Критики біблійного креаціонізму іноді використовують далеке світло як аргумент проти молодості Всесвіту. Але коли ми ретельно розглянемо цей аргумент, то побачимо, що він не працює.

Критики біблійного створення іноді використовують далеке зоряне світло в якості доказу проти молодого Всесвіту. Аргумент подається приблизно так: існують галактики, які знаходяться на такій відстані, що світло їхніх зірок зможе дійти до нас тільки через мільярди років. А якщо ми бачимо ці галактики, то це означає, що зоряне світло вже прибуло до Землі. Значить, Всесвіту має бути як мінімум мільярди років — набагато більше, ніж 6000, про які йдеться у Біблії.

Багато прихильників теорії великого вибуху вважають це чудовим аргументом проти біблійної шкали часу. Та коли ми уважно розглянемо цей доказ, то побачимо, що він не працює. Всесвіт безмежно великий і містить дуже віддалені галактики, але це ще зовсім не означає, що йому вже мільярди років.

Питання далеких зірок змусило деяких людей задуматись про космічні відстані. 

«Чи дійсно ми знаємо, що галактики настільки далеко? Можливо, вони набагато ближче, тому світлу не треба долати такі відстані».¹ 

Проте методи, які використовують астрономи для вимірювання космічних відстаней, зазвичай логічні та науково обґрунтовані. Вони не покладаються на еволюційні припущення про минуле. Більше того, вони входять до складу спостережної науки (на відміну від історичної чи природознавчої) і в даний час є випробуваними та повторюваними. 

Ви можете скільки завгодно повторювати експеримент, визначаючи відстань до зірки або галактики, але кожного разу отримуватимете приблизно однакову відповідь. Тому у нас є підстави вважати, що космос дійсно дуже великий. Фактично, дивовижний розмір Всесвіту приносить славу Богу (Псалом 19:1).

Деякі християни припускають, що Бог створив пучки світла з далеких зірок уже на шляху до Землі. Врешті-решт, Адаму не потрібен був час для того, щоб вирости з немовляти, тому що Всевишній створив його дорослим. Так само стверджується, що Всесвіт був вже розвинений, і тому, можливо, світло було створене в дорозі. 

Звичайно, Всесвіт дійсно був створений функціональним відразу ж, і багато його аспектів насправді виникли уже «зрілими». Єдина проблема при припущенні, що світло утворилося в режимі транзиту, полягає в тому, що ми реально бачимо, які процеси відбуваються в космосі. Наприклад, нам видно, що зірки змінюють яскравість і рухаються. Іноді ми стаємо свідками того, як зірки вибухають. Ми бачимо ці речі, тому що до нас дійшло їх світло.

Але якщо Бог створив світлові пучки вже на їхньому шляху, то це означає, що жодна з подій, які ми бачимо в просторі (на відстані 6000 світлових років), фактично не відбулася. Це значило б, що всі вибухонебезпечні зірки або ніколи не вибухали, або взагалі не існували, тобто Бог ніби просто малював картини вигаданих подій. Здається нехарактерним для Всевишнього творити подібні ілюзії. 

Він дав нам очі, щоб ми могли реально досліджувати справжній Всесвіт, і саме тому потрібно вірити в те, що події, які ми бачимо в космосі, сталися насправді. З цієї причини більшість учених-креаціоністів вважають, що світло, яке виникло в режимі транзиту — не найкращий спосіб відреагувати на аргумент про далекі зірки. 

Дозвольте мені припустити, що відповідь криється в деяких невизначених припущеннях, які роблять світські астрономи.

Припущення і аргументи про час пересування зоряного світла

Будь-яка спроба науково оцінити вік будь-чого обов'язково призведе до ряду припущень. Це можуть бути здогади щодо початкових умов, постійних змінних, забруднення системи та багато іншого. Якщо хоча б одне з цих припущень буде не правильним — такою ж буде і оцінка віку. Іноді у хибних припущеннях людей винен їх помилковий світогляд. 

Аргумент про світло далеких зірок включає кілька гіпотез, які є сумнівними — будь-яка з них робить цей доказ необґрунтованим. Давайте розглянемо декілька з цих припущень.

Постійність швидкості світла

Як правило, припускається, що швидкість світла постійна у часі.² При сьогоднішній швидкості світла (у вакуумі) знадобиться близько року, щоб покрити відстань у 6 трильйонів км. Але чи завжди це було так? 

