Космос
Креацентр > Статті > Космос > Чи доводить віддалене зоряне світло, що Всесвіт старий?

Чи доводить віддалене зоряне світло, що Всесвіт старий?

Критики біблійного творіння іноді використовують далеке світло, як аргумент проти молодого всесвіту. Але коли ми ретельно розглянемо цей аргумент, то побачимо, що він не працює.

Критики біблійного творіння іноді використовують далеке зоряне світло в якості доводу проти молодого Всесвіту. Аргумент подається приблизно так: існують галактики, які знаходяться на такій відстані, що світло з їхніх зірок зможе дійти до нас тільки через мільярди років. А якщо ми бачимо ці галактики, то це означає, що зоряне світло вже прибуло до Землі. Значить, Всесвіту має бути як мінімум мільярди років – набагато більше, ніж 6000, зазначених у Біблії.

Багато прихильників великого вибуху вважають такий підрахунок чудовим аргументом проти біблійної шкали часу. Та коли ми уважно розглянемо цей доказ, то побачимо, що він не спрацьовує. Всесвіт безмежно великий і містить дуже віддалені галактики, але це ще зовсім не означає, що йому вже мільярди років.

Питання далеких зірок змусило деяких людей задуматись про космічні відстані. "Чи дійсно ми знаємо, що галактики настільки далеко? Можливо, вони набагато ближчі, тому світло насправді не просувається так далеко". Проте методи, які використовують астрономи для вимірювання космічних відстаней, зазвичай логічні та науково обґрунтовані. Вони не покладаються на еволюційні припущення про минуле. Більш того, вони входять до складу спостережної науки (на відміну від історичної чи природознавчої) і в даний час є випробуваними та повторюваними. Ви можете скільки завгодно повторювати експеримент, щоб визначити відстань до зірки або галактики, але кожного разу отримуватимете приблизно однакову відповідь. Тому у нас є підстави вважати, що космос дійсно дуже великий. Фактично, дивовижний розмір Всесвіту приносить славу Богу (Псалом 19: 1).

Деякі християни припускають, що Бог створив пучки світла з далеких зірок уже на шляху до Землі. Врешті-решт, Адаму не потрібно було ніякого часу для того, щоб вирости з немовляти, тому що Всевишній явив його дорослим. Так само стверджується, що Всесвіт був вже розвинений, і тому, можливо, світло було створене в дорозі. Звичайно, Всесвіт дійсно був створений для функціонування відразу ж після першого тижня, і багато його аспектів насправді виникли уже "зрілими". Єдина проблема при припущенні, що світло утворилося в режимі транзиту, полягає в тому, що ми реально бачимо, які процеси відбуваються в космосі. Наприклад, нам видно, що зірки змінюють яскравість і рухаються. Іноді стаємо свідками того, як зірки вибухають. Ми бачимо ці речі, тому що до нас дійшло їх світло.

Але якщо Бог створив світлові пучки вже на їхньому шляху, то це повинно було б означати, що жодна з подій, які ми бачимо в просторі (на відстані 6000 світлових років), фактично не відбулася. Це значило б, що всі вибухонебезпечні зірки або ніколи не вибухали, або взагалі не існували, тобто Бог ніби просто малював картини вигаданих подій. Здається нехарактерним для Всевишнього робити подібні ілюзії. Він дав нам очі, щоб ми могли реально досліджувати справжній всесвіт, і саме тому потрібно вірити в те, що події, які ми бачимо в космосі, сталися насправді. З цієї причини більшість учених, прихильників створення, вважають, що світло, яке виникло в режимі транзиту, – не найкращий спосіб відреагувати на далекі аргументи зірок. Дозвольте мені припустити, що відповідь на далеке зіркове світло полягає в деяких невизначених припущеннях, які роблять світські астрономи.

