Нещодавно я спостерігав за дебатами в Гарварді між дослідником походження життя Лі Кроніном та хіміком-синтетиком Джеймсом Туром про стан досліджень походження життя. Гюнтер Беклі вже протиставив презентацію Тура, зосереджену на найактуальніших хімічних питаннях, презентації Кроніна,¹ який просто описав свою теорію складання, повністю уникаючи деталей хімії. Тут я продовжу проникливий аналіз Беклі, проілюструвавши, як усі спроби Кроніна та інших обґрунтувати віру у випадкове походження життя таємно впроваджують дизайн в свої теорії під виглядом природного добору та самоорганізації.

Теорія складання Кроніна

Кронін представив свою теорію складання (assembly theory) як основу для розуміння походження життя. Я вважаю, що він має рацію, але не в тому сенсі, який він має на увазі. Він описує теорію складання² як метод виявлення життя шляхом виявлення ознак біологічної складності. Вона визначає кількість біологічної інформації або «збірку», створеної або тієї, що знаходиться в біологічній системі. Він визнає, що природні процеси не продукують біологічну інформацію або порядок, тому поява функціональної інформації та цілеспрямованого порядку вказує на життя. Його схема, схоже, функціонує як груба форма апарату виявлення задуму Вільяма Дембскі, представленого в обох виданнях книги «Припущення про дизайн» (The Design Inference). Різниця в тому, що Кронін уникає висновку про дизайн, припускаючи, що порядок породжений природним добором.³

Проблема в тому, що так званий природний добір може розпочатися тільки після того, як уже існує повністю функціональна клітина, здатна до високоточної самореплікації. Гіпотези про те, що прості молекули самовідтворюються й еволюціонують до життя, абсолютно неправдоподібні. Навіть провідний дослідник походження життя Стівен Беннер в своїй статті «Парадокси в походженні життя»⁴ визнав, що спонтанне виникнення самовідтворюваних молекул здається неможливим.

Самоорганізація й метастабільні стани

Під час бесіди за вечерею фізик Ренді Айзек й ще один фізик додали самоорганізацію до природного добору як механізм створення життя. Вони стверджували, що процес самоорганізації може породити низку метастабільних станів, які можуть призвести до виникнення життя.^{5 6}

І знову це твердження не ґрунтується на доказах. Стівен Беннер й Майкл Рассел, ще один провідний дослідник походження життя, вірять в те, що самоорганізаційні процеси, які породжують життя, повинні існувати, але визнають, що емпіричні дані та все, що відомо про фізику й хімію, свідчать про те, що їх не існує. Хімічні системи ніколи не рухаються до життя, а завжди віддаляються від нього. Експерименти, під час яких виникають моделі, що хоча б віддалено нагадують життя, відбуваються тільки тому, що системи були ретельно спроектовані з цією метою.

Введення громадськості в оману

Дослідники походження інтуїтивно розуміють, що життя демонструє явні докази задуму, але їхні філософські переконання не дозволяють їм визнати, куди ці докази ведуть. Натомість вони посилаються на природний добір й самоорганізацію не як на реальні процеси, підкріплені емпіричними даними, а як на світських напівбогів, здатних на будь-який подвиг творчого генія. Громадськість легко ввести в оману, оскільки підтасовка ховається за технічною мовою, непроникною для неспеціалістів.

Джеймс Тур та інші, які уважно вивчили технічну літературу, швидко зрозуміли, що майже всі дослідження походження життя належать до одного з трьох класів:

● Пребіотичні експерименти: Цей клас починається з молекул, які могли існувати на ранній Землі. До них прикладається енергія й продукт аналізується. В результаті цих досліджень постійно утворюється величезна кількість молекул, з яких лише крихітний відсоток має відношення до життя. Велика кількість сторонніх молекул не дозволяє довгим ланцюжкам амінокислот, нуклеотидів або цукрів коли-небудь утворитися. На цьому етапі всі гіпотези походження руйнуються.

● Експерименти із синтезу: Цей клас зазвичай починається з ретельно відібраних молекул в нереально високих концентраціях й чистоті. Експериментальні умови ретельно продумані, щоб отримати деякі важливі для життя продукти, такі як ланцюжки амінокислот. Якби такі експерименти починалися з реалістичних умов, біологічні продукти утворювалися б у таких мізерних кількостях, що ніколи не змогли б підтримати майбутні кроки до життя. Окрім того, на ранній Землі вони розклалися б на простіші молекули задовго до того, як знайшли б плацдарм для утворення клітини.

● Симуляції та математичні моделі: В цьому класі створюється симуляція або математична модель для деякого етапу сценарію зародження життя. Моделі дають цікаві результати тільки при використанні вкрай нереалістичних параметрів та початкових умов. Вони не мають жодного стосунку до того, що могло статися на ранній Землі.

Твердження про те, що будь-який із цих класів експериментів демонструє правдоподібність формування життя за допомогою неспрямованих процесів, є грубим перебільшенням їхньої значущості та хайпом, що нагнітається засобами масової інформації.

Тур також розповів про те, як громадськість була сильно введена в оману⁷ такими нереальними прогнозами, як створення життя в лабораторії за кілька років. Кронін спробував применшити гіперболу,⁸ навівши інші приклади невдалих передбачень дослідників, але наведені ним приклади тьмяніють порівняно з вкрай недостовірними твердженнями, про які говорив Тур. Такі заяви можна порівняти з тим, ніби дослідник відкрив нову конструкцію батареї, а потім заявив, що його дослідження дасть змогу НАСА за десять років колонізувати планету в іншій галактиці. Проблема в тому, що представлення громадськості правди про докази поставить під загрозу задушливий контроль, який матеріалістична філософія утримує над багатьма інститутами.