Скелет завропода – динозавра із довгою шиєюКоли ми чуємо слово «ребра», то відразу уявляємо собі кістки, які захищають внутрішні органи і розташовані нижче грудної клітки. Що ж, «шийні ребра» виглядають дещо інакше, а шийні ребра вимерлих динозаврів із довгими шиями – взагалі. 

Ці структури простягалися по всій довжині шиї деяких завроподів. Кожне ребро кріпилось до шийних хребців і простягалось вздовж трьох хребців. Чи дійсно шийні ребра з'явились завдяки еволюції, чи вони виконували якусь певну функцію, спеціально для якої були призначені?

Д-р Майкл Хабіб має цікаву роботу. Він симулює дії та рухи викопних тварин для Музею природничої історії округа Лос-Анджелес.¹ Під час свого виступу на 75-му щорічному засіданні Товариства палеонтології хребетних тварин (Society of Vertebrate Paleontology), доктор Хабіб повідомив про деякі дивовижні особливості дизайну шийних ребер завроподів.²

Перше, що зауважив вчений, що ребро, напевно, не було твердою кісткою. Доктор Хабіб заявив, що шийні ребра, які він знайшов під час розкопок, деформувались, пристосувавшись до форми хребців, які лежали нижче. 

Дивно, але ця конкретна особина була похована животом догори. Напевно, шийні ребра складались з закостенілих (частково біомінералізованих) сухожиль. Це означає, що у їхньому складі було більше хрящів і менше мінералів в порівнянні з твердими опорними кістками ніг.

Більша кількість хрящової тканини забезпечує більшу гнучкість. Уявіть собі завропода, який намагається прогнути шию назад або вбік і ламає одне зі своїх довгих шийних ребер. Закостенілі сухожилля колись були більш гнучкі, ніж звичайні кістки.

При симулюванні різних сил відхилень д-р Хабіб брав до уваги те, що довгі елементи скелету закріплені тільки на одному кінці, як крила літака, а тому можуть хитатись з певною частотою залежно від загальної довжини тіла. Це дещо нагадує різні за довжиною струни фортепіано, які звучать по-різному. Наприклад, якщо брахіозавр йде до дерева, щоб поїсти листя, що допомагає довгій шиї зберігати рівновагу та унеможливлює розхитування голови?

Одне з можливих рішень — складна система м'язів, які знаходяться між усіма хрящами і протидіють сильному хитанню. Але для підтримки та управління цими м'язами організм витрачає багато енергії. На думку Хабіба, замість цього деякі види завроподів спиралися на свої шийні ребра, що без зайвих зусиль дозволяло послабити коливання.

Хабіб порівнює шийні ребра з ресорами, які за своєю структурою нагадують накладені одна на одну дуги, що пасивно та ефективно контролюють будь-які гіпотетичні коливання. Дослідник розповів слухачам про те, що робота шийних ребер схожа на «пасивну дію ресорів, розташованих за межами структури, яка коливається». 

Інакше кажучи, шийні ребра брахіозавра поглинали енергію від коливання шиї, а це, в свою чергу, забезпечувало можливість тримати голову у достатньо стабільному положенні для того, щоб з'їсти необхідну кількість листя. 

Такий дивовижний дизайн дає нам привід захоплюватись винахідливістю Творця. Він – той, хто «створив небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив» – чітко спроектував шийні ребра. Це свідчення турботи Творця про своє творіння, яке навіть після того, як ці істоти вимерли, нагадує нам про Його мудрість.³