Вік Землі та методи датування
Креацентр > Статті > Вік Землі та методи датування > Загадка креаціоністів – 50 000-річні скам'янілості?

Загадка креаціоністів – 50 000-річні скам'янілості?

Ця стаття складається із трьох частин. Тому для правильного розуміння даного матеріалу радимо прочитати цикл повністю.

     

     Частина 1: Датування за вуглецем-14.

     Частина 2: Еволюційна дилема - вуглець-14 у скам'янілостях і алмазах.

     Частина 3: Загадка креаціоністів – 50 000-річні скам'янілості?

 

Еволюціоністи – не єдині, хто наштовхується на проблеми примирення даних радіовуглецевого датування з власною точкою зору. Тому перед нами постає актуальне питання: як креаціоністи пояснюють дату 50 000 років?

Звичайні геологи стверджують, що скам’янілостям, вугіллю та алмазам мільйони та мільярди років. Проте сьогодні твердо встановлено, що вони все ще містять вимірювані кількості радіоактивного вуглецю, який має період напіврозпаду (швидкість розпаду) лише 5730 років1.

Проте радіовуглецевий вміст цих скам’янілостей, вугілля та алмазів прирівнюється "віку" до 55 000 років. Це набагато більший "вік", ніж біблійний період історії Землі, який притаманний більшості скам'янілостей і вугіллю до глобального Ноївського потопу близько 4350 років тому. Що мали б думати християни, які вірують в Біблію, про ці очевидні розбіжності?

Припущення змінюють оцінку віку

Щоб вирішити цю головоломку, необхідно проаналізувати припущення, на яких ґрунтується радіовуглецеве датування. До них відносяться:

  • Рівень виробництва вуглецю-14 завжди був таким же, як і зараз.
  • В минулому атмосфера мала таку саму концентрацію вуглецю, що й сьогодні.
  • Біосфера (місце на Землі, де живуть організми) завжди мала таку ж саму загальну концентрацію вуглецю, що й атмосфера, через швидку передачу атомів вуглецю-14 від атмосфери до біосфери 3.

Жодне з цих припущень не є суто правильним, крім приблизного першого наближення (апроксимації). Справді, вчені зараз задокументували, що концентрація вуглецю-14 в атмосфері значно коливається залежно від широти. Вони також визначили ряд геофізичних причин колишніх та нинішніх коливань утворення вуглецю-14 в атмосфері4.

Зокрема, ми знаємо, що вуглець-14 у минулому змінювався завдяки більш сильному магнітному полю на Землі та через зміни циклів активності сонячних плям. Отже, коли об'єкти відомих історичних дат датуються з використанням радіовуглецевих дат, ми виявляємо, що дати вуглецю-14 вірні тільки приблизно до 400 р. до н.е.

Традиційна наукова спільнота ігнорує принаймні два чинники, які мають вирішальне значення для перекалібрування радіовуглецевого вугілля (це пояснює значні зміни в біосфері та атмосфері, які, швидше за все, стали наслідком потопу):

  • Магнітне поле Землі поступово посилювалося, повертаючись до рівня минулого.
  • Потоп знищив і поховав величезну кількість вуглецю в біосфері до потопу.

Вплив минулого більш сильного магнітного поля

Докази того, що в минулому Земля мала більш сильне магнітне поле, ґрунтувалися на перевірених історичних вимірах5 та магнетизмі, зафіксованому у старовинній кераміці6,7.

Більш сильне магнітне поле має велике значення, оскільки воно частково захищає Землю від напливу космічних променів, які перетворюють атоми азоту в радіоактивні атоми вуглецю-14. Отже, сильніше магнітне поле в минулому зменшило приплив космічних променів.

Це, в свою чергу, дозволяло зменшити кількість радіоактивних вуглеводів, що утворюються в атмосфері. Якщо це дійсно так, то біосфера в минулому мала більш низьку концентрацію вуглецю-14, ніж має сьогодні.

Сучасні дослідження вказують на те, що магнітне поле Землі було вдвічі потужнішим 1400 років тому і, можливо, в чотири рази більшим, ніж 2800 років тому. В такому разі магнітне поле Землі було набагато сильнішим під час потопу, а рівень вуглецю-14 був значно меншим.

Отже, якщо ви помилково вважатимете, що вміст радіоактивного вуглецю в атмосфері та біосфері завжди був таким же, як і сьогодні, то також будете помилково оцінювати й значно більш давніші дати ранніх артефактів людини, таких як дерев'яні статуетки після Вавилона в Єгипті тощо. А це саме те, що й зробила звичайна археологія.

