доказом реальності еволюції «від мікробу до людини». Потрібно лише достатня кількість часу, кажуть вони, щоб ці спостережні маленькі зміни накопичилися, а потім, відфільтровані природним добором, продовжили собою ряд великих змін, в ході яких з первісного бульйону вийшли люди.

Звучить досить логічно. Де ж помилка?

Насправді питання зовсім не в кількості, а в напрямку спостережуваних змін.2 Усі ці зміни, на які посилаються еволюціоністи на доказ своєї теорії – риба-колючка,3 сніговий баран,4 атлантична тріска,5 стійкі до забруднення личинки,6 стійкість до антибіотиків та пестицидів7, 8, 9 – розвиваються абсолютно не в тому напрямку. Вони рухаються в протилежну сторону по відношенню до уявної еволюції «від мікробу до людини».

Накопичення цих «нисхідних» змін ніколи не приведе до «висхідного» еволюційного розвитку, що перетворює жабу в прекрасного принца. Час не вирішує цю проблему; насправді, чим більше часу ми візьмемо, тим більше вона посилюється. 

Час – не союзник еволюції! Порівняйте це з ситуацією зі сфери торгівлі: якщо бакалійна крамничка кожен день зазнає збитків, з часом її чекає не прибуток, а банкрутство. На жаль, саме таке спрямування біологічних змін в нашому світі. Це підтверджують й новітні наукові дані про геном людини.

Безперервна мутаційна деградація

Доктор Джон Сенфорд,10 знаменитий генетик й винахідник генної гармати, докладно описав цю проблему в своїй знаменній книзі «Genetic Entropy and the Mystery of the Genome» («Генетична ентропія й таємниця геному»).11 Невпинна низка випадкових мутацій (яку еволюціоністи вважають «двигуном еволюції») насправді веде до деградації чи повного відмирання функцій організму.

І це не просто особиста думка доктора Сенфорда. Широке наукове співтовариство генетиків – як креаціоністів, так і еволюціоністів – сьогодні визнає, що в кожному поколінні відбувається близько сотні точкових мутацій в репродуктивних клітинах будь-якого окремо взятого людського організму.12 

Ситуацію загострюють ще й додаткові мутації, пов'язані з руйнуванням клітин, а також мітохондріальні мутації. В цілому в будь-якому людському організмі та в кожному поколінні відбувається близько тисячі мутаційних змін.

Як каже доктор Сенфорд: 

«Кожен з нас вже давно перетворився на мутанта!»13

Проблемою була б навіть невелика кількість мутацій кожного організму в кожному поколінні. Адже всі визнають, що більшість мутацій більш-менш шкідливі, а природний добір може позбутися не більше ніж однієї-двох мутацій в кожному поколінні. Кілька мутацій в геномі розміром з людський означають, що шкідливі мутації в організмі повинні накопичуватися.14 Цифри на порядок більші вказують на наявність величезної проблеми.

Вражаюча книга доктора Джона Сенфорда: погана новина про деградацію наших генів змінюється гарною новиною про те, що у нас є «рятівний човен»: «Я вірю, що Начальник життя має владу над смертю й виродженням... Він дав нам життя спочатку, й може дати нам нове життя сьогодні... Я смиренно пропоную вам на розгляд цю альтернативу: Ісус – наша єдина надія». — стор. 159, «Genetic Entropy and the Mystery of the Genome».Отже, чим довше люди живуть на землі, тим більше погіршується наша спадковість – про що яскраво свідчать і збільшення кількості вроджених дефектів, й інші прояви генетичного розладу на зразок ракової хвороби. 

(Рак – це, по суті, результат мутацій клітин нашого організму. Наукові дані все переконливіше показують, що й старіння – теж результат накопичення мутацій наших клітин).

Темпи накопичення мутацій людського організму (тобто генетичне навантаження або генетичний тягар) ростуть з покоління в покоління такими страшними темпами, що генетики-еволюціоністи не можуть пояснити, як люди до сих пір ще не вимерли. Наприклад, еволюційний генетик Олексій Кондрашов запитує: 

«Чому ми не вимерли вже 100 раз?».15 

Збентеження цих вчених викликано тим, що, на їхню думку, люди існують на землі принаймні сто тисяч років (а деякі з них вірять й в мільйон років людської еволюції).

Іншими словами, той факт, що люди до сих пір ще не вимерли, доводить, що людський геном ще не проіснував так довго, щоб розкластися до смертельно небезпечного рівня. Але це не відповідає еволюційному літочисленню! Ось справжня причина замішання еволюціоністів.

Але для християн у цьому немає нічого дивного (Римлян 8:21-22). Той факт, що людство досі існує при таких високих темпах мутаційної деградації, переконливо підтверджує біблійне літочислення людської історії, згідно з яким від моменту, коли наші предки Адам і Єва були наділені Богом «дуже добрими» людськими тілами (Буття 1:31), минуло всього шість тисяч років, й за цей час змінилося лише близько двохсот поколінь. 

