Генетика
Категорії / Біологія / Генетика / 20-річчя проєкту геному людини: теорія «сміттєвої ДНК» летить до сміттєвого кошика

20-річчя проєкту геному людини: теорія «сміттєвої ДНК» летить до сміттєвого кошика

Перші чорнові начерки геному людини були представлені 2001 року (один в приватному секторі, інший - в державному).1 2 Відтоді, після 20 років інтенсивних глобальних досліджень, дані показали багатство складності, що повністю зруйнувало всі первісні еволюційні хибні уявлення.3 Найголовніше, несправжню еволюційну парадигму «сміттєвої ДНК» повністю розвінчано на користь нової моделі, що містить повсюдну функціональність і мережеву складність. Реальність цієї непізнаної нескінченної складності тільки починає розкриватися – незручний факт, який прямо вказує на всемогутнього Творця.

В нещодавній передовиці журналу Nature коротко підбито підсумки минулих 20 років з моменту появи в пресі публікацій з першими начерками геному людини.3 Коли 2001 року було завершено першу фазу досліджень, спочатку було встановлено, що геном містить приблизно 25 000 генів, що кодують білки, й що фактичні кодувальні сегменти цих генів становлять лише близько 2% від загальної послідовності ДНК.

Багато еволюціоністів знайшли підтвердження в цих перших повідомленнях. Це було пов'язано з тим, що нейтральна модель еволюційної теорії передбачала, що в геномі людини повинні існувати великі ділянки, які перебувають в еволюційній бездіяльності (так звана «сміттєва ДНК»). Ці нібито нефункціональні ділянки повинні були у випадковому порядку виробляти нові гени, які природа повинна була чарівним чином відбирати.4 5 Немає потреби говорити, що ця помилкова еволюційна спекуляція була недовговічною.

Починаючи з 2001 року, численні дослідницькі проєкти показали, що ці незвідані та загадкові ділянки людського геному зовсім не були мотлохом. Навпаки, вони життєво важливі для життя і здоров'я. В підрозділі нової статті в Nature, що має назву «Не сміття», автори пишуть:

«З проєктом геному людини [The Human Genome Project, HGP] відзначився вибух відкриттів небілкових кодувальних елементів. На сьогоднішній день це зростання випереджає відкриття білково-кодуючих генів у п'ять разів й не показує ознак сповільнення».

Вони також зазначили:

«Багато в чому завдяки HGP, сьогодні стало зрозуміло, що більшість функціональних послідовностей в геномі людини не кодують білки. Швидше, такі елементи, як довгі некодуючі РНК, промотори, енхансери та незліченні генні мережеві мотиви, працюють разом, щоб оживити геном».

Основні положення останніх 20 років досліджень геному людини можна резюмувати так:

1) Геном людини є повним сховищем важливої інформації, та цей факт спростовує концепцію сміттєвої ДНК.

2) Білково-кодуючі гени – це здебільшого базовий набір інструкцій в рамках складного й ширшого репертуару регуляторних послідовностей ДНК.

3) Існує набагато більше генів (порівняно з генами, що кодують білки), які кодують функціональні молекули РНК, що не використовуються для виробництва білків, але виконують іншу роботу в клітині.

4) В геномі людини існує величезна кількість регуляторних перемикачів і контрольних функцій, які регулюють його функціонування.

Всепроникний і складний дизайн людського геному – це саме те, що випливає з Біблії. Зрештою, Писання говорить у Псалмі 139:14: «Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!»

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Venter, J.C., et al. 2001. The Sequence of the Human Genome. Science. 291(2001):1304-1351.

  2. International Human Genome Sequencing Consortium. 2001. Initial Sequencing and Analysis of the Human Genome. Nature. 409(2001):860-921.

  3. Alexander J. Gates, A.J., D.M. Gysi, M. Kellis, and A.L. Barabási. 2021. A wealth of discovery built on the Human Genome Project — by the numbers. Nature. 590:212-215.

  4. Tomkins, Ph.D. 2017. Evolutionary Clock Futility. Acts & Facts. 46 (3).

  5. Tomkins, J. P. and J. Bergman. 2015. Evolutionary molecular genetic clocks—a perpetual exercise in futility and failure. Journal of Creation. 29 (2): 26-35.