Найбільший вплив вуглецю на біосферу до потопу

Ще більш драматичним ефектом для запасів вуглецю-14 на Землі було б руйнування та поховання всього вуглецю у біосфері під час потопу. Виходячи з величезного розміру сьогоднішніх вугільних пластів, нафти, сланцю, природних газових родовищ та всіх скам'янілостей у вапняках, сланцях і пісковиках, велика кількість рослин та тварин повинна була бути живими, коли вдарила повінь. Згідно консервативній оцінці, кількість вуглецю в біосфері до повені могла бути в багато разів більшою, ніж кількість вуглецю в сучасній біосфері8.

Ми не можемо ще точно знати, скільки радіоактивного вуглецю (вуглець-14) знаходилось у цьому передпотопному карбонаті (суміші звичайного вуглецю-12 і вуглецю-14). І все ж, якщо земна атмосфера почала виробляти вуглець-14 (14C) ще на самому початку, тоді багато атомів радіоактивного вуглецю могло перебувати в біосфері ще до потопу, приблизно через 1650 років після створення.

Однак, якщо в біосфері до повені було б набагато більше нормального вуглецю (вуглець-12 або 12С), то частка від 14С до 12С була б значно меншою, ніж частка в сучасній біосфері.

Консервативно оцінено, що кількість вуглецю у допотопній біосфері була набагато більшою, ніж сьогодні.

Ось чому, коли вчені, не враховуючи таку велику кількість рослин та тварин у біосфері до потопу, і помилково вважаючи, що рослини, поховані в вугільних пластах, мають таку ж саму частку вуглецю-14, що й сьогодні, отримують хибний результат. Їхнє радіовуглецеве датування дає "вік", набагато вищий, ніж справжній період повені – близько 4350 років.

Здійснення прогнозу

То ж, якщо ця модель даних радіоактивного вуглецю в минулому була правильною, то маємо й цілком логічне передбачення. Якби всі рослини попередньої повені мали б той самий низький рівень радіоактивних забруднень, коли були поховані, і всі вони утворилися у вугільних пластах протягом цього одного року повені, то такі вугільні пласти повинні мати однаково низький вміст радіонуклідів.

Так і є! Всі зразки вугільних пластів навколо Сполучених Штатів, починаючи від еоценових до пенсільванських родовищ (імовірно 40-320 мільйонів років), містять однаково низький рівень радіоактивного вуглецю, еквівалентний "віку" 48-50 тис. років9.

Це має сенс тільки в тому випадку, якщо ці вугільні пласти були утворені в період потопу – близько 4350 років тому. Значення вуглецю-14 таке ж, що й передбачається в теорії створення, але суперечить очікуванням у традиційній теорії старого світу.

"Головоломка" вирішується

Отже, радіовуглецева "головоломка" може бути вирішена, але лише в біблійних рамках історії Землі. Тому в даний час проводяться дослідження, щоб знайти засоби для повторного калібрування радіовуглецевих "годин", аби належним чином відобразити "потоп" та його вплив на дати в період після великої повені до теперішнього часу.

Наприклад, традиційні радіоактивні датувальні знахідки дають вік "48 000 років" для вугільного пласта, що зберігається з часів потопу, хоча насправді його вік сягає приблизно до 4350 років. Це можна було б пояснити, якби співвідношення 14С/12С у момент потопу становило 1/200 відношення теперішнього світу.

Якщо вчені вважають, що співвідношення в 200 разів більше, ніж це було насправді, то й їхня оцінка радіоактивного віку перебільшена на 43 650 років10.

Насправді, розрахунки (описані вище) призвели до оцінок того, що біосфера дощової повені, можливо, у 100 разів перевищувала кількість вуглецю-12 теперішньої Землі. Використовуючи цю інформацію, ми можемо розрахувати, скільки вуглецю-14 насправді було на початку Землі під час потопу. Це, в свою чергу, дозволяє нам розробити правильну інтерпретацію всіх дат викидів вуглецю.

Після того як дослідження завершиться, однією з найцікавіших переваг буде те, що слід розпочати більш точне знайомство з будь-яким археологічним артефактом у рамках істинної хронології, знайденої в Слові Божому.

Радіовуглецеве датування скам’янілостей порівнює кількість радіоактивних атомів вуглецю (С-14) з регулярними атомами вуглецю (С-12). Звичайні ж методи датування припускають минуле співвідношення на основі поточних рівнів. Але що, як ці припущення хибні?

Нижча швидкість виробництва радіоактивних вуглеводів (С-14)

Космічні промені бомбардують земну атмосферу і виробляють нейтрони. Ці нейтрони стикаються з атомами азоту, перетворюючи їх у радіоактивні атоми вуглецю (С-14).

Звичайне датування передбачає, що утворення радіокарбонатів (С-14) залишається стабільним. Але земне магнітне поле, яке захищає Землю від космічних променів, було колись у кілька разів сильнішим, ніж сьогодні. Отже, сподівання, що в минулому утворювалось набагато менше радіоактивного вуглецю, призвело б до набагато меншої кількості С-14 у порівнянні з С-12.

