Космос
Креацентр > Статті > Космос > Незвичайний Місяць

Незвичайний Місяць

Такі види, як місячне затемнення, можливі тільки через унікальне ставлення нашого Місяця до Землі.

Майже щоночі нас зустрічає дійсно чудовий об'єкт – Місяць. Він являє ту ж саму особу, але тонко змінюється на своїй щомісячній орбіті навколо нашої планети. Оскільки подорож Місяця така регулярна і повторювана, ми легко сприймаємо його як належне. Але це дійсно диво. Чим більше ми дізнаємося про інших супутників, тим більш унікальним він здається.

Ми знаємо з Писання, що Бог дав Місяцю особливе місце в Своєму плані Всесвіту. Він звелів Місяцю та іншим небесним тілам допомагати нам стежити за часом (Буття 1:14). Чи знаєте ви, що наш щомісячний календар, за яким ми упорядковуємо своє життя, прийшов з орбіти Місяця (а не Сонця)?

Бог також створив Місяць для освітлення Землі вночі (Буття 1:15,17). Уявіть собі одноманітність безмісячного неба щоночі цілий рік! Незважаючи на центральне місце, яке Бог відводить Місяцю в Своїй розповіді про походження Всесвіту, світські астрономи намагаються звести до мінімуму його значення. Якщо еволюція є звичайним явищем, то вони вважають, що ніщо на Землі не повинно бути унікальним, включаючи її супутник.

З постійно удосконалюваними методами вивчення нашої Сонячної системи і інших зірок еволюційні астрономи сподіваються знайти схожі на Землю планети і схожі на Місяць супутники всюди. Як просуваються їхні пошуки?

Затемнення

Композитна фотографія затемнення 15 квітня 2014 року в каліфорнійській долині Шаста, зроблена KaiCadarette.

 

Ще один супутник в нашій Сонячній системі?

З винаходом телескопа чотири століття тому Місяць, здавалося, втратив частину свого блиску. У 1610 році Галілей відкрив чотири супутники, що обертаються навколо Юпітера, і тепер ми знаємо, що два з них набагато більші нашого. У Сатурна ще більший супутник, Титан – найбільший в Сонячній системі, навіть більший Меркурія. (Тритон Нептуна також більший Місяця).

Так що Місяць не найбільший супутник. Природні супутники навіть не рідкість у Сонячній системі. В даний час відомо 175, і їхня кількість зростає. Чи є якийсь сенс у тому, що Місяць особливий?

Давайте подивимося на іншу статистику. Масивні зовнішні планети мають безліч супутників (а не тільки один). А як щодо внутрішніх, земних планет? Навколо Марса обертаються два невеликих супутника, але Меркурій і Венера не мають жодного. Таким чином, Земля – єдина планета в Сонячній системі з одним природним супутником. Це унікально.

Як щодо порівняння розмірів? Земля – єдина земна планета з відносно великим супутником. Жодна з зовнішніх планет не має супутника, настільки близького до її власних розмірів. Хоча Місяць дійсно менший за Землю, супутники інших планет у багато тисяч разів менші, ніж їхні планети.

Цей близький збіг за розміром створює ще один унікальний атрибут нашої системи Земля-Місяць-припливи. На жодній іншій планеті немає таких високих припливів. Але тоді жодна інша планета не має океанів і не потребує припливів, щоб підтримувати життя.

Унікальна орбіта Місяця

У Місяця є ще одна унікальна особливість, яку часто не беруть до уваги, але не менш важлива – його орбіта навколо Сонця. Щоб оцінити його незвичайність, потрібне якесь пояснення.

Взагалі кажучи, менші супутники рухаються по еліптичній орбіті навколо своїх планет, свого роду витягнутий круг. Проте всі основні супутники, включаючи Місяць, мають майже кругові орбіти навколо своїх планет. Оскільки кожен супутник обертається навколо планети, він також обертається навколо своєї власної осі. Більшість супутників, включаючи наш Місяць, обертаються навколо своїх планет в тому ж напрямку, в якому планети обертаються навколо своїх осей (за одним винятком серед основних супутників – Тритон Нептуна).

Ось що цікаво. Більшість великих супутників обертаються на площині, відповідній обертанню планети уздовж екватора. (Знову ж, Тритон – виняток). Багато малих супутників також обертаються по цій орбіті, хоча деякі мають екстремальні еліптичні орбіти з непарними траєкторіями навколо своєї планети – деякі, як Тритон, навіть обертаються назад по відношенню до обертання своєї планети. Місяць не підходить ні під одну з цих категорій.

