На нових знімках поверхні Місяця, зроблених з космічного корабля NASA, по всій території супутника видно невеликі укоси.¹ Це означає, що всупереч поширеній думці, Місяць не холодний і на ньому має місце тектонічна актівность.² 

У журналі Science були опубліковані результати роботи дослідницької групи під керівництвом д-ра Томаса Уоттерса (Thomas Watters) — планетарного геолога Центру вивчення Землі і планет при Смітсонівському національному музеї авіації і космонавтики, Вашингтон, округ Колумбія.³ Малюнок 1. Місця розташування лопастевих укосів на Місяці. Чорними точками позначені раніше відомі схили. Білими —недавно виявлені.

Укоси порівняно невеликі, тому їх вдалося визначити тільки після того, як за допомогою місячного орбітального зонду (МОЗ) були зроблені фото високої роздільної здатності. Похилі схили зігнуті у вигляді лопастей. Найвищі укоси досягають 100 метрів і мають протяжність до декількох кілометрів. Хоча середній розмір укосів набагато менший — всього 10 метрів у висоту.

Перші лопастевидні укоси на Місяці були виявлені на початку 70-х років завдяки фотографіям, доставленим експедиціями Аполлонон-15, 16 і 17. Але на знімках було видно тільки область біля місячного екватора. Група Уоттерса виявила ще 14 таких утворень. Сім із них розташовуються у напрямку до полюсів Місяця, що свідчить про їх повсюдну присутність на поверхні супутника (мал. 1).

Кора Місяця стискається

На думку дослідницької групи, вся поверхня Місяця стиснулася, в результаті чого окремі ділянки наповзають одна на одну, утворюючи насуви (мал. 2). Припускається, що головною причиною стиснення місячної кори стало охолодження її внутрішніх шарів. У загальному масштабі, стиснення відносно невелике — всього 100 метрів по радіусу Місяця, загальна протяжність якого 3,5 тис. кілометрів.

Це відкриття мало дуже важливе значення для розуміння походження та історії Місяця. Воно стало великим сюрпризом, оскільки узгоджується з біблійною розповіддю і суперечить еволюційним переконанням.Малюнок 2. Стиснення поверхні Місяця призводить до утворення насувів. В результаті розлому одна частина поверхні піднімається над іншою, і утворюється крутий укіс.

У сучасному натуралістичному розумінні, Місяць сформувався близько 4,5 мільярдів років тому. Спочатку він був повністю покритий океаном розплавленої лави. Згодом лава затверділа, а Місяць продовжував остигати, поки не зникли всі джерела тепла, що сталося дуже давно. 

Вважається, що останні 3 млрд років на Місяці не відбуваються тектонічні процеси, і він залишається холодним.

Однак згадані невеликі укоси означають, що охолодження почалося відносно нещодавно, і Місяць набагато активніший, ніж передбачалося. Наявність укосів прямо суперечить традиційному уявленню про натуралістичне походження супутника, а особливо його ймовірному віку в кілька мільярдів років.

Як вченим вдалося визначити, що укоси утворилися не так давно? За повідомленнями NASA:

«Дослідники вважають, що укоси з'явилися на Місяці недавно ще й тому, що вони проходять по маленьким кратерам. Місяць постійно бомбардують метеорити. Тому маленькі кратери (менше 350 метрів в діаметрі) швидше за все «свіжі», інакше вони б зникли внаслідок інших впливів на поверхню. Отже, якщо через маленький кратер проходить укіс, це свідчить про молодість останнього, оскільки це означає, що він сформувався пізніше кратера. Ще більш вагомим доказом служить те, що поверх укосів немає великих і, швидше за все, більш старих кратерів. Усі вони виглядають свіжими і відносно неушкодженими».⁴ (мал. 3)

Укоси — свідоцтво молодого Місяця

Виходячи з цих відомостей, і дивлячись через призму мільйонів років еволюції, дослідники визначили, що укоси сформувалися не раніше мільярда років тому. Однак, за їхніми словами, вік ескарпів може бути і 100 мільйонів років або навіть менше. Чи не занадто великий часовий діапазон?