Додатковим підтвердженням генної деградації служить скорочення тривалості людського життя після Потопу, коли чисельність людей різко зменшилася (Буття 6 і далі).16, 17 

На цьому тлі ми можемо краще зрозуміти своєчасність переданої Богом Мойсею заборони на шлюби між близькими родичами (Левит 18:9, 20:17; Второзаконня 27:22). Це стало необхідним кроком, щоб зменшити ризик появи вроджених вад у результаті поєднання однакових мутацій в спадковості батьків-родичів.18

Напередодні генетичної катастрофи

У своїй книзі доктор Сенфорд прямо заявляє, що «не існує реального методу запобігти виродження».13 Це погана новина. Ми йдемо на дно, як «Титанік» – а не вгору по еволюційним сходам. Але доктор Сенфорд не намагається уникнути цього сумного висновку. Ось що він каже в «Особистій післямові» до своєї книги:

«Один з моїх рецензентів сказав мені, що зміст моєї книги лякає й вводить в зневіру. Він порівняв мене зі стюардом-садистом на борту Титаніка, який радісно повідомляє пасажирам, що корабель тоне. Але це порівняння невірне. Я не радію наслідкам ентропії (виродження). Мені неприємно спостерігати їх у власному тілі, в гаснучому здоров'ї людей, яких я люблю, або в потворності новонародженого немовляти. 

Я вважаю, що мій висновок жахливий; але він також і незаперечний. Звичайно, справжній стюард на «Титаніку» мав би попередити пасажирів, що корабель тоне, навіть якби деякі з них зненавиділи його за цю новину. І я дійсно відчуваю себе в цій ролі. Відповідальна людина повинна сказати «дякую», коли їй повідомляють погану новину, тому що тепер вона може конструктивно відреагувати на неї. 

Якщо до сих пір ми покладали всі свої надії на потопаючий корабель, хіба нам не слід визнати цей факт й відкинути помилкову надію? Тільки в такому ключі нам і слід прийняти цю погану новину. І тільки прийнявши її, ми можемо щиро порадіти добрій новині: у нас є рятівний човен!».19

Ймовірно, ви вже здогадалися, що має на увазі доктор Сенфорд, кажучи про «рятівний човен». Звичайно, це Ісус Христос. 

У цьому «човні» є місце для всіх – не в приклад рятівним човнам з «Титаніка». Адже багато з тих, хто плив на «Титаніку», загинув саме через те, що рятівних човнів було занадто мало, щоб вмістити всіх пасажирів й команду. 

Але човен «Начальника життя»20 (Дії 3:15) не має подібних обмежень. У ньому помістяться всі, хто з вдячністю відгукнеться на рятівний заклик Ісуса: «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?» (Івана 14:2).

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Таких креаціоністів багато. Див.: www.creation.com/creation-scientists.

  2. Див.: Wieland, C., Поїзд еволюції прибуває (Вибачте, йде в неправильному напрямку), Creation 24(2):16–19, 2002, www.creation.com/train-russian.

  3. Прісноводна рыба-колючка поступово втрачає свої захисні пластини, а її хребет вкорочується – в порівнянні з її гіпотетичними морськими предками. См.: Catchpoole, D., The stickleback—evidence of evolution?, www.creation.com/stickleback, 8 сентября 2009

  4. Catchpoole, D., Bighorn horns not so big, Creation 32(4):12–14, 2010; www.creation.com/bighorn.

  5. Catchpoole, D., Smaller fish to fry, Creation 30(2):48–49, 2008; www.creation.com/smaller-fish.

  6. Catchpoole, D., Worm evolution in pollution? — ‘Evolution in action’ turns out to be nothing of the sort, Creation 26(3):54–55, 2004; www.creation.com/cadmium-worms.

  7. Wieland, C., Superbugs not super after all, Creation 20(1):10–13, 1997; www.creation.com/superbugs.

  8. Sarfati, J., Anthrax and antibiotics: Is evolution relevant?, www.creation.com/anthrax, 15 листопада 2001, оновлено 8 квітня 2005

  9. Catchpoole, D., Pesticide resistance, Creation 33(3):38–40, 2011; www.creation.com/pesticide.

  10. Див. наше інтерв'ю з доктором Сенфордом в: Creation 30(4):45–47, 2008; www.creation.com/sanford.

  11. Sanford, J., Genetic Entropy and the Mystery of the Genome, 3rd edition, FMS Publications, New York, 2008. Книгу можна купити в нашому Інтернет-магазині: www.creation.com/store (Див. також рецензію: Truman, R., J. Creation 21(l):43–47, 2007; www.creation.com/sanford-review.)

  12. Див.: Mutation rate varies between families, Creation 34(2):8, 2012

  13. Sanford, J., Genetic Entropy…, стор. 34.

  14. Ey, L., и Batten, D., Weasel, a flexible program for investigating deterministic computer ‘demonstrations’ of evolution, J. Creation [TJ] 16(2):84–88, 2002; www.creation.com/images/pdfs/tj/jl6_2/ jl6_2_84-88.pdf, www.creation.com/weasel.

  15. Kondrashov, A., Contamination of the genome by very slightly deleterious mutations: why have we not died 100 times over? Journal of Theoretical Biology 175:583–594, 1995

  16. Wieland, C., Decreased lifespans: Have we been looking in the right place? J. Creation 8(2):138–141, 1994; див. також www.creation.com/900.

  17. Sanford, J.C., The Mystery of Our Declining Genes (DVD), CMI, запис виступу в Австралії в 2009 році, можна придбати в нашому Інтернет-магазині: www.creation.com/store.

  18. Catchpoole, D., Church shock: Can you marry your relative? www.creation.com/relative, 14 листопада 2008

  19. Sanford, J., Genetic Entropy…, стор. 158.

  20. Тобто, Ісус. (Дії 3:15)