Ми можемо спостерігати місячне затемнення тільки завдяки унікальному зв’язку Місяця і Землі.

Майже щоночі нас зустрічає справжнє диво — Місяць. Майстерно змінюючи своє обличчя на постійній орбіті навколо нашої планети, Місяць знову і знову повторює свої увертюри. Ми звикли сприймати його як належне. Але Місяць — це справжнє диво. Чим більше ми дізнаємося про супутники біля інших планет, тим більш унікальним він здається.

Ми знаємо з Писання, що Бог дав Місяцю особливе місце в Своєму плані. Він звелів Місяцю та іншим небесним тілам допомагати нам стежити за часом (Буття 1:14). Чи знаєте ви, що наш місячний календар, за яким ми упорядковуємо своє життя, створений на основі орбіти Місяця, а не Сонця?

Бог також створив Місяць для освітлення Землі вночі (Буття 1:15,17). Уявіть собі одноманіто темне безмісячне небо щоночі! Незважаючи на центральне місце, яке Бог відводить Місяцю в Своїй розповіді про походження Всесвіту, світські астрономи намагаються звести до мінімуму його значення. Якщо еволюція є звичайним явищем, то вони вважають, що ніщо на Землі не повинно бути унікальним. Це стосується і її супутника.

З появою нових технологій, що постійно вдосконалюються, й нових методів вивчення Сонячної системи та інших зірок еволюційні астрономи сподіваються знайти схожі на Землю планети та відповідно схожі на Місяць супутники в різних куточках Всесвіту. Як просуваються їхні пошуки?

Скомпоноване фото місячного затемнення 15 квітня 2014 року в долині Шаста, Каліфорнія. Автор: Kai Cadarette

Ще один супутник в нашій Сонячній системі?

З винаходом телескопа чотири століття тому Місяць, здавалося, втратив частину свого блиску. У 1610 році Галілей відкрив чотири супутники, що обертаються навколо Юпітера. Тепер ми знаємо, що два з них набагато більші нашого. У Сатурна супутник ще більший, Титан — найбільший супутник в Сонячній системі — навіть більший за Меркурій. (Тритон Нептуна також більший за Місяць).

Тому Місяць не є найбільшим. Природні супутники взагалі не рідкість у Сонячній системі. В даний час відомо 175, і їхня кількість зростає. Чи є щось, що робить Місяць особливим?

Давайте подивимося на іншу статистику. Масивні зовнішні планети мають безліч супутників (а не лише один). А як щодо внутрішніх, сухопутних планет? Навколо Марса обертаються два невеликих супутника, але Меркурій і Венера не мають жодного. Таким чином, Земля — єдина планета в Сонячній системі з одним природним супутником. Це унікально.

Як щодо розмірів? Земля — єдина планета із сушею, що має відносно великий супутник. Жодна з зовнішніх планет не має супутника, настільки близького до її власних розмірів. Хоча Місяць дійсно менший за Землю, супутники інших планет у багато тисяч разів менші, ніж їхні господарі.

Схожість за розміром створює ще один унікальний атрибут системи Земля-Місяць — припливи. На жодній іншій планеті немає таких високих припливів. Проте жодна інша планета не має океанів і не потребує припливів, щоб підтримувати життя.

Унікальна орбіта Місяця

У Місяця є ще одна унікальна особливість, яку часто не беруть до уваги, хоча вона не менш важлива — його орбіта навколо Сонця. Щоб оцінити її незвичайність, потрібне певне пояснення.

В загальному менші супутники рухаються по еліптичній орбіті навколо своїх планет, свого роду витягнутий круг. Проте всі основні супутники, включаючи Місяць, мають майже кругові орбіти навколо господарів. Оскільки кожен супутник обертається навколо планети, він також обертається навколо своєї власної осі. Більшість супутників, включаючи наш Місяць, обертаються навколо своїх планет в тому ж напрямку, в якому планети обертаються навколо своїх осей (єдиним винятком серед основних супутників є Тритон Нептуна).

Ось що цікаво. Більшість великих супутників обертаються уздовж площинт, що відповідає обертанню планети уздовж екватора. (Знову ж, Тритон — виняток). Багато малих супутників також обертаються по цій орбіті, хоча деякі мають екстремальні еліптичні орбіти з непарними траєкторіями навколо своєї планети — деякі, як Тритон, навіть обертаються назад по відношенню до обертання своєї планети. Місяць не підходить ні під одну з цих категорій.

Однак місячна орбіта на площині майже збігається з площиною обертання Землі навколо Сонця (див. ілюстрацію нижче). Жоден інший супутник не обертається навколо Сонця в тій же площині, що і його планета. Жоден із 175 супутників.

Відтак Місяць сильно впливає на Землю, і це виглядає як розумний дизайн. Земля повинна підтримувати нахил своєї осі, щоб мати зміни пір року і підтримувати нормальний температурний баланс по всьому світу. Але інші тіла в Сонячній системі мають невелику гравітаційну силу, яка лише дещо змінює осьовий нахил Землі. Якщо це не зупинити, нахил планети поступово зміниться.

З одного боку, зміна нахилу Землі не приведе до зміни пір року. З іншого — сезонні зміни були б набагато більш різкими, ніж сьогодні. Більша частина світу надзвичайно різко переходила би зі спекотних тропіків в холодні, безсонячні зими Антарктики. І це все за один сезон. Очевидно, це мало б катастрофічні наслідки для живих істот.