Припущення і аргументи про час пересування зоряного світла

Віддалене зоряне світло

Будь-яка спроба науково оцінити вік будь-чого обов'язково призведе до ряду припущень. Це можуть бути здогади щодо початкових умов, стабільності ставок, забруднення системи та багато іншого. Та навіть якщо хоч одне з цих припущень і не буде правильним – це також оцінка віку. Іноді у тому, що люди допускають хибні здогади, винен їх помилковий світогляд. Аргумент далекого зоряного світла включає кілька гіпотез, які є сумнівними – будь-яка з них робить цей доказ необґрунтованим. Давайте розглянемо декілька з цих припущень.

Постійність швидкості світла

Як правило, припускається, що швидкість світла співвідносна до часу. При сьогоднішній нормі швидкості світла (у вакуумі) знадобиться близько року, щоб покрити відстань у 6 трильйонів миль. Але чи завжди це було так? Якщо ми помилково розсудимо, що сучасний вимір швидкості був таким завжди, то ми також хибно оцінимо і вік, який є набагато старшим за справжній. Але деякі люди припускають, що швидкість світла в минулому була набагато більшою. Якщо це так, то світло може пройти через Всесвіт лише за частку того часу, ніж потрібно сьогодні. Деякі вчені вважають, що це – відповідь на проблему далекого зоряного світла в молодому Всесвіті.

Проте швидкість світла не є "довільним" параметром. Іншими словами, зміна швидкості світла призведе до зміни інших речей, таких як відношення енергії до маси в будь-якій системі. Дехто стверджує, що світлова швидкість ніколи сильно не відрізнялася від сьогоднішньої, бо це пов'язано з іншими константами природи. Другими словами, життя не могло бути можливим, якби світло рухалось з іншою швидкістю.

Це законне занепокоєння. Спосіб, з яким пов'язані універсальні константи, лише частково зрозумілий. Отже, вплив зміни швидкості світла на Всесвіт і життя на Землі не є повністю відомим. Деякі групи вчених активно досліджують питання, пов'язані зі швидкістю світла. Інші вчені-фахівці стверджують, що припущення про постійність швидкості світла, ймовірніше за все, є розумним, а рішення питання далекого зоряного світла заховане в іншому місці.

Гіпотеза жорсткості часу

Багато хто вважає, що час тече з однаковою швидкістю за будь-яких умов. Це припущення і справді здається дуже розумним, але насправді воно є помилковим. І існує декілька різних способів, у яких нестійка природа часу могла б дозволити далекому зоряному світлу досягти Землі в межах біблійного діапазону часу.

Альберт Ейнштейн виявив, що швидкість, на якій проходить час, залежить від руху та сили тяжіння. Наприклад, коли об'єкт рухається дуже швидко, близько до швидкості світла, його час сповільнюється. Це називається "уповільненням часу". Отже, якби ми могли прискорити час майже до швидкості світла, то годинники б тоді тікали аж занадто повільно. А при досяганні швидкості світла вони взагалі б зупинились. Це не проблема з годинником – ефект відбудеться незалежно від його конкретної конструкції, тому що сам час буде сповільнюватися. Аналогічно до цього, проходження часу сповільниться і при гравітації. Наприклад, годинник на рівні моря буде йти дещо повільніше, ніж на горі, оскільки рівень моря ближче до джерела сили тяжіння.

Здається, важко повірити, що швидкість або сила тяжіння можуть впливати на проміжок часу, оскільки наш повсякденний досвід не може цього виявити. Згодьтесь, коли ми їдемо в транспортному засобі, час, як нам здається, протікає з тією ж швидкістю, що і тоді, коли ми стоїмо на місці. Але насправді це відбувається лише тому, що ми рухаємось дуже повільно, порівняно до швидкості світла, а земна сила тяжіння настільки слабка, що ефект розтягування часу також, відповідно, дуже крихітний. Однак достовірність ефекту уповільнення часу вимірювалася атомними годинниками.