Якщо ми помилково розсудимо, що сучасне значення швидкості було таким завжди, то ми також хибно оцінимо і вік, отримавши набагато більші цифри, ніж є насправді. Деякі люди припускають, що швидкість світла в минулому була набагато більшою. Якщо це так, то світло може пройти через Всесвіт лише за частку того часу, ніж потрібно сьогодні. Деякі вчені вважають, що це — відповідь на проблему далекого зоряного світла в молодому Всесвіті.

Проте швидкість світла не є «довільним» параметром. Іншими словами, зміна швидкості світла призведе до зміни інших речей, таких як відношення енергії до маси в будь-якій системі.³ Дехто стверджує, що швидкість світла ніколи сильно не відрізнялася від сьогоднішнього значення, бо вона пов'язана з іншими константами. Іншими словами, життя не могло б існувати, якби світло рухалось з іншою швидкістю.

Це нормальне занепокоєння. Спосіб, з яким пов'язані універсальні константи, лише частково зрозумілий. Отже, вплив зміни швидкості світла на Всесвіт і життя на Землі не є повністю відомим. Деякі групи вчених активно досліджують питання це питання. Інші вчені-фахівці стверджують, що припущення про постійність швидкості світла, ймовірніше за все, є розумним, а рішення питання далекого зоряного світла заховане в іншому.

Гіпотеза жорсткості часу

Багато хто вважає, що час тече з однаковою швидкістю за будь-яких умов. Це припущення і справді здається дуже розумним, але насправді воно є помилковим. Існує декілька різних способів, у яких нестійка природа часу могла б дозволити далекому зоряному світлу досягти Землі в межах біблійного діапазону часу.

Альберт Ейнштейн виявив, що швидкість проходження часу залежить від руху та сили тяжіння. Наприклад, коли об'єкт рухається зі швидкістю, близькою до швидкості світла, його час сповільнюється. Це називається «уповільненням часу». Отже, якби ми могли прискоритись майже до швидкості світла, то стрілка годинника тоді йшла б аж занадто повільно. А при досяганні швидкості світла вони взагалі б зупинились. 

Проблема не в годинниках — ефект станеться незалежно від конкретної конструкції пристрою, тому що сам час буде сповільнюватися. Аналогічно до цього, проходження часу сповільниться і при гравітації. Наприклад, годинник на рівні моря буде йти дещо повільніше, ніж на горі, оскільки рівень моря ближче до джерела сили тяжіння.

Здається, важко повірити, що швидкість або сила тяжіння можуть впливати на хід часу, оскільки наш повсякденний досвід не може цього виявити. Погодьтеся, коли ми їдемо в транспорті, час, як нам здається, протікає з тією ж швидкістю, що і тоді, коли ми стоїмо на місці. Але насправді це відбувається лише тому, що ми рухаємось дуже повільно, а земна сила тяжіння настільки слабка, що ефект розтягування часу також, відповідно, дуже крихітний. Однак достовірність ефекту уповільнення часу вимірювалася атомними годинниками.

Оскільки час може протікати з різною швидкістю з різних точок зору, то й події, які тривають довгий час і виміряні однією людиною, будуть займати дуже мало часу в порівнянні з тим, як це буде, коли таке ж вимірювання буде проводити інша людина. Це також стосується віддалених зірок. Світло, яке рухатиметься мільярди років для досягнення Землі (виміряний годинником у глибокому космосі), може досягти її поверхні лише за тисячі років, які будут виміряні годинником на Землі. Це відбувалося б природним чином, якби Земля знаходилася в гравітаційній свердловині, про яку ми поговоримо нижче.

Багато світських астрономів припускають, що Всесвіт безмежно великий і має нескінченну кількість галактик. Це ніколи не було доведено, і не існує жодних доказів, які могли б привести нас до такого висновку. 

Отже, це, свого роду, стрибок «сліпої» віри. Проте якщо ми замість цього аргументу внесемо інше припущення, це призведе до зовсім нового висновку. 

Припустимо, що наша Сонячна система розташована недалеко від центра кінцевого розподілу галактик. І хоча на даний момент це довести неможливо, така гіпотеза сповна відповідає доказам і є цілком розумною можливістю.