Однак місячна орбіта на площині майже збігається з площиною обертання Землі навколо Сонця (див. ілюстрацію нижче). Жоден інший супутник не обертається в тій же площині, що і його планета навколо Сонця. Жоден із 175.

Унікальна орбіта

Більшість супутників нашої Сонячної системи, таких як Тритон Нептуна і Ганімед Юпітера, обертаються в площині, відповідній обертанню їхньої планети уздовж екватора. Місяць не такий. Він обертається майже в тій же площині, що і Земля навколо Сонця.

Це дуже відрізняється від обертання Землі. Це було б неможливо, якби Місяць розвивався з тієї ж обертової хмари, що і Земля. Тому світські астрономи припускають, що зовнішнє тіло вдарилося об Землю під гострим кутом, і Місяць утворився з уламків цього зіткнення.

Біблія, навпаки, пояснює, що Творець помістив Місяць на цю орбіту з особливою метою. Він грає життєдайну роль в підтримці нахилу Землі, яка забезпечує сезони і тримає температури збалансованим. На жодній іншій планеті немає такого Місяця.

Цей факт робить глибокий вплив на Землю, пропонуючи дизайн. Земля повинна підтримувати свій нахил, щоб мати мінливі сезони і підтримувати температуру досить збалансованою по всьому світу. Але інші тіла в Сонячній системі надають невелике гравітаційне тяжіння, яке повільно має тенденцію змінювати осьовий нахил Землі. Якщо його не зупинити, нахил Землі поступово зміниться.

З одного боку, ця зміна нахилу Землі не приведе до зміни пір року. З іншого – сезонні зміни були б набагато більш різкими, ніж сьогодні, коли велика частина Землі переміщається з киплячих тропіків в один сезон в холодні, безсонячні зими Антарктики. Очевидно, це мало б катастрофічні наслідки для живих істот.

Але цього не відбувається через унікальний великий розмір Місяця в порівнянні з Землею і його унікальною орбітою в тій же площині, що Земля обертається навколо Сонця. Ці два фактори в сукупності дозволяють Місяцю стабілізувати нахил Землі в межах двох градусів. Для того щоб ця стабілізуюча сила працювала, повинні діяти обидва чинники. Це єдина планета, де таке можливо, і оскільки життя здається унікальним для Землі, це єдина планета, де це має значення.

Великий – це відносно

Який супутник найбільший в порівнянні зі своєю планетою? Наш Місяць! Якщо ви масштабуєте інші планети до розміру Землі і масштабуєте їхні супутники аналогічно (див. вище діаграму), всі інші супутники набагато менші в порівнянні.

Наша Сонячна система має 175 відомих супутників. На цьому графіку показані основні з них з радіусом більше 250 миль (400 км). П'ять з них більші нашого Місяця, але ставлення їхніх розмірів до розмірів своїх планет набагато менше.

Різниця в масі ще більш значна. Місяць 1/80 маси Землі. Але Ганімед, найбільший супутник нашої Сонячної системи (майже в два рази більший радіуса нашої Місяця), становить всього 1/12 800 маси Юпітера!

Звідки взявся Місяць?

Унікальна орбіта Місяця дає ключ до того, що він має унікальне походження. Світські вчені визнають, що він повинен був бути сформований унікальним чином, на відміну від будь-якого іншого супутника в Сонячній системі. Але оскільки вони не вірять відповіді Біблії, то відчайдушно шукають альтернативне пояснення, яким би дивним воно не було.

Ще до того як ми відправили людей на Місяць збирати зразки, астрономи знали, що Місяць має незвичайний склад, а також незвичайну орбіту. До 1960-х років вони розробили три теорії походження Місяця. Хоча головним стимулом для програми «Аполлон» була перемога в космічній гонці, у них були і наукові цілі. Одну теорію місячного походження навіть визнали правильною. Але зразки породи довели, що ні одна з них не була істинною.

Як же тоді Місяць потрапив сюди?

