Краса – це якість існування, яка цікавила філософів ще з часів Платона. Це давній ідеал, до якого ми маємо прагнути, поряд із добром та істиною.

З класичних часів її відмінними рисами були гармонія, пропорції та узгодженість, або єдність. Є також краса звуку, як у гарній музиці, й делікатеси дотику, смаку та запаху. Існує краса думки та уяви, породжена творчим розумом чоловіків та жінок.

Поезія, риторика, логіка, танець, елегантне математичне рівняння... усе це може викликати відповідний захват. Однак краса – це не просто реакція, що сприймається тільки оком того, хто дивиться; вона міститься в самому об'єкті, який має бути результатом продуманого дизайну.

Коли на початку дев'яностих Філіп Джонсон очолив рух «Розумний задум», він поклав початок величезним дебатам про походження життя. Тоді основна увага приділялася складності, а естетиці приділялося мало уваги.

Живі істоти складні й високо впорядковані, і цей порядок не з'являється випадково нізвідки. Він має бути спроектований, а дизайн передбачає наявність інтелекту й мети. Однак при поясненні життя багато лідерів науки заперечують ідеї задуму; вони покладаються на природний закон та випадковість. Вони виключають наявність цілеспрямованого інтелекту або дизайнера – Бога.

Сьогодні, через двадцять років, прихильники розумного задуму здобули багато перемог, спираючись на наукові аргументи. Якщо ви почитаєте Дембскі, Нельсона, Біхі, Веллса або будь-кого іншого, ви побачите, що механістичний натуралізм піддається серйозному науковому сумніву. Бога дійсно слухають. Однак внаукових колах, як і раніше, править наука, й дебати, схоже, зайшли в глухий кут. Ось чому, я думаю, нам слід посилити аргумент про задум, зробивши акцент на естетичному боці природи, на красі.

Краса – це особливий вид порядку, відмінний від складності, й для її створення потрібна обдумана мета. Вона вказує на джерело, яке виходить за рамки простого інтелекту.

Картини Ван Гога говорять нам про існування художника, але вони також говорять нам дещо про його особистість, про те, якою людиною він був. Точно так само краса, яку ми бачимо в природі та в людях, говорить нам про те, що Бог існує, а також розкриває деякі особисті якості Бога.

Складність може вказувати на розумного інженера-Творця, але краса, з усім її багатим розмаїттям, вказує на художника-Творця, а художник за своєю природою має інший, емоційний, святковий погляд на реальність.

Саме з таким Творцем ми маємо справу. За його творчістю ми можемо судити про його смаки й цілі, про його думки й почуття. І він стає більш схожим на нас, з емоціями та вподобаннями, ближчим та доступнішим нам.

Як виникла об'єктивна краса? Яка перша причина, крім цілеспрямованого розуму, може спричинити появу красивих візерунків? Як еволюційна теорія, що виключає Бога й розум, може пояснити їхню появу? І далі, як еволюція, яка покладається тільки на випадкові механізми, пояснює, як люди мають здатність сприймати й насолоджуватися красою?

Перед нами дві окремі сутності, що не мають фізичного зв'язку: красиві об'єкти або ідеї та наша свідома здатність цінувати їх. Випадковість не може пояснити паралельний, але роздільний розвиток протягом століть двох окремих частин системи, коли кожна частина не має сенсу без іншої. Така система мала бути спроектована, причому з величною метою для нашого блага. Це потужний доказ Творіння.

Краса породжує інше питання: чому вона виживає? В світі Дарвіна виживання залежить від жорсткості та конкурентоспроможності, а не від краси чи будь-якого естетичного сприйняття. Дарвін оточив би нас життям грубим, сильним, функціонально ефективним, але жорстоким і диким: не найприємніше місце.

Натуралісти визнають цю проблему. Стівен Пінкер, професор психології та атеїст із Масачусетського технологічного інституту, говорить про прекрасну музику як про загадковий дар, називаючи її «слуховим чізкейком». Вона збагачує наше життя, сказав він у журналі Nature (березень, 2002), але не робить жодного внеску для виживання.

Окрім того, що краса в світі природи дає нам переконливі докази божественної причинності, вона розкриває деякі чудові істини про художній смак Бога. Він екстравагантний у своїх дарах.

Бог дав нам вишукані на смак фрукти, просто для нашого задоволення, й Він створив співочих птахів зі сріблястим відливом та чудовим пір'ям, яке далеко виходить за рамки будь-яких вимог щодо залучення партнерів. Він не задовольнявся тільки ефективною функцією. Він пішов далі й подарував нам естетичне задоволення.

І зовсім не самовпевнено думати, що те, чим насолоджуємося ми, подобається й Богові. Думки Бога набагато вищі за нас, це не наші думки. Однак нам сказано, що ми стали «...причасниками Божественного єства...». Ми дійсно носимо в собі imago dei. Подібність, звісно, не тільки фізична, але й у розумі, й частково в нашій здатності до естетичної насолоди. Йому подобається те, що подобається нам. Ось чому Адам і Єва могли ходити з Богом по саду, разом насолоджуючись навколишньою красою.

Навіть сьогодні наші смаки у візуальних образах, в музиці та в мові повинні культивуватися, щоб наблизитися до піднесених смаків автора краси.

Перед нами відкритий весь спектр естетичної насолоди, як створеної Богом, так і створеної людиною. Він включає в себе пишність космосу, всю спостережувану природу, а також нашу рукотворну музику, наше мистецтво й наш танець.

Цар Давид любив активні танці, і, звичайно ж, Бог теж. Він насолоджується тим, що ми створюємо: нашою скульптурою, нашою поезією й риторикою, нашими програмними алгоритмами, навіть нашими чудовими ґаджетами – усіма нашими піднесеними польотами винахідницької фантазії. Він знає, що знаходиться в Гетті (музей образотворчих мистецтв Пола Гетті в Лос-Анджелесі) і Гуггенгаймі (Музей сучасного мистецтва Соломона Гуггенгайма в Нью-Йорку), й знає якості музики, якою ми поклоняємося Йому. Він розуміє, що добре, а що не дуже. Тому ми теж можемо розрізняти, обирати й насолоджуватися.

В Посланні до Римлян 1:20 нас попереджають, що ті, хто спостерігає Боже творіння, але не вірить, «не мають виправдання». Перед Художником-Творцем ми повинні стояти в благоговінні. Ми можемо висловити своє захоплення механікою творіння, складними хитросплетіннями фізики частинок, квантової гравітації, теорії струн й таємницями часу.

Звичайно, ми можемо наполегливо намагатися шукати розуміння цих сутностей. Але завжди давайте також насолоджуватися дивом, красою всього цього. Це і є та божественна якість, яка допомагає нам краще розуміти нашого Творця. Тоді ми теж зможемо «ходити» з ним в Саду.