Чи справді товстим крижаним щитам потрібні тисячі років для формування?

Із секретної авіабази армії США в Гренландії на світанку піднялися шість винищувачів P-38 Lightning і два гігантські бомбардувальники B-17 Flying Fortress. Це було 15 липня 1942 року, й вони прямували на британський аеродром, щоб вступити у війну проти Гітлера.«Glacier Girl», відновлений літак P–38 Lightning

Прямуючи на схід над полярним льодовиком, вони зіткнулися з сильною хуртовиною. Летячи наосліп, вони почули, що їхня перша запланована зупинка для дозаправки в Ісландії «не приймає літаки», що змушує їх повернутися на рідну базу. Однак, наблизившись до неї, вони виявили, що і вона не приймає. Розуміючи, що єдиною надією залишається аварійна посадка на крижаних просторах східного узбережжя Гренландії, вони відчайдушно шукали, доки не знайшли розрив у хмарному покриві.

Єдиним виходом було здійснити аварійну посадку P-38 з випущеним шасіПереднє колесо шасі першого літака, що приземлився, потрапило в ущелину, внаслідок чого він перекинувся. На щастя, удар об ліхтар 8-тонного P-38 був пом'якшений снігом, і пілот отримав незначні травми [ліхтар – прозора частина пілотської кабіни – прим. перекл.]. Побачивши це, інші члени ескадрильї заходили на посадку на черево з піднятими колесами. Літаки отримали лише легкі пошкодження.

Усіх членів екіпажу було врятовано неушкодженими на собачих упряжках приблизно через дев'ять днів. Однак літаки довелося кинути там, де вони зупинилися.¹

В наступні роки кілька людей час від часу згадували про легендарну Втрачену ескадрилью 1942 року, але тільки в 1980 році хтось задумався про рятувальну місію. Американський торговець літаками Патрік Еппс сказав своєму другові, архітектору Річарду Тейлору, що літаки будуть як нові. «Усе, що нам потрібно буде зробити, це зчистити сніг із крил, заправити їх бензином, завести й полетіти на захід. Нічого зайвого».

Захоплюючий спуск в глибоку крижану гробницю загубленого літака...

P-38 Lightning був одним з найпотужніших літаків Другої світової війни. Він бу обладнаний двома двигунами Allison V-12, мав одну 20-мм гармату й чотири кулемети 50-го калібру в носовій частині.

Експлуатувався в 1941-49 рр. Німецькі льотчики прозвали його Der Gabelschwanz Teufel (вилохвостий диявол), через подвійний хвіст. Ці літаки дуже цінуються колекціонерами. Вважалося, що під суцільним льодом на глибині близько 75 м перебували тільки п'ять літаків P-38 із «Загубленої ескадрильї»!!!

Минуло багато років, багато грошей та кілька невдалих експедицій, перш ніж з'явилася перша справжня зачіпка. У 1988 році за допомогою складного радара та ісландського геофізика вони виявили під льодом вісім великих фігур.

Коли маленький саморобний паровий зонд почав розтоплювати отвір в льоді, учасники експедиції приголомшено спостерігали за тим, як подовжувалася робоча частина шланга – приблизно 75 м, перш ніж він досяг першого літака!

Ніхто з першовідкривачів не думав, що літаки можуть бути поховані глибше, ніж під легким покривом снігу та льоду. Та й навіщо? Зрештою, у широкої публіки склалося враження, що для утворення льодовика потрібно дуже багато часу – тисячі років для всього лише кількох метрів.

[Примітка редакції: ми не стверджуємо, що упередження рятувальників щодо швидкості наростання льоду були вірними. Фактичні опубліковані дані про швидкість наростання льоду в цьому регіоні такі, що глибина покриття літаків за ці кілька десятиліть, хоча і вражає, не повинна була стати великим сюрпризом. Але весь сенс статті, як зрозуміло з підзаголовка, полягає в тому, щоб звернути увагу на той факт, що це було несподіванкою й буде несподіванкою для багатьох читачів. Це пов'язано з тим, що подібні помилкові уявлення (про те, що лід наростає лише поступово) широко розповсюджені завдяки загальній вірі в тривалі часові періоди й повільні природні процеси. З огляду на набагато вищу вологість і, отже, набагато більшу кількість снігу, що випадав завдяки більш теплим океанам після Потопу (що, власне, й спричинило льодовиковий період), наростання льоду на той час було б набагато швидшим. Це дозволяє легко уявити, що вся глибина крижаного покриву в усьому світі утворилася за приблизно 4 000 років, з урахуванням стиснення нижніх шарів під дією ваги льоду вище].

