В першій книзі Біблії говориться, що після створення світу Богом стався масштабний Всесвітній потоп. У цьому контексті Потоп мав стати причиною утворення більшості величезних скам'янілих верств на Землі. Проте сучасні наукові інтерпретації припускають, що ці верстви повільно накопичувалися протягом мільярдів років, виділяючи цим більше часу для повільної поступової еволюції життя.

Різниця між цими двома моделями навряд чи може бути непоміченою. Малюнок 1 ілюструє контраст в інтерпретаціях. Зліва показано основний розподіл групи шарів гірських порід, що покривають нашу Землю, званий геологічною колоною; посередині – еволюційна інтерпретація цих шарів, праворуч – креаційна модель.

Малюнок 1. Дві основні інтерпретації геологічних верств.Зверніть особливу увагу на те, що еволюційна модель приблизно в мільйон разів повільніша за біблійну. Яка ж модель вірна? Вони не можуть бути істинними одночасно!

Цікаво, що для того, щоб обґрунтувати концепцію Всесвітнього потопу, зовсім не обов'язково звертатися до Біблії.¹ Ідея глобального Потопу переважно домінує в народній літературі всього світу.

Кількість посилань з цієї літератури на різні види минулих всесвітніх катклізмів наведено в цій таблиці, і показує, що історії про потоп зустрічаються вшестеро частіше, ніж будь-які інші види минулих всесвітніх катастроф. Найімовірнішим поясненням такої поширеності є те, що Потоп справді мав місце.

Хоча наукова спільнота в переважній більшості відкидає біблійну розповідь про Всесвітній потоп, значна кількість наукових даних краще узгоджується з цією розповіддю, ніж із моделлю повільного розвитку протягом мільярдів років.

При розгляді наукових даних нас особливо цікавлять осадові породи. Вони переважають, і вода зазвичай бере участь у їхньому відкладенні в осадові шари, які часто містять скам'янілості. Геологи зазвичай групують ці верстви в більші одиниці, звані формаціями.

Багато формацій на наших континентах неймовірно широко поширені і, як правило, мають приблизно рівномірну товщину. Контраст між цими величезними унікальними пласкими осадовими відкладеннями та переважно нерівномірним рельєфом поверхні наших сучасних континентів є вражаючим.

В сучасних умовах немає можливості поширити такі осадові відкладення, які відносно тонкі, на більшу частину наших сучасних континентів. Для початку необхідні дуже пласкі поверхні, а для поширення відкладень на таких величезних площах потрібні великі сили. Деякі з цих відкладень являють собою конгломерати,² для перенесення яких на великі площі потрібно було б дуже багато енергії.

Малюнок 2. П’ять формацій мезозойської ери на північ від Вернала, штат Юта.

Стрілки на малюнку 2 вказують п'ять формацій на заході США. Площа поверхні кожної формації складає: Frontier – 300 000 км²; Mowry – 250 000 км²; Dakota – 815 000 км²; Cedar Mountain-Burrow Canyon – 130 000 км²; та Morrison – 1 000 000 км². Остання формація тягнеться від Нью-Мексико до Канади (малюнок 3). Ці дані дуже схожі на те, що можна було б очікувати від катастрофічного Всесвітнього потопу, оскільки шар за шаром відкладення досить швидко та інтенсивно нашаровували один поверх іншого.

Це не те, що можна було б очікувати, якби відкладення повільно формувалися в результаті звичайних локалізованих геологічних процесів протягом мільярдів років, як зараз зазвичай постулюється геологічним співтовариством.

Малюнок 3. Карта західної частини США, яка показує поширення формації Моррісон.Не тільки геологічні формації широко поширені, а й всередині цих формацій є дрібніші одиниці, звані шарами, які також є надзвичайно пласкими й значно поширеними осадженими утвореннями, як і очікується в моделі Потопу. Стрілка на малюнку 4 вказує на плаский шар, який називається пісковиком Каслгейт (Castlegate Sandstone) формації Прайс-Рівер (Price River Formation).

Якщо рухатися на схід від Прайс-Юта (Price Utah), недалеко від місця початку в Колорадо, то можна простежити цей піщаник протягом 160 км. Інший приклад можна побачити у вугільних пластах, де зустрічаються тонкі шари зернистих відкладень, які називаються партингами (малюнок 5). Їхня товщина становить сантиметри, але вони можуть бути неймовірно широко поширені.

З вугільних шахт Кентуккі надійшли повідомлення про шість партингів площею понад 1500 км².³ У Великому каньйоні у вапняку Муав (Muav Limestone) товщиною 100 метрів (малюнок 6, трохи нижче за нижню стрілку) виявлено 17 характерних горизонтальних ключових маркерних шарів. Товщина цих маркерних шарів в основному становить метр або менше, й усі вони, окрім одного, сягають 50-150 кілометрів.⁴

Деякі геологи визнають невідповідність між існуючими обмеженими схемами відкладення місцевими повенями та тим, що насправді спостерігається в гірських породах. Седиментолог Карлтон Бретт, котрий не підтримує ідею Потопу, коментує:

«...шари можуть зберігатися на площах від сотень до тисяч квадратних кілометрів саме тому, що вони є свідченням справді масштабних подій».

«Накопичення постійного стратиграфічного запису [шарів гірських порід] в багатьох випадках включає процеси, які не спостерігалися або не можуть спостерігатися в сучасних умовах. ...є екстремальні події ...з такими величезними та руйнівними масштабами, що вони не спостерігалися і, ймовірно, не могли спостерігатися науково».