Великий об'єм звичайного вуглецю (C-12)

Рослини поглинають атоми вуглецю під час фотосинтезу (це переважно звичайні С-12 і менше – радіоактивні С-14). З обмеженою кількістю радіоактивного вуглецю, на кожну рослину перепадає й менше радіокарбонатів.

Заповітне датування передбачає, щоб обсяг рослин і тварин у світі залишався відносно стабільним. Але велика кількість скам'янілостей вказує на те, що мілководні моря та помірний клімат перед затопленням світу підтримували рослин та тварин набагато дужче (що містять в основному С-12), ніж сьогодні.

Нижчий коефіцієнт радіоактивного вуглецю (С-14) до звичайного вуглецю (С-12)

Радіаційний вуглець починає руйнуватися після смерті рослин та тварин. Кількість залишків радіоактивного вуглецю визначає проміжок часу. Звичайне датування передбачає, що відношення С-12 до С-14 у тварин в минулому було однаковим. Але якби в минулому це співвідношення було набагато нижчим, то у цих тварин було б суттєво менше радіоактивного вуглецю, щоб розщепитись після їх смерті. Це призвело б до значно молодших дат, ніж традиційні методи.

*Доктор Ендрю Снеллінг має докторську ступінь з геології в Сіднейському університеті і працює геологом-консультантом в Австралії та Америці. Автор численних наукових статей, доктор Снеллінг зараз є редактором проекту "Відповіді в книзі Буття – США".

 

Автор: *д-р. Ендрю Снелінг

Дата публікації: 01.04.2011

Джерело: Answers in Genesis

 

Переклад: Тіга В.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. A. A. Snelling, “Radiocarbon Dating Part 1: Understanding the Basics,” Answers (Oct.–Dec. 2010), pp. 72–75.
  2. A. A. Snelling, “Radiocarbon Dating Part 2: Carbon–14 in Fossils and Diamonds—An Evolution Dilemma,” Answers(Jan.–Mar. 2011), pp. 72–75.
  3. S. Bowman, Interpreting the Past: Radiocarbon Dating (London: British Museum Publications, 1990), p. 14.
  4. Bowman, ref. 3, pp. 16–30, G. Faure and T. M. Mensing, Isotopes: Principles and Applications, 3rd edition (Hoboken, New Jersey: John Wiley &, Sons, 2005), pp. 614–625, A. P. Dickin, Radiogenic Isotope Geology, 2nd edition (Cambridge: Cambridge University Press, 2005), pp. 383–398.
  5. T. G. Barnes, “Decay of the Earth’s Magnetic Field and the Geochronological Implications,” Creation Research Society Quarterly 8.1 (1971): 24–29.
  6. D. R. Humphreys, “Reversal of the Earth’s Magnetic Field during the Genesis Flood,” in Proceedings of the First International Conference on Creationism, ed. R. E. Walsh, C. L. Brooks and R. S. Crowell, (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 1986), 2:113–126. What is “fossil” magnetism? The clay used to make pottery often contains mineral grains that are slightly magnetic. When the clay is baked, the grain’s magnetic field imprint at the time is “locked in” or fossilized.
  7. The strength of the earth’s magnetic field was not affected by field reversals. The sun also regularly experiences field reversals without loss of strength in the magnetic field. D. R. Humphreys, “Physical Mechanism for Reversal of the Earth’s Magnetic Field during the Flood, in Proceedings of the Second International Conference on Creationism, ed. R. E. Walsh and C. L. Brooks (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 1990), 2: 129–142.
  8. R. H. Brown, “The Interpretation of C-14 Dates,” Origins 6 (1979): 30–44, J. R. Baumgardner, A. A. Snelling, D. R. Humphreys, and S. A. Austin, “Measurable 14C in Fossilized Organic Materials: Confirming the Young Earth Creation-Flood Model,” in Proceedings of the Fifth International Conference on Creationism, ed. R. L. Ivey, Jr. (Pittsburgh, Pennsylvania: Creation Science Fellowship, 2003), pp. 127–147.
  9. J. R. Baumgardner, “14C Evidence for a Recent Global Flood and a Young Earth,” in Radioisotopes and the Age of the Earth: Results of a Young-Earth Creationist Research Initiative, ed. L. Vardiman, A. A. Snelling, and E. F. Chaffin (El Cajon, California: Institute for Creation Research, and Chino Valley, Arizona: Creation Research Society, 2005), pp. 587–630, D. B. DeYoung, Thousands . . . Not Billions: Challenging an Icon of Evolution, Questioning the Age of the Earth (Green Forest, Arkansas: Master Books, 2005), pp. 45–62.
  10. These numbers are calculated in terms of half-lives, discussed in this series’ previous article. If the modern ratio is 200 times greater than the ratio at the Flood, the error ends up being 7.618 carbon-14 half-lives, or 43,650 years!

Написати коментар