Насправді крижані керни в Гренландії використовуються для датування, виходячи з переконання, що шари з різним співвідношенням ізотопів відкладалися, подібно до кілець дерева, протягом багатьох десятків тисяч років.²

Подібна установка змушує багатьох людей інстинктивно думати про мільйони років для росту коралових рифів, формування сталактитів тощо. І це попри численні докази того, що ці речі не потребують величезних часових періодів.^{3 4 5}

Еппс і Тейлор зрозуміли, що прокопати або підірвати цю вражаючу глибину твердого льоду, що утворився менш ніж за 50 років, буде неможливо. Вони повернулися 1990 року з простим пристроєм під назвою «super gopher». Цей пристрій заввишки п'ять футів, обмотаний мідними змійовиками, через які подавали гарячу воду, прорізав у кризі шахту завширшки 122 см зі швидкістю приблизно 60 см на годину, поки він не вдарився об крило літака B-17. Робітник спустився в шахту й за допомогою шланга з гарячою водою зробив печеру навколо літака. На їхнє розчарування, величезний бомбардувальник був розчавлений та понівечений, і його неможливо було врятувати.

Пригнічені Еппс і Тейлор повернулися додому. Однак уже через місяць вони зрозуміли, що у більш міцних P-38 було б набагато більше шансів вистояти під вагою льоду. У травні 1992 року вони повернулися, отримавши нове фінансування від інвесторів, й зробили ще одну спробу, використовуючи високоточну апаратуру. Як і очікувалося, знайдений ними P-38 виявився в чудовому стані.

Після багатьох тижнів напружених зусиль крила й фюзеляж були підняті на поверхню через великий отвір, зроблений за допомогою «super gopher», щоб виконати ще чотири отвори поруч один з одним. Частини літака доставили вертольотом у порт Гренландії, а потім морським шляхом відправили до США для остаточної реставрації. Це виявилося складніше, ніж можна було припустити, оскільки літак був пошкоджений величезною вагою набагато сильніше, ніж здавалося на перший погляд. Проте, коли літак знову почне працювати, він використовуватиме близько 80 % своїх оригінальних деталей. Цікаво, що літаки під льодом лежали точно в такому самому положенні, в якому вони приземлилися, за винятком того, що їх перемістило (льодовиковим потоком) на майже 5 кілометрів від їхнього первісного місця розташування!

Еволюціоністи та інші прихильники довгих епох часто говорять, що «сьогодення – це ключ до минулого». В такому разі 3000-метровий крижаний керн [взятий у рамках спільного європейського проєкту Greenland Ice-core Project (GRIP) у Гренландії в 1990-1992 роках] буде являти собою лише близько 2000 років накопичення. Звичайно, з врахуванням стиснення нижніх шарів (яке також компенсується неминучими наслідками Всесвітнього потопу, а саме набагато більшою кількістю опадів й снігопадів протягом кількох століть⁶) за 4000 років, що минули від часів Ноя, накопичилося достатньо часу для того, щоб утворилися існуючі об’єми льоду – навіть за сьогоднішніх, назагал, некатастрофічних умов.

Як завжди, проти біблійної розповіді про недавнє Творіння говорять не факти, а менталітет нашої культури. «Мільйони років» згадуються так часто, що ми несвідомо сприймаємо всі природні зміни як тривалі за часом. Ось чому багато хто «дивується», коли чує про такі факти, як 180 м шаруватої осадової породи, що утворилася за кілька місяців після виверження гори Сент-Геленс 18 травня 1980 року.⁷ Чи коли чують про справжній дорогоцінний опал, що утворився за кілька місяців,⁸ або про вугілля, отримане внаслідок простого нагріву деревини всього за кілька місяців.⁹ Або про прапор, намет і сани, залишені на Південному полюсі антарктичним дослідником Амундсеном 1911 року, що нині перебувають на глибині понад 12 м під кригою,¹⁰ або про цю глибоко захоронену втрачену ескадрилью.