У такому випадку Земля буде знаходитися в гравітаційній свердловині. Даний термін означає, що для цього буде потрібна енергія, щоб витягнути щось із нашого середовища в більш глибокий простір. У цій гравітаційній свердловині ми не будемо «відчувати» будь-яку додаткову силу тяжіння, тим не менш на Землі (або в будь-якій точці нашої Сонячної системи) час буде протікати повільніше ніж в інших місцях Всесвіту. 

Вважається, що цей ефект сьогодні дуже малий, однак, можливо, в минулому він був набагато сильнішим. (Якщо Всесвіт розширюється, як вважають більшість астрономів, тоді фізика стверджує, що коли світ був меншим, такі ефекти мали бути сильнішими). У такому випадку годинники на Землі відзначали б час набагато повільніше, ніж годинники у глибокому космосі. Відтак світло від найбільш далеких галактик прибуде на Землю всього за кілька тисяч років, вимірюваних годинниками на Землі. 

Ця ідея, безумовно, інтригує. І хоча існує ще декілька математичних деталей, які потребують розробки, таке припущення, безумовно, є розумним.

Припущення щодо синхронізації

Інший спосіб, у якому важлива відносність часу, стосується теми синхронізації: яким чином встановлюються годинники, щоб вони синхронно читали один і той же час.⁴ 

Відносність показала, що синхронізація не є абсолютною. Іншими словами, якщо одна особа вимірює два синхронізованих годинника, інша особа (рухаючись з іншою швидкістю) не обов'язково буде вимірювати ці два синхронізовані часові імпульси. Як і при уповільненні часу, цей ефект є нелогічним, бо він занадто малий, щоб його міг підтвердити наш повсякденний досвід.

Уявіть собі, що літак покидає певне місто о 16:00 для двогодинного польоту. Коли літак приземлився, на годиннику було 16:00. Оскільки літак прибув у той же час, коли й вилетів, ми могли б назвати це миттєвою поїздкою. Як це можливо? Відповідь криється в часових поясах. 

Якщо літак покинув Кентуккі о 16:00 за місцевим часом, то в Колорадо він прибуде також о 16:00, але вже згідно цього місцевого часу. Звичайно, пасажири на літаку зазнають двогодинної подорожі. Отже, поїздка займає дві години, що вимірюється місцевим часом. Проте поки літак подорожує на захід, він завжди природно прилетить о тій же самій годині, коли й вилетів за місцевим часом.

Існує космічний еквівалент локального і універсального часу. Світло, що рухається по відношенню до Землі, схоже на літак, що йде на захід, а сама ж Земля завжди залишається в одному космічному місцевому часі. Хоча більшість астрономів сьогодні в основному користуються космічним універсальним часом (в якому щоб світло пройшло 100 світлових років потрібно 100 років), історично космічний місцевий час був завжди стандартним. І так може бути, що Біблія використовує космічний місцевий час при повідомленні подій.

Оскільки Бог створив зірки на 4-й день, їхнє світло залишило зірку в День 4-й і досягнуло земної кулі на 4-й день космічного місцевого часу. Світло від усіх галактик досягне Землі на 4-й день, якщо ми будемо вимірювати його відповідно до космічного місцевого часу. 

Хтось може заперечувати, доводячи, що світло буде рухатись мільярди років (так як пасажир на літаку переживає дві години польоту). Однак згідно з теорією відносності Ейнштейна, світло не відчуває проходження часу, тому переміщення буде миттєвим. Тепер ця ідея може бути або не бути причиною того, що далеке зоряне світло досягло Землі в біблійному масштабі часу, але поки що ніхто не зміг довести, що Біблія не використовує космічний місцевий час. 

Отже, це інтригуюча можливість.⁵

Припущення натуралізму

Одним з найбільш недоречних припущень в більшості аргументів проти Біблії є припущення про натуралізм. Натуралізм — віра в те, що природа, це «все, що є». 

Прибічники натуралізму припускають, що всі явища можна пояснити з точки зору природних законів. Це не тільки сліпе припущення, але воно також однозначно антибіблійне. Біблія дає зрозуміти, що Бог не обмежений законами природи (адже вони, врешті-решт, є Його законами). Звичайно, Він може використовувати закони природи для виконання Своєї волі, що зазвичай і робить. Насправді, закони природи можна розглядати у вигляді того, як Бог постійно підтримує Всесвіт. Але Його сутність надприродна і здатна діяти за межами природного закону.

