Радіовуглецеве датування
Категорії / Вік Землі / Радіовуглецеве датування / Загадка креаціоністів: 50 000-річні скам'янілості?

Загадка креаціоністів: 50 000-річні скам'янілості?

Автор:
Джерело: Answers in Genesis

Ця стаття складається із трьох частин. Тому для правильного розуміння даного матеріалу радимо прочитати цикл повністю.

Датування за вуглецем-14

Частина 1: Датування за вуглецем-14: як працює метод.

Частина 2: Еволюційна дилема: вуглець-14 у скам'янілостях і алмазах.

Частина 3: Загадка креаціоністів: 50 000-річні скам'янілості?

Еволюціоністи – не єдині, хто наштовхується на проблеми примирення даних радіовуглецевого датування з власною точкою зору. Тому перед нами постає актуальне питання: як креаціоністи пояснюють дату 50 000 років?

Звичайні геологи стверджують, що скам’янілостям, вугіллю та алмазам мільйони та мільярди років. Проте сьогодні твердо встановлено, що вони все ще містять вимірювані кількості радіоактивного вуглецю, який має період напіврозпаду (швидкість розпаду) лише 5730 років.1

Проте радіовуглецевий вміст цих скам’янілостей, вугілля та алмазів прирівнюється «віку» до 55 000 років. Це набагато більший «вік», ніж біблійний період історії Землі, який притаманний більшості скам'янілостей і вугіллю до глобального Ноєвого потопу близько 4 350 років тому. Що мали б думати християни, які вірують в Біблію, про ці очевидні розбіжності?

Припущення змінюють оцінку віку

Щоб вирішити цей ребус, необхідно проаналізувати припущення, на яких ґрунтується радіовуглецеве датування. До них відносяться:

  • Рівень утворення вуглецю-14 завжди був таким самим, як і зараз.
  • В минулому атмосфера мала таку ж саму концентрацію вуглецю, що й сьогодні.
  • Біосфера (місце на Землі, де живуть організми) завжди мала таку ж саму загальну концентрацію вуглецю, що й атмосфера, через швидку передачу атомів вуглецю-14 з атмосфери до біосфери.3

Жодне з цих припущень не є суто правильним, крім приблизного першого наближення (апроксимації). Справді, вчені зараз задокументували, що концентрація вуглецю-14 в атмосфері значно коливається залежно від широти. Вони також визначили ряд геофізичних причин колишніх та нинішніх коливань утворення цього елемента в атмосфері.4

Зокрема, ми знаємо, що вуглець-14 у минулому змінювався завдяки більш сильному магнітному полю Землі та через зміни циклів активності сонячних плям. Отже, коли об'єкти з відомими історичними датами датуються з використанням радіоактивного вуглецю, ми виявляємо, що отримані результати вірні тільки приблизно до 400 р. до н.е.

Традиційна наукова спільнота ігнорує принаймні два чинники, які мають вирішальне значення для перекалібрування радіовуглеця (це пояснює значні зміни в біосфері та атмосфері, які, швидше за все, стали наслідком Потопу):

  • Магнітне поле Землі поступово посилювалося, повертаючись до колишнього рівня.
  • Потоп знищив і поховав величезну кількість вуглецю допотопної біосфери.

Вплив більш сильного магнітного поля в минулому

Докази того, що в минулому Земля мала більш сильне магнітне поле, ґрунтуються на перевірених історичних вимірах5 та магнетизмі, зафіксованому у старовинній кераміці.67

Більш сильне магнітне поле має велике значення, оскільки воно частково захищає Землю від напливу космічних променів, які перетворюють атоми азоту в радіоактивні атоми карбону-14. Отже, сильніше магнітне поле в минулому зменшило приплив космічних променів.

Це, в свою чергу, дозволило зменшити кількість радіоактивного вуглецю, що утворюються в атмосфері. Якщо це дійсно так, то біосфера в минулому мала більш низьку концентрацію вуглецю-14, ніж ми маємо сьогодні.