Однак ми не повинні дивуватися, коли факти показують, що все відбувається швидше, ніж очікується в рамках еволюційного світогляду, оскільки «правда підвалина слова Твого, а присуди правди Твоєї навіки» (Псалом 119:160)

Сюрприз сибірської саламандри

У морозних пустках Сибіру дивовижна саламандра здатна роками виживати в анабіозі, перебуваючи в глибокій заморозці при температурі до -50°C, а потім відігрітися й бігти далі. Вчені поки що не знають точного механізму, але, як і деякі інші тварини, вони майже напевно виробляють «антифриз» – хімічні речовини, що замінюють воду в тканинах й клітинах.

Деякі з них були знайдені похованими в льоду, який, як вважається, належить до епохи плейстоцену – 12 000 років тому за еволюційним літочисленням. Але при відігріванні вони все одно відновилися! Хоча дослідники обговорювали ідею радіовуглецевого датування, щоб перевірити ідею про те, чи можуть вони бути настільки древніми, дехто каже, що істоти «ймовірно, впали на цю глибину набагато пізніше, через глибокі тріщини у вічній мерзлоті».¹²

Так це чи ні, але віра в те, що крижані шари завглибшки всього 14 м мають багатотисячолітній вік, у світлі досвіду «Втраченої ескадрильї», не може бути прийнята на віру.

Доповнення: чи зануряться літаки в лід?

Кілька читачів звернулися до журналу Creation з приводу сенсаційної інформації у цій статті. Згадуючи звичайний шкільний експеримент, в якому дріт, натягнутий за допомогою тягарців, «тоне» в брилі льоду, дехто замислився над запитанням, чи могли літаки

«Glacier Girl» в польоті під час авіашоу в США зануритися на таку глибину. Однак у цьому експерименті дріт проникає крізь лід тільки в тому разі, якщо його проводять за кімнатної температури. Якщо провести той самий експеримент, помістивши все в морозильну камеру, що імітує ситуацію з літаками, то нічого не станеться.¹¹ Поширене пояснення експерименту з дротом та льодом, мовляв тиск тягарця на дроті розтоплює лід, є хибним – це не створює достатнього тиску, щоб розтопити лід. Тепло, що передається з повітря в кімнаті металевим дротом й тягарцем, які є ефективними провідниками тепла, розтоплює лід, який є поганим провідником тепла, що дозволяє тягарцю «прорізати» його.

Окрім того, Джонатан Бромлі (Пейслі, Велика Британія) зазначив (Creation 20(2):5, березень 1998 р.):

«Вірно, що тиск, створений вагою, не змусив би літаки провалитися крізь лід, але є більш простий та наочний спосіб визначити, сталося це чи ні. Для досягнення статичної або курсової стійкості [у літака – його здатність повернутися у вихідне положення рівноваги після відхилення від нього – прим. перекл.] літак повинен мати центр мас попереду так званого «аеродинамічного центру» на крилі. Центр мас зміщується вперед завдяки розташуванню двигунів та інших важких елементів у передній частині та додаванню керуючих елементів, таких як хвостове оперення, площа поверхні якого зміщує аеродинамічний центр до задньої частини. Простішим поясненням є стріла (вага в передній, напрямок у задній частині), яка досягає статичної стійкості тими самими засобами.

Наслідком цього є те, що, якщо не задіяти механізми управління, стріла або літак відхилятимуться вперед й падатимуть носом донизу, коли їм дозволять вільно падати через середовище – чи то повітря, чи то вода, чи то лід. Тому, якби літаки справді рухалися крізь лід, вони всі були б знайдені в одному й тому самому положенні носом донизу. Але цього не сталося».

Таким чином, літаки не могли зануритися під лід; вони були поховані скупченням снігу (який при ущільненні стає льодом).