Відомий біохімік, який зробив новаторський внесок у дослідження структури ДНК, Ервін Чаргафф [автор Правил Чаргаффа, які використали Френсіс Крік і Джеймс Вотсон при визначенні структури ДНК у вигляді подвійної спіралі. Також довів, що ДНК має видову специфічність, і відкинув гіпотези про існування багатьох різновидів ДНК – прим. перекл.], писав:

«Життя – це постійне втручання незрозумілого».

Читання цього твердження спонукало мене замислитися про його справедливість в іншому контексті: про наші численні людські винаходи й творіння. Наприклад, ми створили такі технологічні пристрої, як радіо, телевізори, комп’ютери та смартфони. Усі ці пристрої – складні функціональні дива електротехніки, але самі по собі, без чогось більшого, вони, по суті, непотріб.

Без постійного надходження електрики через кожен компонент комп’ютера, наприклад, цей складний зразок спроєктованої технології приблизно так само корисний, як шматок дерева. А то й менш корисний, адже зі шматка дерева можна щось побудувати або вирізати, а з «мертвого» комп’ютера – ні. Те саме можна сказати про смартфон, DVD-програвач або пральну машину. Батарея може дати деяким пристроям тимчасову незалежність від зовнішнього джерела енергії, але ми всі знаємо, наскільки дратуюче недовго триває ця незалежність.

Але є й інший зовнішній фактор, який також абсолютно необхідний для того, щоб багато пристроїв працювали на повну потужність, закладену в їхній конструкції. Для радіоприймачів, телевізорів та мобільних телефонів потрібна передавальна станція, яка створює осмислений контент й передає його за допомогою відповідним чином налаштованих електромагнітних хвиль – лише тоді реалізується їхнє призначення. Значна частина функціональності мого ноутбука залишається нереалізованою без активного Wi-Fi-підключення до інтернету.

Два окремі аспекти

Розумний задум є критично важливою складовою технології щонайменше у двох окремих значеннях. Перший – це очевидний інтелект, необхідний для проєктування та створення пристрою. Але другий ґрунтується на неявному припущенні про безперервне надходження чогось додаткового. Як обговорювалося вище, ця друга вимога включає подачу створеної людиною енергії (електрики), а також постійний доступ до інших розумних людей через систему зв’язку.

Раніше я описав незменшувні до простіших елементів основи будь-якої системи зв’язку: передачу, приймання та розуміння. Ми очікуємо, що комунікаційні можливості наших пристроїв з’єднують нас зі змістовними повідомленнями, створюваними іншими розумними людьми. Ніхто не вмикає телевізор, щоб просто дивитися на електромагнітний шум – «сніг» – на каналі без мовлення.

Чи варто нам тоді дивуватися тому, що живі організми функціонують відповідно до свого задуму лише за умови постійного зв’язку з чимось більшим? Матеріалістичні світогляди в науці та філософії просували метафору організму як машини, якій, окрім палива, нібито більше нічого не потрібно. Можливо, це вірно для простих механізмів – на якийсь час, – але навіть газонокосарка являє собою безглузду купу металу, якщо її не використовують за призначенням, заради якого вона була створена її конструктором.

Однак складніші «машини», створені людьми, вже функціонують лише за умови постійної взаємодії із зовнішніми розумними суб’єктами. Якщо ми досягли стадії, коли наші технологічні творіння залежать від безперервної взаємодії з людським розумом та інструкціями, хіба не розумно припустити, що розумний Творець міг би задумати свої найвищі творіння – живі істоти – так, щоб вони повноцінно й оптимально функціонували завдяки постійному прояву його впливу?

Чудовий зразок інженерного мистецтва

Ще одна галузь людської творчості, пов’язана з нашою темою, – це музичні інструменти. Флейта, наприклад, є чудовим зразком інженерного мистецтва, але її призначення не реалізується повністю без тонкого дотику та дихання музиканта. Якісна скрипка народжується лише в майстерні видатного майстра, але навіть будучи доведеною до досконалості, вона не зможе «витягувати з людини душу»¹ [переклад Ірини Стешенко], якщо тільки майстер-скрипаль не проведе смичком по струнах, одночасно точно регулюючи тиск пальцями.

Оцінка Ервіна Чаргаффа про те, що в живих організмах є щось «більше, ніж здається на перший погляд», перегукується з аналогічними висновками, отриманими в сучасних генетичних та клітинних дослідженнях. Книга Девіда Клінгхоффера «Помста Платона: нова наука про нематеріальний геном» підкреслює масштабні дослідження біолога Річарда Штернберга, які вказують на необхідність чогось більшого для пояснення життя. З опису книги:

«Кожен момент ми завдячуємо своїм життям геному, який є чимось більшим, ніж матерія, та джерелу інформації, яке нематеріальне, виходить за межі обчислень та перебуває поза простором і часом».

Два важливі висновки

З цих міркувань можна зробити два важливі висновки. Перший полягає в тому, що людські винаходи – чи то технологічні пристрої, чи музичні інструменти – створюються з неявним нематеріальним аспектом, а саме з їхньою безперервною реалізацією закладеної мети. Стівен Якобоні докладно писав тут про телеологічні аспекти життя та Всесвіту, підкреслюючи, що мета є фундаментальною для розуміння складності життя.

Другий висновок полягає в тому, що чим складнішою є система, тим більш суттєвою є її здатність перебувати в постійному контакті із зовнішніми джерелами розуму. Вбудоване програмування може виконувати обмежену функцію; штучний інтелект може розширювати цю функцію, але зрештою ці механізми управління походять із зовнішнього спрямовуючого розуму. Що стосується нашого власного життя – чи наважимося ми жити так, ніби ми незалежні від свого Творця?