Оскільки час може протікати з різними показниками з різних точок зору, то й події, які тривають довгий час і виміряні однією людиною, будуть займати дуже мало часу в зрівнянні з тим, як це буде, коли таке ж вимірювання буде проводити інша людина. Це також стосується віддалених зірок. Світло, яке рухатиметься мільярди років для досягнення Землі (виміряний годинником у глибокому космосі), може досягти її поверхні лише за тисячі років, котрі будут виміряні годинником на Землі. Це відбувалося б природним чином, якби Земля знаходилася в гравітаційній свердловині, про яку ми поговоримо нижче.

Багато світських астрономів припускають, що Всесвіт безмежно великий і має нескінченну кількість галактик. Це ніколи не було доведено, і не існує жодних доказів, які могли б привести нас до такого висновку. Отже, це, зі свого боку, стрибок "сліпої" віри. Однак, якщо ми замість цього доводу внесемо інше припущення, це призведе до зовсім нового висновку. Припустимо, що наша сонячна система розташована недалеко від центру кінцевого розподілу галактик. І хоча на даний момент це довести неможливо, така гіпотеза сповна відповідає доказам, тому що є цілком розумною можливістю.

У такому випадку земля буде знаходитися в гравітаційній свердловині. Даний термін означає, що для цього буде потрібна енергія, щоб витягнути щось із нашого середовища в більш глибокий простір. У цій гравітаційній свердловині ми не будемо "відчувати" будь-яку додаткову силу тяжіння, тим не менш на Землі (або в будь-якій точці нашої Сонячної системи) час буде протікати повільніше ніж в інших місцях Всесвіту. Вважається, що цей ефект сьогодні дуже малодоказовий, однак, можливо, в минулому він був набагато сильнішим. (Якщо всесвіт розширюється, як вважають більшість астрономів, тоді фізика стверджує, що коли світ був меншим, такі ефекти мали бути сильнішими). У такому випадку годинники на Землі відзначали б час набагато повільніше, ніж годинники у глибокому космосі. Таким чином, світло від найбільш далеких галактик прибуде на Землю всього за кілька тисяч років, вимірюваних годинниками на Землі. Ця ідея, безумовно, інтригує. І хоча існує ще декілька математичних деталей, які потребують розробки, таке припущення, безумовно, є розумним.

Припущення щодо синхронізації

Інший спосіб, у якому важлива відносність часу, стосується теми синхронізації: яким чином встановлюються годинники, щоб вони синхронно читали один і той же час. Відносність показала, що синхронізація не є абсолютною. Іншими словами, якщо одна особа вимірює два синхронізованих годинника, інша особа (рухаючись з другою швидкістю) не обов'язково буде вимірювати ці два синхронізовані часові імпульси. Як і при уповільненні часу, цей ефект є нелогічним, бо він занадто малий, щоб виміряти більшість нашого повсякденного досвіду.

Уявіть собі, що літак покидає певне місто о 16:00 для двогодинного польоту. Проте, коли літак приземлився, на годиннику було 16:00. Оскільки літак прибув у той же час, коли й вилетів, ми могли б назвати це миттєвою поїздкою. Як це можливо? Відповідь криється в часових поясах. Якщо літак покинув Кентуккі о 16:00 за місцевим часом, то в Колорадо він прибуде також о 16:00, але вже згідно цього місцевого часу. Звичайно, пасажири на літаку зазнають двогодинної подорожі. Отже, поїздка займає дві години, яка вимірюється місцевим часом. Проте, поки літак подорожує на захід (і забезпечує достатньо швидкий шлях), він завжди природно прилетить о тій же самій годині, коли й вилетів, як це виміряно за місцевим часом.

Існує космічний еквівалент локального і універсального часу. Світло, що рухається по відношенню до Землі, схоже на літак, що йде на захід, а сама ж Земля завжди залишається в одному космічному місцевому часі. Хоча більшість астрономів сьогодні в основному користуються космічним універсальним часом (в якому 100 світлоліт налічує 100 років), історично космічний місцевий час був завжди стандартним. І так може бути, що Біблія використовує космічний місцевий час при повідомленні подій.

