Нелітаючі комахи на островах, що продуваються вітрами. Навіть недолік іноді може бути перевагою.

Велика перешкода для еволюційної віри полягає в наступному: який механізм міг додати всю додаткову інформацію, необхідну для поступового перетворення одноклітинної істоти на пеліканів, пальм та людей? Природний добір сам по собі не може цього зробити – добір передбачає позбавлення від інформації. Група істот може стати більш пристосованою до холоду, наприклад, за рахунок відбору тих, хто не несе в собі достатньої генетичної інформації для створення густого хутра. Але це не пояснює походження інформації про густе хутро.

Для еволюціоністів існує лише одне, щоб пояснити нову інформацію, яку вимагає їхня теорія, – мутації. Це випадкові помилки під час копіювання генетичної інформації (закодованого набору інструкцій у ДНК, що є «рецептом» або «матрицею», яка визначає устрій та роботу будь-якої істоти) з одного покоління в інше. Природно, що такий змінений набір інформації, як правило, або шкідливий,¹ або в кращому разі нейтральний.²

Однак еволюціоністи вважають, що час від часу відбувається «хороша» мутація, якій сприяє добір та яка дає змогу істоті просуватися еволюційним шляхом до чогось зовсім іншого.

Неправильний тип змін

Чи існують «хороші» мутації? Еволюціоністи можуть вказати на невелику жменьку випадків, коли мутація допомогла істоті вижити краще, ніж тій, у кого її не було. Насправді їм варто придивитися уважніше. Такі «хороші» помилки – це все ж таки не той тип змін, який перетворить рибу на філософа: вони спрямовані точно не в той бік. Замість того щоб додавати інформацію, мутації її знищують або спотворюють спосіб її вираження (що не дивно, адже це випадкові помилки).

Наприклад, жуки втрачають крила. Певний вид крилатих жуків мешкає на великих континентах; той самий вид жуків на маленькому острові, що продувається вітрами, не має крил.

Що сталося легко уявити. Час від часу в популяціях жуків може виникати мутаційний дефект, який не дає змоги крилам формуватися. Тобто інформація, необхідна для створення крил, втрачається або спотворюється якимось чином.

Пошкоджений ген (ген – це наче довге «речення», яке містить одну частину всіх інструкцій, записаних у ДНК) буде переданий усім нащадкам цього жука та їхнім нащадкам, оскільки він копіюватиметься знову й знову. Усі ці жуки-нащадки будуть безкрилими.

Якщо жук з таким дефектом безкрилості мешкає, наприклад, на австралійському материку, він матиме менше шансів втекти від хижаків, тож його, швидше за все, буде знищено внаслідок «виживання найсильніших», перш ніж він зможе залишити потомство. Такий так званий «природний добір» може допомогти усунути (або, принаймні, зменшити накопичення) подібні генетичні помилки.

Здуло!

Однак на острові, що продувається вітрами, жуків, які вміють літати, зазвичай здуває в море, тож відсутність крил – це перевага. З часом внаслідок знищення всіх крилатих жуків виживуть лише ті з них, які пройшли «природний добір». «Ось!» – каже еволюціоніст. «Сприятлива мутація – еволюція в дії!» Однак це не виправдовує його доказів, бо, хоч і корисна для виживання, вона все ж таки є дефектом – втратою або пошкодженням інформації. Це прямо протилежне тому, що потрібно еволюціоністам для демонстрації справжньої еволюції.

Щоб підтримати віру в процес, який нібито перетворив молекули на людину, потрібні мутації, що додають інформацію. Показ того, що дефекти, які сприяють втраті інформації, можуть давати перевагу у виживанні, не має жодного значення з точки зору доказів реальної еволюції.

Коротко:

1. Еволюційна теорія вимагає, щоб деякі мутації йшли «вгору» – додавали інформацію.

2. Мутації, які ми спостерігаємо, зазвичай нейтральні (вони не змінюють інформацію або «сенс» у коді) або ж вони є інформаційно низхідними – дефекти, що втрачають/пошкоджують інформацію.

3. Рідкісні «корисні» мутації, за які чіпляються еволюціоністи, всі виглядають як цей безкрилий жук – зміни «донизу», втрата інформації, яка, хоч і може дати перевагу у виживанні, спрямована якраз у неправильному для еволюції напрямку.

Весь наш реальний досвід, особливо в «інформаційний вік», говорить про те, що покладатися на випадкові помилки копіювання для отримання реальної інформації – це доля «істинно віруючих», а не науки.