Насправді, є безліч підтверджених свідчень, що на Місяці має місце геологічна активність і в наш час.⁵ Ці свідоцтва мають вигляд епізодичних явищ, таких як «локальні зміни кольору, точки або спалахи світла, хмари, туман, пелена та інші спостережні події, які говорять про геологічну активність на Місяці».⁶ 

Найбільш ранні зареєстровані спостереження з'явилися тисячу років назад, а після винаходу телескопа відповідні повідомлення стали з'являтися все частіше. Епізодичні місячні явища за своєю природою нетривалі. Вони спостерігаються, як правило, лише однією людиною і не підтверджуються іншими незалежними джерелами. 

Через пануючий світогляд, що вимагає мільйонів років еволюції, цій інформації не приділяється увага, а надходження нових даних від спостерігачів не вітається.

Малюнок 3. Розлом перетинає кілька маленьких метеоритних кратерів (позначені стрілками), деформуючи їх. В результаті розлому порода піднялась і покрила кратери, підім'явши під себе ділянки дна і краї кратерів. Близько половини краю і дно двадцятиметрового кратера (позначено квадратом) покрито породою. Маленькі кратери швидко руйнуються новими впливами на поверхню, тому розлом (що з'явився пізніше) сформувався відносно недавно.

Однак укоси не стерті з поверхні Місяця. Їх присутність можна підтвердити повторними спостереженнями.

За оцінками дослідників, для виникнення тиску для утворення насувів, ядро Місяця повинно бути оточене океаном магми. Вони припускають, що цей океан утворився в результаті зіткнення великих космічних об'єктів з місячною поверхнею в період так званого (і спірного) пізнього важкого бомбардування. Відповідно до еволюційної часової шкали, ця подія відбулася близько 4 млрд років тому. Однак це не пояснює недавнього стиснення кори на Місяці. Тепло мало розсіятися мільярди років тому.

До честі дослідників, вони не виключили можливість геологічної активності і формування укосів на Місяці в наші дні. Вчені планують повторно вивчити дані про місяцетруси, зафіксовані сейсмометрами місій Аполлон в 70-х роках. Вважалося, що місяцетруси були викликані гравітаційними припливами, зіткненнями з метеоритами і коливаннями між нічною і денною температурами. Однак група Уоттерса має намір з'ясувати, чи не пов'язані деякі зафіксовані місяцетруси з утворенням насувів.

Крім того, планується зіставити нові зображення, отримані за допомогою МОЗ, і фотографії, зроблені камерами Аполлона, щоб дізнатися, чи змінилася форма насувів за останні 30 років.

Відсутність великих укосів

Лопастеві укоси були виявлені і на Меркурії. Вважається, що вони утворились в результаті тих же процесів стиснення поверхні, що і на Місяці. Однак на відміну від місячних, укоси на Меркурії досягають сотень кілометрів у довжину і тисячі метрів у висоту. Найдовші з них простягаються більш ніж на тисячу кілометрів. Наявність укосів означає, що колись Меркурій перебував в розплавленому стані, а в міру остигання планети і стиснення її внутрішньої структури, площа поверхні зменшилася на кілька кілометрів.

Вважається, що Місяць теж був у розплавленому стані. В такому випадку, чому на ньому немає таких же величезних укосів? 

Хоча наш супутник менше Меркурія (більше, ніж на третину за об’ємом), стиснення розплавленої внутрішньої структури Місяця повинне було стати причиною величезних зсувів. На думку деяких дослідників, такі зрушення були, але з часом вони зруйнувалися метеоритним бомбардуванням. 

Проте відсутність зрушень можна пояснити набагато простіше: початкова температура була нижчою. До такого ж висновку прийшов і керівник дослідницької групи Уоттерс.

Висновок

Нещодавно виявлені укоси суперечать переконанням еволюціоністів про походження та історію Місяця, але цілком узгоджуються з біблійною моделлю. 

Крім того, факт існування укосів спростовує гіпотези про еволюційний процес формування супутника, згідно з якими це небесне тіло на початку було у розплавленому стані. Насправді, наявність укосів передбачає, що температура супутника Землі на самому початку практично не відрізнялася від сьогоднішньої, що цілком відповідає біблійній розповіді. Укоси спростовують мільярди років еволюційної часової шкали і свідчать про молодий вік природного супутника Землі.

Згідно з біблійними часовими рамками, метеоритні бомбардування мали місце приблизно 4,5 тисячі років тому під час Всесвітнього потопу.^7, 8 Виявлені на Місяці укоси прекрасно вписуються в послідовність подій більш короткого біблійного літочислення.