Сучасні дослідження вказують на те, що магнітне поле Землі було вдвічі потужнішим 1400 років тому і, можливо, в чотири рази сильнішим 2800 років тому. В такому разі магнітне поле Землі було набагато сильнішим під час Потопу, а рівень вуглецю-14 був значно меншим.

Отже, якщо ви помилково вважатимете, що вміст радіоактивного вуглецю в атмосфері та біосфері завжди був таким самим, як і сьогодні, то також будете помилково оцінювати й значно більш давні дати ранніх артефактів людини, таких як дерев'яні статуетки після Вавилона в Єгипті. А це саме те, що й зробила звичайна археологія.

Вплив більшої кількості вуглецю у допотопній біосфері

Ще більш драматичним ефектом для запасів вуглецю-14 на Землі було б руйнування та поховання всього вуглецю у біосфері під час Потопу. Виходячи з величезного розміру сьогоднішніх вугільних пластів, нафти, сланцевої нафти, природних газових родовищ та всіх скам'янілостей у вапняках, сланцях та пісковиках, велика кількість рослин та тварин повинна була бути живими, коли вдарив Потоп. 

Згідно з консервативними оцінками, кількість вуглецю в біосфері до Потопу могла бути в багато разів більшою, ніж кількість вуглецю в сучасній біосфері.8

Ми не можемо ще точно знати, скільки радіоактивного карбону (вуглець-14) знаходилось у цьому передпотопному карбоні (суміші звичайного вуглецю-12 і вуглецю-14). І все ж, якщо земна атмосфера почала виробляти вуглець-14 ще на самому початку, тоді багато його атомів могло перебувати в біосфері ще до Потопу, приблизно через 1650 років після Створення.

Однак, якщо в біосфері до Потопу було набагато більше нормального вуглецю (вуглець-12 або 12С), то частка радіоактивного елемента була значно меншою, ніж це є в сучасній біосфері.

Ось чому, коли вчені, не враховуючи таку велику кількість рослин та тварин у біосфері до потопу, і помилково вважаючи, що рослини, поховані в вугільних пластах, мають таку ж саму частку вуглецю-14, що й сьогодні, отримують хибний результат. Їхнє радіовуглецеве датування дає «вік», набагато вищий, ніж справжній період повені – близько 4350 років.

Здійснення прогнозу

То ж, якщо ця модель даних радіоактивного вуглецю в минулому була правильною, то маємо й цілком логічне передбачення. Якби всі рослини до Потопу мали б однаковий низький рівень радіоактивного вуглецю, коли були занесені, і всі вони утворили вугільні пласти протягом цього одного року повені, то такі вугільні пласти повинні мати однаково низький вміст радіокарбону.

Так і є! Всі зразки вугільних пластів навколо Сполучених Штатів, починаючи від еоценових до пенсільванських родовищ (імовірно 40-320 мільйонів років), містять однаково низький рівень радіоактивного вуглецю, еквівалентний «віку» 48-50 тис. років.9

Це має сенс тільки в тому випадку, якщо ці вугільні пласти були утворені в період Потопу – близько 4 350 років тому. Значення вуглецю-14 таке ж, що й передбачається в теорії Створення, але суперечить очікуванням традиційної теорії старого світу.

«Головоломка» вирішується

Отже, радіовуглецева «головоломка» може бути вирішена, але лише в біблійних рамках історії Землі. Тому в даний час проводяться дослідження, щоб знайти засоби для повторного калібрування радіовуглецевих «годин», аби належним чином відобразити Потоп та його вплив на дати в післяпотопний період й до теперішнього часу.

Наприклад, традиційні радіоактивне датування дає вік «48 000 років– для вугільного пласта, що відклався в часи Потопу, хоча насправді його вік сягає приблизно 4 350 років. Це можна було б пояснити, якби співвідношення 14С/12С у момент Потопу становило 1/200 рівня теперішнього світу.