Але такі згубні зміни не відбуваються через унікальний великий розмір Місяця в порівнянні із Землею і унікальну орбіту обертання навколо Сонця, яка співпадає із орбітою Землі. Ці два фактори в сукупності дозволяють Місяцю стабілізувати нахил планети в межах двох градусів. Для того, щоб ця стабілізуюча сила працювала, повинні діяти обидва чинники. Земля — єдина планета, де таке можливо, і оскільки, очевидно, життя існує лише на Землі, це єдина планета, де це має значення.

Як утворився Місяць?

Унікальна орбіта Місяця дає ключ до того, що це небесне тіло має унікальне походження. Світські вчені визнають, що він повинен був сформуватись особливим чином, на відміну від інших супутників у Сонячній системі. Але оскільки вони не вірять Біблії, то відчайдушно шукають альтернативне пояснення, яким би дивним воно не було.

Ще до того як ми відправили людей на Місяць збирати зразки, астрономи знали, що супутник має незвичайний склад, а також незвичайну орбіту. До 1960-х років вони розробили три теорії походження Місяця. Хоча головним стимулом для програми «Аполлон» була перемога в космічній гонці, у неї були і наукові цілі. Одну теорію місячного походження навіть визнали правильною. Але зразки породи довели, що жодна з них не є істинною.

Як же тоді Місяць потрапив сюди?

Після програми «Аполлон» НАСА вирішила відправити на зовнішні  планети два зонди «Вояджер», і поряд з іншими науковими цілями, вивчити їхні супутники, щоб допомогти з'ясувати, звідки взявся наш Місяць. Незважаючи на все, що вчені вже знали про унікальність Місяця і неочікувані дані місії «Аполлон», науковці все ще припускали, що Місяць повинен мати схожий сценарій походження, що й інші супутники у Сонячній системі. Таким чином, якби вчені змогли з'ясувати, звідки з'явилися основні супутники інших планет, вони могли б виявити походження Місяця.

За цими теоріями стоїть еволюційне припущення, що Сонячна система сформувалася 4,6 мільярди років тому, коли хмара газу і пилу стислася під дією власної гравітації. Велика частина матеріалу, ймовірно, впала в центр, в кінцевому підсумку сформувавши Сонце. Тим часом решта матеріалу сплюснулася в диск, у якому почали збиратися дрібні частинки. Згодом ці маленькі частинки збиралися в більші. Гравітація притягувала все більше уламків, поки деякі не виросли настільки, що стали планетами.

Так звідки ж узялися супутники? Вчені пропонують два варіанти. Деякі частинки, які не падали безпосередньо на планети, могли обертатися навколо них в міру утворення останніх, в кінцевому підсумку збираючись в планетні супутники. Інші частинки не змогли стати частиною планети. Ці залишки, мабуть, стали астероїдами і кометами. Пізніше (принаймні, так свідчить теорія) планети захопили деякі з цих астероїдів, і вони стали супутниками, зазвичай з дуже еліптичними орбітами.

Але жоден з цих сценаріїв не підходить нашому Місяцю! У Місяця немає чітковираженої еліптичної орбіти, тому він не був захоплений. Але це також не відповідає даним для супутників, які, ймовірно, утворилися на орбіті одночасно з планетами. Такі супутники повинні обертатися навколо екватора планет, але Місяць цього не робить. Обидва ці сценарії повністю провалюються.

В результаті теоретики спробували пояснити унікальний супутник Землі всілякими окремими випадками. Протягом певного часу загальноприйнятим вважалася гіпотеза, що інше тіло розміром з Марс зіткнулося з Землею невдовзі після її утворення. Цей частковий удар, ймовірно, викинув уламки на орбіту, з яких утворився Місяць. Але навіть ця малоймовірна версія не змогла пояснити тонкі відмінності в складі породи з Землі та Місяця. Для вирішення цієї проблеми вчені нещодавно запропонували серію великих ударів від тіл з різним матеріальним складом замість одного удару.

За іронією долі, ці еволюційні теорії вимагають незвичайних подій. Астрономи-натуралісти вважають, що в Землі немає нічого незвичайного, і прагнуть це довести. І все ж вони не можуть знайти прості і зрозумілі теорії походження Землі та її супутника. Тому, щоб пояснити унікальну орбіту Місяця, вони придумують все більш незвичайні сценарії, які не доведені або не підтверджені даними з інших куточків Сонячної системи.

Скільки особливих обставин допускається в межаї теорії, перш ніж визнати її провал? Скільки збігів потрібно зв'язати воєдино, перш ніж розумний вчений визнає, що створення — краще пояснення, ніж випадковість?

Біблійний світогляд

З книги Буття ми знаємо, що Бог з самого початку наділив Місяць («мале світло») унікальними функціями. Місяць, поряд з Сонцем («великим світлом»), має особливу мету: він повинен допомогти людству шанувати Творця і служити Йому на Землі. Весь інший Всесвіт підпадає під фразу «також зірки» Буття 1:16, який зводить інші супутники до вторинного статусу (принаймні, в цьому контексті).

Це формулювання точно має на увазі, що Бог виділив дав Місяцю унікальне місце в усьому творінні. Не дивно, що Він створив Місяць із такою кількістю особливих властивостей, які вчені вже встигли оцінити, в тому числі і ті, що узагальнені в даній статті. Унікальна орбіта Місяця, безсумнівно, входить у число атрибутів, які свідчать про особливий статус Місяця на мові, яку будь-хто може зрозуміти.

«Небо звіщає про Божую славу, а про чин його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку,без мови й без слів не чутний їхній голос». Псалом 18:2-4