Вчені-еволюціоністи виявили докази того, що пустеля Сахара була зеленою і родючою в кінці льодовикового періоду, що дозволило людям жити на сотні кілометрів на захід від річки Ніл.¹ Ці дані підтверджують прогнози креаціоністів про тривалий вологий період після Потопу.²

Міжнародна група вчених під керівництвом Абдалла Закі з Женевського університету (Швейцарія) реконструювала древні схеми дренажу п'яти притоків річки Ніл й ще однієї невеликої річки, яка впадала в те місце, де зараз знаходиться озеро Насер.³ Сьогодні ці шість річок являють собою звивисті гряди гальки й великих каменів, що сягають майже 38 850 км² південного Єгипту й північного Судану.¹

Команда геологів розпочала з вимірювання розмірів гальки у шести сухих руслах річок. Крупніша галька відповідає вищій швидкості течії води. По-друге, команда визначила площу поверхні дренажних басейнів стародавніх річок, нанісши на карту топографічні розриви між кожною річкою. Дренажні басейни схожі на чаші, в яких збирається дощова вода для струмків.

Використовуючи ці два розрахунки, вчені оцінили кількість опадів, які переносили різні розміри гальки в кожній річці.⁴ Вони дійшли висновку, що основний епізод високої активності річок стався в другій половині льодовикового періоду, відомого як Африканський вологий період (African Humid Period – AHP), та в наступні роки.

Звичайно, світські вчені стверджують, що АВП був між 14 800 та 5500 роками тому, але вчені-креаціоністи заперечують ці великі дати. Натомість, ми вважаємо, що реальні дати АВП повинні бути встановлені відразу після Потопу, можливо, від 4500 до 3500 років тому, що збігається з післяпотопним Льодовиковим періодом.² На підтвердження цих більш ранніх дат, на стелі, знайденій у Карнакському храмі, згадуються катастрофічні бурі та повені в районі Фів (в 240 км на північ від місця проведення дослідження), що сталися 3500 років тому.¹

Вчені визначили, що під час АВП кількість опадів була набагато більшою.¹ Ведучий автор Абдалла Закі сказав:

«Ми виявили, що наші палеогідравлічні оцінки вказують на інтенсивність опадів в діапазоні 55-80 міліметрів на годину – це у 3-4 рази більше, ніж до та після Африканського вологого періоду».⁴

Закі та ін. розрахували, що середньорічна кількість опадів під час АВП становила 299,7-919,48 міліметрів на рік, що забезпечувало достатню кількість води для підтримки саван та лугів у східній Сахарі в цей час.¹ Сахара не була сухим посушливим місцем після Потопу. Вона була добре забезпечена водою протягом значного періоду часу, ймовірно, понад 1000 років після Потопу. Це свідчення чудово узгоджується з біблійною розповіддю в Буття.

Прийняття розповіді про Потоп як історію допомагає нам краще пояснити те, що виявили Заки та ін., й пояснює сенс сухих русел річок у східній Сахарі. Геологи, які вивчали Потоп, вважають, що океани були набагато теплішими в кінці Потопу через утворення абсолютно нового морського дна з лави в рік Потопу. Тепло від остигаючої лави викликало підвищення температури води в океані на 30 градусів Цельсія в порівнянні з сьогоднішнім днем.⁵ Це призвело б до того, що швидкість випаровування в 3-7 разів перевищила теперішні показники.⁵ Період високого випаровування та випадання опадів, ймовірно, тривав понад 1000 років, доки океани не охолонули до температури, близької до сучасної, перекривши подачу великої кількості опадів у Сахару.

Ці прогнози добре узгоджуються з 3-4-кратним перевищенням річної кількості опадів, розрахованим Закі та ін., що підтверджує біблійне пояснення АВП. Це також підтверджує ранні інтерпретації/прогнози для післяпотопного клімату в Єгипті.

Я сумніваюся, що єгиптяни збудували в пустелі імперію, подібну до тієї, що ми знаходимо там сьогодні. За часів патріархів ця область також зазнала впливу льодовикового періоду, внаслідок чого тут встановився більш вологий та сирий клімат. Лише через століття після льодовикового періоду єгиптяни стали все більше покладатися на Ніл як джерело води, оскільки процес опустелювання затягнувся, й клімат Землі набув нової рівноваги.

Книга Буття – це правдива історія із самого початку. Всесвітній потоп справді був. І нові відкриття, що стосуються стародавнього клімату в Єгипті, підтверджують прогнози геологів, які вивчали Потоп.