«Я б також стверджував, що багато сукцесій демонструють набагато більше латеральної безперервності та подібності, ніж передбачає більшість геологів».⁵

Коли ви починаєте вивчати неймовірно значне поширення геологічних шарів, ви незабаром починаєте розуміти, що умови для їхнього відкладення часто разюче відрізняються від тих, які мають місце при нинішній місцевій геологічній активності. Широке поширення верств – це те, що можна було б очікувати від катастрофічного Потопу Буття, описаного в Біблії.

Малюнок 4. Вигляд на Book Cliffs на схід від Прайса, штат Юта. Стрілка вказує на плаский пісковик Каслгейт, що простягається на 160 кілометрів.

Додатковим доказом швидкого осадження, що очікується у випадку Потопу, є те, що там, де значні частини геологічної колони відсутні між шарами, відсутні докази глибокої ерозії, що очікується протягом мільйонів років відсутності осадження, що постулюється геологами.

Наприклад, між формаціями Моррісон та Cedar Mountain Formations (малюнок 2) відсутні шари, що становлять 20 мільйонів років еволюційного часу. За цей час очікується ерозія поверхні цього розриву в середньому на 600 м.⁶

Ерозія, що спостерігається в сучасних умовах, в основному нерівномірна, проте контакти між двома вищезгаданими формаціями неймовірно пласкі, що дозволяє накладати одну тонку формацію на іншу. Такі пласкі розриви, які зустрічаються в багатьох місцях по всьому світу, є досить переконливим доказом того, що тривалі геологічні епохи ніколи не мали місця.⁷

Малюнок 5. Вугільний пласт формації Блекхок на північ від Хелпера, штат Юта. Стрілка вказує на осадовий розрив в межах вугільного пласта. Товщина пласта складає біля 40 сантиметрів.

На малюнку 6 показано три приклади пласких розривів (званих параконформними або дисконформними) між шарами Великого каньйону. На нижній стрілці відсутні ордовицький та силурійський періоди геологічної колони, проте лінія контакту неймовірно пласка на більшій частині Великого каньйону. Протягом 100 млн років, передбачуваних для цього плаского розриву, можна було б очікувати ерозію в середньому на 3 кілометри. Для порівняння зазначимо, що глибина Великого каньйону становить лише 1,5 кілометра.

Є й інші важливі особливості геологічних верств, що свідчать про Потоп. Наші континенти буквально плавають поверх більш важких порід, й це утримує їх над рівнем моря, тому існує суша.

Однак, якщо подивитися на верстви гірських порід (відкладення) на континентах, то більше половини з них походять з морського середовища.⁸ Наприклад, дві третини шарів у Великому каньйоні (малюнок 6) – це вапняки та сланці морського походження. Що робить на континентах така кількість матеріалу океанічного походження?

Цього слід очікувати від Всесвітнього потопу, коли океани затопили континенти та перенесли морські відкладення далеко вглиб континентів.

Малюнок 6. Вигляд на Великий каньйон ріки Колорадо з південного краю (South Rim). Стрілки вказують на великі розриви. Приблизна тривалість розривів позначена в мільйонах років, а очікувана ерозія – в метрах. Зверніть увагу на пласкі контакти між шарами, що вказує на незначну ерозію й невеликий час.Більше того, вивчення палеозойських відкладень на північноамериканському континенті показує, що напрямок їхнього переносу був майже постійно орієнтований на південний захід в масштабах континенту.⁹ Цей послідовний великомасштабний напрямок, як і слід очікувати від великої всесвітньої катастрофічної події, такої як Потоп Буття, але ніяк не від повільного осадження протягом довгих геологічних епох, оскільки річки, струмки та течії відкладали б відкладення у різних напрямках.

Геологи визнають аномалію рясного відкладення морських осадових порід на континентах і пояснюють її просто, припускаючи, що в минулому океани були вищими або континенти були нижчими, що сприяло затопленню з боку моря, в результаті чого утворилися величезні пласкі вапнякові шари. Пропонуючи це, вони мимоволі припускають те, що ми очікуємо від великого Потопу, описаного в Біблії; континенти були під водою!

Відомий палеонтолог Норман Ньюелл, який підтримує довгі геологічні епохи, також визнає різницю між осадовими породами сьогодення та минулого й посилається на трьох інших геологів, коли заявляє:

«Пошук сучасних аналогів параконформності у вапнякових товщах ускладнюється тим, що більшість сучасних конфігурацій (топографія, хімічний склад, циркуляція, клімат) вражаюче не схожі на ті, які повинні були переважати, коли палеозойські та мезозойські вапнякові моря поширювалися по величезних і неймовірно пласких поверхнях континентів. (Shaw, 1964; Currav, 1964; Irwin 1965; McGugan, 1965b)».¹⁰

Ці «величезні та неймовірно пласкі» ділянки – те, що можна було б очікувати від великого катастрофічного Всесвітнього потопу, але не від повільного локального осадження відкладень, коли континенти повільно переміщувалися, піднімалися та опускалися протягом мільярдів років, як постулюють геологи, котрі не приймають біблійний Потоп Буття.

Висновок

Існує безліч інтерпретацій щодо часу утворення різних частин геологічного літопису Землі. Можна було б привести довгий список місцевих інтерпретацій обох сторін в суперечці Біблії та науки.¹¹

На жаль, нині наукова спільнота в своїх журналах та підручниках не приймає модель біблійного Потопу. Натомість в цих публікаціях багато схвалень на користь тривалих геологічних епох, але не на користь біблійної моделі.

Питання про Потоп Буття не розглядається з погляду рівних умов. Однак, щоб вірити Біблії, не обов'язково відмовлятися від науки.

Неймовірно величезне поширення пласких осадових формацій та шарів у них, відсутність доказів тривалого віку в пласких проміжках між осадовими шарами та велика кількість матеріалу з океанів на континентах – це потужні факти на користь біблійної моделі Потопу.

Ці дані дуже важко пояснити поза біблійною моделлю походження.