Це, безумовно, відбулося під час Тижня створення. Бог створив Всесвіт чудесним чином. Він створив його з нічого, не використовуючи для цього абсолютно ніякого матеріалу (Євреїв 11:3). Сьогодні Бог не займається створенням нових зірок або нових видів істот. Це тому, що Він завершив створення до сьомого дня. 

Сьогодні Бог підтримує Всесвіт іншим способом, ніж той, яким Він його творив. Проте натураліст помилково припускає, що Всесвіт був створений такими ж прийомами, за якими він діє сьогодні. Звичайно, було б абсурдно застосовувати це припущення до більшості інших речей. Наприклад, ліхтарик працює, перетворюючи електрику на світло, але ліхтарик не був сформований цим процесом.

Оскільки зірки були створені під час Тижня створення, і Бог зробив їх, щоб ми бачили їхній відблиск, то спосіб, у який далеке світло дійшло на Землю, скоріш за все був надприродним. Ми не можемо припустити, що попередні Божі дії зрозумілі з точки зору сучасного наукового механізму, тому що наука може досліджувати лише те, як Він сьогодні підтримує світ. Нераціонально стверджувати, що надприродний акт не є істинним на тій підставі, що це не може бути пояснено природними процесами, які спостерігаються сьогодні.

Для нас цілком прийнятно запитати: «Чи використовував Бог природні процеси, щоб зоряне світло було доставлено на Землю у біблійний час? І якщо так, то який механізм мав місце?»

Але якщо природний механізм не очевидний, це точно не доказ проти надприродного створення. Отже, невіруюча людина займається тонкою формою кругової аргументації, коли використовує натуралістичні припущення, стверджуючи, що далеке зоряне світло спростовує біблійну шкалу часу.

Час подорожі світла: аргумент «саморегулювання»

Багато прихильників теорії великого вибуху використовують наведені вище припущення, щоб стверджувати, що біблійна шкала часу не може бути правильною через проблему, пов'язану з часом подорожі світла. Але такий аргумент спростовує сам себе. 

Даний аргумент немає сили, тому що великий вибух сам має проблему зі швикістю світла. У моделі великого вибуху світло має проходити значно більшу відстань, ніж це можливо в межах часової шкали великого вибуху — близько 14 млрд років. Це називається «проблемою горизонту».⁶ Нижче наведені деталі.

Проблема горизонту

У моделі великого вибуху Всесвіт починається в нескінченно малому просторі, що називається сингулярністю, яка потім швидко розширюється. Відповідно до моделі, коли Всесвіт був все ще дуже малий, він розвив різні температури в різних місцях. Припустимо, що точка А гаряча, а точка В – холодна. Сьогодні Всесвіт розширився, а точки A і B тепер знаходяться далеко одна від одної (мал 1.).Малюнок 1. Точки А та В мають різну температуру, тому після розширення вони мали б опинитись у різних місцях.

Проте Всесвіт має надзвичайно рівномірну температуру на великій відстані — далеко за межами найвідоміших галактик. Інакше кажучи, сьогодні точки A та B мають майже тотожну температуру. Ми знаємо це, тому що бачимо електромагнітне випромінювання, яке надходить з усіх напрямків простору у вигляді мікрохвиль. Воно називається реліктове випромінювання (космічний мікрохвильовий фоном — КМФ). 

Частоти випромінювання мають характерну температуру 2,7 К (-270°C) і є надзвичайно однорідними у всіх напрямках. Температура відхиляється лише на одну частину в 10⁵.

Проблема полягає в наступному: як точки A та B досягли однакової температури? Це можливо лише завдяки обміну енергією. 

Таке відбувається у багатьох системах: наприклад, розглянемо кубик льоду, поміщений у гарячу каву. Лід нагрівається, а кава охолоджується, обмінюючись енергією. Аналогічно, точка А може віддати енергію для точки B у вигляді електромагнітного випромінювання (світла), що є найшвидшим способом передачі енергії, оскільки ніщо не може рухатися швидше, ніж світло. 