Оскільки Бог створив зірки на 4-й день, їхнє світло залишило зірку в День 4-й і досягнуло земної кулі на 4-й день космічного місцевого часу. Світло від усіх галактик досягне Землі на 4-й день, якщо ми будемо вимірювати його відповідно до космічного місцевого часу. Хтось може заперечувати, доводячи, що світло буде рухатись мільярди років (так як пасажир на літаку переживає дві години польоту). Однак, згідно теорії відносності Ейнштейна, світло не відчуває проходження часу, тому переміщення буде миттєвим. Тепер ця ідея може бути або не бути причиною того, що далеке зоряне світло може досягти Землі в біблійному масштабі часу, але поки що ніхто не зміг довести, що Біблія не використовує космічний місцевий час. Отже, це інтригуюча можливість.

Припущення натуралізму

Одним з найбільш недоречних припущень в більшості аргументів проти Біблії є припущення про натуралізм. Натуралізм – віра в те, що природа, це є "все, що є". Прибічники натуралізму припускають, що всі явища можна пояснити з точки зору природних законів. Це не тільки сліпе припущення, але воно також однозначно антибіблійне. Біблія дає зрозуміти, що Бог не пов'язаний природними законами (адже вони, врешті-решт, є Його законами). Звичайно, Він може використовувати закони природи для виконання Своєї волі, що зазвичай і робить. Насправді, природні закони можна розглядати у вигляді того, як Бог постійно підтримує Всесвіт. Але Його сутність надприродна і здатна діяти за межами природного закону.

Це, безумовно, відбулося під час Тижня створення. Бог створив всесвіт чудесним чином. Він створив його з нічого, не використовуючи для цього абсолютно ніякого матеріалу (Євреїв 11:3). Сьогодні Бог не займається створенням нових зірок або нових видів істот. Це тому, що Він завершив створення до сьомого дня. Сьогодні Бог підтримує Всесвіт іншим способом, ніж той, яким Він його створював. Проте натураліст помилково припускає, що Всесвіт був створений такими ж прийомами, за якими він діє сьогодні. Звичайно, було б абсурдно застосовувати це припущення до більшості інших речей. Наприклад, ліхтарик працює, перетворюючи електрику на світло, але це працює завдяки іншим законам.

Оскільки зірки були створені під час Творчого тижня, і Бог зробив їх, щоб ми бачили їхній відблиск, то спосіб, у який далеке світло зійшло на Землю, скоріш за все був надприродним. Ми не можемо припустити, що попередні Божі дії зрозумілі з точки зору сучасного наукового механізму, тому що наука може досліджувати лише те, як Він сьогодні підтримує світ. Нераціонально стверджувати, що надприродний акт не є істинним на тій підставі, що це не може бути пояснено природними процесами, які спостерігаються сьогодні.

Для нас цілком прийнятно запитати: "Чи використовував Бог природні процеси, щоб зіркове світло було доставлено на Землю у біблійний час? І якщо так, то який механізм задіяний?"Але якщо природний механізм не очевидний, це точно не доказ проти надприродного творіння. Отже, невіруюча людина займається тонкою формою кругових міркувань, коли використовує припущення про натуралізм для стверджування, що далеке зіркове світло спростовує біблійний термін часу.

Світловий час переміщення: аргумент "Саморегулювання"

Багато прихильників великого вибуху використовують наведені вище припущення, щоб стверджувати, що біблійний графік часу не може бути правильним через проблему, пов'язану зі світловим часом. Але такий аргумент спростовує сам себе. Це неабияка помилка, тому що великий вибух має проблему своєї легкої динаміки переміщення. У цій моделі світло має проходити відстань, значно більшу, ніж це можливо в межах власного періоду часу великого вибуху – близько 14 мільярдів років. Ця серйозна проблема для великого вибуху, яка називається "проблемою горизонту". Нижче наведені деталі.