Після програми «Аполлон» НАСА запланувало два зонди «Вояджер» для відвідування зовнішніх планет і, поряд з іншими науковими цілями, вивчення їхніх супутників, щоб допомогти з'ясувати, звідки взявся наш Місяць. Незважаючи на все, що вчені вже знали про унікальність Місяця і сюрпризи місії «Аполлон», вони все ще припускали, що Місяць повинен мати сценарій походження, подібний іншим супутникам у Сонячній системі. Таким чином, якби вчені змогли з'ясувати, звідки з'явилися основні супутники інших планет, вони могли б виявити походження Місяця.

За цими теоріями стоїть еволюційне припущення, що Сонячна система сформувалася 4,6 мільярди років тому, коли хмара газу і пилу стислася під дією власної гравітації. Велика частина матеріалу, імовірно, впала в центр, в кінцевому підсумку сформувавши Сонце. Тим часом решта матеріалу сплюснулася в диск, у якому почали збиратися дрібні частинки. Згодом ці маленькі частинки збиралися в усебільші і більші частки. Гравітація притягувала все більше частинок, поки деякі не стали досить великими, щоб стати планетами.

Так звідки ж узялися супутники? Вчені пропонують дві можливості. Деякі частинки, які не падали безпосередньо на планети, могли обертатися навколо планет по мірі їхнього утворення, в кінцевому підсумку збираючись в планетні супутники. Інші частки не змогли стати частиною будь-якої планети. Ці залишки, мабуть, стали астероїдами і кометами. Пізніше (або так свідчить теорія) планети захопили деякі з цих астероїдів, щоб стати супутниками, зазвичай з дуже еліптичними орбітами.

Але жоден з цих сценаріїв не підходить нашому Місяцю! У Місяця немає високоеліптичної орбіти, тому він не був захоплений. Але це також не відповідає даним для супутників, які, ймовірно, утворилися на орбіті одночасно з планетами. Ці супутники повинні обертатися навколо екватора планет, але Місяць цього не робить. Обидва ці сценарії повністю провалюються.

В результаті теоретики спробували пояснити цей унікальний супутник всілякими окремими випадками. Протягом деякого часу загальноприйнятим вважалося, що інше тіло розміром з Марс зіткнулося з Землею невдовзі після її утворення. Цей ковзний удар, імовірно, викинув уламки на орбіту, з якою з'єднався Місяць. Але навіть це малоймовірне пояснення не змогло пояснити тонкі відмінності в складі Землі і Місяця. Для вирішення цієї проблеми вчені нещодавно запропонували серію великих ударів від тіл з різним матеріальним складом замість одного удару.

За іронією долі, ці еволюційні теорії вимагають незвичайних подій. Астрономи-натуралісти вважають, що в Землі немає нічого незвичайного, і прагнуть це довести. І все ж вони не можуть знайти прості і ясні теорії походження Землі і її супутника. Тому, щоб пояснити унікальну орбіту Місяця, вони придумують все більш незвичайні пояснення, які не доведені або не підтверджені даними з іншої Сонячної системи.

Скільки особливих обставин допускає теорія, перш ніж вона провалиться? Скільки збігів потрібно зв'язати воєдино, перш ніж розумний вчений визнає, що створення – краще пояснення, ніж випадковість?

Біблійний світогляд

З книги Буття ми знаємо, що Бог з самого початку наділив Місяць («мале світло») унікальними функціями. Місяць, поряд з Сонцем («великим світлом»), має особливі цілі, щоб допомогти людству в його ролі шанувати і служити Творцеві на Землі. Весь інший Всесвіт підпадає під фразу «зірки також» Буття 1:16, який зводить інші супутники до вторинного статусу (по крайній мірі, в цьому контексті).

Це формулювання сильно має на увазі, що Бог створив Місяць з особливими цілями, унікальними в творінні. Не дивно, що Він створив Місяць зі стількома особливими властивостями, які вчені вже встигли оцінити, в тому числі і ті, що узагальнені в цій статті. Унікальна орбіта Місяця, безсумнівно, є одним з цих атрибутів, які свідчать про особливий статус Місяця, на мові, яку будь-хто може зрозуміти.

«Небо звіщає про Божую славу, а про чин його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку,без мови й без слів не чутний їхній голос». Псалом 18:2-4

 

Автор: д-р Денні Р. Фолкнер

Дата публікації: 1 вересня 2017

Джерело: Answers In Genesis

 

Переклад: Тiга В                                     

Редактор: Недоступ О.

 

 

Написати коментар