Проте скориставшись власними припущеннями прихильників «великого вибуху», включаючи уніформізм та натуралізм, 14 мільярдів років не вистачить для отримання світла від А до В — ці точки занадто далеко одна від одної. Ця проблема пов'язана з переміщенням, і вона є серйозною. Зрештою, сьогодні А і В мають майже однакову температуру, і тому вони повинні були обмінюватися світлом кілька разів

Прихильники теорії великого вибуху запропонували низку припущень, за допомогою яких намагаються вирішити проблему світлового часу. Одна із найпопулярніших версій називається «інфляція». В «інфляційних» моделях Всесвіт має два розширення: нормальний та швидкий рівень інфляції. Всесвіт починається з нормальної швидкості, яка насправді досить швидка, але повільна у порівнянні з наступною фазою. Потім вона коротко входить у фазу інфляції, де Всесвіт розширюється набагато швидше. Пізніше Всесвіт повертається до нормального темпу. Все це відбувається на ранньому етапі, задовго до утворення зірок і галактик.

Модель інфляції дозволяє точкам А та В обмінюватися енергією (протягом першого нормального розширення), а потім розійтись під час фази інфляції на величезні відстані, на яких вони знаходяться сьогодні. Але модель інфляції — не що інше, як байка про те, що взагалі немає підтверджень. Це лише спекуляція, мета якої — підігнати теорію великого вибуху під суперечливі спостереження. 

Крім того, інфляція додає додатковий комплект проблем та труднощів. Наприклад, чому інфляція виникла та яким чином вона зупинилась. Все більше світських астрофізиків відкидає інфляцію з тієї чи іншої причини. Зрозуміло, що проблема горизонту залишається серйозною проблемою для великого вибуху.

Критик може припустити, що великий вибух є кращим поясненням початку, ніж Біблія, оскільки креаційна версія має проблему з часом подорожі світла — світло далекий зірок. Але такий аргумент не є раціональним, оскільки великий вибух має ту ж саму⁷ власну проблему. Якщо обидві моделі мають однакову проблему, то цей аргумент не можная використовувати на користь однієї із моделей. 

Саме тому далеке зоряне світло не може бути використане, щоб спростувати Біблію на користь великого вибуху.

Висновки

Отже, ми бачили, що  критики теорії створення повинні зробити декілька припущень, щоб використати віддалене світло зірок в якості аргументу проти молодого Всесвіту. І багато з цих гіпотез є сумнівними. Чи знаємо ми, що швидкість світла завжди була однаковою? Можливо, це розумно, але чи можемо ми бути в цьому абсолютно впевненими, особливо під час Тижня створення, коли Бог діяв надприродним шляхом? Чи можемо ми бути переконаними в тому, що Біблія використовує «космічний універсальний час», а не найпоширеніший «космічний місцевий час», у якому світло миттєво досягає Землі?

Ми знаємо, що час проходить не однаково. І хоча світські астрономи добре знають, що час є відносним, вони припускають, що цей ефект є (і завжди був) мізерно малим, але чи можемо ми бути впевненими, що це так? А оскільки зірки були створені під час Тижня створення, коли Бог усе творив надприродно, як ми можемо точно знати, що віддалене зоряне світло прибуло на Землю цілком природними способами? 

Крім того, коли прихильники теорії великого вибуху використовують віддалене світло, щоб заперечувати створення світу, вони використовують аргумент саморегулювання, який спростовує їхню ж теорію, оскільки великий вибух має власну проблему часу. Коли ми розглядаємо все перераховане вище, то бачимо, що віддалене зоряне світло не може бути аргументом проти біблійного літочислення та молодості Всесвіту.

Оскільки вчені-креаціоністи вивчають можливі шляхи вирішення проблематики далеких зірок, ми також повинні пам'ятати про сукупність доказів, які узгоджуються з молодістю Всесвіту. Ми бачимо обертання спіральних галактик, які не можуть існувати кілька мільярдів років, тому що спіралі будуть спотворені до невпізнання. 

Перед нашими очима відкривається безліч гарячих блакитних зірок, які (з чим навіть погоджуються світські астрономи) не можуть існувати мільярди років.⁸ 

У нашій власній Сонячній системі ми стаємо свідками, як розпадаються комети і розкладаються магнітні поля, які також не можуть існувати мільярди років, і є дані, що інші галактики теж мають подібні речі. Звичайно, такі аргументи теж включають припущення про минуле. Ось чому, в кінцевому підсумку, єдиним способом знати щось про минуле напевне є надійна історична розповідь, записана очевидцем. Це саме те, що ми маємо в Біблії.