Якщо вчені вважають, що співвідношення в 200 разів більше, ніж це було насправді, то й їхня оцінка радіоактивного віку перебільшена на 43 650 років.10

Насправді, розрахунки (описані вище) призвели до оцінок того, що допотопна біосфера, можливо, мала у 100 разів більший вміст вуглецю-12, ніж це є зараз на Землі. Використовуючи цю інформацію, ми можемо розрахувати, скільки вуглецю-14 насправді було на початку Землі під час Потопу. Це, в свою чергу, дозволяє нам розробити правильну інтерпретацію всіх радіовуглецевих дат.

Після того, як дослідження завершиться, однією з найцікавіших переваг буде те, що стане можливим розпочати більш точне датування будь-якого археологічного артефакту у рамках істинної хронології, яку можна знайти в Слові Божому.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. A. A. Snelling, “Radiocarbon Dating Part 1: Understanding the Basics,” Answers (Oct.–Dec. 2010), pp. 72–75.

  2. A. A. Snelling, “Radiocarbon Dating Part 2: Carbon–14 in Fossils and Diamonds—An Evolution Dilemma,” Answers(Jan.–Mar. 2011), pp. 72–75.

  3. S. Bowman, Interpreting the Past: Radiocarbon Dating (London: British Museum Publications, 1990), p. 14.

  4. Bowman, ref. 3, pp. 16–30, G. Faure and T. M. Mensing, Isotopes: Principles and Applications, 3rd edition (Hoboken, New Jersey: John Wiley &, Sons, 2005), pp. 614–625, A. P. Dickin, Radiogenic Isotope Geology, 2nd edition (Cambridge: Cambridge University Press, 2005), pp. 383–398.

  5. T. G. Barnes, “Decay of the Earth’s Magnetic Field and the Geochronological Implications,” Creation Research Society Quarterly 8.1 (1971): 24–29.

  6. D. R. Humphreys, “Reversal of the Earth’s Magnetic Field during the Genesis Flood,” in Proceedings of the First International Conference on Creationism, ed. R. E. Walsh, C. L. Brooks and R. S. Crowell, (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 1986), 2:113–126. What is “fossil” magnetism? The clay used to make pottery often contains mineral grains that are slightly magnetic. When the clay is baked, the grain’s magnetic field imprint at the time is “locked in” or fossilized.

  7. The strength of the earth’s magnetic field was not affected by field reversals. The sun also regularly experiences field reversals without loss of strength in the magnetic field. D. R. Humphreys, “Physical Mechanism for Reversal of the Earth’s Magnetic Field during the Flood, in Proceedings of the Second International Conference on Creationism, ed. R. E. Walsh and C. L. Brooks (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 1990), 2: 129–142.

  8. R. H. Brown, “The Interpretation of C-14 Dates,” Origins 6 (1979): 30–44, J. R. Baumgardner, A. A. Snelling, D. R. Humphreys, and S. A. Austin, “Measurable 14C in Fossilized Organic Materials: Confirming the Young Earth Creation-Flood Model,” in Proceedings of the Fifth International Conference on Creationism, ed. R. L. Ivey, Jr. (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 2003), pp. 127–147.

  9. J. R. Baumgardner, “14C Evidence for a Recent Global Flood and a Young Earth,” in Radioisotopes and the Age of the Earth: Results of a Young-Earth Creationist Research Initiative, ed. L. Vardiman, A. A. Snelling, and E. F. Chaffin (El Cajon, California: Institute for Creation Research, and Chino Valley, Arizona: Creation Research Society, 2005), pp. 587–630, D. B. DeYoung, Thousands . . . Not Billions: Challenging an Icon of Evolution, Questioning the Age of the Earth (Green Forest, Arkansas: Master Books, 2005), pp. 45–62.

  10. These numbers are calculated in terms of half-lives, discussed in this series’ previous article. If the modern ratio is 200 times greater than the ratio at the Flood, the error ends up being 7.618 carbon-14 half-lives, or 43,650 years!