Дослідникам давно відомо, що пустеля Сахара колись була вологою (або «зеленою»^{1 2}). Однак залишається питання, коли це сталося й наскільки вологою вона була. Вони вважають, що Сахара була зеленою наприкінці льодовикового періоду та на початкуМал.1 Озеро Чад в 1970 році (зелений колір) порівняно з його розмірами під час АВП 7000 років тому (синій колір) й розмірами Британських островів (червоний колір). За останні 50 років озеро Чад значно зменшилося (жовта область), ймовірно, через зростаючий попит на воду. голоцену – в період, що отримав назву Африканського вологого періоду (АВП).³ Польові дослідження та супутникові знімки свідчать про наявність озер та річок, які нині здебільшого поховані під піском.^{4 5 6} Палеоозеро Чад займало площу 340 000 кв. км.⁷ набагато більшу, ніж сучасне озеро Чад (мал. 1). Тут було знайдено незліченну кількість скам'янілостей льодовикового періоду: равлики, діатомові водорості, остракоди, риби, форамініфери, слони, жирафи, буйволи, антилопи, носороги, великі рептилії та інші тварини, включно з бегемотом.⁸ Подібне розмаїття сьогодні можна побачити в африканському Серенгеті, на південь від пустелі Сахара. Навіть карликові крокодили річки Ніл були знайдені на початку XX століття в окремих озерах або басейнах в оазах високогірних районів західної Сахари.^{9 10} Це свідчить про те, що Сахара недавно була вологою. Окрім того, було знайдено безліч артефактів льодовикового періоду та тисячі наскельних петрогліфів, що говорить про те, що населення Сахари було доволі численним.

Деякі дослідники применшують значення вологої Сахари

Однак деякі дослідники стверджують, що в Сахарі не було мегаозер (під якими розуміють озера площею понад 25 000 км²), окрім палеоозера Чад, що живиться дощами з поясу підвищених опадів на півдні. Замість цього, на їхню думку, існували водно-болотні угіддя й невеликі озера, що говорить про те, що волога Сахара, можливо, була не такою вологою, як припускають деякі.¹¹ Квейд та ін. вважають, що якби мегаозера існували, то для цього знадобилася б річна кількість опадів більше 1,2 м/рік, а внутрішньотропічна зона конвергенції (ВТЗК) була б зміщена більш ніж на 1000 км на північ від її нинішнього місця розташування. Моделі не підтверджують такого зміщення ВТЗК. Через це Квейд та ін. припускають, що мегаозера можуть бути пояснені ізольованими болотами й невеликими озерами, викликаними джерелами. Як доказ вони наводять відсутність добре розвинених й просторово протяжних берегових ліній.

Нині ВТЗК викликає пояс сильних дощів зі сходу на захід через центральну Африку. Відомо, що опади в зеленій Сахарі випадали з ВТЗК, оскільки співвідношення ізотопів кисню у воді було високим.¹² Хоча світські вчені дивуються,¹³ зелену Сахару можна пояснити в рамках біблійної історії Землі, якщо крижані щити Північної півкулі розтанули задовго до максимуму льодовикового періоду в Антарктиді.^{1 2} Тоді ВТЗК опинилася б далі на півночі до льодовикового максимуму в Антарктиді через 1 000 років після Потопу.

Нове дослідження підтверджує існування мегаозер

Стаття Квейда та ін. підштовхнула дослідників до повторного вивчення доказів існування мегаозер у Сахарі.¹⁴ Дослідники не тільки підтвердили існування безлічі мегаозер по всій Сахарі, навіть на півночі, а й виявили нове озеро в західній Сахарі, назване озером Тімбукту. Вони також виявили безліч невеликих озер та річок. Берегові лінії не дуже розвинені й не великі, оскільки рухомі піщані дюни знищили більшість геоморфологічних ознак. Для аналізу мегаозер дослідники використовували комплексне дистанційне зондування берегових ліній мегаозер та їхніх водозбірних басейнів. Іноді виявляли лише рештки берегових ліній, що свідчило про існування високих берегових ліній і доводило, що мегаозера були поширеними й великими. Більшість басейнів Сахари свідчать про наявність мегаозер. Берегові особливості не можуть бути приписані джерелам, оскільки джерела не утворюють берегових ліній.

Час виникнення мегаозер не визначено

Дрейк та ін. розуміють, що датування мегаозер незрозуміле: «Однак з літератури зрозуміло, що час розвитку багатьох з цих мегаозер погано визначено».¹⁵ Вони відносять мегаозера загалом до уніфікованого четвертинного періоду, від 2,6 млн років до 11,7 тис. років тому, тобто до загального періоду льодовикового періоду. Більш конкретно, вони відносять існування мегаозер до «вологих фаз» попереднього міжльодовикового періоду. Однак вони визнають, що для конкретного підтвердження цього факту мало датованих матеріалів. Датування, що використовуються, отримані на основі методів визначення вуглецю-14 і U-серії, що застосовуються до викопних мушель молюсків, але ці методи, як стверджується, є ненадійними для датування викопних мушель. Хоча методи люмінесценції потенційно можуть датувати берегові лінії з піску з високим вмістом кварцу, вони були застосовані лише в декількох місцях.

Дослідники досі не знають походження вологої Сахари

Що стосується кількості опадів, необхідних для заповнення палеоозер, Дрейк та ін. визнають, що моделі не працюють. Вони намагаються виправдати існування багатьох мегаозер, стверджуючи, що багато водозбірних басейнів містять гори й що в горах очікується більше опадів, що є правильним. Однак сьогодні в Сахарі є гори й басейни, але Сахара дуже далека від утворення мегаозер, за винятком озера Чад. Хоча Дрейк та ін. показують, що існування мегаозер є надійним, вони обходять стороною «слона в кімнаті»: чому тоді випадало набагато більше опадів, ніж сьогодні?

Вирішення проблеми льодовикового періоду

Біблійна модель швидкого льодовикового періоду може пояснити існування великих та малих озер в Сахарі та популяції тварин і людей зсувом ВТЗК на північ.^{1 2} Подібно до озер на південному заході США та інших озер у районі 30-ї паралелі Північної півкулі, озера Сахари спочатку заповнилися під час Потопу. Залишки потопних вод повинні були залишитися в замкнутих басейнах. Доказом цього можуть слугувати морські скам'янілості форамініфер, знайдені в пустелі Сахара. Тоді набагато більша кількість дощів у Сахарі під час льодовикового періоду або підтримувала озера, або наповнювала їх вщерть, внаслідок чого утворилися річки та струмки. Висохлі річки та струмки зі скам'янілостями земноводних зустрічаються під піском. Таке вологе середовище було спричинене набагато більшим випаровуванням з теплого океану льодовикового періоду й загальною циркуляцією, відмінною від тієї, що спостерігається сьогодні. Але волога Сахара продовжувала існувати й після льодовикового періоду, в середині голоцену, ймовірно, тому, що ВТЗК була зміщена набагато далі на північ.

Висновок

Уявлення про «вологу Сахару» в недавньому минулому викликає суперечки серед світських дослідників, оскільки їм важко знайти механізм для його пояснення. Тим не менш, існує безліч доказів, які нещодавно були підкріплені відкриттям стародавніх берегових ліній. І на відміну від умов, пропонованих світськими дослідниками, умови післяпотопного льодовикового періоду в біблійній перспективі дають механізми для пояснення існування «вологої Сахари».