Проблема горизонту

У моделі великого вибуху Всесвіт починається в нескінченно малому довкіллі, що називається сингулярністю, яка потім швидко розширюється. Відповідно до моделі великого вибуху, коли Всесвіт все ще дуже малий, вона розвиває розбіжні температури в різних місцях. Припустимо, що точка А гаряча, а точка В – холодна. Сьогодні Всесвіт розширився, а точки A і B тепер широко розділені.

Проте Всесвіт має надзвичайно рівномірну температуру на великій відстані – далеко за межами найвідоміших галактик. Інакше кажучи, сьогодні точки A та B мають майже тотожну температуру. Ми знаємо це, тому що бачимо електромагнітне випромінювання, яке надходить з усіх напрямків простору у вигляді мікрохвиль. Це називається "космічним мікрохвильовим фоном" (CMB). Частоти випромінювання мають характерну температуру 2,7 К (-455° F) і є надзвичайно однорідними у всіх напрямках. Температура відхиляється лише на одну частину в 105.

Проблема полягає в наступному: як точки A та B отримали однакову температуру? Це можливо лише завдяки обміну енергією. Таке відбувається у багатьох системах: наприклад, розглянемо кубик льоду, поміщений у гарячу каву. Лід нагрівається, а кава охолоджується, обмінюючись енергією. Аналогічно, точка А може дати енергію для точки B у вигляді електромагнітного випромінювання (світла), що є найшвидшим способом передачі енергії, оскільки ніщо не може рухатися швидше, ніж світло. Проте, скориставшись власними припущеннями прихильників "великого вибуху", включаючи уніформізм та натуралізм, не було достатньо часу у 14 мільярдів років для отримання світла від А до В – ці точки занадто далеко одна від одної. Це проблема, пов'язана з переміщенням, – і вона є серйозною. Зрештою, сьогодні А і Б мають майже однакову температуру, і тому вони повинні були обмінюватися світлом кілька разів

Прихильники "великого вибуху" запропонували низку припущень, за допомогою яких намагаються вирішити проблему світлового часу. Один з найпопулярніших називається "інфляцією". В "інфляційних" моделях Всесвіт має два розширення: нормальний та швидкий рівень інфляції. Всесвіт починається з нормальної швидкості, яка насправді досить швидка, але повільна у порівнянні з наступною фазою. Потім вона коротко входить у фазу інфляції, де Всесвіт розширюється набагато швидше. Пізніше Всесвіт повертається до нормального темпу. Все це відбувається на ранньому етапі, задовго до утворення зірок і галактик.

Модель інфляції дозволяє точкам А та В обмінюватися енергією (протягом першого нормального розкладання), а потім відштовхуватися під час фази інфляції до величезних відстаней, на яких вони знаходяться сьогодні. Але модель інфляції – не що інше, як розповідь про те, що взагалі немає підтверджень. Це лише спекуляція, спрямована на вирівнювання великого вибуху до суперечливих спостережень. Крім того, інфляція додає додатковий комплект проблем та труднощів до моделі "великого вибуху", таких як причина виникнення такої інфляції та витончений спосіб його вимкнути. Все більше світських астрофізиків відкидає інфляцію з цієї чи іншої причини. Зрозуміло, що проблема горизонту залишається серйозною проблемою часу переміщення для великого вибуху.

Критик може припустити, що "великий вибух" є кращим поясненням витоків, ніж Біблія, оскільки біблійне творіння має яскраве проміжне світло, яке не має проблем з переміщенням. Але такий аргумент не є раціональним, оскільки великий вибух має власну проблему руху світла. Якщо обидві моделі містять у собі істотні сумніви, то вони не можуть бути використані для підтримки однієї моделі іншою. Саме тому далеке зоряне світло не може бути використане, щоб усунути Біблію на користь великого вибуху.

Висновки

Отже, ми бачили, що  критики створення повинні використовувати декілька припущень, щоб застосовувати віддалене світло в якості аргументу проти молодого Всесвіту. І багато з цих гіпотез є сумнівними. Чи знаємо ми, що світло завжди поширювалося на сьогоднішній швидкості? Можливо, це розумно, але чи можемо ми бути в цьому абсолютно впевненими, особливо під час Тижня Створення, коли Бог діяв надприродним шляхом? Чи можемо ми бути переконаними в тому, що Біблія використовує "космічний універсальний час", а не найпоширеніший "космічний місцевий час", у якому світло миттєво досягає Землі?

Ми знаємо, що швидкість потоку часу не жорстка. І хоча світські астрономи добре знають, що час є відносним, вони припускають, що цей ефект є (і завжди був) мізерно малим, але чи можемо ми бути впевненими, що це так? А оскільки зірки були зроблені під час Тижня Створення, коли Бог усе творив надприродно, тому як ми можемо точно знати, що віддалене зоряне світло прибуло на Землю цілком природними способами? Крім того, коли прихильники великого вибуху використовують віддалене світло, щоб сперечатися проти біблійного творіння, вони використовують аргумент, який спростовує саморегулювання, оскільки великий вибух має власну проблему часу. Коли ми розглянемо все перераховане вище, то бачимо, що віддалене зоряне світло не завжди було законним аргументом проти біблійних часових масштабів протягом кількох тисяч років.

Оскільки науковці, прихильники створення, вивчають можливі шляхи вирішення проблематики далеких зірок, ми також повинні пам'ятати про сукупність доказів, які узгоджуються з молодістю Всесвіту. Ми бачимо обертальні спіральні галактики, які не можуть існувати кілька мільярдів років, тому що будуть спотворені до невпізнання. Перед нашими очима відкривається безліч гарячих блакитних зірок, які (з чим навіть погоджуються світські астрономи) не можуть існувати мільярди років. У нашій власній сонячній системі ми стаємо свідками, як розпадаються комети і розкладаються магнітні поля, котрі також не можуть існувати мільярди років, і є дані, що інші сонячні системи теж мають подібні речі.Звичайно, такі аргументи теж включають припущення про минуле. Ось чому, в кінцевому рахунку, єдиним способом знати про минуле напевно є надійний історичний запис, занотований очевидцем. Це саме те, що ми маємо в Біблії.

 

Автор: д-р. Джейсон Лісл

Дата публікації: 13.12.2007

Джерело: Answers in Genesis 

 

Переклад: Тига В.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. See the DVD Astronomy: What Do We Really Know? by Dr. Jason Lisle for a more complete treatment of these questions, available at answersingenesis.org/store/.
  2. Many people mistakenly think that Einstein’s theory of relativity demands that the speed of light has not changed in time. In reality, this is not so. Relativity only requires that two different observers would measure the same velocity for a beam of light, even if they are moving relative to each other.
  3. This follows from the equation E=mc2, in which c is the speed of light and E is the energy associated with a given amount of mass (m).
  4. For a discussion on synchrony conventions see W.C. Salmon, The philosophical significance of the one-way speed of light, Nous 11(3):253–292, Symposium on Space and Time, 1977.
  5. See Distant Starlight and Genesis, TJ 15(1):80–85, 2001, available online at www.answersingenesis.org/tj/v15/i1/starlight.asp.
  6. See www.answersingenesis.org/creation/v25/i4/lighttravel.asp.
  7. The details, of course, differ. The big bang does not have a problem with distant starlight as such. But then again, biblical creation does not have a horizon problem. (The cosmic microwave background does not need to start with different temperatures in a creationist cosmogony.) However, both problems are the same in essence: how to get light to travel a greater distance than seems possible in the time allowed.
  8. Secular astronomers believe that blue stars must have formed relatively recently. But there are considerable difficulties in star formation scenarios—problems with magnetic fields and angular momentum to name a couple.

Написати коментар